Внутрішня асиміляція

Внутрішня національна політика (державна) має проявлятися в несиловій асиміляції меншинств. Інакше й мови не повинно вестися про національну ідею. Проголошення української мови державною є першим кроком до втілення національної ідеї в життя. Закон про мову мусить підкріплюватися механізмами його дотримання. Ці механізми фіксуються кримінальним та адміністративним кодексами, що забезпечують виконання. Закон про державну мову має забезпечувати викладання в усіх без винятку навчальних закладах лише державною мовою. Президентом, урядовцем, чиновником всіх рангів не може стати той, хто не володіє і не користується державною мовою. Другою неодмінною умовою впровадження національної ідеї вжиття є сімейна (чи шлюбна) асиміляція.

Кровозмішання

Іноплемінне кровозмішання не лише незворотне, а й доцільне, так як у генетичному плані покращує популяцію. Однак безконтрольна міграція загрожує національній чистоті, як виразові духовної єдності. (Безконтрольна міграція, це переселення без відповідної асиміляції. Коли немає духовної єдності, нація гине, а коли так, то гине й держава. Ні, вона може існувати, але не як суверенна, самостійна, а як маріонетка, як придаток. ) Іноземні шлюби мають реєструватися лише в тому разі, якщо іноземна сторона добровільно погоджується на умови асиміляції. Державна політика щодо надання громадянства повинна виходити насамперед із проблеми асиміляції. Громадянство повинно надаватися в разі створення сім’ї й не раніше, як після п’яти років спільного проживання в країні.

Асиміляція, це єдність

Поняття нації розуміє під собою духовну єдність. Це поняття узагальнене і потребує конкретного визначення. Сукупність духовно об’єднаних насамперед визначається спільною мовою. Таке об’єднання не може не окреслюватися певними інтересами, насамперед культурними. Звичаї, традиції, це те, що вирізняє та що несе в собі мовний вираз. Мова — душа нації, без неї, без душі, немає єдності.

Нація характеризується способом життя. Спосіб життя напряму залежить од здатності нації об’єднуватися навколо національної ідеї. Тобто здатність організовуватися згідно духовних потреб і характеризує націю як таку. А сам процес організації, створення духовних цінностей визначають ступінь розвитку. Національна, духовна єдність — запорука моральності. Адже суть національної ідеї в напрацюванні шляхів розвитку, а отже правил поведінки, і зрештою, етичних норм. Без розмежування за національними ознаками людству ніколи не досягти вищої стадії розвитку, стадії загального благополуччя.

Спосіб життя

Отже, спосіб життя може бути пасивним, може бути активним. Перший нічого в собі не несе — «моя хата скраю, я нічого не знаю» — «гори все диким полум’ям», і так далі. Така характеристика тої частини населення, яку спокійно можна прозвати бидлом. Нехай вони не козиряться, не виправдовуються. Їхні запити мало нагадують людські, де матеріальне поєднується з духовним, скоріше тваринне, коли ніщо, крім жратви не цікавить.

Народ, це та частина населення, яка бере участь у громадсько-політичному житті країни. (Нехай вона не висуває якісь конкретні ідеї, достатньо підтримати на виборах того чи іншого кандидата, щоб вважатися повноцінним членом суспільства.) Решта, це троглодити. Бо замісто мізків мають пряму кишку, живуть одним ремиганням, мріючи про величезний шмат ковбаси. З великою натяжкою цю породу можна назвати людьми: тільки й того, що дві ноги та дві руки. Їм однаково, з ким бути чи бути під ким — татаро-монголами, шляхтою, москалями. В країні ця популяція становить значний відсоток. Це вони зараз за горілку горланять за червону владу. Це воно свого часу зрадило Полуботька, Мазепу, Винниченка, Грушевського… і всю нашу Неньку-Україну…

Людина не одним хлібом єдина, тож має усвідомить необхідність національного самовизначення, потреби в національній ідеї. Адже коріння національного розмежування— в потязі до гуртування із собіподібними. Тільки в лоні одноплемінників, однодумців, рідних по духові, людина знаходить розраду, втіху на теренах співіснування. Така людина неодмінно прийде до розуміння національного. Того, що розмежування за національною ознакою — благо; а також, що кожен член спільноти має бути активним її членом.

Спільна хода і мотивація

Не всім дано стояти на чолі та вести за собою. Проте кожний зобов’язаний брати участь у спільній ході. Демократичний устрій надає можливість кожному через таємні та вільні вибори виражати свою думку та свою прихильність. А також – свої погляди на розвиток суспільства. Погоджуєшся — голосуй «за»; ні — голосуй «проти». Не подобаються запропоновані плани — проголошуй свої. Зрозуміло, не всі бажаючі впливати на загальну ходу можуть розібратися в ситуації і зробити правильну оцінку становищу. На цьому багато хто виграє, спекулюючи своїм положенням. Та як би там не було, кожен свідомий громадянин не може не бажати мати свою державу, самостійну і незалежну. Державність і національна ідея. Не просто ідея державності — це уділ маріонеток, а державність на основі національної ідеї.

Право та асиміляція

Право нації на самовизначення, це насамперед право на асиміляцію (тут і далі розуміється асиміляція несилова) нацменшин. Якщо не хочемо держави на основі національної ідеї, то не зрозуміло, навіщо взагалі було відокремлюватися від російської імперії. Нинішні політики говорять, що слід побудувати такі міждержавні економічні зв’язки, при яких будь-який їх розрив був би невигідним кожній стороні. Чи можливе таке положення? Ідея об’єднання Європи, це не що інше, як спроба утворення нової, модефікованої імперії. Історія нічого не навчила… Імперії виникали… і розпадалися; їх виникнення та їх розпад завжди супроводжувалися кровопролиттям. Можливо, нова імперія «Європа» побудується не на кістках. Та хто дасть гарантію, що вона колись не розвалиться, і цей розвал пройде безболісно. Як і тисячі років назад основну роль відіграє груба сила. Ніяка імперія не привітає за своїми межами незалежність та розквіт. Бо вже це само собою свідчить про нікчемність імперіалізму, його недоцільність.

Для України неприйнятне будь-яке існування, крім самостійної і незалежної (політично та економічно) країни.

Категорії державності

Самостійність і незалежність. Ці дві категорії відповідно мають політичний та економічний характери і взаємопов’язані та взаємозалежні. Самостійність у прийнятті політичних рішень неможлива без економічної незалежності, і навпаки, неможливо бути економічно незалежним без власного курсу розвитку. Міждержавні економічні зв’язки якщо й повинні бути, то лише такими, від яких не буде залежності. Країна, яка в чомусь залежна від іншої країни, не може бути вільною, самостійною в політичному плані. Міждержавні економічні зв’язки мають бути лише в сфері торгівлі готовою, кінцевою продукцією. Такі загальні риси самостійності та незалежності.

Слід зазначити, що національна свідомість є чимось більшим за громадський патріотизм. Останній базується виключно на емоціях, тоді як національна свідомість є усвідомленою необхідністю. Необхідністю чого? Необхідністю самостійності, незалежності та внутрішньої несилової асиміляції. Наріжний камінь – асиміляція! Без розуміння цього націоналістичний рух — фікція.

Автор за гарантований державою соціальний захист. Тому вважає себе соціалістом. Однак автор проти націонал-соціалізму, соціалізму для одних за рахунок інших. Це — нацизм. На це повинен зважати націоналістичний рух, якщо не хоче чергового Рейху.

Автор — соціаліст, але проти всіх різновидностей соціалізму, бо всі вони, зрештою, у своїй завершеності породжують комунофашистське дитя. Комуністична порівнялівка утворює таку суспільну каламуть, що рано чи пізно це призводить до напруги в міжетнічних стосунках. Тільки слідування філософії несилової асиміляції меншинств дозволить розмежуватися за національними ознаками, розійтися по своїх домівках. І вже звідти, ставши господарем в ній, налагоджувати дружні стосунки з іншими націями — коли і з ким хочеш.

Україна повинна стати ініціатором створення Ліги Націй. Не подібній ті, що передувала ООН, а новій, з новим змістом, що сповідує несилову асиміляцію.