Закривши очі, я сперлась на крісло та голосно зітхнула. Думки про цю ніч атакували мене, і щоб менше про все це думати, я вирішила тут же взятися до роботи та втілити свої думки на листок паперу. Пройшло кілька годин, і я так і не могла сконцентруватися на роботі. Думки про Тимура не давали спокою. Я не знала, як повинна поводитися біля нього. Як говорити з ним, тому що мені не вдасться не звертати увагу на те, що в нас було зближення. Найбільше мені було страшно від тих почуттів, які виникають біля нього. Це заборона для мене. Мені не потрібно випускати їх на волю. Запустивши руки в своє волосся, я сперлась ліктями об стіл. В цю мить я почула стук у свої двері.

— Заходьте! — крикнула я.

Не хотячи, я підняла голову та в дверях побачила Тимура. Серце тут же стиснулось та приємна хвиля почуттів пробіглась по тілу. Ця легка борода йому так личила. І посмішка, від якої з'являються маленькі ямочки на щоках. І знову ця розстібнута сорочка.

“ Тримай себе в руках, слабачка, — насварила я себе подумки.”

— Пройшов курс ввічливості? — нахабно запитала я, стараючись не дивитись йому в очі. Мені здавалось, що я не витримаю його погляду та здамся своїм почуттям, а я не могла дозволити собі цього зробити. Повинна тримати себе в руках та вдавати, що між нами була лише ніч. Більше нічого.

— Я приніс твою папку, яку ти залишила на столі у Артура Григоровича, — лагідно сказав він, сідаючи напроти.

— Можеш покласти її на стіл та йти геть з мого кабінету!

Старалась тримати тембр голосу якомога нахабний та злісний. Тимур лише усміхнувся та лише зручніше вмостився на кріслі. Я наважилась поглянути на нього. Кляті зелені очі, які зводять з розуму.

— Я не ясно сказала? — вказівним пальцем показала на двері. — Піднявся та пішов геть.

Усмішка зникла з його обличчя та він пильно спостерігав за мною. Від його погляду починалась буря емоцій, але злість виявилась сильнішою. І я була щаслива. Піднявшись, оперлась руками на стіл та нахилилась до нього.

— Нам потрібно поговорити, — ледь чутно сказав він.

— Не бачу потреби. Завтра в присутності Артура Григоровича обговоримо всі деталі проєкту.

Він нічого не відповів, а я, ніби загіпнотизована, не могла відвести від нього свого злісного погляду. Відчувала, як напруження зникає та тепло тих почуттів, які я відчула цієї ночі, знову розливаються по тілу. Тимур піднявся на ноги та зробив крок в мою сторону. Прийняв таку ж позу, що і я. Його аромат зводив з розуму. Лаванда – ненавиджу той день, коли вперше відчула цей аромат. Тепле дихання дражнило мій нюх. Він зачаровано дивився на мене. Я легко провела язиком по нижній губі та закусила її. В цю мить на підлогу впала ручка, і я прокинулась від цього фантастичного сну. Глибоко зітхнувши, я сіла назад у крісло та вдала вигляд, ніби щось шукаю на столі. Я надіялась, що він покине мій кабінет, але Тимур повернувся у крісло.

— Єво, поглянь на мене!!!

Вказівний тон заставив мене в ту ж мить зупинитись та поглянути на нього. Мій внутрішній світ хоче підкорятися йому, так як в цю феєричну ніч. Серце стукало зі швидкістю світла.

— Чому ти втекла?

Я чекала на це питання. На моєму обличчі заграла сумна посмішка.

“Я не хотіла тікати” — прорізався мій внутрішній голос. Відповіді в мене не було. Думки розвіялись, і в голові шумів лише цей вітер. Холодний вітер, який я відчувала по всьому тілу. Від якого я покрилася мурашками.

— А як повинна була вчинити?

— Ти це серйозно зараз? — обурився Тимур. Його голос трішки підвищився, і він насупив брови. Його обличчя набрало чітких ліній, та здалось, що очі стали темно зеленого кольору.

— Я не розумію твоїх претензій до мене! — твердо сказала я, хоча мої ноги нервово постукували під столом. — Ти хотів продовження?

— Продовження, — Тимур гнівно посміхнувся та стиснув зуби. — Могла б розбудити та попрощатися, а не втікати як…… Він замовк.

— Як хто? — звузивши очі, запитала я. В горлі з'явився невидимий ком, якого мені так не вдалось проковтнути. — Давай, закінчуй свої речення! Як шльондра? Це ти мав на увазі?

— Ні! — твердо відповів він.

Правди в його відповіді я не бачила. Хоча, його думки з цього приводу були вірні. Мій вчинок нагадує вчинок шльондри. Справжньої шльондри.

— Це була лише ніч! Одна єдина ніч. Без продовження! Вона повинна була бути і без зустрічі, але клята доля вирішила по-іншому. Тому я не хочу більше згадувати, що між нами було. Для нас буде краще, якщо ми забудемо це. Назавжди. Нас буде пов'язувати лише робота. І на цьому крапка!

Моя відповідь була повна рішучості та впевненості, так мені здалось в цей момент.

— Можливо, мене потрібно запитати, що хочу я! — все тим же обуреним голосом говорив Тимур.

Я округлила очі та сперлась на спинку крісла.

— Для мене це неважливо! Мені була потрібна ця ніч. Зрозумій, тільки ніч! Без лишніх слів та майбутнього.

— Ось так значить!

Його губи перетворились в одну жорстоку пряму лінію. Зуби стиснув та піднявся на ноги. Гнів та злість читалась в його очах. Дратувало те, що можливо вперше все пішло не так, як він планував. Тимур нервово міряв кроками мій кабінет, а я заклавши ногу на ногу, з цікавістю спостерігала за ним.

— А чого ти очікував? Що ми проведемо разом ранок за чашкою кави та черговим продовженням в ліжку?

Тимур зупинився та проникливо поглянув на мене. Не роздумуючи ні секунди, він підійшов до мене, відсунув моє крісло та оперся руками об нього. Мені стало важко дихати. Серце билось із швидкістю світла. Містика, яка окутувала нас, пробила всі кордони недозволеного, та змішала наші відчуття в одне. Чому ця близькість між нами відключає мозок? Чому породжує відчуття, які заборонені моєму серцю? Лише одного його подиху вистачає, щоб забути весь біль. З моменту цієї ночі, на душі стало так легко, спокійно. Так, ніби, цього пекельного болю і не було. Але страх не давав мені зробити кроку вперед. Попри мої містичні почуття, я не хочу пережити черговий біль.

Його губи знаходились так близько від моїх. Маленька рана на губі ще була помітна від мого укусу. Закривши очі, я ледь зупинила своє бажання поцілувати його.

— Чому б ні? Це була неперевершена ніч. Судячи по твоїх записці ти відчувала теж саме. Тому ти втекла?

Його дихання лоскотало мої нерви. Тепло тіла закутувало мене, ніби у ковдру. Дивовижне почуття ніжності, легкості та спокою. Я знаходилась в полоні його очей. Тимур зачарував мене, і я не могла нічого з цим вдіяти. В цю мить я відчула легкий дотик його пальців до моєї руки. Мене, ніби, струмом вдарило, і я підскочила.

— Я тобі все пояснила, — через важкість у серці сказала я, забираючи руку. Глибоко вдихнувши, я відсунула крісло назад та піднялась. Пройшовши повз нього, я на кілька секунд зупинилась. Він стояв спиною до мене та дивився перед собою. Опустивши очі, я зробила кілька кроків вперед та опинилась біля вікна.

— Чому тобі була потрібна ця ніч? І на це питання я хочу почути конкретну відповідь, — твердо з присмаком люті запитав він, обертаючись до мене.

Погляд свердлив мене так, що ставало моторошно.

— Це тебе не стосується.

Тимур злісно зітхнув та зціпив зуби.

— Ще тоді ти говорила, що найгірше ти пережила. Це якось пов'язано?

— Чому тебе це цікавить? Ми з тобою незнайомі! Ми ніхто одному. А ти зараз поводиш себе так, ніби я щось тобі винна, — мій голос трішки набрав висоти. — Це був звичайний секс, від якого ми отримали задоволення. Все.

— Це був незвичайний секс, і ти це розумієш. Незвичайні дотики…., —- Тимур зробив крок в мою сторону. — Незвичайні поцілунки, — ще один крок. — Незвичайні почуття, — прошепотів він коли опинився біля мене.

Я відвернула голову в сторону, але по тілу відразу пройшли мурашки, і я вся стиснулась, ніби від холоду. Тимур помітив це та посміхнувся. Через кілька хвилин він прошепотів:

— Але ти права. Ми ніхто одне одному! Ніхто, — повторив він та губи ніжно торкнулися мого вуха.

Чого він хоче добитися? Щоб я зламалась та кинулась в його обійми, з мольбою про поцілунок. Такого не буде. Він хоче гратися, тоді я йому влаштую ігри.

— Ось і прекрасно! — вигукнула я. — Тепер попрошу тебе покинути мій кабінет. Мені потрібно працювати. Обговоримо проєкт завтра з Артуром Григоровичем. На все добре!

Я повернулась у своє крісло та гордо показала вказівним пальцем на двері. Тимур посміхнувся та провів язиком по своїх губах.

— Як скажеш, злючка!

Тимур вийшов із мого кабінету, а я сперлась об крісло та посміхнулась. Що буде далі? Я розуміла, що кожен день я буду бачити його, буду відчувати подих, тепло, погляд… Містичні почуття будуть загострюватися, і прийде такий момент, що я не зможу контролювати себе. Не зможу зупинити себе. І мені прийдеться або відкритися йому, або покинути все та поїхати до батьків. Голосно зітхнувши, я все ж надіялась на те, що сили не зраджуть і я буду тримати себе в руках.