Лідерство, фетишизм, та інше.

Лідер

Кожен індивідуум є носієм ідеї. Лідер же вирізняється із загальної маси тим, що пропонує певну ідею навколишнім. Лідери бувають двох типів — пасивні та активні. Перші обманом, примусом змушують слідувати ідеї, другі власним прикладом ведуть за собою. Для перших, власне, сама ідея слугує засобом поневолення, що дозволяє на тлі загальної залежності пристойно виглядатися. Для активних лідерів власна ідея завжди буде спрямована на покращення як свого життя, так і життя інших. Діяльність пасивного лідера, це завжди процес ототожнення.

Ототожнювати, — значить, приписувати предметові чи явищу непритаманні їм властивості та якості. Подібні дії (внаслідок недостатності знань для пояснення сутності чи свідоме спотворення дійсності) базуються на фантазуванні. Тобто мають суто людську природу. Отже, ототожнювати, — значить, надавати предметові чи явищу людського. А оскільки ототожнення здійснюється індивідом, то відбувається перенесення від чогось (когось) конкретного на щось (на когось) конкретне. Іншими словами, під час ототожнення на предмет ототожнення переноситься частина сутності індивідуума, частина його єства.

Фальшиве опредмечування

Оскільки опредмечування є придбанням предметами цінності, то можна сказати, що ототожнення також опредмечування. З тою лише різницею, що ототожнене опредмечування фальшиве, таке, яке не відповідає дійсному становищу речей. Точніше, ототожнення, це надання предметові цінності шляхом обману. Ототожнення є порівнянням, порідненістю, віддзеркаленням в предметі сутності індивіда. Тож ототожнення, це надання в очах інших власної принагідності, цінності, власної значимості. Ототожнення є продуктом бажань, таких прагнень, доцільність котрих сумнівна і не підтверджується теоретичними викладками. В здійсненні таких бажань — предмет фетишу.

Не можна стверджувати, ніби активне лідерство не є проявом фетишу. Всі люди в певній мірі фетишисти. Проте активне лідерство надає цінності не лише лідерові, носієві ідеї, а й всім прибічникам даної ідеї. В цьому відмінність між активним і пасивним лідерами. Нехай ідея лідера активного в чомусь і помилкова, однак вона виноситься на розгляд загалу, а не нав’язується силою. Саме цей аспект і характеризує відмінність між лідерами.

Опредмечування — набуття предметом (чи явищем) цінності шляхом залучення цього предмета в суспільно-виробничі стосунки.

Пасивне лідерство характеризується претензійністю, коли стосунки між прибічниками будуються на основі підкореності одній волі. Активний лідер лише ініціатор дій і знаходиться нарівні з іншими, і факт авторства абсолютно не відіграє ролі в стосунках. У спільній ході ініціатива може перехоплюватися та переходити до іншого члена спільного руху. Тоді як пасивний лідер узурпує владу, позбавляючи права ініціативи, і методику керування зводить до пред’явлення претензій.

Неможливо розподілити фетишизм, скажімо, на релігійний та світський. Фетишизм є одним із проявів релігійності, тож притаманний в певній мірі кожній людині. Можна стверджувати, що предмети фетишу є ідолами, породженими нами ж самими.

Людина є ідолопоклонником за своєю природою.

Ідея завжди агресивна

Ідея завжди виступає як дещо претендуюче на істинність. Тобто ідея завжди агресивна, так би мовити, партійна, бо завжди покликана існувати всупереч уже існуючому. Думка завжди протиріче іншій думці, іншому стану речей. Весь, так би мовити, корінь зла не в самій ідеї, в її істинності, а у претензії на цю істинність. Агресивність є неодмінною умовою існування ідеї. Якби це було не так, людство ні на крок не просунулося б вперед у своєму розвиткові. А те, що воно еволюціонує в кращу сторону, ми бачимо з історичної ходи християнства.

Всі християнські конфесії, при всій своїй відмінності — претензійності на істинність ходи, мають спільну рису. Потяг до сектантства (релігійного сепаратизму) характеризує їх існування. Ця тенденція характеризується відходом від організаційних форм існування в Ісусі Христі. Ми спостерігаємо, як новий церковний розкол усуває не лише крайні форми заорганізованості. І взагалі тяжіє до неорганізаційних способів розповсюдження Слова Божого. Це зовсім не означає перемогу більш агресивнішої ідеї, це значить, в такий спосіб усувається сама ідея агресії. Як правило, сама ідея не несе в собі агресивності, войовничості вимагає її втілення. І прогрес людства не в усуненні войовничості взагалі, а у применшенні її ролі при втіленні ідеї в життя.

Постмодернізація

Модернізацію, яку привносить релігійний сепаратизм, мусить змінити постмодернізація. Ми можемо назвати цю епоху постмодернізмом релігійним, соціальним чи ще якимось, та цим абсолютно нічого не змінимо. Якщо вважаємо, що можна вести суто світське життя чи бути абсолютно у вірі, то ми зовсім не осмислюємо буття. І це ще легко сказано…

Постмодернізм, це неорганізаційне християнство. АСОЦІАЦІЯ ВІЛЬНИХ ХРИСТИЯН (АВХ) — за нею майбутнє. Іншого шляху немає і бути не може. Доки не завершиться епоха національного розмежування.

Запорука ходи

Якщо агресивність у претензійності, то відмова від неї, як принципу, має стати запорукою нашої ходи в нашій вірі. Цим ми не знімаємо потреби в правилах співіснування взагалі, лише посилюємо увагу до їх доцільності, потрібності. Можна стверджувати, наші погляди та ідеї ліпші, що ми чистіші у вірі, але не нам визначати, а Богові (об’єктивній реальності). Ніхто не може визначити на предмет істинності, крім Бога. Ми можемо лише власним способом життя переконатися в правильності нашої ходи. Бог із нами, він допоможе!

Країна майбутнього, при націонал-демократія, та, де релігійні рухи сповідують неорганізаційні форми існування а політична сфера — на громадських засадах.

Принцип безпартійності — принцип неорганізаційності.

Суть нової віри у відсутності довіри, в сумніві всьому непізнаному. Пасивне споглядання світу, очікування чудес та впевненість у невідомому, це не наше формулювання віри. Якщо напланування не будуть підкріплятися практикою та не базуватимуться на досвіді, тоді ми залишимося у фетишизмі. Та будемо існувати в світі ілюзій.