Одного ранку, коли ми зібрались з Ігорем прогулятися та поснідати в його улюбленому кафе,  до мене подзвонила Ліля. Сказала, що сьогодні Тимур випадково почув від неї, що я поїхала в Америку до свого друга. Цілий робочий день Ліля спостерігала, як він крутився біля Каріни, а після роботи сіли в його машину і кудись поїхали. Після тих її слів, я відчула сильний невидимий удар в груди, від якого зупинилось дихання та запаморочилось в голові. Не могла прийняти те, що він відразу побіг до неї. До шльондри, до якої, по його словах, ні за що б не торкнувся. Я стояла на балконі та курила чергову сигарету. Мені здавалось, що неможливо відчувати щось болючіше, але я помилилась. Гострі вогняні стріли вражали моє серце, наповнюючи його своєю отрутою. Мені хотілось кричати, сміятися, але не плакати. І це було найгіршим. Зі сльозами виходило все, і мені ставало трішки краще, а тут… Вся ця отрута осіла в моєму тілі без права виходу назовні. Я плавала в цьому божевільному напої, на ім'я “Кохання”. 

Не зволікаючи, я зайшла у кімнату, взяла телефон і набрала його номер. Мені потрібна була його клята відповідь та моє кляте питання: “Чому ти робиш мені боляче?” Гудки боляче вдаряли у мої скроні, і вже через секунду я почула голос Каріни. Тут все обірвалось! Виключивши телефон, я кинула його на ліжко та зсунулась по стіні вниз. 

— Не може бути! Не може бути! —повторювала я. 

Всередині несамовито пекло. Хотілось роздерти грудну клітку та викинути все те, що заставляє страждати. Накривши голову руками, я глухо стогнала, і в цей же момент зайшов Ігор.

— Я стукав, але ти не… — не договорив він та кинувся до мене. — Єво, що сталось?

Я притянулась до нього та поклала голову на його плече. Ігор міцно притиснув мене до себе, і тут ринули сльози. Водоспадом покотились по щоках. Я голосно схлипувала, притискаючись сильніше до нього. Ігор мовчав, лише гладив мою спину, стараючись заспокоїти.

— Зроби так, щоб я перестала відчувати цей біль. Будь ласка! Зроби щось, — благала його я. — Не можу більше. Не можу!

Ігор відсторонився від мене та поглянув в мої очі. Він не міг зрозуміти, що коїться. Мабуть, вперше, він бачив мої сльози. Бачив мене безсилою, в очах якої одні страждання та біль. 

— Що мені зробити? Скажи! — його пальці витирали мої сльози, які божевільно котились по щоках.

— Вбий мене! — відповіла я, не кліпаючи очима.

— Я це зроблю з ним! — крізь зуби сказав він. 

— Невже Каріна краща чим я? Чому вона забирає в мене найдорожчих людей? Чому вона? — крикнула я.

— Вона не краща! А шльондра, якій наплювати на все! Ти думаєш, їй би вдалось переспати зі мною? Ні. Я тоді був п'яний, але все усвідомлював. Ходімо! — він піднявся та подав мені руку. 

— Залиш мене! — все ще залишаючись на підлозі сказала я.

— Ні! Сьогодні вечірка у мого друга. В мене не було бажання туди йти, але ми йдемо! Не дозволю тобі сидіти тут і плакати через покидька і цю шльондру! 

Його голос звучав злісно та рішуче. І його слова не потребували моєї відповіді. 

— Вставай, приводь себе в порядок. Поснідаємо та сходимо у магазин. Ти маєш виглядати щасливою. Зрозуміла? Тимур повинен це побачити! 

Його наказний тон зупинив мої сльози та заставив посміхнутися. Він ніколи таким не був. Щось його змінило. І ці зміни прийшли йому на користь.

*****

Ми зупинитись біля двоповерхового особняку, де вже на кілька кварталів лунає гучна музика. Настрою на цю вечірку в мене зовсім не було, але це краще чим сидіти вдома та думати над тим, з ким він провів цю ніч. Точніше, як він провів цю ніч. З думкою про те, як він своїми губами ласкає її тіло, вивертало назовні. Як жаль, що в моїй крові не тече слов “помста”. Інакше цей покидьок би пожалів, що взагалі попався на моєму шляху. Ігор запропонував мені викласти сексуальні фотографії із вечірки в Інстаграм, щоб він захлинувся від ревності. Мені ідея ця не дуже подобається, але Ігор поставив мене перед вибором: або мої фото, або його дзвінок до нього. Ну і я вибрала перший варіант. Коротке чорне пишне плаття підкреслювали мої худі ноги. Міцно затягнутий корсет підкреслював мої пишні груди. Чорні лодочки додавали скромності. А чорний колір губ, навпаки додавав стервозності. Чому чорний колір? Колір ненависті, трауру та всього лайна, що відбувається у мене в душі. 

Коли ми зайшли всередину, вечірка була в повному розпалі. Танці, гучні розмови, алкоголь, поцілунки біля стіни. Все як у американських фільмах.

— Малий, а я думав ти не прийдеш, — вигукнув один білявий хлопець з пірсингом у брові. Підійшовши до нас, він пожав його руку та похлопав по плечі. — Дженіс тут! — тихо сказав він йому на вухо.

Дженіс? А це хто така? Чому я про неї нічого не чула?

Його обличчя враз змінилось. Він напружився та провів очима довкола.

— Надіюсь мені не вдасться попасти їй на очі, — сказав він.

Цей хлопець перевів погляд на мене та з посмішкою підняв брови. 

— А що це за красуня біля тебе? Невже чергова… 

Ігор штовхнув його в бік, і той скривився від болю.

— Чергова? — запитала я, дивлячись на Ігоря.

— Це моя подруга з України. Приїхала до мене на кілька тижнів.

— Алекс,— він протягнув руку та кокетливо посміхнувся.

— Єва! — байдуже сказала я, та протягнула руку у відповідь.

Своїми холодними пальцями він стиснув її, а потім вмить притягнув та поцілував в щоку.

— Ей, тримай дистанцію,— обурився Ігор, забираючи мене до себе.

Голосно зітхнувши, я зробила крок вперед.

— Мені потрібно випити, — сказала я. — Але щось міцне, типу віскі, бурбону або горілки.

— Для тебе все, що завгодно, — відповів Алекс та пішов за випивкою.

— Дженіс? — здивовано запитала я.

— Не хочу говорити!

— А повинен. І що це за чергова?  

— Єво, потім! Зараз не час обговорювати моє особисте життя, — обурився він та знову провів поглядом довкола.

— Ну, звичайно! — я закотила очі. — Якщо не хочеш тут бути можеш йти, а то зруйную і твоє особисте життя.

Я повернулась та направилась вслід за Алексом. 

Поняття не маю чому накричала на нього, але мені стало так образливо, що за стільки днів він не знайшов часу поговорити зі мною. 

Побачивши Алекса,в руках якого вже був стакан з віскі, я підійшла, взяла стакан та залпом випила сто п'ятдесят грамів. Алкогольна кислота розлилась по всьому тілу. Його очі поповзли вгору.

— Нічого собі, — шоковано сказав він.

— Мені потрібно ще,— байдуже сказала я, даючи йому стакан.

Вже через кілька хвилин він приніс мені ще один.

— Де тут можна покурити? — звернулась я до Алекса.

— Ходімо.

Він йшов впереді, а я йшла за ним. Я чекала цього моменту, коли алкоголь почне діяти, і я розслаблюсь. Цього потребувала найбільше. Розслабитися та танцювати.

Ми вийшли на вулицю та опинились біля басейну. Я сіла на шезлонг витягнула сигарету та прикурила. Алекс сів біля мене. Я перевела погляд на нього.

Красень з білим волоссям і карими очима. Кожна риса обличчя була ідеальна. Він більше був схожий на модель із глянцевого журналу. 

— Ви з Ігорем… Ну… Між вами щось є?

Я посміхнулась і видихнула дим з легень.

— Ні! Ми з ним лише кращі друзі. Хоча в минулому, так. Ми були парою.

— Він ніколи про тебе не розказував.

— Це на нього схоже!

В цю мить відчула несамовиту злість. Приховують, недоговорюють, а потім вдають ніби все так повинно бути.

— Ти надовго приїхала?

— Якщо тут всі такі красунчики як ти, то можливо і передумаю повертатися додому, — сказала я та посміхнулась. Язик пройшовся по нижній губі. В голові тут же промайнула думка: “А може мені також забутися в обіймах іншого, наприклад, ось цього красунчика, який так палко дивитися на мене”.

Але це була лише секунда слабкості. Я не можу зробити такого, коли в серці інший, навіть попри те, що ми ніколи не будемо разом. Завжди вірна коханню, навіть приреченому. 

Після однієї сигарети я відчула в голові легке запаморочення, і легко посміхнулась.

— Ходімо танцювати! — сказала я, піднімаючись. Беру Алекса за руку і ми заходимо всередину. Залпом випиваю випивку, ставлю стакан на стіл та приєднуюсь до компанії дівчат та хлопців. 

— Потрібні фото! Зараз ми це влаштуємо.

Витягую свій смартфон та включаю камеру. Перша фото з Алексом. Він обіймає мене за талію та дарує поцілунок у щоку. Я лише посміхаюсь, але середина вся напружується від неприємності. Фото за фото, і я без вагань відправляю їх в інстаграм. Опісля кладу телефон в сумку та повністю віддаюсь музиці. Вона поглинає мене. Створює світ без проблем та страждань. Закриваю очі, віддаюсь цьому світові. Відчуваю чиїсь руки на моїй талії, вони притягують мене ближче, ковзають по моєму тілу, але мені байдуже. Я танцювала в такт музиці. За мить ці руки повертають мене та міцно притискають до себе. Це був Ігор. Надувши губи, я хотіла повернутися, але він міцно тримав мене в своїх обіймах.

— Відпусти мене. Йди краще додому, а то раптом Дженіс побачить тебе? Ти ж із-за неї не хотів йти сюди, — голосно сказала я. — За мене можеш не хвилюватися. 

— Не ображайся! Пізніше тобі все поясню, — відповів він та ще сильніше притиснув мене до себе. — Хочеш заставити свого кретина тремтіти в судорогах від ревності?

— Ні! Я знаю, що ти задумав і це зайве. Так, мені подобаються твої поцілунки, але…

Не встигла я договорити, як біля себе почула голос дівчини. Я роблю крок назад, щоб поглянути на неї. 

На нього дивитися білявка з голубими очима, в яких бриніли сльози. 

— Міг би сказати, що в тебе інша, а не пудрити мені мозги. Покидьок.

Дівчина підходить впритул та зі сльозами на очах дає йому ляпас. Після чого штовхає плечем та вибігає на вулицю.

Ігор закрив очі та зціпив зуби.

— Ось це Дженіс! Запальна, імпульсивна, нестримна, яка зводить мене з розуму. Яка не дає моєму серцю спокою вже як два тижні. 

Ось чому він такий щасливий, але присутнє але. 

— Не знаю, що у вас сталось. І якщо ти мені сьогодні не розкажеш, я тебе прибю.Але зараз ти повинен все їй пояснити.

— Потрібно дати час їй на те, що вона трішки вистигла.

Я закотила очі та похитнулась. Алкоголь давав про себе знати.

— Ігоре! — зціпивши зуби, крикнула я та показала пальцем на вхід. — Не виводь мене! А то я сама дожену…

— Не варто! Я сам! — злісно сказав він та пішов за нею. 

Я голосно зітхнула та знову похитнулась. Ноги не могли тримати тіло, в яке я влила двісті п'ятдесят грамів віскі, буквально за лічені хвилини. Я повернулась в те місце біля басейну. Музику практично не було чути. Я лягла на шезлонг та поглянула на небо, обсипане зірками. Світ повільно крутився, і разом з цим мої думки повернулись до Тимура. По тілу вмить пройшлись мурашки та на очі навернулись сльози. 

В цю мить я почула як вібрує мій телефон. Напевно, Ігор шукає мене. Але на екрані засвітився номер Тимура. Закривши очі, по щоках покотились сльози.

— Трахнув її, а тепер дзвониш до мене! — сказала я та натиснула червону кнопку. Опісля вимкнула телефон та закрила очі.

— Ось ти де! А я тебе шукаю, — до мене підійшов Алекс та сів біля мене.

— Зараз не найкращий час! Залиш мене! — відповіла я, витираючи свої щоки.

— Чому ти така холодна? — обурився він, та присунувся ближче. Його руки лягли на мої ноги, і він впевнено гладив їх, піднімаючись вгору.

— Послухай! Я не та, яку ти можеш трахнути. Не зі мною. Прошу, залиш мене, і пошукай собі цю, яка дійсно цього потребує, — рішуче сказала я, забираючи його руки із своїх ніг. — Думаю, ти не хочеш сваритися із своїм другом. 

—Пробач! — Алекс забрав руку та піднявся. Більше нічого не сказав, він повернувся та пішов. Глибоко зітхнувши, я скрутилась калачиком та закрила очі. Не помітивши я поринула в сон та прокинулась від того, як хтось взяв мене на руки. Ледь відкривши очі, побачила обличчя Ігоря. Усміхнувшись, я сильніше притиснулась до нього. Навіть, він не зміг допомогти мені. А я так надіялась, що кращий друг залікує мої рани.