Тиждень добігав кінця. Весь час на роботі ми з Тимуром проводили разом, але це були чисто ділові відносини. Лише за обідом дозволяли собі відпочити та говорили на інші теми, не торкаючись роботи: хобі, захоплення, книги. Розказували про своє життя. Ми пізнавали одне одного, але більш ризикованого кроку ніхто не робив. Після цього вечора Тимур уникав дотиків, зближення і, навіть розмови про свої, так звані, містичні почуття. Можливо, не хотів знову лякати мене, і дав час на прийняття цих почуттів. І це допомогло мені. За кілька днів зрозуміла, що цього тепла, яке доноситься від нього для мене замало. Мені хотілось більшого. Необережних дотиків, легких поцілунків та теплого подиху на своєму тілі. Думки про нього атакували з новою силою. Засипала та прокидалась з думкою про нього. І ця фраза: “Почнемо все спочатку” — вже не здавалась неможливою.

Все відбувалось з такою швидкістю, ніби ми попали в паралельну реальність, де час немає значення. І ось це мене лякало. Довіра — і так хитка, а тут я вже була напоготові довірити йому своє серце, попри те, що знаю Тимура близько тижня. Процес довіри у мене затягується на довгий термін, я ніколи б не дозволила впустити незнайому людину у своє життя, але в цій ситуації стираються всі принципи та пріоритети. Все стає неважливим, коли він опиняється поряд. Іноді, коли він дивився на мене, я помічала в його очах надію. Надію на що? На шанс чи на чергову ніч? Всередині мене велися сперечання, що йому дійсно від мене потрібно. Тіло чи душа? Чи те, і інше? Але, коли я згадую його погляд, всі сумніви розвіюються. Очі не можуть обманювати. Я відчуваю, як б'ється його серце, коли він поряд. Воно божеволіє, як і моє. І як би довго я не сперечалась з собою, забороняла собі думати про нього — все марно. Мої почуття загострюються. І все, що мені лишається — це зробити крок на зустріч. Якщо я цього не зроблю мене очікують страждання, а відчувати черговий біль — це важкий удар для мого серця.

В п'ятницю, коли робочий день добігав кінця, до мене зайшов Тимур.

— Надіюсь твоя пропозиція і ще в силі? — запитав він, міряючи кроками мій кабінет. Він уважно проводив по ньому очима, ніби шукаючи чогось. Підійшовши до шафи з книжками, Тимур пальцями провів по них та зупинився на одній з них.

— Леонардо да Вінчі “Трактат про живопис. Знав, що знайду її у тебе. Якщо ти не проти, я візьму її.

— Не проти. Звичайно в силі, — посміхнувшись, відповіла я.

— Тоді я заїду по тебе о восьмій!

Тимур вже направився до виходу та відкрив двері. Повернувшись, він чекав на відповідь.

— Не потрібно. Це не побачення. Ми просто посидимо у караоке, як колеги. Нічого більшого, — я сперлась на спинку крісла та з задоволенням спостерігала за його реакцією. Навмисно так сказала. Якщо він дійсно хоче почати все заново, нехай не думає, що це буде так просто.

Тимур підняв очі вгору та проникливо поглянув на мене. Від його погляду пройшовся мороз по шкірі. Це було так приємно.

— Колеги? Я правильно зрозумів?

Я мовчки помахала головою. В його погляді тут же з'явився гнів. Він зціпив зуби та стиснув щелепу. Голосно зітхнувши, Тимур провів рукою по своєму обличчі.

— Тоді буду чекати Вас о восьмій годині біля входу, колего! — передражнив Тимур. — Надіюсь, без запізнень. А то я вже ситий по горло твоїми висловами, а ще не вистачало чекати тебе, як повний кретин.

Мені було приємно спостерігати за ним. Здається, це у нього вперше, коли він не може контролювати те, що відбувається. А ще більше дратує те, що не може нічого з тим зробити.

— Це як вийде! — я усміхнулась та провела язиком по своїй нижній губі.

— Рано чи пізно я доберусь до твого язика. Ти пожалієш про кожне своє слово, — стримуючи емоції відповів він.

— Буду чекати з нетерпінням! — з особливим тембром сказала я та закусила губу. Це було схоже на легкий стогін, з присмак пристрасті. Я піднялась, сіла на стіл та заклала ногу на ногу. Мені хотілось розпалити в ньому пристрасть, яка була присутня в цю фантастичну ніч.

— Єво, ти дограєшся! Зараз мене тримає в руках тільки те, що в офісі багато людей, а повір мені, ще одні подібні ігри, і мені буде наплювати на твої слова! Якщо буде потрібно, я візьму тебе силою, — роздратовано відповів Тимур. Очі звузились та нижня щелепа рухалась вперед та назад. Він все ще стояв у дверях та дивився на мене хтивим поглядом.

Я піднялась на ноги та підійшла впритул.

— До зустрічі! — прошепотіла я та знову провела язиком по своїх губах.

Злісно зітхнувши, Тимур нічого не сказав та покинув мій кабінет. Я усміхнулась та закрила двері. Не тільки він має право дозволяти собі гратися зі мною. Я теж на це здатна, і нехай не розслабляється.

*****

Біля восьмої години ми вийшли із машини Лілі. Біля входу стояв Тимур та зосереджено клацав у телефоні. Сьогодні він виглядав, як звичайний хлопець, який дійсно прийшов на побачення. Джинси, кросівки, чорна сорочка та біла куртка в тон взуття. Не вистачає лише квітів у його руках. Два верхніх гудзики на сорочці були розстібнуті, і від цього мене кинуло в жар. Згадуючи, яка на дотик його шкіра, в пучках пальців я відчула легкий удар током. Ніжна, тепла, гладенька. Закривши очі, я подумки застогнала. Сьогодні я була на грані сексуального збудження. Кілька днів з думками про Тимура не пройшли безслідно. Я хотіла його на підсвідомому рівні, і не впевнена чи вистачить мені зусиль зупинити себе, коли ми опинимося на самоті.

Побачивши нас, він поклав телефон у кишеню та з посмішкою підійшов.

— Ну що ж колего, ви пунктуальні! Хоча, жаль, що ви не запізнились. Мій план розплати був доволі цікавий.

Ліля здивовано поглянула на мене, задавши німе запитання своїм поглядом.

— Не запитуй, — я закотила очі. — Знаєш, — я звернулась до Тимура. — Інколи мені здається, що твоє місце роботи не відповідає тобі. Твоє місце в цирку!!! — зосереджено сказала я.

— Ти запросила його, щоб познущатися? — дорікнула Ліля.

— Ні! Просто інколи він поводить себе так, що хочеться… — я замовкла та стиснула зуби.

— Знаю, що тобі хочеться, крихітко! Але спершу вип'ємо щось, а тоді вже поговоримо про твої таємні бажання, — він посміхнувся та провів пальцем по моєму підборідді. Моє тіло відразу ж затремтіло. Внизу живота відчула солодкий біль м'язів, і я стиснула свої ноги так сильно, настільки було можливо. Не тільки його поцілунки, а навіть слова, доводять мене до стану ейфорії. Це щось неможливе, але настільки приємне, що хочеться збожеволіти.

— Я не вживаю алкоголь!

— Невже? — здивувався він. — Пам'ятаю в цей вечір ти достатньо випила.

Я почула легкий смішок зі сторони Лілі.

Не витримавши цього, я легко штовхнула його плечем та попрямувала до входу. Позаду себе лише чула, як Ліля та Тимур перешіптувались. І він ще говорить, що в мене довгий язик. Краще судити когось, чим себе.

Зайшовши всередину, ми відразу попрямували за барну стійку. Сергій, помітивши нас, почав активно махати рукою. Але його погляд був спрямований лише на Лілю, здавалось, що він нічого вже не помічає довкола.

— Які люди до нас завітали. Я вже і не надіявся тебе побачити, — радісно сказав Сергій, коли Ліля підійшла до нього. — Думав ти вже забула про мене.

Він сперся на руки. Його обличчя було в кількох сантиметрів від неї. Він мило посміхався.

Ліля зручно вмостилась на кріслі та повторила позу Сергія. Я стояла та з цікавістю спостерігала за ними. Вони були такі милі.

— Тебе дуже важко забути.

Не зволікаючи, Сергій поцілував її щоку. В цю ж мить в мене пропав дар мовлення. Цей його джентльменський жест мене шокував. Сергій ніколи собі такого не дозволяв робити, а ще й у присутності багатьох людей. Так, він любив дівчат, але на людях не показував своїх емоцій. А тут, він посмів її поцілувати. Вперше. Мені було незручно підходити до них. Вони так мило та ніжно спілкувались, що не хотілось їх тривожити. Позаду я відчула подих Тимура. Усміхнувшись, я мимоволі притиснулась до нього. Мені хотілось відчути його тепло. Це було життєво необхідно, і байдуже чим мені це обернеться. Дивлячись на цю прекрасну пару, мені також захотілось відчути хоча б трішки цього щастя. Не зволікаючи, Тимур поставив свої руки на мою талію та сильніше притиснув до себе. В грудях приємно стиснулось та серце додало удари. Наші почуття обіймали нас, все сильніше огортали своїм коханням. На щастя, я стояла спиною до нього. Тому що наші погляди знову би зустрілись, ми б попалали знову в цей містичний світ і все би було втрачено. Сьогодні в мене немає ні сили, ні бажання боротися із собою.

— Можливо, ми залишимо їх та знайдемо столик, — сказав Тимур та доторкнувся своїм носом об моє вухо. Цей жест видався таким ніжним, що я закрила очі та поклала голову на його плече.

— Ходімо! — знову сказав Тимур.

Я була розчарована. Мені хотілось ще побути в його обіймах та відчувати стук серця, який божевільно стукав за грудиною. Але в цей момент до нас повернулась Ліля.

— Я прийшла не одна, — вона поглянула на мене незрозумілим поглядом. — А я думаю, де ж ти поділась.

Взявши Тимура за руку, який вже був в пошуках столику, ми підійшли до них. Він незадоволено ширкнув. Я лише закотила очі, але на обличчі була посмішка.

— Дякую, що помітив мене, — жартома сказала я.

— Ну, вибач! — почав виправдовуватися Сергій. — В моє поле зору відразу впала ця красуня, і я просто голову втратив.

Ліля сором'язливо опустила голову вниз та посміхнулась.

— Ти сьогодні не сама, — сказав Сергій, та пильно поглянув на Тимура. — Ми знайомі?

— Це наш новий архітектор, — додала Ліля, але Сергій поринув у свої думки, згадуючи день, коли він міг зустріти Тимура.

— Згадав, — вигукнув він. — Неввічливий хам, у якого немає смаку у музиці.

Ми з Лілею злісно поглянули на нього. Я зціпила зуби та своїм поглядом заставила його замовчати.

— Я щось не то сказав? — ніяково запитав Сергій, поглядаючи то на мене, то на Лілю. — Ви здатні розірвати мене одним лише поглядом.

— Це наш новий архітектор, — ще раз повторила Ліля.

— Ви тут розбирайтесь без мене, а я піду знайду столик, — Тимур посміхнувся, повернувся та пішов. Я знову злісно поглянула на Сергія.

— Вибач, — тихо сказав він. — Я….

— Все добре. Я залишу вас. Сергію, принеси нам каву та десерт на свій смак.

Не дочекавшись відповіді, я пішла слідом за Тимуром. Він вже сидів на центральним столиком та дивився меню. Мені було так соромно, що навіть не знала, як маю подивитися йому в очі. Підійшовши до столика, я сіла біля нього. Тимур навіть не поглянув на мене. Мені стало ще гірше. Всередині так шкрябали коти, що хотілось провалитися крізь землю.

— Пробач! Він інколи говорить, не подумавши.

— Все нормально. Не хвилюйся. Я не звертаю увагу на такі дрібниці.

Його голос звучав холодно та байдуже. Вже не віяло від нього таким теплом, як кілька хвилин тому. В цей момент, я пожаліла, що покликала його сюди. Потрібно було просто погуляти на самоті, без компанії. Тимур дивився в меню, не говорячи ні слова. Погляд був ображений та розчарований. Я легко торкнулась його руки та ніжно погладила її. Тимур відразу підняв очі та повернувся до мене.

— Не ображайся. Я хотіла, щоб ми провели час разом. І повір, в мої плани не входили образи. Пробач! — щиро сказала я та все ще продовжила гладити його руку.

— Цей вечір ще можна врятувати. Не хвилюйся. Все впорядку, — він підніс мою руку до своїх губ та легко поцілував. Солодка хвиля емоцій накрила моє тіло. Мені хотілось погладити його обличчя, на якому виднілась щетина, але я стримала себе. Зараз не місце, і не час піддаватися слабкості своїм почуттям.

В цю мить біля столика з'явилися Сергій та Ліля. Я швидко забрала руку та посміхнулась. Вони поклали на наш столик каву та шоколадний десерт.

— Пробач, брат! Інколи ляпаю те, що не потрібно, — Сергій легко похлопав його по плечі.

— Я не ображаюсь! Розслабся! — Тимур теж похлопав його по плечі, і сів біля нього.

— І коли ми почуємо твій спів? За цих кілька днів, я вже втомився всім пояснювати, що ти тут не працюєш, а приходиш тоді, коли знаходиш вільний час.

— А ти не даєш мені і ковток кави випити, — обурилась я, але водночас посміхнулась. — Вже йду.

Я перевела погляд на Тимура. Кілька секунд ми проникливо дивились одне одному у вічі. Знову з'явилася ця темна вуаль почуттів, від якої час зупинився і все довкола втратило сенс.

— Я скоро повернусь. Не сумуй, — я мимоволі провела свою рукою по його руці, та пішла на сцену.