Вечір був доволі тихий. Чисте повітря, якого неможливо знайти у місті наповняло груди своєю свіжістю. Величезні гори височіли над землею. Дивовижні вершини вже були покриті білою ковдрою, і звідтам доносився прохолодний вітер. У тих краях відчувалось наближення зими. Дерева поскидали своє листя, та зовсім скоро на тоненьких гілках з'явиться доріжки інею. Мороз вкриє своїми тенетами їх кору, і вони пробудуть в полоні зими до самої весни. Зима — ще одна прекрасна пора року. Після смутної осені, де ти мрієш, щоб збулись найпотаємніші бажання, зима — зможе виконати їх. Пора чарівності, краси, могутності. Де дива можуть збуватися та перетворити твоє життя у казку.

Рука Тимура зігрівала мою. Його пальці ніжно гладили її, та водночас міцно стискали.

— Коли я була маленькою мріяла побувати в горах. В мене була ціла колекція картинок, вирізаних із журналів, газет. Мене приваблювала їхня могутність. Здавалось, що коли я підкорю одну із них, я теж отримаю їх силу, і буду така ж незалежна як вони. Але у моїх батьків спершу не було фінансової можливості показати мені їх красоту, а потім не було часу на мої забаганки, хоча у мене їх не було так багато. Батьки були зайняті роботою.

— Якою ти була маленькою? — з цікавістю запитав Тимур.

— Зі мною не було проблем. Тиха, непомітна дівчина, в голові якої було лише навчання. В школі часто ображали за мій зовнішній вигляд. Я народилась в бідній сім'ї і грошей ледь вистачало на їжу, а про одяг і мови не було. Тому носила те, що давали інші. Ніколи не жалілась мамі про свої проблеми. Тримала все в собі, але одного разу моєму терпінню прийшов кінець. Тоді і відкрилась велика могутність мого характеру.

— Невже ти їх побила? — посміхнувся він.

Я перевела на нього погляд та важко зітхнула.

— Чому ти думаєш, що я здатна на насильство?

Мені було не досить приємно, що він бачить в мені людину, яка здатна робити людям боляче.

– Я пожартував.

— Пожартував, – обурилась я. — Невже я така жахлива людина у твоїх очах?

— Крихітко, ну ти чого? — Він зупинився та повернув мене до себе. Я надула губи та ображено поглянула на нього. — Пробач. Іноді говорю, не подумавши.

Тимур нахилився, щоб поцілувати мене, але я відвернулась та попрямувала прямо. На обличчі з'явилася посмішка. Знаю, як дратує його, коли йому не вдається торкнутися чи поцілувати мене.

— Єво, моє терпіння висить на волосині, – нервово сказав він, прямуючи за мною.

– Хочу побачити, що буде, коли воно трісне, – з посмішкою сказала я, даючи йому свою руку. Він відразу схопив її

— Твій язик сьогодні отримає своє.

— Чекаю з нетерпінням, – я провела язиком по своїй нижній губі.

Він лише глибоко зітхнув. Його емоції були на грані, як і мої. Важко підтримувати розмову, коли в голові думки лише про інтимну близькість.

— Як ти почала співати? — через кілька хвилин мовчання, запитав Тимур.

— Ще як була маленька. Спів мене заспокоює, дає силу та енергію. Вже в подальшому це стало для мене своєрідним лікуванням від ран, які наносила мені доля. Це терапія, після якої стає краще, і хочеться продовжувати жити. А ти яким був у дитинстві?

— Як ти вже зауважила моїм вихованням ніхто не займався. Батьки були зайняті роботою, а мене виховувала няня. Ну, як виховувала, — на обличчі засяяла хитра посмішка. — Я її виховував. Вона зі мною лише мучалась. Всілякі пастки, образи — це вмів робити досконало. Та і не тільки няня потерпала від мене. Вчителі, однокласники, навіть незнайомі люди. Тільки в такий спосіб батьки звертали на мене увагу, та звичайно наказували мене. Але я кожного разу вмів викрутитися. І ось такі тортури продовжувались доти, поки я не вступив до університету. Спершу я не хотів продовжувати сімейний бізнес. Та і який з мене архітектор. В школі навіть не вчився, якби не батьки, я б її і не закінчив. Але провчившись кілька місяців, я зрозумів, що архітектектура — це те, чим я хочу займатися все життя. Вона стала для мене поштовхом в нове життя. І в свої тридцять років — я відомий, успішний архітектор. Жаль, що батька немає. Ми б з ним підкорили не тільки Німеччину і Україну, а й весь світ.

Тимур замовк та подивився на нічне небо. Грудна клітка важко піднімалась та опускалась. Помітно, як йому не вистачає батьківської підтримки, як він сумує за ним, але ми повинні навчитися приймати життя зі своїми недоліками. Жаль, що ці недоліками надто болючі для нашого серце.

— Я впевнена, що він би пишався тобою, — ледь чутно сказала я.

Я зупинилась та потягнула його до себе. Одна рука ніжно лягла на його колючу щоку. Великий палець ледь провів по нижній губі. Піднявшись на носочки, я поцілувала його. Рана в його серці свіжа, і мені потрібно залатати її своєю ніжністю і теплом.

— Ти не змерзла? — Тимур накрив своєю рукою мою. — Твої руки холодні.

— Трішки холод пробирає!

— Повернімось в готель. Візьмемо чогось теплого та зігріємось!

Тимур поцілував мене в ніс, взяв за руку і ми попрямували в готель. Дорогою ми почали розказувати смішні історії з дитинства. Сміялись на всю вулицю, як маленькі діти. Стан спокою, радості та чогось рідного. Все було як в іншій реальності, де немає смутку, де лише чути щирий сміх та радість.

Коли ми зайшли в готель, я направилась у номер Тимура, а він пішов у бар взяти нам по великій кружці глінтвейну. Але тільки ми опинились вдвох в закритому приміщенні напруженість зросла. Зосередитися на розмові було вкрай важно. І вона мені здавалась безглуздою та недоречною в цей момент. Вино вільно бушувало в моєму тілі, і я лише кидала кокетливі погляди в сторону Тимура. Час від часу голосно зітхала, але це було більше схоже на стогін та проводила язиком по своїх губах. Тимур вміло тримав дистанцію, хоча не розуміла, для чого він тягне час. Пізніше він відлучився, а я за це час вийшла на терасу та закурила сигарету. В голові паморочилось. І від алкоголю, і від тих відчуттів. На душі була легкість та щастя. Метелики в животі активно літали, заставляючи кожну клітину тремтіти від ейфорії цієї закоханості. Викинувши недопалок, я зробила черговий ковток вина. Гарячою лавою потекло по моїх артеріях. Попри те, що на вулиці було прохолодно та пахло зимою, я відчуваю жар від тих почуттів, що мене охоплюють. Обійнявши себе однією рукою, я закрила очі та вдихнула свіже повітря, яке доносилось із цих дивовижних гір. В цей момент, двері балкону відкрились та я почула тихі кроки. Вже через секунду теплі руки торкнулись моєї талії.

— А я тебе шукаю, — прошепотів Тимур, торкаючись губами мого волосся.

Не відкриваючи очі, я поклала голову на його плече. Його тепло ще більше зігрівало мене. Я була ніби вулкан, який готовий до вибуху. Я відчувала його аромат лаванди змішаний з вином та різними спеціями: анісом, корицею, лимоном. Романтична атмосфера перенесла нас у магічний світ. Довкола все розчинилось. Почуття взяли в полон наші серця та з'єднали їх в одне. Момент, де відбулося злиття душ в єдине, де час зупинився і величезні гори стали свідками народження чарівного кохання. Кохання — яке руйнує залізні завіси, яке зцілює від вічних ран та здатне перевернути світ. Показати, що існує паралель, де все можливо. Де лише почуття грають роль, і все решта — другорядність.

Тимур повернув до себе, взяв у мене кружку та поклав на маленький скляний столик. Поправивши моє волосся, наші погляди зустрілись.

— В моїй квартирі ще по досі постільна білизна пахне тобою. Кожного разу, коли я лягаю у ліжко, згадую цю ніч. Ніч, яка принесла в моє життя тебе. І відтоді я втратив себе. Втратив здатність думати, приймати адекватні рішення, навіть дихати не можу, коли тебе немає поряд. Мене ламає із середини, як наркомана, у якого немає чергової дози. Відчуваю себе безпомічним, нікчемним, тому що не можу це зупинити. Коли ти залишаєш мене наодинці, я божеволію, і це зовсім стосунку немає до сексуальної збудженості. Для мене це щось нове та зовсім чуже. Так, я знаю, що таке кохати, і тому подібне, але в нашому випадку це зовсім інше. Ти, ніби, летиш у небі, маючи за собою крила ангела. І з кожним разом ти піднімаєш все вище і вище. І зовсім скоро у руках буде весь всесвіт.

Слухаючи його тендітні слова, моє серце стискалось від відчуттів, і відчула як наближаються сльози. Невже його слова торкнулись маленької струни в душі, яка була мертва всі ці роки. Невже поряд з ним я стаю вразливою дівчинкою, яка потребує захисту. Тут нарешті зрозуміла, що шляху назад немає. Він добрався до найпотаємніших та найвіддаленіших куточків моєї душі. Зумів відкрити її та зачепити за всі живи закінчення, які залишились. Він наситив їх магічною силою, і вони вмить розцвіли. Я зворушливо дивилась на нього очима, в яких стояли сльози і не могла вимовити ні слова. Мені здалось, що якщо я вимовлю хоча б одне слово, сльози водоспадом покотяться по щоках.

— Не закривайся від мене. Прошу тебе!

Голос відчаю. Він доносився із самих глибин його душі. Моє серце сильно стиснулось, а потім швидко забилось. Ніби приводячи мене до тями, даючи зрозуміти, що він чекає моєї відповіді.

Мої руки легко лягли на його шию, і великим пальцями проводила по ній.

— Я так не хотіла залишати тебе в цю ніч. Бажання було лише одне:залишитися в твоїх обіймах, відчувати тепло та знову злитись з тобою в цій пристрасті, яка охопила нас, але як ти вже знаєш, не могла собі цього дозволити. Це було проти моїх принципів. Я ще досі дивуюсь, як пішла на такий крок. Секс на одну ніч. Це було досить ризиковано. Твої очі винні у всьому. Зачарували мене так, що я відключилась від реальності.

Тимур хотів щось сказати, але я поставила свій вказівний палець йому на губи на помазала головою. Вперше, без всяких побоювань, я готова відкрити йому свою душу повністю. Навіть, якщо це стане найбільшою помилкою в моєму житті.

— Ти сьогодні мене питав про спів, і я тобі сказала, що він для мене означає, але коли я зустріла тебе все змінилось. Тепер це просто хобі, тому що терапію для своєї душі знайшла. Це ти. Ти, попри мої заборони, добрався до мого серця за зцілив його, своїм лише поглядом. Я божеволію від твого дотику, від твого тепла, яке доноситься від тебе, коли ти поряд зі мною. Це неможливо зупинити. Чесно, я намагалась. Пів свого життя я свідомо намагалась заборонити собі відчувати щось подібне, але цього разу почуття огорнули мене з такою силою, що опиратися марно. Я програла в цій боротьбі. Програла власним почуттям.

Його зелені очі проникливо дивились в мої. Він ще сильніше притиснув мене до себе. Наше дихання змішалось в одне.

— Я хочу, щоб ти довірила мені своє серце. Воно не пізнає більше болю та страждань. Обіцяю тобі. Нікому не дозволю скривдити тебе. А кожен, хто посміє це зробити — чекає помста.

— Ти власник мого серця. Боюсь, що це назавжди.

— Ти жалієш, що зустріла мене?

— Ні! Надіюсь, не пожалію ніколи!

Тимур ледь торкнувся мої губ, важко дихаючи.

— Ми обидва програли в цій боротьбі!

Не зволікаючи ні секунди, він солодко поцілував мене.