Мені хотілося відпочити від цього шаленого вечора. Прощання, поцілунок, жалість Ігоря про минуле…Все це не давало спокою моїй душі. Невже він досі кохає мене? Якщо так, то єдиний вихід — це його від'їзд. Тому що лише так нам вдасться врятувати нашу дружбу. Я попрямувала до свого улюбленого караоке-бару. Музика – це єдине, що заспокоювало мене та тримало на плаву в тяжкий проміжок часу. Співаючи, я відчувала як напруження зникає та мене поглинає ця невидима ейфорія музики. Вона проникала в кожну клітину та заставляла віддатися почуттям блаженства.

– Єво, привіт! – крикнув до мене бармен, Сергій, коли я зайшла всередину та помахав рукою.

Я посміхнулась та помахала рукою у відповідь. Людина-посмішка, від якої відразу з'являється настрій.

– Привіт, Сергію! – відповіла я, коли підійшла до барної стійки.

– Ти знову до нас? Хочеш порадувати своїм голосом наших клієнтів? – він посміхнувся. Це був досить милий хлопець з білосніжною посмішкою та чорними очима. Дуже багато дівчат фліртували з ним, і той з радістю відкликався на флірт. За мою пам'ять, я вже з рахунку збилась, скільки дівчат побувало в його ліжку. Йому подобається таке життя без обов'язків. А ще він велике нерозділене кохання Лілі. Хоча я підозрюю, що вона йому також подобається. Я помітила, що його флірт з Лілею відрізнявся від інших. Зачарований погляд, ніжні дотики та красиві слова… Це було досить дивно для нього, але прямої розмови на цю тему він уникає. Я не один раз пробувала з ним поговорити на цю тему, але Сергій вдавав, що не чує мене та переводив тему.

– Так. Сьогодні видався важкий день. Хочеться відпочити.

Я поклала руки на барну стійку та сперлась на них підборіддям.

– Тобі як завжди? – запитав він, беручи пляшку кока коли.

– Ні. Сьогодні хочу розслабитися. Зроби якийсь хороший коктейль. Можеш налити більше алкоголю.

– Ого. На тебе це не схоже. Невже робота дизайнера настільки важка? – він взяв в руки пляшку текіли на влив трішки в стакан, який стояв біля нього. Потім очима пройшовся по бару, роздумуючи, що ще додати.

- Морально втомлена. Душа потребує віддиху, – відповіла я та подивилась навкруги. – А сьогодні багато людей.

– Так, – відповів він та через кілька секунд поставив переді мною жовтий коктейль.

Я зробила великий ковток.

- Ммм… Смачно. Присмак манго, - посміхнулась я.

- Дякую! До речі, а де Ліля? – раптово запитав він.

- В неї важливі справи! – відповіла я, пильно дивлячись на нього. — Скучив? — підморгнула очима та хитро посміхнулась.

- Жаль. Давно її не бачив, - сумно сказав він, але моє останнє запитання він проігнорував та нічого не відповів. Ну як завжди. - Ти мене пробач, мені потрібно відлучитися. – Він наклонився та прошепотів на вухо: - Вже стоять та дивляться на мене, коли я прийду до них.

- Біжи! А я це вип’ю та йду на сцену.

Сергій подарував мені посмішку та пішов до парочки, яка стояла в кілька метрів від мене. На кілька секунд в його очах промайнув смуток. Вона йому подобається, але я думаю він не готовий змінювати своє безтурботне життя. Кохання… На моєму обличчі з'явилася іронічна посмішка та вздовж серця відчула легкий ниючий біль. Рана минулого дає про себе знати, як тільки подумаю про це почуття. Інколи мені здається, що я ніколи не буду готова відкрити душу перед кимось, і моє життя — це приречена самотність. З одного боку це жахає, але краще вона чим черговий біль, який не заживає.

Буквально через кілька хвилин я вже відчула легке запаморочення в голові. Не зволікаючи, я залпом випила весь коктейль та попрямувала на сцену. Я повністю занурилась в чарівну атмосферу музики. Дивлячись на людей, які з захопленням слухали мене, мені хотілось від цього блаженства збожеволіти. Коли проводила очима по залу, мимоволі мій погляд впав на незнайомця, який сидів за столиком в самому куті. Він проникливо дивився на мене, не відводячи погляд. Приємна хвиля поколювань розлилась по всьому тілу. В його погляді було щось особливе, що зачарувало з першого погляду. Зелені очі, які проникали в саме серце та заставили прокинутися від довгої сплячки. Воно, ніби отримало електричний розряд та почало стукати зі скорістю світла. Це було неймовірне відчуття. Довкола мене кружляли метелики. Таку ейфорію я не відчувала ніколи. Це була якась містична фантастика. Погляд зачіпав за нерви, від якого тремтіло тіло. У пальцях я відчула ниючий біль. Він був настільки приємний, що мій мозок на секунду втратив здатність сприймати щось навкруги. В полі мого зору був лише незнайомець. Як і він не відвертав погляду він мене. В цю ж мить мені до болі захотілось відчути його дотик. Закривши очі, я уявила як його губи торкаються мого тіла, і різкий приємний біль пройшовся внизу живота. Вперше, я відчувала щось подібне до зовсім незнайомої людини, але це мене не злякало, а навпаки. Нові відчуття відкрили в мені нову сторінку.

Закінчивши чергову пісню, я під бурні оплески спустилась вниз та знову підійшла до барної стійки. Сівши на крісло, я повернулась в сторону незнайомця, але побачила лише пусте крісло біля столика. Розчаровано зітхнувши, я попросила Сергія зробити мені ще один коктейль. Можливо, це була примара, яку показав мені алкоголь. Так як я рідко його вживаю, все можливо. Підсвідомість на кілька секунд показала мені ідеального чоловіка.

- Ти сьогодні в ударі, - посміхнувся він, та через хвилину поставив переді мною той же самий коктейль. – До речі, можливо, тобі професію змінити? Ніколи не задумувалась над цим? Хобі та робота, по-моєму, найкраще поєднання.

- Мені подобається моя професія, а на самому співі нічого не доб’єшся у житті, - відповіла я, роблячи ковток коктейлю. Цього разу в ньому відчувалося більше алкоголю, тому що гарячу лаву по всьому тілі відчула відразу же.

- Співаючи, можна досягти великих висот, але для цього потрібно мати ідеальний голос. А твій потребує професійних занять вокалом, - сказав незнайомий голос.

Я повернула голову в бік та побачила цього самого незнайомця із зеленими очима. Мої брови тут же полізли вгору. Водночас на обличчі з’явилась іронічна посмішка.

- Я б з Вами посперечався. В неї ідеальний голос. А ви не розбираєтеся у музиці. Таким людям як ви, краще сидіти в куточку, де ви і сиділи та мовчати, - обурився Сергій.

- Сергію, помовчи. Я сама розберуся з ним, - я поставила руку перед собою. Алкоголь розслабив моє тіло та надав мені крила. В інший раз, я могла просто розвернутися і піти, перед тим пославши його куди подалі, але не зараз. Мені хотілось закрити цей рот самій. Рот, який зовсім недавно я хотіла відчути на собі.

- Розірви його, пташка моя, - він посміхнувся, та пішов до клієнтів, які в ту ж секунду покликали його.

Я провела язиком по губах та поглянула в його очі.

- Я думаю Вас в дитинстві не навчили хорошим манерам. Якщо Вам, Шановний, як вас там, не подобається, як я співаю, можете не слухати та не приходити сюди.

Алкоголь надав мені сили та хоробрості. Я ніколи не церемонилась з такими хамовитими людьми. Вони відразу йшли в мій чорний список, але цього разу все було по-іншому.

Він посміхнувся. Його посмішка викликали у мене теж саме відчуття, що і на сцені, моє тіло та серце чомусь не звертало увагу на його невихованість.

- Я живу поряд, тому тут буватиму часто. А моя тобі порада – зайнятися ділом, до якого присутній талант.

Його голос звучав досить грайливо.

- Ваші поради мене не цікавлять. А як Вам не подобається слухати мій спів, то надіюсь, Ви знаєте що таке беруші? Це вушні затички. Запихаєте у вуха та слухаєте тишу.

Він знову помахав головою та зробив ковток віскі.

- А ти зухвала дівчина. Не очікував!

- А Ви хам. Неввічливий хам! Це Вам потрібно відвідати курси ввічливості, щоб навчили, як потрібно спілкуватися з людьми у громадських закладах. Вам небезпечно відкривати рот, тому що в один момент, як мінімум, можете лишитися всіх зубів.

Я єхидно посміхнулась та взяла в руки коктейль. Одним махом випила його. Я намагалась викликати у себе злість, гнів, але нічого окрім насолоди від нашої розмови не відчувала. Мені здавалось, що це якась гра, яка мене заводить. Мені не хотілось більше дивитися на його красиве обличчя, тому що моє тіло мене зраджувало. Але я відчувала, як його погляд обпалював мене.

- Що? – не витримавши, запитала я та поглянула на нього.

- Не думав, що в такій дівчині, яка так щиро співала кожну пісню, такий зухвалий характер.

- А Ви робите висновок відразу, як поглянете на людину?

- Так!

Незнайомець дивився на мене з таким захопленням. Він, ніби, отримував задоволення від цієї розмови.

- Зухвалість – це про Вас! Думаю я достатньо почула. – Я піднялась та взяла сумку в руки. – Можливо, Ви надіялись зіпсувати мені вечір, але дарма. Він був зіпсований ще до Вас. Надіюсь більше ніколи не побачу цього вродливого тіла із гнилою душею. На все добре!

Я розвернулась та попрямувала до виходу.

- А я надіюсь, що ми ще зустрінемося, - крикнув він мені вслід.

- Не надійтесь, - повернувшись до нього, крикнула я.