Вчинок зумовлює виникнення совісті

Життя індивідуума складається з неперервного ланцюга вчинків, таких дій, що певним чином впливають на повадки інших. Вчинки людей значною мірою зумовлюються обставинами. Кожен індивід вимушений реагувати на дії інших. Для цього необхідно проаналізувати ситуацію, визначити, яким етичним концепціям ці дії відповідають, і врахувавши розбіжності, прийняти рішення. Здійснивши гидкий вчинок, людина терзається докорами сумління. Хоче того вона, чи не хоче, а поставлена совістю перед фактом буде відчувати душевний дискомфорт. Наступить психологічний дисбаланс.

Совість характеризується самооцінкою дій — як таких, що мали місце, так і гаданих, — на предмет визначення їх правильності згідно власної етичної концепції (ВЕК).

Виникнення совісті обумовлюється необхідністю аналізу ситуацій задля орієнтації в суспільних відносинах. Наявність совісті не залежить від волі суб’єкта — хочеться-не-хочеться, а совість поставить перед фактом.

Совість, як механізм самооцінки, є рабинею ВЕК. Зазначимо: рабинею не людини, не її волі, а саме — власної етичної концепції. Совість, виходячи з ВЕК* індивідуума, визначить, являється даний вчинок гидким, чи навпаки — пристойним. Для того, щоб для совісті бридкий вчинок індивіда став пристойним, потрібно, щоб цей індивід змінив свої погляди, переконання (тобто збудував нову ВЕК) на такі, які надали б совісті можливість такий вчинок вважати пристойним.

Огидний вчинок завжди викликає почуття провини

І це почуття виникає не тому, що людина насамперед усвідомлює неправильність своїх дій, а тому, що існує неузгодженість наявного із власними етичними нормами. Іншими словами, не сам факт непристойного вчинку викликає почуття вини, а наявність незлагоди між власними діями і власною етичною концепцією. Виникає потреба діяти згідно ВЕК, або ж ВЕК привести у відповідність до дій таким чином, щоб уже надалі подібні дії не мали розбіжностей з ВЕК і більше не викликали почуття вини. Почуття вини виникає внаслідок усвідомлення того, що з’явилася та існує потреба в заміні ВЕК. Перспектива енергетичних витрат зумовлює певний негатив в загальному стані організму, ця зміна сприймається, як подразник, та усвідомлюється, як душевний дискомфорт.

Гидотний вчинок ставить проблему психічного дисбалансу.

Частково зняти психічну напругу може тільки визнання своєї неправоти. Адже вчинок уже здійснено і заміна ВЕК потребує часу та витрати енергії. Отож людина, що вчинила гидко, неодмінно стане перед вибором: визнати або ж не визнати за собою провину. Однак одного визнання недостатньо для повернення до цілковитої психічної рівноваги\. Виникає потреба в певних діях по відношенню до ображеного, скажімо, потреба вибачення, пояснення ненавмисності своїх дій. Тобто виникне потреба спокутування провини (гріха).

Совість, це суворий суддя, який робить неупереджені висновки і виносить справедливий вирок.

Совість подібно суду присяжних виносить вердикт, тобто рішення з приводу винності чи невинності. Хоче того людина, чи не хоче, гидкий вчинок завжди призводить до психічного розладу. Гидотний вчинок, зло, що надходить од людини, не лише шкодить тому, на кого спрямоване, а й тому, від кого виходить. Зло самокарне!..

Облагородження огидної дії

Неусвідомленість непристойних дій не призводить до психічного розладу і не викликає почуття вини. Бо завчасно відбувається процес узгодження таких дій із власними етичними нормами (власною етичною концепцією). Ненавмисні ж непристойні дії, тобто дії випадкові чи такі, що сталися внаслідок помилки, як і такі, що сталися в пориві гніву (неконтрольовані), напівусвідомлено, завдяки імпульсивності характеру, викликають почуття вини.

Людина, яка вчинила гидко і яка завчасно не узгодила ВЕК із майбутнім вчинком, буде терзатися докорами сумління.

Проте в цьому випадкові повернення до психічної рівноваги шляхом визнання своєї провини, спокути та каяття недоцільне. Навіть зайве, адже людина свідомо йшла наперекір своїм же поглядам і переконанням (інакше вона не визначилася б). Ця людина буде розуміти свою вину, але свідомо стане переконувати себе у своїй правоті, невинності.

Той, хто усвідомлює, але не визнає своєї провини, буде облагороджувати свої дії.

Самонавіювання

Повторення про себе — в умі, твердження самому собі, переконування себе без будь-яких серйозних доводів, тобто невідкладна настійна вимога, веління мозкові, свідомості створює моральний категоричний імператив; який є не чим іншим, як посилкою («Він отримав по заслузі, тому що неправий, негідник, і т. д.»), яка накладається на попередню та із причини своєї свіжості набуває живучості, міцніше фіксується в пам’яті. Якщо за допомогою цього простого способу облагороджування не вдається досягти психічної рівноваги — якщо мозок, свідомість вимагають більш вагоміших доказів, то на допомогу приходить фантазування.

Облагороджування здійснюється шляхом самонавіювання.

Фантазування

Фантазування передбачає пошук на базі попередніх сприйнять нових аргументів. Істинність потрібних аргументів досягається шляхом штучної, примусової зміни уявлень, припису речам нереальних, але потрібних якостей і властивостей. По суті, цей спосіб облагороджування мало чим відрізняється від попереднього: якщо перший — вибірковий обробіток свідомості, то другий — масованіший і масштабніший. Отже, здійснивши бридкі дії (зло), людина мучиться. Вона стає перед вибором: визнати чи не визнати за собою вину. Як же вона вчинить?

Для визнання вини недостатньо усвідомлення та розуміння своєї неправоти, потрібні ще й певні вольові зусилля задля подолання самолюбства.

Вольові ж зусилля вимагають використання зайвої енергії. Це призводить до змін умов нормального функціонування організму в цілому, тобто до фізіологічної невідповідності. З цих міркувань видно, що людина попадає проміж двох вогнів: з одного боку їй потрібно прикласти певні зусилля, щоб повернутися до психічної рівноваги (інакше буде страждати), з іншого — самі потуги передбачають страждання. Ось чому віддається перевага варіантові облагороджування.

Облагороджуванню віддається перевага ще й тому, що воно передбачає фантазування.

Творчий процес можливий лише за благоприємних умов. Фантазування є одним із компонентів творчої діяльності; отже, фантазування, як робота мозку, передбачає задоволення (насолоду).

Отож можна стверджувати, що облагороджування зла є фізіологічна дія, природна реакція, захисна функція організму задля запобігання стресів. Скептики можуть заперечити, мовляв, безліч людей у скруті, скажімо, в концтаборах, творили шедеври. На це: перепочинок у пеклі, це вже не пекло. За час перепочинку, коли відсувається відчуття страху, відчуття смерті, надходить потреба в критиці — в критиці дійсного стану речей.

Творчий процес — ніщо інше, як критика дійсності.