Націоналізм та його основи

Націоналізм, як розмежування за національними ознаками, не є чиєюсь злою примхою, але історичною реальністю, еволюційною закономірністю, певним етапом в розвитку людства. Без чого не те щоб неможливо обійтись, а що слід сприймати, як реалію, як необхідність, як неодмінну умову існування. Що не індивідуум — то особистість. У розумінні індивідуальності, неодноманітності. Кожен різниться від іншого і в плані фізичному, і психологічному, й духовному. Один нижчий зростом, інший має свій світогляд, — в кожного свої духовні запити. Ця несхожість — підґрунтя психологічного ефекту меншовартості. Комплексування із причин неоднорідності, непоєднаності штовхає індивідуума до пошуку собі подібного. Так утворюються рухи, скажімо, любителів пива, так утворюються громади товстунів, клуби рижих та клуби лисих, — так зароджуються нації… Зрозуміло, можна ще додати ряд факторів: кровно родова спорідненість (зв’язки), територіально-економічна поєднаність, — та вищевказана причина є основною та панівною.

Характерні ознаки приналежності

Нація характеризується спільною ходою. Так, нація, це група людей, об’єднана, якщо можна так сказати, спільно напрацьованими способами та засобами виживання. Мовні засоби, засоби виробництва, способи передачі набутих знань та досвіду, — загальні ознаки. Обряди, звичаї, традиції, — все це характеризує ту чи іншу культуру. Якщо сформулювати поняття нації інакше, скажімо, як об’єднаний спільною метою загал, тоді з’явиться можливість привласнення права вершити долі цілих народів. Адже мета чиясь може видатися нам нікчемною, не гідною поваги. Національне середовище, можна сказати, національне лоно породжує почуття гордості та дозволяє через щасливу долю нащадків зазирнути в майбутнє. Набувається сенс життя… Після ідеї богошанування, національна ідея дає людині розраду та теплом зігріває оточену космічним холодом душу…

Початки національної парадигми

Щоб усвідомити, що таке націоналізм, слід скрупульозно розібратися в міжетнічних стосунках. Коли в наявності пригнічення якоїсь нації, даному термінові надається лайливе значення. Це робиться задля того, щоби будь-які спроби національного самозахисту набували якихось бридких, гидотно-потворних форм, що дискримінують саму людську сутність. В цьому проявляється шовінізм.

Філософське формулювання поняття шовінізму має бути таким: шовінізм є не чим іншим, як крайньою формою силової асиміляції. На тлі такого висновку набувається інше бачення націоналізму, а саме, як руху за спасіння власної нації шляхом несилової асиміляції. В цьому суть, і ні в чомусь іншому!..

Націонал-соціалізм є соціалізмом для одних. Тобто насильницьке позбавлення інших етнічних формацій соціальних благ — соціального захисту. Націоналізм не зазіхає на права і свободи будь-яких категорій населення. Жодна з нацменшин не може зазнавати утиску від націоналістичного руху в соціальній сфері. Несилова асиміляція на те й несилова, що не викликає абсолютно ніяких фізичних незручностей, психологічного дискомфорту. Отож, якщо дотримуватися вищеперелічених умов, можна впевнено стверджувати, що такому націоналізмові притаманний демократизм повною мірою.

Асиміляція і патріотизм

Неможливо бути патріотом, прибічником чогось незрозумілого, чужого, ефемерного. Патріотизм, це надання переваги. Не зверхності, а саме переваги. Тож чи можемо ми надати перевагу тому, що не розуміємо, що чуже нашому духові? Якщо в етнічному плані ми безрідні, позбавлені національного коріння, то волею-неволею мусимо кудись прихилитися, асимілюватися. Адже хочемо ми чи не хочемо, а наше єство самовизначиться, де ліпше. Асиміляція, це надбання духовного лона. Того місця, що визначає в нас індивідуума. Не тварину, не якусь популяцію, вид, а саме, — духовно збагачену істоту.

Асимілюватися, — значить, усвідомлювати потребу в духовному збагаченні.

Шовінізм як етнічний експансіонізм

Стратифікація суспільства вносить певну соціальну напругу, певний розподіл проміж членами даного суспільства. До всього – ще й розподіл за національними ознаками. Причини небажання нацменшинами асимілюватися можуть бути різними, але сприймається це протилежною стороною, як зневага. Наріжним каменем філософії шовінізму є переконаність у власній зверхності, перевазі у всьому — у способі життя, фізичній досконалості, і т. д.. Такий груповий егоцентризм формує відповідну психологію, психологію нетерпимості, ненависті. Шовінізм, як явище, слід розглядати в часі, тобто шовінізму притаманна фазовість розвитку. Шовінізм є не чим іншим, як етнічним експансіонізмом. Етнічна експансія розподіляється на два типи:

– внутрішня, коли внаслідок недостатніх заходів щодо внутрішньої несилової асиміляції (або ж її відсутності) з’являється розмежування;

– зовнішня, породжена міграцією.

Етнічний експансіонізм агресивно-войовничий, він не визнає альтернативи та у своїй ході керується правилом: «Все хороше, що хороше нам». Достатньо згадати більшовистську тезу: «для досягнення мети всі засоби придатні», – і надійде повне усвідомлення характеру експансіонізму та його загрозу. На прикладі російської експансії щодо українців (і не тільки) видно, що імперіошовінізм не нехтував нічим. (Благо, марксистсько-ленінська інтернаціональна ідеологія розв’язала руки). Застосовувалося все: масове винищення етнічних груп та народностей, навіть спроби фізичного винищення цілих націй.

Стратегія внутрішньої та зовнішньої тихої експансії полягає в захопленні ключових (і не ключових) місць у владних структурах та фінансово-економічній сфері. Для цього потрібно виховувати, повчати, своє молоде покоління в потрібному дусі. Змалечку спрямовувати до здобуття вищої освіти, з тим, щоб надалі було більше шансів протиснутися до потрібних висот. Тобто має спрямованість на захоплення кращих місць на соціальних щаблях. Звісно, одних розумових здібностей замало, потрібно мати навички пристосуванства. Блат є одною із форм пристосуванства, одним із заходів виховання. Ти мені — я тобі, це основний принцип існування в блаті. Отже, якщо дані умови виконані, є підґрунтя для появи певної структури (організації).

Наявність етнічної експансії — в самій потребі до імміграції, в самому факті імміграції.

Масонство як ідеологічний тероризм

Масонство (в розумінні втаємничених товариств) є напіворганізаційною формою етнічного поневолення. Етномасонство не може не мати етнічної природи, ба більше, воно й існує завдяки експансії. Одним із проявів шовінізму є етномасонство.

Масонство не є непотизмом чи звичайним кумівством. Тобто не банальним блатом, коли нічого, крім підтримки хороших стосунків, людину не зобов’язує. Масонство передбачає певний обов’язок. Масонську структуру назвати такою можна з натяжкою, бо власне не існує майже ніякої, притаманній організації атрибутики, тобто внутрішньої будови. Ніяких спільних дій, лише послуга у своїй сфері діяльності. Не послуга за послугу, а послуга в обов’язковому порядку: масон масону не повинен відмовляти. Сватовство спонтанне, основане чисто на, так би мовити, особистих меркантильних егоцентричних інтересах, тоді як масонство є організмом, що піддається керуванню. Є певна філософія, загальна стратегія, ну, а кожен масон на місцях знає, як вплинути на хід тих чи інших подій… Етномасонський рух неодмінно ставить вимоги в переліченому далі порядку:

– право навчання своїх дітей у спеціальних школах, з викладанням своєю мовою;

– право створення громадських та політичних рухів;

– право на автономію.

Тільки націоналізм в змозі зарадити даній проблемі.

Паростки сепаратизму

Все це пояснюється нібито вимогами гуманізму, демократії (і т. д.), словом, вимогами цивілізованого руху людства. Насправді ж є не чим іншим, як ненависницьким у своєму корінні, антисоціальним явищем. Доки існуватиме етномасонство, доти продовжуватимуться міжетнічні конфлікти. Як усунути таке положення речей, коли проявляється етнічна експансія та виникає тенденція до культивації сепаратизму. Вочевидь, слід на міжнародному рівні напрацювати правові норми, які б принципи несилової асиміляції меншин зробили основою внутрішньої політики кожної держави.

Єдиним виправданням для нації, що, ізолювавшись, чинить опір асиміляції, є відсутність власної землі та держави.

Націоналізм та боротьба за виживання зрозуміла і деяким націям (зокрема, нам, українцям) близька. Ізраїльтяни (для прикладу) свого часу не мали ні власної землі, ні власної держави. Проте нині все змінилося. Так про які конфедерації єврейства, автономні рухи може йти мова? Це ж що — неповага до тих, на чиїй землі мешкаємо? Значить, більшість, і більшість корінна, повинна відмовитися від будь-якої асиміляції меншин.? Бо це, начебто, пригнічує права людини — це дискримінація. А заборона асиміляції чи не надає протилежній стороні право на подібну ж асиміляцію, на експансію? Будь-які потуги щодо національного самовизначення вже само по собі є спробами асимілювати. Кого?.. Боротьба за національне самовизначення не може проводитися із самим собою, без супротивної сторони. Тому етнічна експансія не може не чіпати головного — бути чи не бути? Бути чи не бути корінній нації взагалі…

Стратегічним завданням етнічної експансії є силова асиміляція. Це вирішується шляхом приниження супротивної сторони у власних очах та за допомогою масонського руху. В різний спосіб відбувається впровадження своїх людей на чільні посади. З тим, щоб тримати важелі управління у своїх руках, впливаючи на прийняття тих чи інших важливих суспільно-політичних рішень. Масонство є не лише антидержавним, вірніше, не стільки антидержавним, скільки антинаціональним.

Націоналізм і його мета

Основне завдання націонал-демократії, це спасіння української нації. Від кого, від чого!?.. На пам’ять одразу сходить російсько-шовіністський лозунг: «Бий жидів — спасай Росію!». Дійсно, дехто вважає, буцімто все, пов’язане з національним рухом, із націоналізмом, — все спрямовано проти якоїсь конкретної групи населення. ХИБА!!! У націонал-демократії інші задачі та цілі, а саме: будівництво країни соціального спокою.