Вчорашній вечір дав поштовх до нового життя. Відкриття перед ним було чимось особливим та таємничим, після тих подій, що стались в моєму житті. Закоханість — це було щось із розділу фантастики. Я була впевнена, що моє крижане серце назавжди залишиться в льодовому полоні, але Тимур зміг його розтопити. Лише своїм поглядом. І зараз він дарує мені шанс на майбутнє. Щастя, і водночас страх поглинає мене. Страх перед невідомістю. Страх, що ця закоханість настільки поглине мене, що я втрачу контроль над собою, над реальним світом, і буду залежати лише від нього. Але попри все, я готова ризикнути. Мені більше не хочеться мучити себе постійними заборони та пересторогами.

Я ще раз вдихнула аромат квітів та відігнала всі свої страхи якнайдалі.

Я поставила каву та вирішила подзвонити до своєї кращої подруги, яка вчора покинула мене без всяких пояснень. Мені потрібно було якось відволіктися від думок про Тимура, тому що я б збожеволіла. Мені несамовито хотілось побачити його, попри мої вчорашні сказані слова. Пішовши у кімнату, я взяла телефон та знову повернулась на кухню.

Після кількох гудків, я почула її сонний голос.

— І як це називається? — дорікнула я.

— І тобі привіт!

— Прокидайся безсовісна, — підвищеним тоном говорила я.

— Чому безсовісна? І чому ти кричиш?

— Тому що залишила мене без пояснень. Піднімайся, і щоб через годину ти була в мене! — в приказному тоні сказала я.

— Ні! — простогнала вона в трубку.

— Не хочу нічого чути! А то ображусь ще дужче.

— Добре! — обурилась Лілія та відключила телефон.

Нехай тільки явиться сюди, я їй влаштую. Ще буде показувати свій характер. Напевно, і так натворила дурниці, про які я її попереджала, і якщо це так, вона повинна дати бетонні докази, щоб я повірила цьому бармену.

Приблизно через години дві Ліля зайшла до мене. Її очі світилися від щастя. Вона мені нагадувала щойно народжений маленький вогник.

— Судячи по твоїй посмішці ніч пройшла чудесно, — сказала я та налила їй чашку кави.

Моє обличчя, як і мій голос був доволі збентежений. Я сіла на підвіконня, відкрила вікно та закурила сигарету.

— Давай ти не будеш так засуджено дивитися на мене. Знаю, ти зовсім не в захваті від цієї ситуації, але вислухай мене.

Я скорчила гримасу та заклала ногу на ногу, чекаючи її пояснень.

— Сергій зізнався у своїх почуттях до мене, — на одному вдосі сказала вона.

— Сергій? Закоханий? — округливши очі запитала я. Догадки це одна річ, а коли впевнююсь, що вони вірні — це шокує. — І ти відразу ж після довгоочікуваного зізнання, кинулась йому на шию та віддалась, — я не приховувала свого незадоволення.

— В нас нічого не було. Ми цілу ніч розмовляли та цілувались. Ніч ніжності, з легким присмаком закоханості. Вона літала довкола нас, і це була настільки казково та дивовижно, що хотілось розтанути і цьому блаженстві.

Її голос звучав так легко та ніжно. Кожне слово скакало з хмаринки на хмаринку, зачаровуючи своєю магією. Її слова ввели мене в стан гіпнозу. Не могла повірити в те, що він не скористався її наївністю та не затягнув у ліжку. Невже кохання все ж таки затягнуло його в свої тенета і він вирішив не противитися йому, а діяти за планом долі.

— Ти точно була зі Сергієм? — з посмішкою запитала я, роблячи чергову затяжку та ковток гарячої кави.

— Точно!

— Невже люди можуть так кардинально змінюватися? Від ловеласа до божевільного романтика? Можливо, він хоче любим способом затягнути тебе в ліжко?

— Єво! Якби хотів, то б затягнув. Цієї ночі у нього була нагода це зробити. Ти думаєш, де я ночувала? У його ліжку. Ми заснули обійнявшись. Він, навіть, не хотів мене відпускати до тебе, але я пообіцяла, що зовсім скоро повернусь до нього.

Вона злісно закотила очі, та взяла в руку чашку з кавою.

— Пробач. Просто хвилююсь за тебе.

Я зіскочила на підлогу, взяла свою чашку та сіла навпроти неї.

— Коли ти перестанеш бачити у чоловіках загрозу? Я все розумію, але пройшло вже занадто багато часу. Прийшов час відкритися та довіритися людям, і нарешті, знайти когось та впустити у своє життя. Твоя скептичність починає дратувати.

— Довіра? Якби ж це було так легко. Тільки ти відкриваєш своє серце, відразу після зізнання у почуттях.

Вона не звернула увагу на моє останнє сказане речення. Воно вирвалось мимоволі, і я не встигла як слід подумати перед тим, як його сказати.

— Не легко, але ти повинна повернутися у реальне життя, а не жити у минулому. Тобі страшно, я розумію, але ти повинна дати собі шанс на щасливе життя. Ти його заслужила, — збентежено сказала Ліля, беручи мене за руку. Її підтримка така важлива і необхідна для мене. Попри те, що іноді я просто жахлива подруга, Ліля не відвертається від мене та завжди поруч. Я мовчки слухала її та кивала голову. Знала б вона, що цього разу моє розбите серце не питалось дозволу та відкрилось в потребі відчути себе живим. Мені не хотілось зараз говорити їй про вчорашню ніч з Тимуром. Не хотіла поспішати. Коли буду впевнена у всьому, тоді розкажу.

— Я дуже щаслива за тебе, — з посмішкою сказала я, стискаючи її руки.

— Не переводь тему. Я довго мовчала, але досить. Всередині вже все накипіло, — насупивши брови, сказала Лілія та забрала руки.

— Не будемо зараз про це говорити, — я сперлась на крісло та зробила ковток, вже холодної кави.

Ліля закотила очі та розчаровано зітхнула. Вона провела очима на кухні та зупинила погляд на квітах, які стояли на тумбочці. Повернувши голову в мою сторону, вона задала німе запитання. Ось, і відклала розмову. Зовсім забула про квіти. Тепер мені не втекти від її запитань, а треба сказати всю правду. Голосно зітхнула, я насварила себе за те, що не положила їх у свою кімнату. Посміхнувшись, я відвела погляд в сторону квітів. Серце приємно стиснулось і я згадала наш вчорашній гарячий вечір.

— Ну… Я довго буду чекати твоєї відповіді!

— Тимур вирішив порадувати мене букетом квітів, — я закусила нижню губу. Мені здавалось, що я ще досі відчуваю смак його губ. Солодкий поцілунок, через який ми знову втратили контроль над реальністю. Теплі вологі губи, які заставляють божеволіти моє тіло та доводити до стану неймовірного збудження.

— Що між вами вчора відбулось? — Ліля звузила очі та підозріло поглянула на мене.

— Здається, я закохалась!

Після цього зізнання моє серце голосно затріпотіло. В артеріях кров потекла швидше, і душа нарешті звільнилась від цього тягаря, напруженості та невизначеності. Зізнання в думках і зізнання вголос виявляється різні речі. Залізні двері мого серця відкрились та скинули важкі замки.

— Нічого собі! Це… Це неймовірно, — радісно відповіла Ліля, але все ще шоковано дивилась на мене. — Коли ти це зрозуміла? І що врешті-решт між вами сталось?

Я піднялась та підійшла до вікна.

— Це сталось ще в першу ніч, коли ми зустрілись, але зрозуміла це кілька днів тому. Коли він поруч світ завмирає. Час зупиняється. Мене огортають божевільні почуття. Заради одного його дотику, я здатна на шалені вчинки. Навіть, запах його тіла народжує в мене ейфорію. Емоції виходять з-під контролю, і лише хочу, щоб він був моїм. Тільки моїм. Ось, чому я розлютилась, коли ця шльондра фліртувала з ним.

Я дивилась у вікно та спостерігала за хмарами, які легко пливли по небу. Сьогодні було досить сонячно, не дивлячись на пізню осінь. Жовте листя повільно падало з дерев, шукаючи вільне місце на землі. Природа — вона заспокоює, звільняє голову від лишніх думок, і відчуваєш спокій.

— Але Тимур поспішає. Він хоче, щоб належала йому, але я так не можу, попри безмежне бажання кинутися йому в обійми. Назавжди. Мені важко без нього. Шалено сумую за ним, але поспішати не хочу. Я дала, в першу чергу собі, два дні, щоб впевнитись у своєму виборі. Хоча він очевидний та незмінний. Просто відтягнула час, заради своїх страхів, які все ще переслідують мене.

Відвернувшись від цього природного гіпнозу, я поглянула на Лілю, яка уважно слухала мене.

— Я така щаслива за тебе, — вона підійшла до мене та обійняла. Посміхнувшись, я притиснула її сильніше до себе. Потім відсторонилась та поглянула в її очі.

— Тобі страшно? — запитала вона.

Я помахала головою.

— Це незвичайна закоханість, яка розвивається шаленою швидкістю. Почуття загострюються з кожною хвилиною, і прийде момент, коли я буду повністю залежна від нього. Ось це найбільше лякає.

— Не хвилюйся. Все буде добре. Насолоджуйся коханням та не звертай уваги ні на що. Як я, — з посмішкою відповіла вона.

— Постараюсь.

Ми повернулись за стіл, але за мить подзвонив Сергій, та в приказному тоні сказав їй повертатися до нього. Ліля пішла, а я вирішила повернутися у ліжко.