Ми сиділи близько години. Лілі, на жаль, з нами не було. З’явились невідкладні справи, і вона повинна було поїхати за місто. Прощання з Ігорем було доволі болюче для всіх. Переважно, наш колектив складається із жіночої статті, тому плакали майже всі. Окрім мене та Артура Григоровича. По наших обличчях був помітний весь біль та смуток. Хоча десь всередині, мені хотілось і плакати, але ця стальна межа не давала цього зробити. Якщо колись я і випущу всі свої емоції на волю, то втоплюся у них, в прямому сенсі слова. Коли всі порозходились ми з Ігорем вирішили прогулятися. Все ж таки це останній вечір, який ми можемо провести разом.

- Ще не можу усвідомити, що вже завтра ти їдеш. Не знаю, як я буду без тебе, - сумно сказала я, роблячи маленькі кроки вперед.

- Мені теж сумно залишати тебе. Ми з тобою стільки всього пережили.

Я посміхнулась.

- І не говори. Ось, скажи: до кого мені тепер йти, щоб почути чоловічу думку? – обурилась я, та легко штовхнула його в плече.

Ігор зупинився, взяв мене за руку та пильно поглянув в мої очі.

- Існує таке поняття, як інтернет. Надіюсь, ти знайома з ним. Якщо ні, запитай Лілю, вона тебе навчить.

Я скорчила гримасу та закотила очі.

- В нас різні часові пояси! Чи ти мрієш про безсонні ночі?

- Єво, тобі давно пора знайти хорошого хлопця. Біля тебе їх стільки, що порахувати складно, а ти і одним оком на них не глянеш.

- Ой! – я махнула рукою та голосно зітхнула. – В мене і без того проблем достатньо.

Не чекаючи Ігоря, я пішла далі.

- Не смій тікати від розмови та прикриватися вигаданими проблемами. Тобі потрібно налагодити особисте життя, - відповів він, йдучи слідом за мною.

- Не хочу я нічого налагоджувати. Мені і так добре. Тим більше зараз Артур Григорович взяв новий проєкт, і мені потрібно думати про нього. Це дуже важлива та відповідальна робота, а відносини будуть тільки відволікати.

- Він мені говорив. До речі, можливо цей новий архітектор – красунчик, і тобі не доведеться нікого шукати.

Я різко зупинилась та шоковано поглянула на нього.

- Ти зовсім з розуму зійшов? Ніяких стосунків з колегами бути не може. Це мій принцип.

- Принцип? А як же ми з тобою? – здивовано запитав він.

- Це було виключення. Тим більше, в нас і так з тобою нічого не вийшло. Це доказ того, що стосунки з колегами – несумісні речі.

Ігор торкнувся мого плеча та ніжно погладив великим пальцем.

- Але це був прекрасний проведений час з тобою, - ледь чутно сказав він.

- Я знаю! — я поглянула на нього та мило посміхнулась.

— Мені так подобається твоя посмішка. Щира та невимушена, — все тим же тихим голосом говорив він.

Насправді, не дивлячись на те, що наші стосунки потерпіли краху, це був дійсно прекрасний проміжок мого життя. Хоча сексуальні стосунки домінували. Ми не могли насититися одне одним. Тому коли бажання досягало максимуму, ми не звертали увагу на місце та час. Ми втрачали контроль над реальністю, і нас поглинало почуття голоду. В нас не було чогось магічного та містичного. Ніякого духовного потягу. Лише фізичний. Секс. І нічого більше. Але він став тим самим другом, якого я хотіла мати завжди.

- Ти сумуєш за минулим? – запитала я, дивлячись на нього.

- Так, але ми прийняли правильне рішення, - відповів він, пригортаючи мене до себе.

Для мене правильне, але не для нього. Він довго не міг змиритися з моїм рішенням, просив повернути все назад, але згодом зрозумів, що це дійсно було правильним. Чи до сих пір він кохає мене? Моя відповідь – ні. Тому що в Америці його чекає кохана дівчина, до якої він мчиться, і тому він відразу же прийняв пропозицію по роботі. Хоча, можливо, він просто тікає від мене та своїх почуттів. Цього, надіюсь, не дізнаюся ніколи. Тому що, лише заради нього, потрібно буде поставити крапку і в нашій дружбі.

- Слухай, - я відірвалась від нього та подивилась в очі. – Він може бути заручений, або взагалі одружений.

Ігор хитро посміхнувся та проникливо дивився в мої очі.

- Що? – я розвела руками.

- Ти розглядаєш можливість пофліртувати з ним? Чи хочеш закохати його в себе? – його очі піднімались вгору, то опускались вниз.

- Збожеволів? – обурилась я. – Просто сказала, без ніякого наміру.

Хитра посмішка знову прикрасила його обличчя.

- Я вже тобі сказала, ніякий стосунків з колегами. І не шукай якось підтексту в моїх словах.

Я продовжила йти прямо.

- Я тебе знаю досить давно, і ти явно зацікавилась цією особою. Цікаво, який він? Що з себе представляє? Так?

Його грайливий голос грав по моїх нервах. І мене це бісило.

- Так, мені цікаво. І знаєш що, якщо він виявиться неодруженим красунчиком, то максимум, що між нами буде – це прекрасний секс, і все. Тому що це єдине, що мені необхідно в даний момент. Розслабитися.

- А кохання? Невже сексуальний потяг важливіший за почуття? На тебе це не схоже.

Я іронічно посміхнулась.

- Це вже пройдений етап. Кохання - це почуття, яке заставляє страждати та відчувати вічний біль. Біль, який й нагадує про себе. Від якого позбутися неможливо.

- Ти все ж таки не забула?

- Я забула, а серце - ні. Кожного разу нагадує мені про цей проміжок мого життя. Ніби говорить мені: «Дивись та ніколи не забувай, що таке кохання, і які наслідки можуть бути».

Я зупинилась та підняла очі вгору. Згадуючи цю картину минулого, мені вмить запаморочилось в голові. Ігор мовчки підійшов до мене та обійняв. Його дотики заспокоювали та відганяли ці жахливі кадри подалі від моєї голови.

— Можливо забути. В твоєму серці порожнеча. От воно і насичується цим болем. А коли з'являться почуття… Справжні почуття, ти забудеш все. На жаль, я не міг цього зробити. Мого кохання виявилось замало.

Я підняла голову та глянула в його очі. Очі повного смутку та відчаю. Погляд, який я боялась побачити. Все ще закоханий погляд.

— Не говори так. Твого кохання було вдосталь, а ось мого…

Мені не хотілось нічого говорити, щоб не завдавати йому болю.

— Якби не твоє минуле, в нас би все вийшло, — він торкнувся холодними пальцями моєї щоки та погладив її.

Закривши очі, я стурбовано вдихнула. І в цю мить почула його подих на свої губах. Всередині відчула різкий удар електричним струмом.

— Ігорю, що ти робиш? — я відійшла від нього на крок. — Нам цього не потрібно. Ти знаєш, чим може закінчитися цей поцілунок. Ти завтра їдеш, і я не розумію до чого тут цей приплив почуттів? Пробач, але крапка вже поставлена давно. Більше чим друзями ми не будемо.

Я не могла ніяк його зрозуміти: тут він говорить знайди собі хлопця, а в другий момент проявляє почуття та цілує мене.

— Це ти мене пробач. Погрузився в минуле, ось мене і понесло. Пробач. Це нічого не означає, — виправдовувався він.

— Надіюсь! — гнівно відповіла я, хоча його слова довіри не викликали.

Близько п'яти хвилин ми йшли мовчки, поки не задзвонив Ігоря телефон. Він витягнув його та поглянув на екран.

— Це Ірен, — рівним тоном сказав!

Але на моє здивування, він не підняв трубки, лише написав їй повідомлення. Ігор помітивши мій здивований погляд, тут же відповів:

— Зараз не час з нею говорити.

Ірен — його дівчина, яка на даний час проживає в Америці, і яка з нетерпінням чекає його. Вони познайомились незадовго після того, як ми розійшлися. Але через кілька місяців вона поїхала на роботу в Америку, і він вирішив податися за нею. Я ніколи не розпитувала його про особисте життя, щоб не привертати лишньої уваги. Боялась, щоб він не побачив в цьому якусь приховану ревність. Та і Ігор про неї нічого не говориш, лише повторював. як він її кохає!

- Мені потрібно вже йти! Я ще не все зібрав, та і Ірен буде надзвонювати. Ти ж знаєш, — він посміхнувся.

Так, коли ми збирались разом, вона дзвонила йому кожні півгодини. В мить я забула все, що сталось кілька хвилин тому. Моє серце болісно стиснулось, та знову пробрався смуток.

— Можливо, я завтра тебе проведу?

На душі стало так важко та гірко.

- Ні. Ти знаєш, що я ненавиджу прощатися. Це для мене дуже боляче. Тим більше з тобою. Мені і так важко, - він болісно зітхнув.

- Тоді це наша остання зустріч?

- Не говори дурниці. Я ж не на другу планету лечу, - роздратовано сказав він.

Я підійшла та сильно обійняла його.

- Я буду сумувати, - спершись об його грудну клітку, прошепотіла я.

Мені не хотілось відриватися від нього. Хотілось стояти так вічність. Щоб він на натворив, я люблю його, як друга. Він один з найдорожчих для мене людей.

- Я теж буду сумувати! Пробач мене ще раз. Хвиля спогадів…

Я відірвалась від нього та поглянула в його очі.

— Все добре. З ким не буває, — вже спокійним та ніжним тоном відповіла я.

— Як тільки я прибуду на місце, відразу тобі передзвоню та покажу свою квартиру, і ти мені скажеш, як її обставити, а то, як ти не раз мені говорила: «Що в мене руки не з того місця ростуть».

Я засміялась. Ігор погладив моє волосся та ніжно поцілував у щоку. Чим довші прощання, тим більше краялось моє серце. Морально не могла більше витримати цю пекельну агонію.

- Все біжи, а то зараз розплачусь тут, і ти тоді точно нікуди не поїдеш.

Посміхнувшись, він знову поцілував мене в щоку.

- Щоб не сталось, я завжди буду поряд! Завжди підтримаю тебе. Якщо хтось посміє тебе образити, я приїду в ту ж секунду і відірву йому яйця. А ти мене знаєш! Жартувати я не вмію!

— Дякую тобі! — тихо сказала я.

Ігор взяв мене за руку, легко поцілував. Мовчки поглянув на мене, посміхнувся та попрямував в сторону свого дому. Я дивилась йому вслід та відчувала обтяжливий біль в області серця. Він, як кислота розливався по всьому тілу, наповнюючи кожну клітину своєю отрутою. Я звикла тримати свої емоції в собі, та не показувати свій біль та страждання людям. Тому інколи я здаюсь холодною та безжалісною. Але життя мене багато чому навчило. Краще пережити всередині, хоча це дається мені вкрай важко. Інколи хочеться випустити із себе сльози, але я стримую себе. Тому що вважаю це слабкістю. А слабкість – це не для мене.