При написанні певного твору, точніше, при перенесенні думок на папір, годі сподіватися на допомогу якогось попереднього плану, а тим паче, на дотримання його пунктів. Думки можуть несподівано виникати (лише встигай фіксувати), затихати, губитися. Тож автор допускає, що в деяких фрагментах можуть бути відхилення від запропонованих тез; ці відхилення можуть мати форму пояснень, посилань, а то й породжувати нові формулювання. На перший погляд пропоноване може носити уривчастий характер, але уважне та прискіпливе читання розставить все на свої місця.

Заплющуючи очі на викрутаси виродка, сам стаєш ним. АКСІОМА. Нині гітлеропутінці для нас, нормальних українців, виродки. Та чи слід на це зважати? Такого виродка, зрештою, можна знищити, а от виродка в собі — то справа трудомістка. Давайте, забудемо на деякий час за зовнішнього ворога і поговоримо про внутрішні проблеми.

Можливо, дехто був свідком, коли маленького хлопчика запитують, ким би він хотів стати. Міліціонером, — відповідь. А чому? Хоче захищати людей від злочинців. Благородні мрії, благородна мета. І не тому, що його тато (чи дід) представник правоохоронних органів, можливо, малеча вже зіткнулася у своєму дитячому світі з проявами безсердечності, і його єство підспудно прагне справедливості. Все можливо... Виростає така людина, мужніє і в один прекрасний момент бажання здійснюються. І от він вже, як кажуть, при погонах, тобто при владі. Ні, цей факт аніскілечки не змінив його, навпаки, ентузіазм зашкалює. І ось тут відбуваються метаморфози.

Якщо ви зустрінете його (свого однокласника, старого друга чи приятеля) через деякий час, скажімо, років за три (думається, цього достатньо), ви його не впізнаєте. Ні, — не візуально. Риси не зміняться, а от лице набуде таких холодно-цинічних відтінків, що відсахнетеся. Це вже не той наївний романтик, а гранично практична людина зі (як заповідав Залізний Фелікс) сталевим серцем і холодною головою. Міліцейська система таке з ним зробила.

Що в цьому поганого, запитати. Звісно, холодна голова, так би мовити, здоровий глузд не зайвий, особливо в скрутні моменти, однак сталеве серце... Як відомо, Дзержинський говорив про гаряче серце, але не врахував, на жаль, що такий важливий людський орган при перепадах температур і крижаних мізках може стати сталевим. Звідси, якщо серце — цей орган, в якому концентрується людяність, холоне, застигає, усталюється, то вже ніяка найхолодніша голова, не зможе контролювати нормальні життєві процеси. Де вже тут турбуватися за чистоту рук...

Навіть найзаконослух’яний громадянин, коли забачить міліціянта, переходить на інший бік вулиці. Цікаво, силовики гордяться своїм статусом страхача? Як у них поєднуються моральні норми зі своїми вчинками? На яких засадах виховуються їхні чада? Якщо прищеплюються загальнолюдські принципи, куди ж подіти знущання, катування, вибивання зізнань в підвалах? Значить, все життя цих «стражів закону» — суцільна дволикість? І ми довіряємо своє благополуччя, своє життя цим монстрам? Не можна міряти всіх одною міркою, — хтось там та скаже. А хто нас, громадськість, допускав вимірювати?! І що вимірювати — лайно і в паралельному світі лайно. Сидить виродок на виродку і виродком поганяє, — ось характеристика правоохоронної (точніше буде, «правопохоронної») системи держави. А ми дивуємося москальським виродкам...