Посієш думку— пожнеш переконання;

посієш переконання— пожнеш вчинок;

посієш вчинок— пожнеш звичку; посі-

єш звичку— пожнеш характер; посієш

характер— пожнеш долю.

(Автор невідомий).

Мотивація

В основі поведінки лежить мотив. Навіть дії дебіла чи ідіота й ті спричиняються потребою. Чи надумана ця потрібність і чи відповідає ситуації,— не в цьому суть. Якщо ми погодимося, що воля не є в нас самих чимось стороннім, зусобленим якоюсь субстанцією, що керує нами, а похідною наших бажань, то можлива теза: виключне право на бажання має одна лиш тілесна частка нашого єства. Так, тіло наше здатне викликати лише, скажімо так, плотські бажання — сон, їжа, відпочинок, статевий потяг, — розум же наший здатний породжувати в нас такі бажання, які, здавалося б, ніякого удоволення, ніякої втіхи (насолоди) не приносять. А чи можуть бажання існувати, без спрямованості на плотські відчуття? Мабуть, що ні. Отже розум наший не для того, щоб потурати плоті нашій, а щоб контролювати виникаючі в нас бажання. Волі немає там, де потурання бажанням. Воля проявляється там, де індивід, усвідомлюючи виникле бажання, як небажане, шляхом створення безперервного категоричного імперативу, утворює бажання побороти попереднє бажання.

У плоті нашій через відчуття матеріалізовуються наші бажання. Бажання попоїсти тягне за собою притуплення голоду, бажання відпочити — накопичення енергії; бажання статевих зносин— притуплення статевого потягу. Навіть якщо ми не спроможні задовольнити ці бажання, розум наший може приглушити ці плотські потяги, тримати їх у кулаці. Вся біда в тім, що людині притаманно спрямовувати свої дії в русло гіпотетичної мотивації, що, виходячи із власних міркувань, повинно задовольняти постійно виникаючу потребу в насолоді. Ця ілюзія, ця заблуда, призводить до негативних наслідків, наприклад, маніяк, «нашифрувавши» у своїх мізках, буцімто гвалтування та вбивство принесе небачену насолоду, стовідсотково впевнений у вибраному способові задоволення статевого потягу.

Звичка як консервація вчинків

Звичка є не що інше, як безумовне, сліпе підкорення імперативові. Імператив, це хибна посилка. Імператив є хибним переконанням, що виникає в процесі облагороджування (і в принципі, є наслідком облагороджування) і яке, зрештою, сприймається свідомістю в якості істинного. Імперативи живучі тому, що жорсткіше закріплені в пам’яті й для їх усунення потрібні розумові потуги. Зусилля ж прикладаються тільки при наявності стимулів...

Людське життя,— безперервний ланцюг вчинків, хороших та гидких. Вчинки, їх якість, залежать як від самої людини, так і від обставин. Життя людини, це безперервне виникнення ситуацій. Потрапляючи в них, людина змушена мислити — робити вибір (визначатися). Ситуації бувають схожими одна на одну, і навпаки. Схожих — більше. Прогресуючи, соціум провокує насиченість спілкування, внаслідок чого ущільнюється в часі ситуаційність, збільшується кількісно, ускладнюючи аналіз. Тому людина воліє опинятися в простих ситуаціях, для виходу з котрих не треба прикладати значних розумових зусиль. Поступово, з особистого життєвого досвіду, виводяться правила поведінки. Багаторазове зіткнення зі схожими ситуаціями зменшує розумові потуги — людина орієнтується підсвідомо, за звичкою (за шаблоном).

Людина консервативна по природі своїй…

Консервація догматизму

Опинившись в певній ситуації, спочатку людина звертається до свого досвіду. Якщо раніше дана ситуація мала місце, людина вчиняє шаблонно. Оскільки ситуації можуть мати лише схожість, але не ідентичність, аналіз даної ситуації ніколи не відповідатиме попередньому, тобто коли ми вчиняємо шаблонно, стовідсоткової гарантії пристойності вчинку бути не може. Таке положення (назвемо його ситуаційним) неодмінно буде усвідомлюватися, а значить, буде виникати почуття вини. Тому людина намагатиметься вестися так, щоби якомога рідше попадати у складні чи незнайомі ситуації.

Людина схильна до догматизму по природі своїй...

Фізіологія

Подальший розгляд людської сутності неможливий без спроби проникнути у фізіологію цієї істоти.

Людину можна уявити собі, як сукупність аналізаторів, зібраних у певну анатомо-фізіологічну систему, що забезпечує сприйняття всіх подразнень, які надходять із зовнішнього та внутрішнього середовищ. Аналізатори складаються з певного числа рецепторів, які передають нервові збудження з периферії до центру.

Рефлекси, — реакція організму на подразнення.

Банк пам’яті

Вся зовнішня і внутрішня інформація у вигляді модульсів передається в мозок, до Банку пам’яті. Модульс, це імпульс, виникаючий внаслідок зовнішніх та внутрішніх подразнень і зумовлений виключно станом зовнішнього та внутрішнього середовищ на даний відрізок часу; модульс, це закодована (для нас) порція інформації. Ідентичні модульси можуть виникати лише при умові ідентичного стану внутрішнього та зовнішнього середовищ. Наприклад, якщо людина знаходилася в кімнаті з білими стінами і сірою стелею, то для створення з часом ідентичного модульсу потрібна буде ідентична обстановка — ті ж білі стіни, та ж сіра стеля, те ж положення тіла, навіть відповідний внутрішній стан організму. Оскільки кожна наступна мить призводить до зміни внутрішнього та зовнішнього середовищ, надходить висновок, що процес виникнення модульсів (кодування) і сприйняття дійсності носить дискретний (роздільний, перервний) характер.

Модульс несе в собі подвійну інформацію: про навколишнє середовище та про стан організму за певний відрізок часу. Такий дуалізм надає можливість модулювання: автоматичної дії мозку, спрямованої на ідентифікацію інформації. Зіставляння модульсів дозволяє виявити ступінь впливу зовнішнього середовища на організм, тобто наскільки воно небезпечне для тіла. Модуляція є неодмінною умовою виникнення свідомості.

Потрапивши до Банку пам’яті, модульс ідентифікується. Якщо він накладається на попередній — якщо він аналогічний (подібний, гранично схожий), одразу виникає позитивний імпульс-результат. Якщо модульс новий, свіжий, не відшукавший собі подібного, він закладається в свіжу, вільну нішу пам’яті. Модульси набувають значення в залежності від впливу на організм зовнішнього середовища та стану організму: несумісність, полярність визначає розмежованість.

Структура

Пам’ять подібна осиному гніздові, де стільники, — соти (ніші)модульсів. Кожна зафіксована мозком мить розподіляється по нішах у вигляді закодованої інформації з певним значенням. Розташовуються модульси по принципу схожості — чим менша схожість, тим далі від центру. Таке положення неодмінно породжує дочірні угрупування модульсів, адже схожість не може бути безкінечною. Окреме угрупування не може бути однорідним, так як від центру до периферії змінюється значення; тож модульсні угрупування мають ядерну структуру: в центрі завжди той модульс, з якого почалося формування угрупування. Притік свіжих модульсів розподіляється по тому ж принципові схожості, і цей розподіл зорієнтований в першу чергу на модульс-ядро. Утворення нового ядерного угрупування із старого процес неодмінний. Такі дочірні угрупування не поривають зв’язок із «батьками», а якимось параметром пов’язані. Ця умова характеризує механізм пам’яті як асоціативний.

Пам’ять не може бути не асоціативною, інакше пошук даних неможливий (мислення і є пошуком даних).

Модульси як подразники

Модульс-угрупування зумовлюють виникнення відчуттів, тобто реакції організму на зовнішні та внутрішні подразники (модульс-значення і є подразниками).

Дискомфорт, що виникає внаслідок негативних почуттів є не що інше, як тотальне і достатньо протяжне в часі розгортання модульс-угрупування. Таке розгортання настає внаслідок фіксації свідомості (уваги) на чомусь одному (думці, події). Якщо розгортання не зупинити, дане угрупування зачне домінувати, витісняючи до «закутків» пам’яті інші угрупування, тобто відбудеться звуження свідомості. Процес облагороджування негативних вчинків перешкоджає такому звуженню. Облагороджування якраз і є тим заходом, що формує нові угрупування модульсів, які припиняють подальше розширення. (Інакше людина стане шизофреником, у ліпшому випадкові — параноїком). Коли людина вдається до самонавіювання, модульс-угрупування важко назвати угрупуваннями, бо вони складаються з одного ядра, адже навіювання (гіпноз) не може мати безліч параметрів, тільки чітко окреслену вимогу. Тобто гіпноз-модульс характеризується накладанням гранично подібних модульсів одне на одного.

Тривале в часі домінування гіпноз-модульсів призводить до маніякальності.

Потрібно чітко уяснити собі, що модульси це не тільки інформація про стан зовнішнього та внутрішнього (тіла) середовищ та їх взаємний вплив, а й фіксація мовних символів. Тобто модульс-угрупування дозволяють фіксувати в пам’яті образи, іншими словами, створення образів є третім джерелом постачання інформації для формування модульсів.

Периферійність як підсвідомість

Ніщо не лишається поза увагою пам’яті: ні шелест трави, ні писк комара, ні тілесна чи душевна біль, ані створений образ. Механізм пам’яті влаштовано так: те, що не влаштовує (що привносить фізичні незручності, душевний дискомфорт), — все ізолюється від свідомості. Ізолюється, але не знешкоджується. Гидкі вчинки, не дивлячись на глибоку інтенсивність облагороджування, не стираються з пам’яті і почуття провини не щезає зовсім, воно лише притуплюється, виводячись на задвірки пам’яті — на «кладовище». Зняти психічну напругу, подолати душевний дискомфорт, це ще не означає забеспечити безтурботне світле існування. Модульс-ядра зі своєю периферією (модульс-угрупування) сховані, та не мертві; вони постійно стукають із кладовища, намагаючись вирватися назовню, до свідомості. Чи зможуть вони це зробити, якщо так, то яким чином?

Перепровадження модуль-угрупувань за межі свідомості нагадує тюремне ув’язнення, коли арештанта замикають у камері а ключі забирають. Хто ж ці угрупування в силі звільнити? Мабуть, сон, точніше, сновидіння.

Той, хто страждав од усвідомлення провини, знає, як це почуття посилюється, коли хтось сторонній (або щось стороннє) нагадує про його вину. Доводиться мобілізовуватися для більш інтенсивнішого облагороджування. Зрештою, час лине, події віддаляються, люди забувають за ваш вчинок (а може, їм набридає турбувати вас) і тоді настає відносний спокій. Та якщо ви знову коїте гидко, почуття вини ніби подвоюється. Раз за разом таких вчинків набирається стільки, що вже немає змоги протистояти в облагороджуванні: і як ведеться,— дискомфорт, стреси, хворі.

Мабуть, недостатньо образного уявлення про те, як функціонує пам’ять, потрібний більш детальний (якщо можна так сказати) технічний аналіз. Насправді ніяких кладовищ, задвірків, закутків, — всього того, що існує поза свідомістю, не існує. (Свідомість, це все, що скероване. Якщо вже погодитися з терміном підсвідомості, то нею може бути тільки сновидіння). Під «кладовищем» розуміється втрата модульсом значення. Згадаємо вислів «освіжити пам’ять». Тобто створити модульс, ідентичний тому, що вже знаходиться в ніші Банку пам’яті і що з часом та із причин не частого вживання почав «згасати». Ні, він не стирається, не має тенденції до згину, просто, він витісняється подалі від центру, на периферію, де доступ до нього більш ускладнений.

Ключ від кладовища в самій свідомості, в її наявності. Припустимо, під час сну свідомість відсутня. Куди ж тоді намагаються потрапити модуль-трупи, адже туди, де нічого нема, потрапити неможливо? Очевидно, під час сну пам’ять продовжує, так би мовити, працювати, тобто і під час сну продовжує поступати до мозку інформація про стан зовнішнього та внутрішнього середовищ. Тобто свідомість щезає тільки з припиненням притоку інформації.

Під час сну свіжі образи (як продукт мислення, як третє джерело постачання інформації для формування модульсів), не виникають, їх місце займають «старі образи», що були закладені в модульс-угрупування; точніше, третє місце займають спонтанно «вирвані» з нішей Банку пам’яті модульс-угрупування, вірніше, їх частки.

Модульс-«труп», що виривається з «ув’язнення», повторно фіксується в пам’яті. Людина не тільки уві сні знову переживає свої гидкі та інші дії, прокинувшись, сприймає їх як свіжі, щойно здійснені. Замкнуте коло, безвихіддя. Раніше навколишні слугували наочним нагадуванням за непристойність вчинку (треба облагороджуватися), тепер тероризує власне нутро — де ж вихід? Вихід у пошукові схожих на себе, для кого подібні вчинки давно вже не сприймаються як гидотні; тобто вихід у переробці Власної Етичної Концепції. Якщо це не допоможе — якщо дійшло до стресу, депресії, хворі, тоді слід шукати лікаря, людину, перед якою можна виговоритися, висповідатися, яка не буде фігурувати у свідомості, як засуджуюча. У такий спосіб можна загнати модульс-труп на своє місце, до кладовища.

Отже, можна сказати, що свідомість розділена на дві частини: одна охоплює пам’ять із модульс-угрупуваннями, які не викликають дискомфорт; інша — навпаки. Перша — та свідомість, що дозволяє реагувати на зовнішні та внутрішні подразники безпосередньо емоційним, рухаючим та інстинктивними центрами; друга— свідомість, що викликає сновидіння. Отож випливає висновок: сновидіння породжують лише модульси, які потрапили до кладовища, тобто модульси, викликаючі дискомфорт. Однак це не так, бо до кладовища можуть потрапити будь-які модульси, як дискомфортні, так і ті, що зрідка були в користуванні, периферійні.

Як уже зазначалося, людина консервативна по своїй природі. Можна сказати, що людина розумово ледача, адже ж розумові потуги вимагають витрати енергії. Здебільшого людина мислить та діє шаблонно (тобто майже відсутнє виникнення нових модульсів і модульс-угрупувань). Якщо негативні почуття, каталізуючи розширення одного модульс-угрупування, призводять до звуження свідомості, то шаблонність у діях і мисленні перешкоджають такому розширенню, тобто при цьому модульс-угрупування мають мінімальну переферійність. Тобто в першому випадкові при розширенні угрупування людина перетворюється в параноїка і шизофреника, в другому — в зомбі.

Роль сновидінь не в охороні сну, згідно Фрейду, а в урівноваженні параноїдальних і зомбічних модульс-угрупувань — в позбавленні їх домінування у свідомості. Під час сну припиняється реагування емоційного, рухаючого, інстинктивного центрів, але притік інформації не припиняється. Аналіз ситуаційний, як при повній свідомості, відсутній, тільки — розподіл. Пошук модульсом відповідної ніші відбувається в такій послідовності: так-ні-інакше-або. Структура модульс-угрупувань схожа на атомні решітки, між ядром (центральним модульсом) і периферійними модульсами, як і між сусідніми модульсами, існує зв’язок. Оскільки структура угрупувань відцентрична, тобто схожість модульсів втрачається далі від центру, зв’язок між модульсами сугубо сусідський. При такому положенні ідентифікація, пошук собі подібного технічно ускладнений. Зв’язок між модульсами поняття умовне, уявне і полягає в ознаках (тобто не існує ніяких комунікацій). Вже говорилося, що модульс придбаває певне значення, приміром, модульс-ядро має найбільший заряд, заряди ж периферійних обернено-пропорційні віддалі від центру. Поступивший до мозку модуль в першу чергу зорієнтований на модульс-ядро, тобто більшістю своїх параметрів він має відповідати тому чи іншому ядру. Ставши периферійним (а свіжі модульси завжди периферійні, якщо хоч одним параметром мають схожість із модульс-ядром, інакше вони стануть модульс-ядрами нових угрупувань), свіжий модульс повинен відшукати (ідентифікуватися) собі подібного, або ж зайняти в межах даного угрупування свою, вільну нішу. В першому випадкові ніша-модульс посилюється (тобто посилюється ймовірність зародження нового ядра), в другому— заповнюється пуста (свіжа) ніша. Процес мислення починається тоді, коли відбувається зародження нового ядра.

Всім відома фраза «палиця із двома кінцями». Те, що за тебе, може обернутися супроти тебе. Це правило можна перенести і на мислення: з одного боку воно допомагає, з іншого — шкодить. Вже зазначалося: при фокусуванні уваги на чомусь одному (думці, події), відбувається звуження свідомості (тобто мислення відбувається за рахунок одного модульс-угрупування). Оскільки фокусування уваги передбачає повторність (фіксацію), заповнення вільних ніш не відбувається (майже), в основному тільки накладання одне на одного ідентичних модульсів. На початковій стадії звуження свідомості спричинюється розширенням угрупування, на кінечній розширення затухає, тобто в межах старого периферійного угрупування виникають ядерні безпериферійні угрупування. Іншими словами, параноїк перетворюється в зомбі. Якщо перший є істотою, зацикленою на чомусь одному, то зомбі— істота взагалі не мисляча.

Сон не є відпочинком для тіла, а відпочинком для психіки.

Скоріше всього, пошук даних (ідентифікація, розподіл модульс-імпульсів і є пошуком) не може відбуватися в послідовності «так-ні-інакше-або», бо в такому разі процес був би розтягнутий в часі. Очевидно, свіжий модульс, як пучок інформації, повинен тисячократно відбиватися від чогось, тисячократно переломлюючись подібно голограмі, охоплювати всі угрупування, весь Банк Пам’яті. Тоді, і тільки тоді, відбудеться миттєва ідентифікація.

Можливе твердження: існує два види модульс-імпульсів— ті, що надходять від зовнішнього та внутрішнього середовищ, та ті, що виникають в процесі мислення. Перший вид модульсів під час сну (в процесі ідентифікації, внаслідок схожості деяких параметрів) збуджують закупорені в зайнятих нішах «старі» модульси, які автоматично стають «свіжими». «Гуляючи» (ідентифікуючись повторно) по Банку пам’яті, «свіжі» модульси збуджують та виривають із нішей своїх собратів. Відбувається мимовільне «вмикання» свідомості. Оскільки залучення старих модульсів не цілеспрямоване, стан збуджених модульсів нормалізується, і вони повертаються до попереднього спокою. За цей період, період збудження, «потурбовані» модульси стикаються з іншими модульсами і в свою чергу «виривають» їх із нішей. Виникають уривчаті, фантасмагоричні сновидіння.

Згадаємо припущення Фрейда, що сновидіння виникають внаслідок нездійсненних бажань, є реалізацією цих бажань уві сні. Бажання не можуть виникати і — що головне — існувати без концентрації уваги, тож у наявності створення (і уві сні також) безпереферійних угрупувань. Тобто потурання бажанням є самонавіюванням. Оскільки бажання (і вчинок, адже вчинок не міг мати місце без попереднього бажання; бажання є нездійсненним вчинком) можуть бути не тільки зазделегідь гидкими, то дискомфортними можуть бути і пристойні бажання. Якщо мислення не може відбуватися без самонавіювання, без створення Категоричного Імперативу (тобто без певного бажання), без виникнення сили волі, то напрошується висновок: безперервний категоричний імператив створюється не тільки у випадкові облагороджування гидких вчинків, а й в процесі виникнення та здійснення пристойних бажань. Інакше можна погодитися з тезою, що відсутність гріховності (відсутність облагороджування) усуває можливість сновидінь. Не обов’язково має відбуватися, скажімо так, гріховний процес облагороджування, достатньо, щоби мали місце нездійсненні бажання. Те, що не здійснилося,— що було чи є бажаним, — все завжди створює дискомфорт. Для психіки все одно, яку природу має дискомфорт (викликаний гидким вчинком чи нездійсненними бажаннями), його слід усунути. Отже, на кладовищі пам’яті можуть знаходитися не лише модульс-трупи гріха, а й модульс-трупи нездійсненних бажань. Щоб жити, не обов’язково грішити, але — обов’язково чогось бажати. Нема бажань — нема життя.