Як тільки я вийшла на сцену, зал заполонив гучними оплесками. Посміхнувшись, я взяла в руки мікрофон, привіталась, та не зволікаючи ні секунди почала співати. Під час співу не відвертала погляду від Тимура, який дивився на мене з таким же захопленням, що і в цей вечір, коли ми познайомились. Але сьогодні я співала тільки для нього. Для мене не існувало нікого. Знову ми опинились в паралельному світі, який обіймав нас своїм теплом. Серце приємно стискалось від почуттів, які з кожною секундою ставали гостріші та сильніші. Навіть, зараз дивлячись на нього, я нарешті зрозуміла одну річ. Ці почуття не зникнуть, і я не зможу їх придушити.

Якби не заперечувала, моє серце належить йому. Ще з самого першого погляду, він взяв в полон його. Назавжди. Мені лишається відпустити себе та довіритись, попри всі заборони та червоні лінії, які я сама собі поставила. Проспівавши останню пісню, я спустилась вниз під гучні оплески, хоча аудиторія не хотіла мене відпускати. Тимур піднявся та пішов мені на зустріч. Зупинившись біля мене, його зачарований погляд дивився в мої очі.

— Я відчував кожне твоє слово. Воно проходило, як електричний струм, в моєму тілі. Це було дивовижно. Твій спів — бальзам на душу, який заспокоює, і водночас розпалює почуття, які, до цього моменту, були чужі для мене.

— Тобі подобається мій спів? — здивовано запитала я. На обличчі з'явилася мила посмішка.

— Ти прекрасно співаєш.

Мої очі округлились до максимальних розмірів. Це для мене було найнеочікуванішим сюрпризом.

— А тоді навіщо у вечір знайомства ти влаштував цей цирк?

Мені було приємно чути від нього таке, але не могла до кінця зрозуміти, навіщо все це йому. Навіщо влаштував таку виставу?

— Я був зачарований твоїм співом. Ти виглядала такою милою та беззахисною. Здавалось, що ти ангел, який спустився із небес. І я посперечався із самим собою, що зможу вивести тебе з рівноваги, — Тимур мило посміхнувся, закладаючи маленьке пасмо волосся мені за вухо. — Ти ще той ангел, під назвою Єва…. Таке спокусливе, та водночас тендітне та витончене, яке назавжди закарбувалось в моєму серці.

Я закотила очі та помахала головою.

— Сам собі створюєш проблеми. Це ти ще той ангел, який.., — я опустила очі та замовчала.

“ Який запалюєш моє серце, який заставляєш відкинути всі свої принципи та заборони. Ти забрав моє серце” — подумки сказала я.

Мені було важко наважитися сказати йому про свої почуття. Мені потрібно ще трішки часу. Тимур нічого не відповів, лише розчаровано зітхнув. Не знаю, скільки він ще буде чекати, і чи вистачить йому сил дочекатися моєї відповіді. Від цього мене кинуло в жар. А раптом, він вже втомився чекати? Сьогодні… Сьогодні, я повинна дати йому надію на майбутнє.

Я кинула погляд на наш столик, який був порожній.

— Стоп!!! А де Ліля? — насторожено запитала я.

— Вони у палкій пристрасті покинули зал близько десяти хвилин тому, — холодно відповів Тимур.

— О, ні!!!! — викрикнула я, та швидко вибігла на вулицю, надіючись, що вона десь поблизу. Але довкола була лише темна ніч та глуха тиша. ЇЇ машини не було на місці. Вслід за мною вибіг Тимур.

— Лілю, що ти робиш? — вголос сказала я, беручи свій телефон. Кілька дзвінків не дали ніякого результату. Лише чула голосні гудки, які зводили з розуму. Я ходила зі сторони в сторону, не знаходячи собі місця. Зрозумівши, що не дочекаюсь відповіді на дзвінок, я злісно кинула телефон назад в сумку. Провівши рукою по своєму волоссі, зціпила зуби та гнівно зітхнула.

— Чому ти так хвилюєшся? Подумаєш, проведе ніч в компанії симпатичного хлопця, — спокійно сказав Тимур. Він здивовано спостерігав за мною, не розуміючи моєї тривоги.

— Ти нічого не розумієш, — звузивши очі, збентежено сказала я та витягнула сигарету із своєї сумки. — Надіюсь, вона не зробить фатальну помилку, — продовжила я та прикурила сигарету.

Одна, друга, третя затяжка не зняли цього хвилювання. Я з силою викинула та перевела погляд на Тимура, який стояв та очікував пояснень.

— Ліля безмежно кохає його. А він… Він трахає все, що ворушиться.

Тимур голосно засміявся.

— Що? Це найпривабливіша фраза, яку можна про нього сказати. Так, я його поважаю, як друга, але він не вартий Лілії. Вона для нього лише чергова іграшка, яку мріє затягнути в ліжко вже досить тривалий термін. І от сьогодні йому вдалось. Ліля втратила голову та забула про те, хто він є насправді. Мені залишається надіятись, що вона не до кінця загубила свій здоровий глузд, та зможе зупинити себе.

Мені так боліло серце за неї. Хотілось, щоб вона була щаслива та кохана в руках надійного чоловіка, а не ляльковода, який звик керувати дівчатами та робити з ними все, що заманеться.

— Він закоханий у неї! — продовжив Тимур.

— Звідки ти знаєш? — насупивши брови, запитала я.

— Не потрібно бути генієм, щоб це побачити. Дії та почуття — це таке різне. Погляд — це залізний доказ кохання, а він дивився на неї з таким почуттям закоханості, що можна позаздрити.

— Але це ж Сергій. Він не здатен на такі почуття, — жалісливо відповіла я.

— Кохання — це така незвичайна річ, що коли воно атакує тебе, ти втрачаєш голову та сили боротися. Ти не можеш викинути його з серця, якби не намагався. Тобі залишається прийняти його.

Тимур дивився в нічне небо захоплюючим поглядом. Тут мова явно не йшла про Сергія. Це його почуття, з яким він намагався вступити в битву, але, судячи по його розмові, він програв її. Невже це почуття до мене? І ці його флірти зовсім не стосується звичайного зближення зі мною?

— Дивно чути від тебе такі слова, — відповіла я та глибоко вдихнула.

Він відвернув погляд від неба, та знервовано поглянув на мене.

—Я не себе маю на увазі! Читав, що почуттями володіти не в силі жодна людина, — виправдовувався він, але сам не повірив своїм словам. Його злість видає правду.

— Ти вважаєш, що кохання — це прояв слабкості? — не відриваючи погляду від його збентеженого обличчя, запитала я.

В цю мить я побачила маленький шматок його душі. Чистої та ранимої душі, від якої стиснулось серце. Мені хотілося підійти та обійняти його. Відчути близькість, тепло його пальців на своєму тілі. Я злегка затремтіла та обійняла себе руками, щоб якось зупинити цей потік почуттів.

— Так. Тому що ти втрачаєш здоровий глузд та робиш неадекватні вчинки, — різко відповів Тимур та запхав руки у кишені своєї куртки, відвернувши свій погляд від мене.

— А ще воно приносить пекельний біль, від якого неможливо позбутися, — тихо відповіла я.

Тимур повернув голову та знову подивився на мене, я лише відвернулась, що не зустрічатися з ним поглядом. Мені не хотілось пояснювати причину тих слів.

— Ти змерзла? — він підійшов до мене та підняв моє обличчя за підборіддя.

Я кивнула головою.

— Ходімо, я підвезу тебе додому!

— Це ти знову став джентльменом чи просто хочеш дізнатися, де я живу? — жартома сказала я.

— Я знаю, де ти живеш!

Я закотила очі.

— І хто ж тобі сказав?

— Твоя біографія лежить в столі у Артура, от я і вирішив переглянути.

— Ах ти безсовісний! Ні, щоб мене про це запитати, ти нишпориш, як миша, — розізлилась я. — То ти про мене знаєш практично все? — я склала руки перед собою та зціпила зуби. Ну чому він мусить все зіпсувати? Це був такий романтичний момент, який міг дати поштовх до наступного кроку. Кретин. Мене розривало від люті.

— Тільки загальну інформацію. Я хочу дізнатися тебе. Повністю, — він проникливо поглянув на мене, і по тілу пройшлись мурашки.

— Не мрій. Забагато хочеш!

— Чому ти дратуєшся? Кілька хвилин тому була така мила та лагідна, і в мить перетворилась на злючку, — обурився Тимур.

Від здивування мої очі полізли вгору.

— Твої вчинки дратують мене. Ти б міг мене запитати, а не бавитися в детектива, — на підвищеному тоні говорила я. — Головою потрібно думати перед тим, як щось зробити.

— Ой, ідеальна знайшлась. Ніби ти ніколи не помиляєшся.

— Я не говорю, що я ідеальна. Хам невихований.

— Ми можемо ще довго стояти та сперечатися за нісенітниці, як не варті нічого. Можливо, вже нарешті підемо в машину.

Не відповівши нічого, я надула губи та пішла в сторону машини. Тривалість мого гніву тривав до тих пір, поки Тимур не сів біля мене. Я відразу відчула його тепло.

Легкі вдихи та видихи, які лоскотали мій слух. Мені здавалось, що я відчуваю божевільний стук його серця. Між нами знову промайнула магія кохання, та ще сильніше огорнула своїми покривалом. Я наважилась поглянути на нього. Тимур пильно дивився на дорогу, не відводячи очей. Такий вродливий. Я ледь посміхнулась. Так, його вчинки досить дивні, інколи не розумію, чого він прагне від мене, але думаю, що він застряг у своїх почуттях, як і я. Тимур чекає мого зустрічного кроку, який я все ще вагалась зробити, до сьогоднішнього вечора. Сьогодні він дав мені зрозуміти, що я важлива для нього, і що його серце належить мені, як і моє йому. Але мені не хотілось поспішати. Це єдине, що мене турбує. Надіюсь, Тимур зрозуміє та не відсторониться від мене.