Популяція людей-голодранців

Популяція людей знаходиться на вершині харчового ланцюга. Але Путь до Олімпу розпочинався із верхівок дерев.

Людство, як популяція, з'явилося в двох екземплярах, чоловіка й жінки? Чи одразу в різних місцях Землі? Це питання постане пізніше. Зараз же слід припустити, що людина, скоріше всього, з'явилася в екваторіальних широтах, де майже відсутні пори року. Чи могла людина з'явитися десь в інших місцях, скажімо, в помірному кліматі. Людина без життєвого досвіду не змогла б вижити в тяжких умовах (проблеми з харчуванням). Факт беззаперечний і доказується подальшими умовиводами.

Людина, як жива істота, могла з'явитися на земній кулі одночасно в різних місцях, а могла — в одному. Не це істотно. Як би там не було, будь яка популяція генетично тяжіє до кількісного збільшення (внаслідок чого — розселення). Історія людства, що характеризується виникненням соціуму і його існуванням, нерозривно пов'язана з феноменом торгівельних відносин.

Уявимо собі, що людина не розвинулася з нижчих істот, а, згідно Біблії, з'явилася зненацька, в результаті Божого Акту. В тій частині земної кулі, де існували пори року, тобто такі часові періоди, коли створюються нерозв'язні проблеми з харчуванням. Оголена людина (не з'явилася ж вона на світ білий в одязі) не пережила б холодів. До всього, відсутність життєвого досвіду — полювання, збирання плодів, і так далі.

Припустимо появу істоти-людини влітку. Їла вона плоди, збирала коріння і зовсім не робила запасів. Вона просто не знала за прихід зими, про труднощі з харчуванням в цей період. Ці аргументи наводять на думку: людина мала з'явитися і вижити лише в тих широтах, де не існувало проблеми харчування. Або ж в той момент на Землі, згідно теорії креаціонізму, взагалі не існувало пор року.

Якщо поглянути загалом на розвиток людства, неодмінно примітимо, що людина екваторіальних широт дещо відставала в розвиткові суспільної організованості та інтелекту. Двадцятий вік згладив різницю між, скажімо, європейцем і мешканцем Папуа Нова Гвінея. Та дехто ще й досі вважає їх (папуасів) дикунами.

Якби популяція за певних обставин продовжувала орієнтуватися тільки на екваторіальні широти, їй би ніколи не злізти з дерев. Саме зміна пор року підштовхнула до виникнення соціуму та розвитку в інтелектуальному плані. Коли виникають труднощі із харчуванням, обов'язково виникає потреба у створенні запасів. Першим примітивним способом вирішення проблеми харчування (далі — продовольчої проблеми) став канібалізм. Якщо у скруті немає змоги вполювати дичину чи відшукати природні дари, то найпростіше — задовольнити голод, з'ївши собіподібного. Отже, канібалізм, як явище людських відносин, не є наслідком якихось культово-обрядових традицій, тільки — причиною їх породивших.

Голодний голодному не сват і не брат

В очах однієї особи інша особа є власним віддзеркаленням, тобто усвідомлення собіподібності створює психологічний фактор. Це гуртує, змушує вчиняти по відношенню до собіподібного, як до себе самого. Тобто будь-яка спроба вчинити зле собрату породжує психобар'єр, виникнення якого призводить до душевного дискомфорту, — докори сумління, і те інше. Людожер, поїдаючи собіподібного, не може не усвідомлювати своїх дій, як дій злих. Він не може не розуміти, що його дії приносять біль і страждання. Але, як кажуть, голод не тітка, тому, щоб зняти душевний дискомфорт, канібал почне шукати виправдання своїм діям. Жага голоду, це слабкий аргумент для виправдання, потрібне щось більш вагоме.

Як би там не було, навіть якщо не вдалося облагородити свій вчинок і заспокоїти свою совість, звичка візьме своє. Раз вчинив зле — сильні душевні муки, другий раз — муки вже менші. А там, дивись, увійшло у звичку, і вже й не задумуєшся над скоєним.

Постійна потреба породжує традицію

Ця моральна норма фігурує у свідомості як аргумент на користь облагороджування дій, для виправдання вчинку. Всі культово-обрядові ритуали в канібальстві (і не тільки в ньому) є засобами підтримки певних традицій, як носіїв етичних норм. Це є способом виправдання вчинку.

Популяція, що голодує, зачне стикатися з проявами поодинокого чи масового канібалізму. У правовому аспекті дана ситуація не підлягає будь-якій оцінці, кримінальній чи моральній. Кримінальне переслідування недоцільне, а моральний осуд абсурдний, так як моральна норма є витвором суб'єктивним. Отже, коли в наш час трапляються випадки канібалізму, спершу слід вияснити, що підштовхнуло до даних дій.

Створення запасу, це завжди лишок

Втім, це ще не той лишок, який можна відчужити, віддати в борг, подарувати чи продати. Це лишок для задоволення власних потреб (на випадок невдалого полювання, і т. д.). В процесі створення запасу формуються людські стосунки та новий спосіб життя. Наявність запасу обмежує кочівність та породжує проблему зберігання. Потреба в охороні запасів змушує людей об'єднуватися в спільноту, вести більш осілий спосіб життя. Поштовхом до об'єднання слугує потреба в розподілі праці.

Епоха створення індивідуальних запасів є епохою примітивного розподілу праці. Цей етап людської історії породжує перші суспільні відносини. До цього моменту людина вела стадно-кочівний спосіб життя і керувалася у своїх вчинках інстинктивними потягами. Статевий потяг був тим стрижнем, навколо чого гуртувалися протилежні статі та стадо в цілому.

Епоха створення запасів є епохою первісного ладу

Цей лад вже вимагав розподілу обов'язків. А наявність запасів та потреба розподілу між членами спільноти — наявності норм. Тих правових орієнтирів, згідно яких і мав відбуватися даний розподіл. Такий розподіл по совісті неможливий (совість річ суб'єктивна), тільки по справедливості. Справедливість фактор об'єктивний, і вимагає розподілу не по заслугах, не із прихильності, а згідно фізіологічних потреб кожного окремого члена спільноти. (Все це стосується продукту харчування, адже ж у ті часи іншого продукту просто не існувало).