Ототожнення є уподібненням

Основною особливістю психології людини, характерною ознакою, є потяг до предметного ототожнення. Завдяки цій властивості людина немов порівнює себе з тим чи іншим предметом. Власне, дані дії є не чим іншим, як процесом пізнання, точніше, випливають із нього. Предметне ототожнення стосується лише форми, тоді як внутрішня сутність завжди залишається прихованою. Розум влаштований до вирішення питань, інтелект вимагає постановки проблем та їх розв’язання, дійсність постійно постачає їх. Ми завжди спостерігаємо тільки форму предмета (явища), те ж, що сховане від нашого ока, — потребує детального і більш досконального вивчення. Чи завжди вистачало в людини знань та досвіду одразу докопуватися до істинної суті речей?

Все, що так чи інакше лишається поза нашим розумінням, не тільки не знімає проблеми (усуває процес пізнання), навпаки, — посилює інтерес. Цей інтерес можна назвати нездоровим. Адже людина влаштована так, що будь-яка постановка проблеми вимагає розв’язання будь-що, інакше буде виникати психічний дисбаланс. Все те непізнане, що оточує людину, мусить бути пізнаним, інакше ніколи не наступить душевний спокій. Потяг до невідомого зовсім не є прерогативою окремих членів спільноти, цей потяг — неодмінна умова існування кожної розумної істоти.

Причини ототожнення

Те, що людина не в змозі пояснити, завжди буде роздратовувати. Щоби поновити психічну рівновагу, потрібно докопатися до істини. Або ж наділити дану річ такою природою, такими властивостями, які були б достатні для власного розуміння та пояснення. Коли розуміння речей не відповідає дійсності, присутнє ототожнення.

Ототожнення є інтелектуальним імперативом.

Тут треба нагадати, що поряд із Власною Етичною Концепцією (ВЕК) існує Власна Інтелектуальна Концепція (ВІК). ВЕК стосується соціальної поведінки і є сукупністю знань та поня́ть про орієнтацію в соціальному середовищі. ВІК же є сукупністю знань індивідуума про фізичне середовище, в якому він знаходиться.

Об’єктивне і суб’єктивне

Початок предметного ототожнення є кінцем інтелектуального мислення (мислення теоретичного, об’єктивного). Інтелектуальне мислення (чи — об’єктивне) базується на науковому підході до розв’язання проблем, тоді як ототожнення на штампах та відчуттях. Людина, що ототожнює себе із предметами, мислить суб’єктивно.

У кожної людини своє, суто індивідуальне сприйняття світу і його часток, різне сприймання та різне відношення. Суб’єктивне мислення, це лише фіксація моментів зіткнення із предметами, речами — фізіологічна реакція на них. Фактично людина не може існувати одним об’єктивним мисленням, так як суб’єктивне мислення, це поводир у взаємодії із зовнішнім фізичним світом. Однак відсутність об’єктивного мислення призупиняє розумовий розвиток та розвиток суспільний, а згодом і зовсім заводить у глухий кут.

Фетишизм

При ототожненні будь-який предмет чи явище через призму власних переживань та розуміння наділяється певними властивостями. Такими властивостями, які частково чи й зовсім не притаманні даному предмету. Тобто в уяві створюються певні фантазії, спрямовані на задоволення внутрішнього єства особи. Таким чином, предмет (річ, явище) тепер постає в новому образі. Людина, наділяючи річ (предмет, явище) новим змістом, переносить із себе на неї якусь частку свого єства. Тобто вона наділяє предмет такими якостями, які бажає сама. Фетишизм є одним із примітивних та найбільш розповсюджених форм ототожнення.

Всі види релігій є ні чим іншим, як фетишем.

Юнак повернувся з побачення, приклав до обличчя хустинку, щойно подарованою його обраницею, та… відчув оргазм. Ніякого дива в цьому немає. Хлопець сильно бажав інтимності, предмет його уподобань став жаданим лише тому, що був ним наділений тими якостями, яких сам хотів. Він жадав фізичної близькості, і це бажання оформилися в уявні дії. Юнак увів сам себе, своїми фантазіями, в той стан, що передує оргазмові. Хустинка, прикладена до обличчя, запах її, послужив поштовхом…

Причини ідолопоклонства

Поклоніння предметам є не чим іншим, як ототожненням. У цій площині міркувань окультизм також є різновидом поклоніння. Адже всі маніпуляції з викликанням духів та спілкування з потойбічним світом випливають із внутрішньої сутності людини, її відчуттів та бажань. Можна звичайну каменюку наділити певними якостями та поклонятися їй.

Будь-яке наукове відкриття, як продукт об’єктивного мислення, може ввести людину в екстаз. Бо, як вже говорилося вище, розв’язання проблеми, досягнення цілі, відкриття нового, досіль незнаного, знімає напругу, усуваючи психічний і фізичний дисбаланс. Але даний екстаз нічого спільного з фетишем не має, адже наукове відкриття не щось гіпотетичне, а факт, перевірений практикою. Ейфорія фетишизму продукт самонавіювання. Переконавши себе у своїй же правоті, наділивши предмет не властивими йому якостями, фетишист, усуває психічний і фізичний дисбаланс. Отож також може впадати в екстаз, переживати ті ж відчуття, що й науковець.

Поклонятися, — значить, вважати предмет свого поклоніння чимось найвищим, найякіснішим, найсуттєвішим, абсолютно вірним та абсолютно істинним. Та чи в змозі людина наділити предмет свого поклоніння чимось таким, чого вона не знає? Чи може людина поклонятися тому, що невідоме їй — чого не бачила ні розумовим оком, ні візуально? Ні! Людина наділяє предмет свого поклоніння тими якостями, які притаманні їй самій. Але яким вона — завдяки якимось життєвим об’єктивним причинам або не може слідувати, або ж навпаки — бажає. Хто прагне доброчинства, хто розуміє, що без цього людство втрачає, але серед повсюдного розтління просто не в змозі реалізуватися, — такі люди створять собі предмет поклоніння. Створять ідола, який би відповідав їхнім сподіванням. Ті ж, кого влаштовує гріховність, будуть поклонятися своєму ідолові — сатані. 

Релігійних людей можна назвати фальсифікаторами дійсності.

Істуканство

Не тільки каменюки можуть бути істуканами, а й церкви, в розумінні споруд і спільнот. Навіть – живі чи покійні люди.

Возведені в ранг святості є ні чим іншим, як істуканами.

Не було ніяких особливих релігій. Які нібито колись існували та були забуті й настане час, коли якась із них буде відкрита та об’єднає всіх людей. Немає універсальної релігії, яка б охопила всіх. Люди різні, і предмети їх уподобань — також. Із позиції фетишу люди різні, проте психіка, як механізм відбиття реальності, — одна. Тож формула прозріння людства не в релігійності, не в її формах, не в розмежуванні добра і зла…

Предметне ототожнення веде до релігійності.

Якою б універсальною не була дана форма релігійності, кожен її прибічник привносить у процесі поклоніння ідолові щось своє, індивідуальне, — із свого нутра. Зрештою, таке положення зретушовує початкову спрямованість, ідеологічні орієнтири, саму філософську основу даної релігії. Релігії перероджуються, змінюються, затухають; релігії народжуються та помирають.

Будь-яка релігійна філософія початково запрограмована на самознищення.