Кают-компанія зорельоту “Аркадія”, пізно ввечері 1 травня 2114 року за Земним часом

— .. паж зорельота “Аркадія”, говорить полковник Служби Безпеки Земної Федерації Ларс Нільсен. — прорвався крізь шипіння та скрегіт спокійний беземоційний голос. — Ви знаходитесь в небезпеці. На борту зорельота знаходиться небезпечний злочинець, терорист Козирєв Андрій Миколайович, відомий під прізвиськом Апостол. Є ймовірність, що він може запустити реакцію, яка призведе до вибуху глютонового двигуна страшної сили. Прошу негайно прийняти усі можливі заходи з арешту або ізоляції Козирєва. І зараз же, як тільки пересвідчитесь, що у вашому двигуні нема вибухової реакції, повертайтесь назад. Експедиція тимчасово скасована. У разі вашого неповернення ми зможемо вислати до вас корабель для рятівної операції через два дні.

Козирєв, якщо ви мене чуєте. Андрію Миколайовичу, здавайтеся. Ви програли. Ваш поплічник Моторола знешкоджений, двигун станції надійно захищений. Суд візьме до уваги вашу співпрацю, якщо ви …

В цей момент, поки шоковані Вернигора та Пері застигли на місцях, Козирєв одним стрибком дістався до приладу, що віщав голосом Нільсена, і скинув його зі столу. Той жалібно захрипів, щось тріснуло, дзенькнуло, відпали якісь деталі, і голос замовк на пів слові.

Це вивело зі ступору Вернигору і він кинувся до Козирєва.

— Стояти!!! — заверещав професор і направив на капітана бластер, який невідомо як, миттєво з’явився у його руках.

Вернигора завмер. Козирєв позадкував так, щоб бачити одночасно і капітана і Пері. Рука з бластером нервово перенаправлялася з одного на другого.

— Що … що коїться? Професоре! — розгублено спитав приголомшений Пері.

— А ви не почули? Для цієї фашистської влади — я — терорист. — зло відповів Козирєв.

— Якої фашистської? Що ви таке talk, Андрію Миколайовичу? Земна Федерація — це union of демократичних країн. — від хвилювання Пері, що прожив у Києві майже сім років, почав плутати українську та англійську мови.

— Демократичних? Це все — демагогія. Всі хто проти нас — руських — фашисти! — сказав у відповідь Козирєв.

— Так хто ж проти вас? Російська держава на рівних правах входить до складу Земної Федерації. — вступив у дискусію Вернигора.

— На рівних правах? Наша велика нація має правити світом! Ми не повинні бути на рівних правах з якимись монголами чи чехами. Наша культура, наука, духовність — вони найкращі у світі, а нас дорівняли до народів, які нічого не привнесли в культуру та науку людства. — обличчя Козирєва перекосилося, бакенбарди настовбурчилися, на скроні наче черв’як, що бився в агонії, пульсувала велика вена.

Пері аж дихання перехопило від такої дикої аргументації, а Вернигора зберігав спокій. Дуже повільно, буквально міліметр за міліметром він наближався до терориста.

— Ми — демократичне суспільство, якщо більшість росіян підтримують вашу думку, то ви могли б винести це питання на Всеземну Раду. В крайньому разі, ніхто не тримає насильно у Земній Федерації — могли б вийти з неї. — спокійно сказав Вернигора, наче сперечався не зі злочинцем, що погрожував йому бластером, а десь у дискусійному клубі під час чаювання.

— Ви! Ви! Вас я ненавиджу більш за всіх. Хохли! Зрадники руського народу. Вас відірвали від нас, придумали для вас мову, псевдоісторію, недокультуру. А ви і раді! Побудували собі салорейх і вашими руками зруйнували Російську Імперію, яку великий Путін почав відновлювати! Ненавиджу вас! — люто закричав Козирєв тикаючи бластером у сторону Вернигори.

Пері від жаху зіщулився наче намагався бути меншим. Капітан же продовжував зберігати спокій, принаймні зовні.

— Це через вас в нашій країні потім почалася громадянська війна і Російська Федерація розпалася. Та Російська держава, що зараз існує — жалюгідний обрубок, що залишився після цього! Ненавиджу вас! Ненавиджу! За все! За те, що моїй родині довелося бігти з Москви до Києва через бунт черні, і там удавати, що ми підтримуємо вашу недокраїну. За те, що мені довелося відразу після народження чути й вчити вашу телячу мову. Тьфу! Як я її ненавиджу! На людях ми розмовляли нею, але дома сміялися над вашим селюцким діалектом. — все більше розпалювався Козирєв, здавалося він зараз вибухне від ненависті та розплескає її, як чиряк, що надувся гноєм і от-от лусне.

Вернигора продовжував свій повільний рух до нього, терорист, захопившись своєю тирадою, наче, не помічав цього.

— Але нічого! Справедливість настане! Бездуховний світ недолюдей паде і повстане наш — Руський світ. Ми хотіли, щоб вибухнула ваша хохляцька станція, але, на жаль, не вдалося. А було б так символічно, якби ваша “Нова Одеса” загинула в день, коли загинули герої Новоросії в Одесі. Але нічого — я додав речовину, що сам створив, у двигун “Аркадії”. Хай не станція, але зореліт — це буде теж символічно і завдасть великої шкоди вашій фашистській Федерації. — на обличчі Козирєва з’явилася крива, але задоволена усмішка.

Пері схопився за голову, коли почув слова божевільного професора. Вернигора стиснув губи та примружив своє єдине людське око.

— Так! Реакція вже іде і її не зупинити. За моїми розрахунками практично рівно на початку другого травня “Аркадія” вибухне. Не просто вибухне, це буде вибух неймовірної сили! — тріумфально загиготів Козирєв.

— Але ж тоді, ви теж загинете. Чи у вас є якийсь план для порятунку? — спитав Вернигора, просунувшись ще на пару сантиметрів до професора.

— План порятунку? В мене був план, коли ми думали підірвати станцію. Це, якраз, улетіти на “Аркадії”, але той клятий “фараон” зіпсував мій план. Чи загину я? Ні! Я потраплю до Раю, а от ви просто здохнете! — зло вигукнув Козирєв.

— Професоре! Але ж відкриття цього об’єкту іншопланетного походження. Доказ існування іншого розуму у Всесвіті. Наукові дані, що ми встигли зібрати про нього. Все це загине разом з “Аркадією”! — закричав Пері, нажаханий загибеллю матеріалів такого неймовірного наукового відкриття більше ніж власною смертю.

Козирєв чи не вперше повернувся більше в сторону Пері й подивився на нього.

— На жаль це так. Мабуть, бездуховне людство ще не готове до зустрічі з іншим розумом. Що ж, певен, ми повернемося до цього питання, коли нарешті запанує Ру … — Козирєв не встиг договорити, бо Вернигора плигнув на нього, скориставшись тим, що терорист відволікся на Пері.

Вони мовчки боролися з бластер, чулося тільки важке дихання та хрипи. В якийсь момент Козирєв натиснув на гачок і з гучним шипінням бластер вистрілив. Одночасно з цим Пері обрушив на його голову експериментальний передавач сигналу через гіперпростір, який підхопив з підлоги. Обидва, Вернигора і Козирєв впали. Заштинило запахом горілого м’яса та озоном.

Пері застиг і не міг відвести погляду від капітана. Той лежав на підлозі кают-компанії розкинувши руки. Половини його голови не було. Замість неї обвуглене чорно-багрове м’ясо. Крові не було, бо від високої температури все запеклося. На тій половині, що залишилася цілою, рухалося штучне око. Об’єктив з дзижчанням то висовувався, то засовувався назад. Нарешті в оці щось заіскрило, клацнуло, з’явився маленький димок, і воно завмерло.

Пері вийшов зі зціпеніння. Його трясло. Ком піднявся десь зі шлунку і застиг в горлі. Він відвернувся, щоб не бачити тіла перед собою. Його погляд сфокусувався на великій червоній кнопці на стіні зовсім поруч, з написом “Загальна тривога. Натискати тільки у випадку надзвичайної ситуації”. Тремтячою рукою доцент зняв запобіжник, що стояв на кнопці та натиснув її.