Близько п'ятої години до мене зайшов Тимур.

— Я приніс каву, — сказав він, сідаючи навпроти.

— Дякую, — відповіла я та вдала вигляд, що щось шукаю на своєму столі.

Мені зовсім не хотілось зустрічатися з ним поглядом, не після всієї цієї ситуації у кафетерії. Не можу ніяк оговтатися після цієї розмови. Я, не усвідомлюючи нічого, не могла стримати емоції, та показала, що він мені далеко не байдужий. Моє серце взяло вверх над головою. Емоції ревності переповнювали мене, і я зірвалась у зовсім не відповідний момент. Я шукала виправдання цій ситуації. Насамперед воно було потрібне мені. Знайти причину свого вчинку, яка стосунку не має до слова “закоханість”. Але причини не було. Серце все сильніше дає зрозуміти, що Тимур не байдужий мені, і що я повинна впустити його у свій світ. Якби ж це було так легко. У моєму випадку — це неможливо. 

Я все ще робила вигляд, що щось шукаю на столі, боячись поглянути в його очі. Я відчула його погляд, який обпікав. Відчувала його легке дихання та тепло. Зрозуміла, що пошуки затягнулись, я насмілилась підняти голову та поглянути в зелені очі. Ми дивились одне на одного, ніби під гіпнозом, не відвертаючи погляду та не говорячи ні слова. Світ зупинився та залишились ми тільки вдвох. Не відчувала нічого, окрім дикого бажання кинутися йому в обійми та знову відчути стук його серця, який заспокоював та, водночас, розпалював божевільні почуття, які здатні перевернути світ. Ця паралельна реальність, в яку ми попадали, будучи вдвох, огортала своєю магією закоханості. В повітрі вирувала божевільна пристрасть та неймовірний потяг. Довкола нас літали чарівні метелики, які затягували у свої тенета кохання. Заставляли відкрити свої серця та не втрачати час на боротьбу із собою, тому що вона була вже програна. Хоча, поки я цього не усвідомлювала.

— Я б поговорив про те, що тебе непокоїть, але нам потрібно працювати, — сказав Тимур, відводячи погляд від мене.

Він швидко порозкладав папери на столі та взяв в руки олівець.

— Непокоїть? — тихо запитала я.

— Саме так. Але цю розмову відкладемо на потім, і я надіюсь, що ти будеш відвертою, — рішуче сказав він.

Відвертою? Це слово мене налякало. Розуміла, що розмови мені не уникнути, та і виправдань немає. Все було очевидно, і тому він хоче пояснень. Живих пояснень, а не здогадок. Закривши очі, я важко зітхнула. Робота… Зараз потрібно думати про роботу.

Час пролетів швидко. Робота поглинула мене, і крім неї в думках не було нічого зайвого. Ми працювали як команда, без зайвих сперечань та сварок. Розуміння, підтримка та компроміс. І лише цим ми змогли дійти до спільної думки, та створили проєкт зовсім протилежний тому, який у нас був.

— Ого, вже пів дев'ята, — сказала я, дивлячись на годинник.

Тимур відсунув крісло та голосно потягнувся.

— Ми з тобою попрацювали добре. Замовник буде в захваті. Це гарантую.

— Надіюсь, — я посміхнулась та піднялась. Ноги затекли та дико боліла спина, від кількагодинного сидіння на кріслі. Доторкнувшись до поперекового відділу, я легко помасажувала його пальцями. Підійшовши до вікна, я відкрила його, взяла сигарету та прикурила. Мої легені проковтнули сигаретний дим, я і відчула як розслабляється моє тіло.

— Хочеш щось поїсти? — запропонував Тимур.

Я випустила черговий дим із рота та повернулась до нього. Він сидів та спостерігав за мною з легкою посмішкою на обличчі.

— Чесно, я не голодна, але б не відмовилась від гарячого шоколаду.

— Добре. Я швидко, — він піднявся та зник за дверима.

Вперше, я не спішила додому. Мені хотілось побути з ним. Поговорити. Просто поговорити. Не думати про свої заборони, можливо в чомусь відкритися йому та трішки заспокоїти своє серце. Повернувшись до вікна, я викинула сигарету, обійняла себе руками та спостерігала за прекрасним вечором. Сьогодні було доволі тихо, не дивлячись на те, що наш офіс знаходиться у центрі. Гуркіт машин відсутній, людей не було. А все тому що хмари збирались на дощ, і зовсім скоро місто потоне у сльозах неба. Осінь. Не дивлячись на депресивну пору року, вона мені подобається. Сидіти на підвіконні, з гарячим шоколадом в руках та спостерігати за жовтим листям, яке опадає з дерев, за вітром, який все сильніше колихає гілки та легким дощем, який покриває землю та дає всій природі змогу відчути воду, яку літом відчували дуже рідко. І ще це час мрій. Лише в мріях я дозволяю собі все. Навіть, закохатися. Вже через кілька хвилин, я почула як двері відкрились. Повернувшись, Тимур стояв з двома кружками гарячого шоколаду.

— На жаль, молока не знайшов! Тому він не буде такий смачний, — засмучено відповів він та простягнув стакан шоколаду.

— Нічого страшно! Головне, що там шоколад. Дякую, — я посміхнулась та взяла стакан в руки. Підійшовши до дивану, який стояв посередині мого кабінету, я зняла туфлі та підібрала ноги під себе. Не зволікаючи, Тимур сів в другому кінці дивану. Я зробила ковток шоколаду та закрила очі від насолоди.

— Чому ти так ненавидиш Каріну? У вас виник конфлікт? — через кілька хвилин запитав Тимур.

Я розправила ноги, які вже встигли затерпнути та вмостилась зручніше. Пальці ніг були на відстані кількох сантиметрів від Тимура, і я б не відмовилась, якщо б його пальці доторкнулась та легко погладили їх.

— Я її не ненавиджу, а зневажаю. Вона не заслуговує навіть секунду уваги з моєї сторони. Це підла та підступна людина, в якої немає совісті.

Тимур поклав руку на спинку дивану та трішки посунувся. Пальці ніг легко торкнулись його стегна.

— Що сталось? Невже хлопця не поділили? — хіхікнув Тимур.

— Не зовсім так, — відповіла я та зробила черговий ковток.

— Мені вже не терпиться дізнатись.

— Я розкажу все спочатку. Каріна з'явилася в нашій компанії близько двох років тому. Вона була без стажу роботи, без освіти, але вміла гарно малювати. Так, цей талант від неї не забереш. Її мати вийшла заміж на іншого та нею майже не цікавилась, батько — п'яниця. Ось і Артур її пожалів. Перший час Каріна була зовсім непомітною, але свою роботу виконувала досить добре. Сором'язлива, добра дівчина, на яку можна покластися. Все змінилось тоді, коли вона відчула смак грошей у своїх руках. З тихої пташки, вона перетворилась в якесь жахливе створіння. Почались запізнення на роботу, алкоголь, відвертий одяг, а пізніше і відкрите зізнання в тому, що секс на одну ніч — це одне із нормальних явищ в цьому житті. У її ліжку побували всі колеги нашої фірми, вона навіть намагалась фліртувати з Артуром Григоровичем. Мене не хвилювали її походеньки. Це її життя, і я не маю права засуджувати людей. Ми спілкувались з нею, як і колись до одного моменту. — Я замовчала та перевела дихання. Зробивши знову ковток теплого шоколаду, я продовжила. — У мене були стосунки з нашим архітектором, Ігорем.

— А у тебе тяга до них, — перебив Тимур та посміхнувся.

— Так ось! Ігор був єдиний, хто не побував у її обіймах. Вона всякими способами намагалась спокусити його, але він був вірний мені, хоча інколи я помічала у ньому такий собі хтивий погляд. Думаю на підсвідомому рівні, Ігор хотів її, але цим не переймалась. Тому що ставити претензії лише на своїх здогадках — це безглуздо. І я реаліст — поки не побачу своїми очима не повірю.

— І ти побачила?

— Це було день народження Лілі. Ми відмічали його в офісі. Всі були, мягко кажучи, п'яні, не включаючи мене. Я рідко коли можу дозволити собі випити. Я зайшла до вбиральні. І через кілька секунд туди вломилась Каріна та тягла за собою п'яного Ігоря. Він щось незрозуміле бурмотів під ніс, я так і не розібрала ці слова. Він ледь стояв на ногах, тому в неї була перевага над ним. За кілька секунд вона притиснула його до стіни, та почала знімати з себе одяг. І вже тут був мій вихід!!!

— Невже ти її побила? — здивувався Тимур.

— Ні, хоча варто було! В моїй голові план помсти був занадто жорстокий. Навіть режисери жахів позаздрили б моїй уяві, але я себе тримала в руках. В її адрес полетіти лише погані слова. І від того моменту вона стала огидною мені. Людина, якій наплювати на мораль, дружбу. Вона лише хоче досягнути мети любою ціною.

Я зітхнула та положила голову на спинку дивану. Не відводила погляду від Тимура, який проникливо дивився на мене. Так чекала його дотику. Кожна клітина тіла була в очікуванні. Тимур, ніби, відчув моє бажання, рука лягла на мою ногу в області кісточки та великий палець легко гладив її. Почуття насолоди почали заповняти артерії. В грудях приємно стиснулось.

— Чому ви не разом? — зворушливо запитав він. — Не пробачила йому?

— У них нічого не було. І він не був винний у тій ситуації. Ми розійшлись по іншій причині.

В цей момент я згадала останню нашу ніч та його слова. Невже це дійсно була правда, і він досі кохає мене, чи це лише приємні спогади, які для нього дорожчі за золото.

— Яка ж це була причина?

Його явно тривожила ця тема, і він хотів дізнатися все до найменших деталей.

— Я зрозуміла, що не кохаю його, і що ніколи не кохала. Він став для мене другом, якому могла довіряти, і помилково подумала, що це кохання. Взагалі, не впевнена, що здатна відчувати ці почуття.

Не знаю, чому я сказала це. Просто в душі стільки накопичилось всього, що вона просто не витримує тягару. Хотілось хоть з кимось поділитися.

— Кожна людина здатна покохати, — лагідно сказав він, погладжуючи мою ногу. Його дотики такі легкі та теплі. Вони забирають всі страждання, які перенесло моє серце та дають надію на щось неймовірне та казкове.

— Але не я, — зітхнувши, я відвернула погляд. Під його дивовижним впливом я була напоготові розказати йому все, що наболіло, але вчасно стримала себе. Тому що завтра, коли ця неймовірна казка закінчиться я пожалію про кожне своє слово. Краще насолодитися його дотиками, аніж розказувати, як мені не повезло у цьому житті. Тимур не став продовжувати, а запитав те, що йому найбільше не давало спокою.

— Як ви працювали після того, як розійшлись?

— Ми з ним стали найкращими друзями, — я посміхнулась і зробила ще один ковток шоколаду. Зрозумівши, що стаканчик пустий, я дотянулась до столу та поставила його.

Тимур звузив очі та недовірливо поглянув на мене.

— Це неможливо. Після кохання не стають друзями.

— В моєму випадку все навпаки. Він для мене дуже дорога людина. Хоча, можливо у нього залишились якісь почуття до мене. Інколи поведінка була вкрай непередбачуваною. Але Ігор знає, що між нами ніколи не буде нічого.

— А зараз де він?

Його голос трішки змінився. Став грубим та знервованим. Та і розмова стала більш похожа на допит. Очі набрали темного кольору та на лобі з'явилася та сама зморшка. Невже, він ревнує? В голові промайнула думка, і я підсвідомо посміхнулась. Ревнувати до колишнього хлопця, ну це якось дивно. І взагалі, я думала для таких чоловіків як він, ревність взагалі вважається неприйнятною.

— Поїхав в Америку. У нього там нова робота, дівчина, нове життя, — сумно відповіла я.

Обличчя розслабилось, і він видихнув половину напруженості, яка була присутня в його серці.

— Сумуєш за ним?

— Інколи. Не вистачає його дорікань, повчань, тепла та дружніх обіймів, — я обійняла себе руками та закусила нижню губу. — Я досить важко переживаю втрату близьких людей, тому що в мене їх не так і багато. Але я щаслива за нього. Він знайшов себе, своє кохання і думаю він щасливий!

Тимура не задовольнила моя відповідь. Дотики зупинились, і він забрав свою руку. По стиснутих щелепах, я помітила його роздратування. Ревність завойовувала його, і йому було вкрай важко тримати в собі ці емоції. І знову з'явилася ця зморшка. Не зволікаючись, я не втрималась та присунулась до нього.

— Мені так подобається ця зморшка, — я легко торкнулась її своїми пальцями. Вони приємно заболіли, коли я відчула його тепло.— Коли тобі щось не подобається вона викриває тебе. Це так мило, — я посміхнулась.

Тимур закрив очі та поклав голову на спинку дивану. Голосно вдихнувши повітря, я забрала їх, тому що ще кілька секунд і я перестану контролювати себе та зайду занадто далеко.

Він підняв голову та загадково поглянув на мене. Прийшла моя черга задати питання, яке не давало мені спокою.

— Ти б дійсно переспав з Каріною?

На його обличчі з'явилася здивована посмішка.

— А що змінить моя відповідь?

— Ну, чи ти можеш впасти ще нижче в мої очах, — гордо відповіла я, та була задоволена своєю відповіддю.

— Невже я такий поганець?

— Інколи ти себе можеш поводити, як нормальна людина, але в основному — так. Ти поганець, — впевнено відповіла я, не відводячи свого погляду.

—Але ж тобі такі подобаються. Чи не так?

Він підморгнув очима та знову загадково посміхнувся.

— Так ти не відповів на запитання, — наполегливо повторила я.

— Ну вона симпатична дівчина з гострим язичком…

— Все зрозуміло! Можеш не продовжувати, — гнівно сказала я, піднімаючись. Підійшовши до столу, я взяла стаканчик та з силою кинула його в мусорне відро. Мене до болі розчарувала його відповідь. А чого я очікувала? Він ловелас, який тільки і мріє про секс з різними дівчатами. Тим більше він вільна людина, і може робити все, що забажає. Але ці виправдання мене не заспокоювали, а навпаки, ще дужче розізлили. Він сміє фліртувати зі мною, говорити про магічні почуття, які народились між нами, і водночас, спати з іншими дівчатами. Для мене це нонсенс. Означає, що всі його слова не варті нічого. Сказані лише тому, щоб знову затягнути мене в ліжко.

— Ти робиш поспішні висновки, не знаючи продовження, — спокійно відповів Тимур.

— А мені не потрібно. Це очевидно. Пам'ятаю як ти дивився на її бюст голодним поглядом.

Злість зростала, а разом із нею несамовита ревність. Ревність, яку не в силі контролювати. Я взялась до прибирання свого столу, щоб не дивитися в його зрадницькі очі та щоб хоча б трішки заспокоїться.

— Я її не трахнув. Доступні дівчата мене не приваблюють. Це лише спільні іграшки для хлопців. Огидно та скучно.

Я вмить зупинилась та повернулась до нього.

— Тоді чому ти переспав зі мною? Ти ж мене не знав. Це означає, що твоїм словам вірити не варто.

Піднявшись, Тимур підійшов впритул до мене. Я стала на носочки та оперлась руками об стіл. Його близькість перейшла кордон дозволеного. Я відчувала не лише його дихання, а й стук серця. Божевільний стук.

— Між нами відбулось щось надзвичайне, і ти це розумієш. І я тебе не трахнув. Ми займалися коханням. Коханням, — повільно та легко він промовив останнє слово.

Ноги вмить підкосились, і я ледь встояла на місці. В голові запаморочилось та стало важко дихати. Він взяв мої руки у свої, підняв та притиснув їх до своїх грудей. Мурашки покривали моє тіло. Знову з'явилася магічна вуаль, яка огортала нас своїм крилами кохання. Ми заглиблювались у свої почуття, які як оголені нерви вирвались назовні, і при кожному дотику тремтіло все тіло. Його напіввідкриті губи так манили до себе. В один момент зникли всі заперечення, боротьба, а з'явилося лише бажання злитися з ним в одне ціле, не дивлячись на завтрашній день.

— Якщо я тебе поцілую — я не зупинюсь. Ти це розумієш? — важко дихаючи, сказав Тимур.

— Розумію! — кивнула я головою.

Серце божевільно стукало, даючи зрозуміти, як безмежно хоче відчути його поцілунок. Як тільки його губи опинились в кількою міліметрах від мене, прокинулось моє але. Заборона, яка виявляється все ще сильніша за почуття. Зібравшись з духом, я закрила очі та опустила голову. Слабкість, яку я дозволила собі. В ній я відчувала себе щасливою, але не вільною. Не можу звільнитися від цього червоного кордону. Тимур навіть не поворохнувся, і все ще тримав руки у своєму полоні. Я знову насмілилась поглянути в ці зелені очі, від яких божеволію.

— Чому ти закриваєшся від мене? Кожного разу, коли я намагаюсь зблизитись з тобою, попри твої почуття, ти віддаляєшся? Чому? — Його голос звучав у повному відчаї та непорозумінні. Він требував пояснень. — Тільки не смій говорити, що не відчуваєш того ж самого, що я.

— Я не можу дозволити собі відкритися. Так, між нами є зв'язок, який доводить до божевілля, але я не можу. Пробач. Дуже швидко розвиваються події, і я боюсь, що впаду у яму, з якою потім не виберусь.

Моє серце було не згодне з моїми твердженнями та тихо заболіло.

- Я врятую тебе з будь якої безодні. Не дам тобі впасти. Якщо для тебе все занадто швидко , тоді почнемо все з початку!

— Це неможливо! Пробач!

Я забрала свої руки та вирвалась із його обіймів.

— Ходімо! Вже пізня година. Я втомилась, — сказала я. Я підійшла до шафи взяла пальто та сумку. Тимур мовчи одівся, і ми вийшли на вулицю. Зупинившись біля входу, він запхав руки в кишені штанів та важко вдихнув. Він був незадоволений та розчарований. Ця ситуація доводила його до шаленства, і він нічого не міг з тим вдіяти. Я відчувала кожне його почуття. Це колючі болі у серці, від якого стискалось все тіло. Можливо, я поспішила з відповіддю? В голові пролунали слова Лілі, які вона мені сказала напередодні. Можливо, шанс існує? А всі мої заборони лише у моїй голові, з якими, крім мене, ніхто не справиться?

— Ти хочеш піти в п'ятницю у караоке? Ну, якщо ти звичайно готовий слухати мій спів, — я посміхнулась.

Тимур округлив очі.

— Це щось нове, — я побачила на його обличчі щиру посмішку. — Що змінилось за кілька хвилин?

— Ну так ти згодний?

— Згодний, — коротко відповів Тимур. Він в ту ж секунду повеселішав.

— Чудово! А тепер ходімо! Я дуже втомилась і хочу лягти в ліжко, — я попрямувала до машини.

— Я збожеволію з тобою, — сказав він, та попрямував за мною.

Я лише закотила очі.

— Надобраніч, крихітко, — сказав Тимур, коли сів у машину.

— Надобраніч! — я закусила нижню губу та сіла в машину. Не зволікаючи, я завела її та поїхала додому.