Зовнішні і внутрішні вороги

Ненавидіти ворогів українства, — значить, любити Україну. Ненавидіти їх, — значить, мати постійну готовність до їх знищення. Вороги можуть бути зовнішніми та внутрішніми. До перших можуть застосовуватися всі методи та засоби умертвління. Як до сили, що намагається досягти своєї мети шляхом знищення супротивної сторони. Всі форми зовнішньої агресії не можуть не посягати на існування державності, як гарантові громадського спокою та матеріальних достатків. Тому культивування військового патріотизму, як виразникові ненависті до ворогів країни, не лише доцільне, а й конче необхідне.

Внутрішня нечисть

Внутрішній ворог знаходиться в нас самих. Він проявляється в нерозумінні політичних процесів, що відбуваються як в своїй країні, так і в світі в цілому. На основі набутого досвіду людина політично орієнтується, відправними пунктами такої орієнтації є поняття добра і зла. Ніхто, а тим паче держава, не в праві змушувати фізично будь-кого із членів спільноти змінювати свої світогляди. Внутрішній ворог знешкоджується тільки шляхом виховання.

Держава зобов’язана надати можливість кожному громадянинові набути якомога більше знань про світ, як середовище, де мешкає все живе. Справа політичних рухів — доводити до широких кіл громадськості шляхи організації співіснування. Держава не може слугувати знаряддям досягнення політичних цілей.

Чи можливе існування загалу без державності

Зі всіма атрибутами державності, її інституціями, особлива увага повинна приділятися соціальній сфері. Тій частині держмеханізму, що покликана за допомогою податкового збору забезпечити пристойне життя неспроможній до праці категорії населення. Соціальний захист громадян — ось наріжний камінь діяльності кожного з політичних рухів.

Оскільки соціальні гарантії забезпечуються лише державним устроєм. Будь-які потуги на усунення державних форм правління мають вважатися антидержавними, антинародними і переслідуватися за законом. Мало того, партії, чиї програмні напрацювання залишають поза увагою соціальну сферу, мають бути заборонені. Тобто легітивності набуває лише та політична партія, котра передбачає принцип державності. Не будь-які її форми — федерація, конфедерація, а таку державність, яка підтримувала б розвиток нацбільшості та проводила асиміляцію нацменшин.

Оскільки суспільство не може існувати без держави, а її виникнення само за себе говорить про утворення національного середовища. Це утворення національної більшості, то будь-які заклики до скасування соборності та незалежності взагалі мають вважатися злочинними. Адже з основного принципу демократії — підкорення меншості більшості, закони мають прийматися нацбільшістю. Тобто нею ж має санкціонуватися примус до їх дотримання. Сам факт виникнення держави вказує на те, що таке рішення, це рішення загалу, сформоване більшістю і автоматично набуває сили закону.

Треба розуміти, дане рішення загалу про утворення держави це не голосування на якихось зборах, сході, вічі. Це процес цілісний, як дійство. розтягнуте в часі (історичне дійство). Таке дійство увібрало в себе побажання багатьох поколінь. Через звичаї, традиції, спільну культуру створилися передумови для виникнення держави, виникла нагальна потреба в її існуванні.

Отже, формування нації тягне за собою потребу в державності. Ні одна держава не може виникнути без формування соціального середовища. Таке середовище характеризується не тільки конфліктністю соціальною, а й спільними інтересами, спільними ознаками. Ці ознаками дозволяють сказати: ми схожі між собою, ми — нація, тому ми інші. Ми — більшість, тому й маємо ПРАВО на власну державу.