Соціальні закони і мораль

Соціальні закони — це застиглі, зафіксовані моральні норми. Нормування містить у собі вимогу. Однак порушення моральної норми, на відміну від соціальної, не тягне за собою фізичного покарання, лише виклик громадського осуду. Статусу закону, тобто соціальної норми, моральна норма набуває, коли виникає потреба в дотриманні правил співіснування в примусовому порядкові. Хоча й мораль, моральна вимога, є носієм певної частки примусу, соціальна норма, соціальний закон виступає в ролі відвертого страхача. Потреба в такому страхачі в суспільстві настає якраз тоді, коли загал у своїй масі перестає дотримуватися моральних норм. Тобто потреба в законах тягне за собою виникнення інституцій, іншими словами, — самоорганізації.

За моральною нормою, можна сказати, нічого не стоїть. Мораль функціонує на добровільних засадах, за законом — сила, що базується, точніше, проявляється в примусі. Влада зобов’язує, вона проявляється через закон — через примус до виконання його положень. Само собою, напрошується висновок: потреба в будь якому нормуванні з’являється внаслідок негативних проявів співіснування, тобто соціальної напруги. Отже, за добровільністю насправді криється все той же примус. Тільки вже такий примус, який не викликає страху (вразі порушення моральної норми), лише стид.

Колективізм і мораль

На початку своєї історії людина вела одинокий спосіб життя, стадність же дозволила успішніше протистояти незгодам — виживати. Назвемо це колективізмом. Потреба в гуртуванні одразу ж окреслила коло вимог, тобто колективізм вимагає нормування, вимагає вестися так, а не інакше. За звіриною слід бігти швидко, зброю тримати справною — щоб не підвела відповідальної хвилини, і так далі, і тому подібне. Колективізм передбачає обов’язки.

Нормування завжди тягне за собою конкретні зобов’язання. Виробничий характер співіснування породжує взаємозалежність (якщо я зобов’язаний, то зобов’язані й мені). При такому положенні не можуть не виникати обопільні претензії — до окремого члена колективу, а то й до всіх. Виникають поняття «моє», «чуже», «загальне». З’являються сторони. Тобто в наявності — виникнення соціального середовища. Існування сторін вимагає судової влади, адже обопільні претензії переростають у соціальний конфлікт. Цю соціальну напругу в змозі погасити або ж сила, в розумінні боязні фізичного покарання, або незаперечний авторитет. Незаперечного авторитету може набути не тільки закон, не тільки соціальна норма, а й мораль, моральна норма.

Нормування та спосіб життя

Коли руйнуються (спонтанно чи сплановано) традиції, звичаї і моральний авторитет не спрацьовує, задля усунення соціальної напруги потрібна диктатура закону. Диктатура закону не є приневоленням до виконання тих чи інших правил, конкретних правил для конкретних верств населення. Це вимога дотримуватися норм законів взагалі, гідні вони того, чи ні.

Колективізм сприяє виживанню, однак усуває впевненість у собі, у власних силах, здібностях, можливостях, так би мовити, знівельовує особистість. Колективізм допомагає, одночасно втрачається індивідуальне. З’являється боязнь майбутнього, переживання за свою долю та долю нащадків. Всупереч моралі, перевірених та випробуваних часом норм, соціальні закони можуть бути вигаданими, надуманими, такими, що суперечать людському єству.

Досвід і мораль

Коли з’явилася потреба в передачі набутого досвіду, яким чином стадна первісна людина вирішила цю проблему? Танок шамана в шкурі ведмедя біля вогнища не носив релігійний характер. Дане дійство мало повідомити дітям, які ще й в очі не бачили дану істоту, що це звір, якого слід остерігатися. Створювався образ лютого звіра-мисливця з певними повадками. Звичаї, обряди, ритуальні дійства примітивної первісної людини зовсім не носили релігійний характер. Не були пов’язані з потребою пояснення незрозумілих неіснуючих речей, не мали на меті створити образ якогось божества, як авторитетної сили. Для первісної людини вищим авторитетом була сама природа. Навколишнє середовище висувало свої закони, і вона їм беззаперечно підкорялася.

Потреба у вищому, одухотвореному, конкретно зримому авторитетові з’являється в момент виникнення соціуму.

Чому Мойсей вирішив вивести свій народ з Єгипту? Очевидно, він бачив і розумів, що вони інші, євреї не були схожими на єгиптян за способом життя. Думається, Мойсею жилося добре (адже ж був вхожий навіть до двору фараона), проте потреба виникла, і він підкорився вимозі. Вимозі чого?.. Та отої ж самої моралі…

Людина не може не визначатися, нікуди не притулятися, до якоїсь групи людей, близьких по духові. А кожна група, це окрема, притаманна тільки даному загалові мораль. Мойсей розумів: лишатися, — значить, наражати своїх людей на все більші муки, душевні та фізичні.

Про що думав Мойсей, водячи свій народ пустелею, можна лише гадати, однак те, що ці думи були думами генія — безспірно. Увівши ЗАКОН, одним цим він врятував свій народ.

З появою ЗАКОНУ відбувається перехід до нової фази розвитку спільноти.

Колективістський психотип

Людина влаштована так, що завжди сумнівається. А чому я це повинна робити, запитує себе, чому я маю дотримуватися даного положення? Так вчиняли наші пращури, — буде відповідь співплемінників. Та чи достатній такий аргумент? Так правильно, — вкотре відповідь. Та сумніви не розвіялися… Так вимагає ЗАКОН, — чути знову. А хіба закон не може помилятися, скаже людина і буде права. Хто і що переконає людину? Тільки власний розум або авторитет…

Якщо соціальні закони, соціальні норми з якихось причин не сприймаються, не спонукають до відповідної дії, тоді такий закон перестає бути авторитетним. Таким, до якого втрачена довіра.

Тут маються на увазі такі норми, які об’єктивні, не надумані, такі, що несуть в собі завідомо одну лише користь людині. Втрата довіри не до законних вимог, а до закону як інституції, як до важелів управління. З-за таких умов людина ладна повернутися до дикого, примітивного, нецивілізованого способу життя. Людина не хоче даного суспільного устрою, бо розчарована в його ефективності.

Так і Мойсей, блукаючи пустелею, бачив моральне розтління свого народу. Мораль втратила свій вплив, бо стид притупився, і багато-хто вже не боявся громадського осуду. Якщо повага до моральних норм втрачається, то де гарантія, що ці норми були правильними? Так міркувала основна маса ізраїльтян, блукаючи…

Мусимо визнати, проблема соціального спокою — в авторитетності законів.

Підсумок

Якщо за ЗАКОНОМ стоїть людина, довіра до його положень може хитатися. Тільки Бог, тобто така сутність, що робить довіру непохитною, непорушною, в змозі надати законові авторитетності. Такої сили, яка б давала змогу дотримуватися законів без примусу.

Здавалося б, нічого значного Мойсей не зробив, адже ЗАКОН існував і до нього, тобто існували певні інституції. Втім, Мойсей за ЗАКОНОМ замість людини поставив БОГА, вищого авторитета. А оскільки тепер уже закон надходить від Бога, який не може помилятися, слід дотримуватися положень ЗАКОНУ беззаперечно і будь-що.

У цей момент, і тільки в цей момент, виникають (народжуються) релігії. Тільки потреба у вищому, сильному, абсолютному авторитетові, спричинює появу ВИЩОЇ істоти, сутності, яка була б над людиною у всьому.

Соціальні закони це наріжні камені побудови безконфліктного суспільства.

Задача націонал-демократії — в побудові АВТОРИТЕТНИХ ЗАКОНІВ, таких положень, що напріч виключали б використання держави у своїх вузькопартійних інтересах. Але про це в наступних розділах…