— Йдемо пообідаємо? — запропонував Тимур, коли ми опинились в коридорі.

Я зупинилась на здивовано глянула на нього.

— Разом?

— Ти мені винна, — він посміхнувся. — І це найменше, що ти можеш виконати. Повір, в моїй думках все набагато цікавіше, але вони почекають. Не все відразу.

Я нахмурила брови та не розуміла, до чого він все це говорить. Хоча мені було дуже цікаво послухати його думки з приводу мене, хоча — це очевидно. Він досі не може забути цю ніч та сприяє тому, щоб повторити її.

— По-перше, мені байдуже, що робиться у твоїх думках, а по-друге — винна? Ти нічого не переплутав?

Тимур важко зітхнув та помахав головою.

— Ах, ви жінки! Хитрі… Підступні… Лише своїм поглядом здатні перевернути світ на голову.

— Чесно, я не до кінця розумію, що ти маєш на увазі.

Я дивилась на нього в повному непорозумінні. Тимур був схожий на психопата, який несе нісенітниці, не пов'язані ні з чим.

— Ну я ж підтримав твою ідею.

— Так ось ти про що, — я закотила очі. — І? Я тебе не заставляла. Так, мені приємно, що ти погодився з моєю ідеєю, але не більше. Міг би відмовитися, — я натягнула посмішку.

— Лисиця!

— Така я! Добре, ходімо! Ти сьогодні заслужив побути в моїй компанії.

Не дочекавшись його, я попрямувала в наше кафе, яке знаходиться на першому поверсі.

— Знаєш, твій язик хоче доброї порки. Говорить все, що збриде в голову. Можливо, інколи потрібно його прикусити? — Тимур йшов слідом за мною та незадоволено бурмотів.

— Сказав той, який любить поговорити, не контролюючи наслідки своїх слів. Так от, як я вже говорила, беру приклад з тебе! Ти прекрасний вчитель, — зі сарказмом сказала я. — Навіть, тебе перевершила!

Тимур більше нічого не відповів. Щось він сам на себе сьогодні не схожий. Дуже скоро здається, і вже другий раз нічого не сміє мені відповісти. Цікаво, що буде далі. Наскільки його вистачить! І що взагалі стоїть за мовчанням? Спроба справити на мене враження? Ми мовчки зайшли у кафе. За одним із столиків сиділи Ліля і Каріна. От і компанію собі знайшла. Помітивши нас, Лілія помахала нам рукою, я кивнула головою та повернулась до Тимура.

— Що тобі взяти? — запитав він.

Я підозріло глянула на нього. Щось явно з ним не так. Невже вирішив зайти з іншого боку та почати залицятися до мене? Серце обрадувалось, але я швидко закрила цю фіранку щастя. Потрібно йому пояснити ще раз, що між нами ніколи нічого не буде.

— Ти мене сьогодні дивуєш. Такий джентльмен, — не витримав, сказала я.

— А тобі важко догодити. Поганий — недобре. Вирішив буде ввічливим — теж не добре, — дорікнув Тимур. Брови напружились, і знову з'явилася ця мила зморшка. В пальцях легко залоскотало. Хотілось доторкнутися її та ніжно провести пальцями вздовж.

— Так, мені важко догодити, — гордо підняла голову я.

Тимур підійшов ближче за нахилився над моїм вухом. Його подих лоскотав його, і я закотила очі від насолоди. Тіло відразу відреагувало на нього.

— За то у ліжку ти слухняна та підкоряєшся у всьому, — прошепотів він.

Зціпивши зуби, я відразу штовхнула його в плече.

— Не смій такого більше говорити. Я не твоя іграшка, щоб ти поводив себе так, як тобі заманеться.

Він лише посміхнувся. Його забавляла моя злість, а можливо і навіть заводила.

— Злючка, принесу на свій смак.

Не чекаючи моєї відповіді, Тимур повернувся на пішов у бік вітрини. Закотивши очі, я підійшла до Лілі. На силу я натягнула посмішку та привіталась до Каріни. Оцінивши її поглядом, я помітила, що два верхні ґудзики на сорочці, які кілька хвилин тому були застібнуті, вже розстібнуті. Роздратовано вдихнувши повітря, я перевела погляд на Лілю, задаючи їй німе запитання: “Чому ця краля сидить з нею?”. Ліля лише посміхнулась та поглядом показала на місце біля себе. Менше всього мені хотілось дивитися на її флірт з Тимуром, а він неминучий. Я не раз помічала її хтивий погляд в його сторону. Тим більше сумнівів, що він прийме її фліртування в мене не було. Через кілька хвилин до нас приєднався Тимур. Поставив біля мене каву, салат цезар та великий шоколадний круасан.

— Дякую, — сказала я, проводячи язиком по своїх зубах. — Смак у тебе пречудовий.

— Невже тут я тобі догодив? Щось нове, — посміхнувся він та сів навпроти, біля цієї білявої кралі. Каріна присунулась ближче до нього та провела пальцями по його руці, але він не звернув на цей жест ніякої уваги.

— І як все пройшло? Надіюсь, Артуру сподобалась твоя ідея? — запитала Ліля, і я дякую їй, що вона відволікла мене від цієї сцени.

— Звичайно сподобалась, — відповіла я, беручи виделку в руку. Я аж тільки що відчула, як сильно зголодніла.

— Я сам був приємно здивований від такої ідеї, — додав Тимур.

— Невже? Твій монолог говорив про зовсім протилежне, — здивувалась я.

— А ти завжди концентруєшся на поганому? Думаю висновок — це найголовніше, — обурився Тимур, та зробив ковток кави.

— Я беру до уваги всю розмову, а тоді роблю свої висновки.

— Ну, звичайно! Куди ж пані Єва, без своїх висновків!

— А ви не можете прожити і хвилини без своїх сперечань, — втрутилась Ліля.

Каріна дивилась своїми голубими очима на нас трьох та не могла зрозуміти в чому сутність всієї розмови, і тому вирішила втрутитись в розмову. Вся її сутність полягає в тому, що вона сує ніс не в свої справи.

— Ну і що ти на це раз придумала? — заздрісно запитала Каріна.

— Зовсім скоро дізнаєшся, — скорчивши обличчя, сказала я.

— А що це така таємниця? — продовжувала вона.

Від кожного її слова накопичувався гнів. Мене дратувало навіть те, що вона сидить біля нього та кокетливо пожирає його поглядом.

— Коли буде підписаний договір, Артур все розкаже. Не хвилюйся.

Ми обмінялись вбивчими поглядами.

— Тимуре, — вона знову торкнулась його руки. — Як тобі робота у нашій компанії?

Він обережно забрав руку та взяв чашку з кавою. Щоб менше концентруватися за їхній розмові, я продовжила їсти салат. Але моє тіло було настільки напружене, що я вслухалась в кожне слово, навіть в кожну емоцію їхньої розмови. Чому мене настільки хвилювали її доторки, кокетство? Невже, це банальна ревність? Ні… Цього не може бути. Я не можу ревнувати його до неї. Якесь божевілля.

— Роботою я задоволений, та і колективом також!

Я відчула як його погляд пече мені в обличчя, але не посміла підняти голову. Відсунувши вже пусту тарілку в сторону, я взяла в руки чашку кави та сперлась на крісло.

— Потрібно влаштувати вечірку, — радісно плеснула в долоні Каріна. — Можливо у неділю? Думаю весь наш колектив буде тільки за.

— А тобі одні вечірки в голові, — закотивши очі, сказала Ліля.

Я зробила ковток кави та злісно поглянула на неї. Хотілось взяти за її біле волосся та вишвирнути якнайдалі звідси. Шукає можливість, коли можна буде звабити Тимура та відкрити йому свою душу. Душу шльондри.

— Ой, ні! — відповів Тимур. — По-перше, я не люблю гучних вечірок, а по-друге, в понеділок ми їдемо у відрядження. Потрібно добре виспатися.

— Жаль, — ображено сказала Каріна.

Вмить мені захотілось розсміятися, я ледь стримувала себе. Дивлячись на Тимура, мені здалось, що йому зовсім не комфортно сидіти біля неї, а ще й відчувати її флірт. Він був досить напружений. Дивно. Всі хлопці з нашого колективу в захваті від неї. Навіть, Ігор, попри те, що кохав мене, не міг встояти від її натиску, а Тимур тримався на дистанції та якось байдуже.

— А у яке відрядження? Щось я не чула, — надоїдливо продовжувала вона.

— Каріно, зупинись! Вже голова від твого писклявого голосу болить, — обурилась Ліля, але вона навіть не звернула увагу. Все продовжувала дивитися на Тимура голодними очима.

Я ледь стримувала себе, щоб не відповісти їй в грубій формі. Ми з нею ніколи не були друзями, та і колегами також. Поваги з моєї сторони вона не заслуговувала. Вітряна легковажна дівчина, в голові якої порожнеча.

— Ми з Євою їдемо у Карпати. У нас важлива зустріч, — холодно відповів Тимур, попиваючи каву.

— Клас! — вона плеснула в долоні. — А можна і мені з вами? З роду не бачила Карпат. Та і тобі буде нудно з нашою Євою. Веселощі — це не про неї, а я от навпаки — вмію веселитися.

Тут мене розірвало.

— Ти краще свою роботу виконуй, а то рано чи пізно Артур перестане тебе жаліти та звільнить з компанії. Від тебе користі ніякої. Багато говориш, а мало робиш. А про твої веселощі всі колеги знають, та і вже відчули на собі, — злісно сказала я, дивлячись в її голубі очі. Перевівши погляд на Тимура, я продовжила:

— Хочеш трахнути її?

Збоку я почула сміх Лілі. Тимур, видно кава попала не в те горло, сильно закашлявся.

— Ти…. Ти…. Як ти смієш? — заїкаючись говорила Каріна. Обличчя набрало червоного кольору. Очі були повні гніву та ненависті до мене, як в цей вечір, коли вона намагалась затягнути Ігоря в свої обійми.

— Смію! — зціпивши зуби відповіла я.

Я думала, що вона встане та відразу ж залишить нас, але ні. Вона, напевно, як і я хотіла почути відповідь Тимура. Ні сорому, ні гідності у неї немає. Шльондра — і цим все сказано. Тимур проникливо поглянув на мене, ніби вивчаючи мій стан, а потім повільно перевів погляд на Каріну. Його мовчання різало вуха. Тіло напружилось. Серце, здалось, перестало битися. Затамувавши подих, я очікувала його відповіді. Вона була вкрай важлива для мене.

Каріна відразу ж переключилась на нього. Закинув ногу на ногу, вона кокетливо посміхнулась та провела язиком по своїх губах. Ніколи не соромилась цього. Каріна вважає, що секс — це найважливіше заняття у житті, а стосунки — не для неї.

— Приваблива ідея, — він глянув на Каріну, та підморгнув очима. Такої відповіді я не очікувала. Мене всю кинуло в жар, і я відчула як тремтять ноги. Ліля, відчувши мій неспокійний стан, торкнулась мої ноги та ніжно погладила, але це мене не заспокоїло. В голові крутились лише його слова.

Як він міг? Мені хотілось встати та вийти звідси, щоб не бачити ні його, ні тієї клятої шльондри, яка зваблює його та не соромиться нічого. Так от хто для нього дівчата? Розвага, от і все. Проведе з нею таку ж саму ніч, і буде їй говорити про незвичайні почуття? Брехун.

— Давай повечеряємо сьогодні ввечері та познайомимося ближче? — запропонувала Каріна.

Від її впевненого, без єдиного комплексу голосу мене знудило. Тимур знову поглянув на мене. Проникливий погляд доводив до божевілля. Він, ніби, заглянув в одну із таємничих частин мого серця, та побачив все заборонене. Я швидко відвернула погляд, та почула легке зітхання з його сторони.

— Ну що ж, я подумаю!

Фонтан крові вдарив в мою голову, і я розуміла, що зупинити потік необдуманих слів вже неможливо.

— Ну звичайно, секс це єдине в чому ти не відмовиш, щоб показати свою неперевершеність, — грубо відповіла я, піднімаючись. — Лілю, ходімо звідси. Нудить від їхніх розмов.

— Стоп! Між вами щось було? — шоковано запитала Каріна. — Невже Тимур і ти? — вказівним пальцем вона провела шлях від мене до Тимура.

— Ой, залиш свої фантазії при собі. Ні за яких обставин, я б не віддала своє тіло цьому невихованому хаму, навіть, якщо б він залишився єдиним чоловіком на планеті, і від нас би залежало продовження роду.

Я взяла в руку сумку та направилась до виходу. Я була в не собі. Чи то від злості, чи то від несамовитої ревності, яка щойно народилась та затьмарила мою голову. Насамперед, злилась сама на себе, що попри мої заборони, я не могла вчасно зупинити себе та наговорила такого, що і дурному буде зрозуміло, що я відчуваю щось до нього. Невже це закоханість? Невже кохання з першого погляду? Як таке можливо? Моє серце не здатне відчувати щось схожого на це. І я не можу дозволити собі бути знову цією зламаною лялькою в руках ляльковода. Але як зупинити ці почуття, якщо вже не можу контролювати їх. А вони з кожною секундою зростають та загострюються. Я божеволіла від безвиході. Попала у пастку, з якої не можу вибратися. Тенета почуттів затягують до себе, не даючи шансу на волю.

Зупинившись біля свого кабінету, я повернулась до Лілі.

— Не говори нічого! Знаю, що натворила дурниць, — виправдовуючись, відповіла я.

— Єво, я знаю тебе досить давно, і бачу, як ти дивишся на нього, попри свою показову ненависть. Очі світяться від щастя, коли він поряд. Ти думаєш, його відповідь була правдивою? Він вивчав тебе, чекаючи твоєї реакції на кожне слово. Тимур хотів дізнатися про твої почуття до нього, а ти йому їх і показала. Ось і все! Відкрий йому своє серце, — турботливо сказала Ліля.

— Не можу! — у відчаї відповіла я.

— Можеш! Ти і так натерпілась за все своє життя. Живеш з цим болем роки. Відпусти його. Дай собі шанс на щастя.

Я глибоко зітхнула та помахала головою.

— Ти мене не чекай. Я сьогодні затримаюсь на роботі. З Тимуром повинні узгодити проєкт.

— І знову ти тікаєш від розмови, — вона розвела руками. — Добре. На зв'язку.

Ліля обійняла мене та пішла у свій кабінет.