Головною турботою суспільства має стати підростаюче покоління. Оскільки майбутнє за постіндустріальним суспільством, виникне потреба в освічених, висококваліфікованих, всебічно розвинутих особистостях. Здатність держави швидко виявляти ті чи інші нахили молодої людини, розвивати її таланти і буде визначати роль та місце країни серед інших країн. Система освіти має бути побудована так, щоб на ранньому етапі навчання виявлялися здібності учня, виявлялися й розвивалися.

Експрес-план

1 — Елементарна школа (ЕШ): початкова освіта.

2 — Середня школа (СШ): загальноосвітня.

3 — Професійні училища (ліцеї, коледжі): спеціальна освіта.

4 — ВУЗи.

Загальні відмінні риси освітньої системи за експрес-планом:— принципово нова організація учбового процесу та новий метод навчання; поміркована незалежність від держави, часткова платність навчання.

Батьками в обов’язковому порядку вноситься на особовий рахунок учня сума-стимул, частку якої він отримає по закінченні навчання, а частина надається щоденно та прямо пропорційно успішності. Таким чином, учневі не лише відкладається на майбутнє певна сума коштів, яку можна використати на отримання вищої освіти, а й створюється стимул для навчання. Наступний стимул полягає в універсальності системи освіти, точніше, в організації учбового процесу та методиці викладання.

Шлях до ВУЗу пролягає тільки через здобуття повної загальної освіти.

Спеціальна освіта передбачає навчання професіям із двома рівнями інтелекту: елементарні училища— ЕУ, де навчають простим професіям, не потребуючим високого інтелекту; вищі училища — ВУ.

Програма ЕШ починається зі словесно-наочного навчання разом із малюванням. Існує дисципліна (предмет) «Мій словниковий запас» (МСЗ), яка дозволить поповнювати словесний запас учня не шляхом механічного заучування слів, а за допомогою наочного уявлення. (Тому потрібні спеціальні дитячі енциклопедичні словники з ілюстраціями). Оскільки ця дисципліна передує вмінню писати й читати, учень змальовує те, що розуміє під собою дане слово. Проте вчитель показує, як виглядає слово на письмі. Одночасно за допомогою вчителя придбаваються навики малювання. Процес навчання виглядає приблизно так. Вчитель запитує дітей, чи знають вони слово «дерево», і просить намалювати його; перевіряє, з тим, щоб підказати, потім прохає учнів згадати й назвати кожен своє знайоме слово та намалювати те, що воно означає. Починати слід зі слів-гіперонімів, потім слова-гіпоніми, які окреслюють більш вузьке видове поняття. Важливо семантичні поля об’єднувати з тематичними, необхідні замальовки такого об’єднання. В подальшому, коли діти навчаться писати, треба вчити складати схеми, де горизонталі,— лексико-семантичні групи, а вертикалі — тематичні поля. Бажано спочатку опрацьовувати слова, для розуміння котрих достатньо наочного уявлення.

Предмет МСЗ має бути обов’язковим протягом усього навчання.

Програма МСЗ починається з опрацювання слів, уже відомих дітям, потім, по мірі засвоєння матеріалу, словниковий запас повинен збільшуватися, намагаючись охопити якомога ширше і глибше всі сторони навколишнього світу та людського буття. Людина усвідомлює навколишній світ, себе в ньому, за допомогою мови, тому повинна вміти виражати свої думки шляхом побудови речень. А оскільки будь-яке речення складається зі слів, кожен зобов’язаний вникнути в їхню суть. Паралельно МСЗ вивчається граматика. Але завдання МСЗ полягає не втому, щоб із кожного учня зробити лінгвіста, а щоб використати головну закономірність мови — створення образів в пізнавальних цілях.

Мову можна уявити собі, як сукупність частково перекриваючих одне одного семантичних полів. Одне й те ж слово у своїх різних значеннях чи вживаннях може відноситися до різних сусідніх полів, або переходити з одного поля в інше. Слідкуючи за цими словесними зв’язками, учень отримує образне уявлення про різноманітні сторони дійсності, про їх взаємозалежність.

В подальшому до МСЗ підключається граматика. В принципі, ніяких розмежувань, виділення в окрему дисципліну бути не може, МСЗ і граматика— дві сторони одного цілого: одна дозволяє вникнути в граматичну систему, друга, за допомогою першої, — в буття.

В процесі навчання широко застосовується наочність — плакати, ілюстрації, і т. д., зображення котрих відповідало б тому чи іншому предмету (слову) чи явищу. Та вся, так би мовити, ізюминка міститься в дослідницькому принципі навчання. Вчитель лише ставить проблему, але не вирішує її наперед; не передає готові знання, а надає можливість учням самим добувати їх, використовуючи свій досвід та різну літературу. При цьому вчитель не розкриває методу пошуку, а надає учневі право діяти виключно самостійно. Природно, що поставлена проблема, як чергова ступінь пізнання, повинна по можливості випливати з попереднього матеріалу чи із практичного життя кожного учня. Учневі надається право знайомства з програмою навчання в повному її обсязі, а також — право здачі заліку в будь-який час. Таким чином, можлива здача заліку (письмово чи усно) одразу ж після поставленої проблеми, не очікуючи на дозвіл, самостійно слідувати програмі. Такий стан дозволить виявляти талановитих, надавати їм можливість раніше передбачених термінів закінчити навчання, як по конкретній дисципліні, так і в цілому по шкільній програмі; а вчителеві— переключатися на відстаючих, приділяти їм більше уваги.

Якщо учень одразу вирішує проблему, здає залік (екзамен), отримує оцінку 5 і загальний бал — 15. Не вирішує проблему одразу, але в установлений програмою термін, виставляється оцінка 5 і бал 14. Проблема не вирішена в установлений термін, учитель, рекомендуючи потрібну літературу, пропонує підготуватися. Після підготовки залік зданий, оцінка 5 і бал 13.

Якщо після підготовки залік не зараховано, вчитель сам розкриває проблему, показує шляхи її розв’язання і через деякий час перевіряє учня. Якщо учень вник в суть, розібрався у всіх питаннях, залік приймається та виставляється оцінка 5 і бал 12.

Учневі, який не здав залік, ні оцінка, ні бал не виставляється. В заліковій картці проставляється риска.

Таким чином, величина балу буде показувати інтелектуальний рівень, а оцінка — якість опанування матеріалу. Розуміється, оцінка буде варіюватися від 1 до 5, в залежності від правильності та повноти відповіді.

Програма навчання складається з поставлених проблем (задач). Проставлення в заліковій картці балів та оцінок по кожному предметові, як і рисок, вказує на проходження курсу навчання. Проходження по всій програмі підтверджується оцінками в заліковій картці та говорить про закінчення навчання. Систематичне отримання рисок автоматично приводить до припинення навчання по даному предмету. (Слід погодитися, що нерозумно й некорисно намагатися протягом низки років навчати людину, скажімо, математиці, коли вона на початку навчання не засвоїла, скільки буде два плюс два). Учнів, які систематично відстають по тих чи інших предметах, потрібно звільняти від занять по них; і виявивши нахили, поривання, посилити навчання по доступних матеріалах. Таким чином, із самого початку навчання в ЕШ і до закінчення СШ будуть виявлятися «сильні» та «слабкі» учні, їх сильні та слабкі сторони; буде відбуватися профілювання, з тим, щоб ВУЗам і професійним училищам було легше орієнтуватися в підборі абітурієнтів, та створити ще один потужний стимул для навчання.

Слід погодитися, що профорієнтація не повинна визначатися, випливати з одного лише бажання стати тим-то й тим. Побачила молода людина оголошення і загорілася бажанням стати приміром токарем, а може, в нього інші здібності, таланти... Без сумніву, людина має робити вибір самостійно, але неодмінно враховуючи свої здібності, знання та можливості. Із раннього дитинства людина мусить уяснити собі, що тільки від якості знань, власних талантів залежить і вибір професії і соціальний статус.

Особливо відстаючі учні після ретельного вивчення повинні поступово переводитися на програму навчання профтехучилищ. Деякий час (перехідний період), залежно від рівня успішності та віку, вони ще будуть навчатися в СШ. За цей період учня не тільки орієнтують на певну професію, а й збільшують матеріал (навантаження) по тих предметах, які йому даються вільно. І взагалі, вся програма СШ має бути гнучкою, такою, щоби, опісля виявлення тих чи інших нахилів, збільшувалося навантаження по улюблених предметах. Це стосується всіх без виключення учнів.

Учительський колектив, виходячи з успішності учня, вирішує, чи доцільно йому продовжувати навчання в СШ. Тут важливо враховувати неодмінну умову: якщо хоча б по одному предметові учень справляється, ніхто не вправі припинити його навчання в СШ. В цьому випадкові потрібно щоб учень пройшов повний курс навчання по доступній програмі (предметові) і лише потім вирішується його доля.

Кожен випускник СШ має право вступу до ВУЗу, ПУ. Ніякого приневолення у виборі професії, кожний учбовий заклад на основі залікової книги робить вибір серед абітурієнтів (конкурс).

В принципі для нормальної держави вигідно забезпечувати вищою освітою якомога більше число громадян; і вона повинна домагатися цього, не дивлячись, чи є на даний час потреба у високоосвічених спеціалістах. Та оскільки так влаштовано, що вища освіта, вища кваліфікація передбачає користування більшими соціальними благами, ставить на вищий соціальний щабель, і держустрій передбачає наявність бюрократії, як сфери процвітання пристосуванства та корупції, то до вищих учбових закладів постійно будуть намагатися «пролізти» різного роду пройдисвіти. Тому у ВУЗах окрім звичних екзаменаційних комісій вирішальним фактором для вступу має стати залікова картка абітурієнта. Крім цього, дані про успішність по програмі СШ мають утримуватися в загальному Банкові інформації, доступ до якої вільний. Абітурієнт, вивчивши та порівнявши дані інших, переконується, чи пройшов за конкурсом і чи не порушуються його права.

В училищах повинні викладатися знання виключно предметні, тобто ті, що стосуються безпосередньо професії. Випускник училища має переваги вступу до ВУЗу, якщо вищий учбовий заклад однаковий з училищем за профілем.

Експрес-план усуває потребу у вечірніх школах та заочному навчанні, що по суті є не чим іншим, як формалістикою. Експрес-план дозволить захворівшому, чи з якихось інших причин припинившому навчання учневі, не надолужувати згаяне, а поновити заняття, продовжити з того пункту, з якого вони були перервані. Експрес-план надасть можливість будь-якій людині будь-якого віку і в будь-який час розпочати навчання за програмою.

Класно-почасовий метод навчання не задовольняє потреб часу. По-перше, вчитель не завжди встигає викласти матеріал та зробити опитування учнів на предмет визначення їх знань; по-друге, виховний процес передбачає індивідуальний, можна сказати, інтимний контакт. Клас— це колектив. А кожному колективові притаманна своя, неповторна внутрішня атмосфера. В учнівському колективі свої, особливі стосунки, не завжди видимі та не завжди зрозумілі дорослій людині. Клас неодмінно поділений на три категорії учнів: успішні, неуспішні, пристосуванці.

Слід враховувати такі фактори, як сором’язливість, самолюбство, психічну неврівноваженість, і т. д.. Часто буває, що учень ретельно підготувався до відповіді та, вийшовши до дошки, розгублюється, збивається і в підсумку відповідає на двійку. Зазвичай, з таких зачинають кепкувати, сміятися, що негативно відбивається на психіці. В такого учня кожного разу буде виникати страх перед уроком, він з ляком буде очікувати на виклик, і коли це станеться, він, остерігаючись у черговий раз спасувати, попрохає вчителя про поблажливість, мовляв, не підготувався як слід із поважних причин: хвороба, і т. д.. Тобто людина підсвідомо буде намагатися усунути дискомфорт, нервову напругу, ту ситуацію, що діє роздратовуюче. Таке положення нічого позитивного в собі не несе.

Є учні, які розумово не здатні засвоювати матеріал. Із них також глузують, навіть глумляться, тобто відносяться, як до меншовартісних — як до нижчих істот. Та особливо значна частка пристосуванців. По суті, це ледарі. Так як класно-почасовий спосіб навчання не дозволяє визначити повне засвоєння матеріалу, здійснюючи опитування кожного по кожній проблемі постійно, деякі учні звикають до поганого контролю. Зрештою, вони перестають слухати урок, вникати в суть викладеного, готувати домашні завдання (а навіщо, адже все одно рідко запитують?). Зрозуміло, вони відстають по програмі, в їх знаннях з’являються пробіли. Як і в кожної людини, в цих учнів є самолюбство, марнославство, гонор (в успіваючого ці почуття задоволені— не заголені, не загострені, не вразливі), вони і раді були б виправити становище, та час злинув, а самотужки надолужити бракує сил та вміння; залишається одне: створити враження ініціативного, знаючого. Цей учень може визубрити урок і сам напроситися відповідати; буде всіляко уникати опитування, посилаючись на поважні причини, а то й пропускати заняття.

Колектив (клас) ніколи не буває однорідним. Відмінники для решти завжди будуть вискочками, хлюпиками, окулярчиками, ботанами, і так далі, і тому подібне; відстаючі розумово будуть затурканими, пригніченими, забитими; для пристосуванців і ті й інші будуть роздратовувачами, бо являтимуться свідками їхнього «падіння», і що головне, свідками того, що пристосуванець заради свого особистого блага йде на такі непристойні речі, як підлабузництво, наклепництво, та інше. Та основну подальшу небезпеку становлять ледарі, які взагалі відмовилися від спроб пристосування. Вони створюють свій, фальшивий світ, з ілюзорними уявленнями про життя (що, до речі, допомагає їм облагороджувати свої гидкі вчинки) і затягують у цей світ інших. В подальшому вони поповнюють лави правопорушників, злочинців. Оскільки в колективі (класі) утворюється атмосфера нетерпимості, дискомфорту (і т. д.), повноцінного, всебічного, розширюючого горизонти пізнання знання деякі учні не придбають. Оскільки колектив передбачає (і вимагає) дещо спільне для всіх, а люди різні, то обов’язково наявним буде певна напруга, конфлікти, конфронтації. Що й буде діяти руйнуюче на кожного учня... Загальноосвітні школи мають відмовитися від класно-почасового вікового способу навчання. Наріжним каменем має стати принцип індивідуалізму, не в розумінні виключно відокремленого навчання, а врахування особливостей кожного учня. ШКОЛА повинна мати аудиторії для лекцій, окремі кабінети для викладачів та окремі кабіни для учнів. Віковий розподіл не існує. Учень буде ходити на лекції, до вчителя для здачі заліку, за роз’ясненням, а в своїй кабінці готуватися до екзаменовки. Крім того, між кабінетами вчителів та учнів має існувати відеозв’язок, щоб обидві сторони мали можливість скоротити час на вирішення проблем. Маючи окреме місце, учень буде менше залежати від колективу, від негативних його проявів, що дозволить більше часу й уваги приділяти навчанню. В кожної людини має бути присутнім відчуття власної території, де вона могла би відсторонитися і відійти від негативно впливаючих конфліктних ситуацій; а також має бути місце, де можливо усамітнитися для роздумів, для успішної розумової праці.

Незалежність є неодмінною умовою розвитку інтелекту.

Вчитель може викладати скільки завгодно предметів, залежно від освіти та рівня кваліфікації, фізичних можливостей. Це, й тільки це, визначає матеріальне становище (зарплатня). Стимулювання праці не може залежати від чиновника, тобто не хтось повинен заохочувати працівника до дій, а система взаємовідношень, дійсний стан справ. Виходячи з того, що процес формування особистості полягає не тільки в наданні індивідууму широких знань, але й у вихованні, і що відповідне виховання досягається не лише шляхом прищеплення певних поглядів та принципів, але й за допомогою певної системи відносин, які безпосередньо на практиці підтверджуються доцільністю даного положення речей, — потрібно щоб виховання було поставлене так, аби придбання знань поєднувалося з наочним прикладом, як у стосунках між людьми (учитель— учень, учитель— учитель), так і в стосунках між людиною та державою. Тому спеціальних учителів-вихователів бути не повинно. Такі дисципліни, як суспільствознавство, етика, естетика, християнське вчення та особистий приклад педагога в повній мірі зможуть зорієнтувати учня у виборі цінностей. Саме: у виборі,— бо в цій справі примус безкорисний: насильно милим не будеш. Молода людина сама має визначитися, виходячи з дійсного положення речей, із своїх уявлень, бо ніщо не стоїть на місці: помилки днів вчорашніх — істини днів сьогоднішніх; і навпаки — що нині являє цінність, при детальній перевірці виявляється фікцією.

Майбутнє людства — суспільство-комунікація. Потребність спілкування в якомога стислі відрізки часу та більших масштабах, — ось відмітна риса такого суспільства. Індивідуалізм виходить із реального положення речей: протиборство із середовищем за виживання зумовило об’єднання людей, а прогрес, як наслідок діяльності розумної, полегшуючи боротьбу, усуває настійну потребу в колективізмі. Колективізм насильницьки гуртує маси, індивідуалізм природно викликає потребу в більш тісніших, інтимних духовних зв’язках.

Особистості рухають прогрес — завдяки їм розвивається цивілізація. Майбутнє людства — за особистостями. Суспільство майбутнього — суспільство особистостей. Розвиток особистості пролягає через індивідуалізм, адже тільки незалежна, вільна людина, що розуміє свободу як усвідомлену необхідність, здатна усунути всі протиріччя, які виникають у суспільстві. Напевне, такий метод навчання має застосовуватися не до всіх предметів, адже ж в принципі базується на самонавчанні, тому підхід в цілому до навчання має бути диференційованим. Експрес-план потребує детального опрацювання. І справа не в його придатності чи непридатності. Вже нині проглядається з майбутнього потреба в підвищенні інтелектуального рівня та моральності; вже зараз слід відбирати зі світового досвіду все нове, ліпше, і не обов’язково вивірене. Не треба боятися дивних, незрозумілих ідей, адже здебільшого вони такими видаються лише на перший погляд.

Експрес-план потребує нової учбової літератури, якнайбільш доступнішої для сприйняття. Із самого початку навчання формування уявлень базується не лише на відчуттях, програма передбачає й ігри. Збудження азарту при певній постановці вироблятиме витримку, терпіння та інші позитивні риси. В школі мають існувати гуртки, точніше, учнівські казино, де кожен учень мав би можливість застосувати на практиці свої знання. Обов’язково має бути виграш, але правила повинні передбачати безпрограшну гру, тобто учень може виграти певну суму чи не виграти , та ні вякому разі не програти. Ігри будуть сприяти перевірці та закріпленню знань, ігри мають бути різноманітними по тематиці та складності, як загальні, так і по кожній дисципліні. В процесі ігор учні змагаються в складанні речень, оповідей, розв’язують задачі, і т. д., і т. п..

Держава повинна зобов’язати батьків вкладати кошти для стимулювання навчання своїх дітей. Частина суми має сплачуватися учневі під час ігор, частина — стабільно, тобто щоденно, відповідно успішності; частина повинна призначатися для набуття вищої освіти. Відмінники, чи, як заведено називати, медалісти мають визначатися виключно на основі залікової книги, тобто ті учні, що закінчили навчання з найвищою сумою балів, достроково чи в установлений програмою термін. Крім того, що такі учні матимуть переваги при вступі до ВУЗів, їх навчання в цих закладах має бути безкоштовним. Це стане ще одним потужним стимулом у навчанні.

Будь-яка праця повинна винагороджуватися. Навчання, це також праця. Тому з самого раннього віку слід привчати людину оцінювати свої зусилля. Будь-який труд повинен заохочуватися, це те, на чому тримається нормальне суспільство і нормальна держава. Основним капіталом має бути підростаюче покоління; і не стільки держава мусить прикладати зусилля для підвищення його цінності, скільки це має стати турботою самих батьків.

Загальна освіта не повинна знаходитися у віданні держави, залежати від чиновницького свавілля та політичних течій. Роль загальноосвітніх шкіл повинна зводитися до надання людині знань, прищепленню загальнолюдських цінностей, а не до агітації та пропаганди якихось ідей. Ставши дорослою, людина сама розбереться й визначиться, яких істин дотримуватися в подальшому житті. Держава має виконувати рекомендаційні функції та здійснювати контроль, і то виключно на предмет дотримання прав людини, і зокрема, прав дитини й учня. Неодмінно має бути місце ідеології, але виключно, як ідеології прогресу, що відображає інтереси нації, як одного з рівноправних учасників загального змагання на шляху до щастя всього людства.