8
До кінця робочого дня я сиділа в кабінеті та вивчала проєкт. Це був п'ятизірковий готельний комплекс на десять поверхів у стилі артдеко. Він поєднував у собі спа-комплекс, дитячі розваги, сауну, більярд, бібліотеку та караоке зал. Але мені хотілось додати ще щось. Щось таке, чим він буде відрізнятися від інших, і чим буде заохочувати клієнтів до себе. В ту ж мить в голову прийшла ідея — каток на нижньому поверсі. Хоча по плану там повинна була бути парковка, але її сміло можна перенести в інший бік готелю.
Взявши олівець в руку, я намалювала свій план, з перенесення парковочного місця в іншу сторону. Тепер справа за Тимуром. Його підтримка важлива в цьому проєкті. А сам замовник буде в захваті від цієї ідеї — тут я була впевнена.
Поглянувши на годинник, було вже о пів на п'яту.
— Ого! Час пролетів! — сказала я, та піднялась. В цю мить мої двері відкрились, і до мене зайшла Ліля.
— Ти ще не зібралась? — запитала вона, ставлячи руки в боки.
— Ні! Якраз збираюсь. Прийду додому та з'їм цілий кілограм солодкого. А то цей кретин висмоктав всю енергію.
— Ти про Тимура? — Ліля посміхнулась.
— А про кого і ще. Кілька годин тому заходив до мене. Хотів вияснити чому я втекла від нього? Як дитина маленька. Не розуміє, що це була тільки разова акція, — я закотила очі та наділа піджак. Взявши телефон, я кинула його в сумку та взяла Лілю під руку. — Ходімо!
Ми вийшли із кабінету.
— Мені вже не терпиться дізнатися подробиці!
— А мені не терпиться все забути! — незадоволено пробурмотіла я. — Як я тільки могла повестись на такого кретина, у якого язик без кісток.
– А як ти могла дізнатись, що в нього язик без кісток. При поцілунках це не так помітно, – вона штиркнула мене в бік та засміялась.
Я зупинилась та гнівно поглянула на неї.
— Ти знущаєшся? — підвищеним тоном запитала я.
— Чому ти така нервова? Що тебе так злить? — Ліля підозріло поглянула на мене.
— Лише його присутність виводить мене із рівноваги, не кажучи про його відкритий рот. А мені з ним працювати. Це кара! Чим я заслужила таке? — ображеним голосом говорила я. — За що?
Я скривила обличчя та надула губи. Ліля лише поглянула на мене, але нічого не відповіла. Але в її погляді було щось підозріле та таємниче. Ніби, вона побачила мою приховану душу. Цей шматок, який божеволіє від нього, який готовий на все, щоб знову відчути його губи на своєму тілі. Який готовий поринути у цей казковий, незвичайний світ, де не потрібно приховувати емоції ейфорії та божевілля, де немає болю та страждань. Де існуємо тільки ми. Вдвох. Назавжди.
Вже біля виходу із офісу мене покликав Артур Григорович.
— Цей день не закінчиться сьогодні, — сказала я собі під ніс.
— Чекаю тебе на вулиці, – сказала Ліля та вийшла.
Взявши олівець в руку, я намалювала свій план, з перенесення парковочного місця в іншу сторону. Тепер справа за Тимуром. Його підтримка важлива в цьому проєкті. А сам замовник буде в захваті від цієї ідеї — тут я була впевнена.
Поглянувши на годинник, було вже о пів на п'яту.
— Ого! Час пролетів! — сказала я, та піднялась. В цю мить мої двері відкрились, і до мене зайшла Ліля.
— Ти ще не зібралась? — запитала вона, ставлячи руки в боки.
— Ні! Якраз збираюсь. Прийду додому та з'їм цілий кілограм солодкого. А то цей кретин висмоктав всю енергію.
— Ти про Тимура? — Ліля посміхнулась.
— А про кого і ще. Кілька годин тому заходив до мене. Хотів вияснити чому я втекла від нього? Як дитина маленька. Не розуміє, що це була тільки разова акція, — я закотила очі та наділа піджак. Взявши телефон, я кинула його в сумку та взяла Лілю під руку. — Ходімо!
Ми вийшли із кабінету.
— Мені вже не терпиться дізнатися подробиці!
— А мені не терпиться все забути! — незадоволено пробурмотіла я. — Як я тільки могла повестись на такого кретина, у якого язик без кісток.
– А як ти могла дізнатись, що в нього язик без кісток. При поцілунках це не так помітно, – вона штиркнула мене в бік та засміялась.
Я зупинилась та гнівно поглянула на неї.
— Ти знущаєшся? — підвищеним тоном запитала я.
— Чому ти така нервова? Що тебе так злить? — Ліля підозріло поглянула на мене.
— Лише його присутність виводить мене із рівноваги, не кажучи про його відкритий рот. А мені з ним працювати. Це кара! Чим я заслужила таке? — ображеним голосом говорила я. — За що?
Я скривила обличчя та надула губи. Ліля лише поглянула на мене, але нічого не відповіла. Але в її погляді було щось підозріле та таємниче. Ніби, вона побачила мою приховану душу. Цей шматок, який божеволіє від нього, який готовий на все, щоб знову відчути його губи на своєму тілі. Який готовий поринути у цей казковий, незвичайний світ, де не потрібно приховувати емоції ейфорії та божевілля, де немає болю та страждань. Де існуємо тільки ми. Вдвох. Назавжди.
Вже біля виходу із офісу мене покликав Артур Григорович.
— Цей день не закінчиться сьогодні, — сказала я собі під ніс.
— Чекаю тебе на вулиці, – сказала Ліля та вийшла.
Його обличчя було доволі збентежене. Від напруження з'явилися маленькі зморшки в районі лоба та очей. Нижня щелепа нервово ходила в сторони. Я насторожилась. Всередині пройшовся легкий страх, а не сталось чогось.
— Єво, я поняття не маю, що відбувалося в моєму кабінеті. Хоча знати цього не хочу. Думаю, ваша дивна поведінка не позначиться на роботі. Ви повинні працювати злагоджено, як одна команда. Цей проєкт — це вихід компанії на новий рівень. Це важливо для нас всіх. Надіюсь, що проблем не буде. Ви обидва відповідальні за проєкт, хоча б одна помилка, і запитувати буду із вас обох, не шукаючи винних.
Його голос був грубим та строгим. Він, вперше, відчитав мене як першокласницю, яка зробила шкоду. Тимур... Коли мова заходила про нього, мої емоції змінювались із швидкістю світла. Всередині я вже була на грані розриву. Гнів палав в мені, як лава вулкану. Хотілось розірвати цього вродливого кретина на шматки.
— Пробачте. Не хвилюйтесь. Все буде на вищому рівні, — я через силу усміхнулась, попри те, що всередині вибухнула атомна бомба.
— Надіюсь на це. Завтра зранку ми обговоримо проєкт, а на наступному тижні у нас зустріч з замовником на самому об'єкті. Про поїздку поговоримо також завтра.
— Добре, — я помахала головою.
Ще так соромно мені не було ніколи. Я відчула, як моє обличчя набрало багряного кольору та в горлі з'явився ком. Навіть, не сміла подивитися Артуру в очі.
— Дякую за розуміння! Гарного вечора! — твердо сказав він.
— Дякую! Вам також!
Артур Григорович повернувся на пішов. Вперше, без посмішки та позитиву. Злість наростала кожної секунди. Мене аж всю трясло. Глибокі вдихи не допомагали, а лише підливали масла в душевний вогонь. В голові малювала картинки, що зроблю з Тимуром, як тільки мої очі побачать його силует.
Я вийшла із будівлі, гучно хлопнувши вхідними дверима.
— Що він хотів? — запитала Ліля.
— Відчитав мене як маленьку дівчинку. Я повинна бути стриманою у компанії цього неввічливого хама. Моя поведінка переходить межі дозволеного. Я йому влаштую. Він пожаліє, що прийшов сюди на роботу. Кретин.
В цю мить в моє поле зору впав образ Тимура. Він стояв біля цієї машини, яка зайняла моє місце на парковці. Стиснувши зуби, я попрямувала в його сторону.
— Стій! Єво, не роби дурниць, — крикнула мені вслід Ліля. Але в цей момент мене б вже ніхто не зупинив, навіть всесвітня катастрофа.
— Щоб завтра і духу твого не було на цьому місці. Це моє парковочне місце, — випускаючи свій гнів, сказала я.
Тимур закотив очі та голосно хіхікнув. Закривши двері машини, він впритул підійшов до мене. Я зробила крок назад.
— А ти не заспокоїшся сьогодні. Ти дуже збуджена. Цю напруженість потрібно зняти. Розслабитися, щоб не нападала на людей.
Його голос звучав так лагідно, та водночас із нотками твердості та цієї домінантності, на яку тут же відреагувало моє тіло. Як тримати себе в руках, коли він поряд. Пройшов лише один день, і я вже не можу виконати своєї обіцянки, про влаштування нестерпного життя йому.
“Єво не ведися на ці кляті почуття” — знову прокинувся мій внутрішній голос.
Глибоко вдихнувши, я напружила кожну клітину свого тіла. Злість, гнів, ненависть — ось мої почуття до нього.
— А ти за мене не хвилюйся. Я вмію контролювати свої емоції, на відміну від тебе. Це ти неврівноважений псих зі своїми тупими думками.
Тимур звузив очі та підійшов впритул до мене. Мені нікуди було відходити. Позаду стояла машина. Я відвернула голову в сторону та закрила очі. Моє дихання збилося з ритму, і я відчула аромат його тіла. Сьогодні він був інший. Запах кедрового горіха з апельсиновим відтінком. Внизу живота солодко скоротились м'язи, і мені стало важко стояти на ногах, які вмить стали ватними. Стук свого серця відчувала у горлі. Через кілька секунд я наважилась поглянути в його очі. Погляд горів жагою притиснути мене до себе та поцілувати. Від його напіввідкритого рота доносилось важке дихання. Артерія на шиї божевільно пульсувала. Ледь стримувала бажання торкнутися до неї. Знову нас огортає ця магія, яка відключає від зовнішнього світу. Це водночас феєрично, але і страшно.
— Можу посперечатися, тобі важко вдається контролювати себе, коли я поряд. Я відчуваю, як сильно напружене твоє тіло, як ти заставляєш себе не концентруватися на цій пристрасті, яка літає довкола нас.
“ Той, що контролює. Сам поглинає свої бажання. Кретин” — подумки сказала я.
Від його шепоту моє тіло покрилось мурашками. Я сильно вкусила свою щоку, щоб фізичний біль перекрив собою ці кляті емоції.
— Це лише твої фантастичні мрії, з якими ти можеш засипати і прокидатися.
Кутик його рота піднявся в посмішці.
— Нехай буде так, але ми обидва знаємо правду. Правду, яку ти не можеш прийняти по якійсь причині. На даний момент мене цікавить лише одне питання: “Чому?”. Чому ти не відпускаєш себе та тримаєш у в'язниці?
Я відвернула погляд в сторону. Мені здалось, що цю відповідь він прочитає в моїх очах. Тимур відступив від мене та підійшов до машини.Піднявши очі, я поглянула на нього.
— До завтра, крихітко!
Не дочекавшись моєї відповіді, він відкрив двері машини, та через кілька секунд рушив з місця.
Закусивши нижню губу, я нерухомо стояла, дивлячись йому вслід.
“ Не смій відкривати йому своє серце. Забула, як буває боляче. Тоді я тобі нагадаю.” — сказала моя чорна сторона.
Картинка минулого, як пазл почала складатися в одну. Ця ніч, стояла перед очима. Ніч, яка стала початком мого пекла.
Але біля нього болі немає. Вперше, я почуваюсь себе вільною. Так, це магія, тому що в реальному світі такого не буває. Неможливо щось відчувати до людини, яку я бачу другий раз у своєму житті. Неможливе стає можливим. Це мене лякає. Дуже лякає.
Тут я відчула легкий дотик до своєї руки. Підскочила та швидко повернулась.
— Ти чого? — здивовано запитала Ліля.
— Все нормально, — я відкрила свою сумку та дістала ключі від машини. — Ходімо!
— Навіщо ти влаштовуєш йому скандал? — запитала Ліля, коли ми вже підійшли до машини.
— Щоб запам'ятав, що він не пуп землі. Його треба трішки опустити на землю, а то рахує себе вищим за всіх.
— Від ненависті до кохання один крок. Не забувай це, — з посмішкою сказала Ліля, відкриваючи двері своєї машини.
— Це не мій випадок, — обурилась я. — Я дуже втомилась і хочу відпочити! Увечері подзвоню. Розкажу, що придумала для нового проєкту. Тобі повинно сподобатися.
— Добре. Папа. Люблю тебе.
— І я тебе.
Я надіслала їй повітряний поцілунок та сіла в машину. Довго не роздумуючи, я завела її та поїхала додому.
Його голос був грубим та строгим. Він, вперше, відчитав мене як першокласницю, яка зробила шкоду. Тимур... Коли мова заходила про нього, мої емоції змінювались із швидкістю світла. Всередині я вже була на грані розриву. Гнів палав в мені, як лава вулкану. Хотілось розірвати цього вродливого кретина на шматки.
— Пробачте. Не хвилюйтесь. Все буде на вищому рівні, — я через силу усміхнулась, попри те, що всередині вибухнула атомна бомба.
— Надіюсь на це. Завтра зранку ми обговоримо проєкт, а на наступному тижні у нас зустріч з замовником на самому об'єкті. Про поїздку поговоримо також завтра.
— Добре, — я помахала головою.
Ще так соромно мені не було ніколи. Я відчула, як моє обличчя набрало багряного кольору та в горлі з'явився ком. Навіть, не сміла подивитися Артуру в очі.
— Дякую за розуміння! Гарного вечора! — твердо сказав він.
— Дякую! Вам також!
Артур Григорович повернувся на пішов. Вперше, без посмішки та позитиву. Злість наростала кожної секунди. Мене аж всю трясло. Глибокі вдихи не допомагали, а лише підливали масла в душевний вогонь. В голові малювала картинки, що зроблю з Тимуром, як тільки мої очі побачать його силует.
Я вийшла із будівлі, гучно хлопнувши вхідними дверима.
— Що він хотів? — запитала Ліля.
— Відчитав мене як маленьку дівчинку. Я повинна бути стриманою у компанії цього неввічливого хама. Моя поведінка переходить межі дозволеного. Я йому влаштую. Він пожаліє, що прийшов сюди на роботу. Кретин.
В цю мить в моє поле зору впав образ Тимура. Він стояв біля цієї машини, яка зайняла моє місце на парковці. Стиснувши зуби, я попрямувала в його сторону.
— Стій! Єво, не роби дурниць, — крикнула мені вслід Ліля. Але в цей момент мене б вже ніхто не зупинив, навіть всесвітня катастрофа.
— Щоб завтра і духу твого не було на цьому місці. Це моє парковочне місце, — випускаючи свій гнів, сказала я.
Тимур закотив очі та голосно хіхікнув. Закривши двері машини, він впритул підійшов до мене. Я зробила крок назад.
— А ти не заспокоїшся сьогодні. Ти дуже збуджена. Цю напруженість потрібно зняти. Розслабитися, щоб не нападала на людей.
Його голос звучав так лагідно, та водночас із нотками твердості та цієї домінантності, на яку тут же відреагувало моє тіло. Як тримати себе в руках, коли він поряд. Пройшов лише один день, і я вже не можу виконати своєї обіцянки, про влаштування нестерпного життя йому.
“Єво не ведися на ці кляті почуття” — знову прокинувся мій внутрішній голос.
Глибоко вдихнувши, я напружила кожну клітину свого тіла. Злість, гнів, ненависть — ось мої почуття до нього.
— А ти за мене не хвилюйся. Я вмію контролювати свої емоції, на відміну від тебе. Це ти неврівноважений псих зі своїми тупими думками.
Тимур звузив очі та підійшов впритул до мене. Мені нікуди було відходити. Позаду стояла машина. Я відвернула голову в сторону та закрила очі. Моє дихання збилося з ритму, і я відчула аромат його тіла. Сьогодні він був інший. Запах кедрового горіха з апельсиновим відтінком. Внизу живота солодко скоротились м'язи, і мені стало важко стояти на ногах, які вмить стали ватними. Стук свого серця відчувала у горлі. Через кілька секунд я наважилась поглянути в його очі. Погляд горів жагою притиснути мене до себе та поцілувати. Від його напіввідкритого рота доносилось важке дихання. Артерія на шиї божевільно пульсувала. Ледь стримувала бажання торкнутися до неї. Знову нас огортає ця магія, яка відключає від зовнішнього світу. Це водночас феєрично, але і страшно.
— Можу посперечатися, тобі важко вдається контролювати себе, коли я поряд. Я відчуваю, як сильно напружене твоє тіло, як ти заставляєш себе не концентруватися на цій пристрасті, яка літає довкола нас.
“ Той, що контролює. Сам поглинає свої бажання. Кретин” — подумки сказала я.
Від його шепоту моє тіло покрилось мурашками. Я сильно вкусила свою щоку, щоб фізичний біль перекрив собою ці кляті емоції.
— Це лише твої фантастичні мрії, з якими ти можеш засипати і прокидатися.
Кутик його рота піднявся в посмішці.
— Нехай буде так, але ми обидва знаємо правду. Правду, яку ти не можеш прийняти по якійсь причині. На даний момент мене цікавить лише одне питання: “Чому?”. Чому ти не відпускаєш себе та тримаєш у в'язниці?
Я відвернула погляд в сторону. Мені здалось, що цю відповідь він прочитає в моїх очах. Тимур відступив від мене та підійшов до машини.Піднявши очі, я поглянула на нього.
— До завтра, крихітко!
Не дочекавшись моєї відповіді, він відкрив двері машини, та через кілька секунд рушив з місця.
Закусивши нижню губу, я нерухомо стояла, дивлячись йому вслід.
“ Не смій відкривати йому своє серце. Забула, як буває боляче. Тоді я тобі нагадаю.” — сказала моя чорна сторона.
Картинка минулого, як пазл почала складатися в одну. Ця ніч, стояла перед очима. Ніч, яка стала початком мого пекла.
Але біля нього болі немає. Вперше, я почуваюсь себе вільною. Так, це магія, тому що в реальному світі такого не буває. Неможливо щось відчувати до людини, яку я бачу другий раз у своєму житті. Неможливе стає можливим. Це мене лякає. Дуже лякає.
Тут я відчула легкий дотик до своєї руки. Підскочила та швидко повернулась.
— Ти чого? — здивовано запитала Ліля.
— Все нормально, — я відкрила свою сумку та дістала ключі від машини. — Ходімо!
— Навіщо ти влаштовуєш йому скандал? — запитала Ліля, коли ми вже підійшли до машини.
— Щоб запам'ятав, що він не пуп землі. Його треба трішки опустити на землю, а то рахує себе вищим за всіх.
— Від ненависті до кохання один крок. Не забувай це, — з посмішкою сказала Ліля, відкриваючи двері своєї машини.
— Це не мій випадок, — обурилась я. — Я дуже втомилась і хочу відпочити! Увечері подзвоню. Розкажу, що придумала для нового проєкту. Тобі повинно сподобатися.
— Добре. Папа. Люблю тебе.
— І я тебе.
Я надіслала їй повітряний поцілунок та сіла в машину. Довго не роздумуючи, я завела її та поїхала додому.
Коментарі