Так не хотілось повертатися додому. Ці кілька годин занурили нас в дивовижу чарівну казку. Де наші душі торкнулись та занесли у рай, де лише магія та насолода, де чарівна музика торкнулась закоханих струн у серці, які легко тремтіли від пісні неймовірного пристрасного кохання. Джгути закоханості зав'язані. Від них не втечеш, не розв'яжеш. Це навічно. І щоб не сталось у майбутньому, доля об'єднала нас своїми міцними тенетами.

Менше всього мені хотілось ділитися із своїм щастям, тому що по приїзді додому — все відкриється, а приховувати наше кохання — безглузда ідея.

Ми стояли біля готелю та чекали Артура Григоровича. Сьогодні він був не досить пунктуальний, тому що запізнювався на цілі п'ятнадцять хвилин. Тимур, який не терпить запізнень, вже кілька разів пожалів про те, що не поїхав на своїй машині. Він поклав свою руку на мою талію та ніжно пригорнув до себе. Його великий палець легко гладив мене, викликаючи бурхливу реакцію мого тіла.

— Твої дотики — це щось неймовірне, — від задоволення я закотила очі.

— Тільки дотики? — насупивши брови, запитав Тимур та міцно притиснув мене до себе. Аромат кедрового гелю для душу врізався в ніздрі. Але водночас я відчувала аромат ранішнього сексу. Це було так спокусливо та еротично. Його губи знаходились настільки близько, але він не поспішав мене цілувати.

— Не тільки! — тихо сказала я.

Його губи солодко накрили мої. Кожного разу, коли він цілує мене, я відчуваю піднесення, ейфорію. Хочеться розчинитися в ньому до останньої краплі.

— Можливо, я лізу не у свої справи, але, що тут відбувається?

Голос Артура Григоровича заставив нас відірватись одне від одного. Я винувато поглянула на нього. Від сорому хотілось провалитись крізь землю. Хоча він почував себе не краще за мене. Я опустила очі вниз та скинула з себе відповідальність пояснювати що-небудь. Нехай це робить Тимур, який навпаки почував себе досить впевнено без єдиного хвилювання.

— А ти не бачиш? Вона нарешті моя, — радісно відповів Тимур.

Я з під лоба поглянула на Артура Григоровича, який пильно спостерігав за нами обома своїм скляним поглядом.

— Я за вас радий, але щоб ваші стосунки не мішали роботі.

Я не відчувала радості з його боку. Ці слова були примітивні, і це ще більше збентежило мене. Ніколи не дивувалась, що він у свої роки один. Звичайно, яка жінка витримає чоловіка, в голові якого одна робота. Робот, а не людина. Подумки розізлилась на нього.

— Не хвилюйся! Робота – це святе, — сказав Тимур та поплескав його по плечі.

— Ну-ну, ти мені дивись. А то відповідальний за всі гріхи будеш ти. Я тобі голову відірву, не дивлячись, що ти мені як син, — рішуче відповів Артур.

— Ой, не починай все спочатку, — обурився Тимур. — Я тебе колись підводив? Ні. Тоді працюй і спи спокійно, а за роботу хвилюватися не варто.

— Тимуре, — він наставив на нього вказівний палець. — Ми з тобою потім поговоримо, — сказав Артур Григорович та спустився по сходах до машини, яку йому вже пригнали.

—В нього одна робота на думці. Йому також вже пора подумати про якісь стосунки, а то старість проведе один. Ні жінки, ні дітей. Як таке можливо? В нього замість серця залишився один сухарик, — обурилась я.

— У нього в житті дещо сталось. Він був одружений.

— Одружений? — мої очі від здивування поповзли вгору та збільшились в розмірі.

— Так. Вони разом управляли однією фірмою, і сталось так, що фірма збанкрутувала, і він звинуватив у всьому свою жінку. Мовляв би, якби не уступав їй, не слухав її порад, все могла б бути по-іншому, і вони б не лишились бізнесу. Це той випадок, коли від кохання до ненависті один крок. Він не терпить не тільки стосунків на роботі, але я взагалі все, що зв'язано з коханням.

— Якась нісенітниця. Звинуватити дружину в банкрутстві фірми?

Ніколи б не подумала, що він здатен на таку підлість. Робота з ним приносила лише задоволення, і характер у нього доволі добрий, відповідальний, надійний… Цей список можна продовжувати вічно. Ось тут він відкрився мені з новою сторони.

— А де його жінка зараз?

— Вона одружилась з один бізнесменом, і вони виїхали в Америку. На щастя, дітей у них не було.

— Чому на щастя?

— Розумієш, він з таких людей, що не пробачає. Артур тримає образу в собі, та з кожним днем вона заростає ще більшими зарослями. Уяви, що робиться у нього в душі, хоча не факт, що вона ще жива, — Тимур посміхнувся та знову пригорнув мене до себе.

— Ніяк не можу прийняти цю жахливу правду про нього. Таке відчуття, що ти мені розказуєш про якусь іншу людину.

— Життя непередбачуване, як і дії в ньому. Ти думаєш, я б повірив, якщо б мені хтось сказав в нашу першу ніч, що ти станеш центром всесвіту для мене? Ні.

Тимур погладив мене по щоці та знову посміхнувся.

— Я б теж нізащо не повірила, — я встала на носочки та ніжно торкнулась його губ. — Ходімо! А то він вже нас зачекався.

Під вечір ми вже були під офісом. Втома давала про себе знати. Хотілось прийняти душ та лягти у своє тепле ліжко.

— Їдемо до мене, — сказав Тимур, коли ми йшли до парковки. Судячи з його інтонації це був наказ, який не обговорювався.

— Сьогодні я їду додому, — впевнено сказала я.

Він різко зупинився та повернувся до мене. В погляді звучало питання: “Що ти верзеш?”, але Тимур лише потер обличчя руками та злісно зітхнув. Напружене обличчя показувало свій гнів. Зціпив зуби до такої степені, що чіткі лінії вилиць виступили на щоках. На лобі знову з'явилася ця мила зморшка.

— Ти знову за своє? Я втомився чути твої відмовки. Чесно, Єво. Ми не маленькі діти, щоб бавитися подібні ігри.

Я підійшла ближче і поставила руки навколо його шиї. Великим пальцем легко гладила його, і він розслаблявся. Я вже вивчила його, і знала, що такий жест йому подобається. Шия – найслабкіше місце.

— Моя машина тут. Її потрібно забрати. Не буде вона вічно стояти на парковці. А завтра зранку ти заїдеш до мене, і ми разом поїдемо на роботу. Не гнівайся, — лагідно сказала я, продовжуючи свої ласки.

Він старався не реагувати на мої дотики.

— Ти хочеш, щоб цю ніч я провів в повній самотності? Ні. Досить слухати тебе і твої нестерпні накази. Я їду додому, візьму кілька своїх речей та приїду до тебе. Крапка, — злісно відповів він, звільняючись з моїх обіймів.

Його явно відволікали мої ласки, і тримати гнів в собі було дедалі важко.

— А не зарано нам з'їжджатися? Цей крок досить важливий, і думаю тут не варто поспішати, — рішуче відповіла я, та склала руки в боки.

— Мене не хвилює. Я слухав тебе довгий час. Був терплячий, але моєму терпінню прийшов кінець. Якщо ти не впевнена у своїх почуттях до мене, так і скажи, щоб ми дарма не витрачали час одне одного. Ситий по горло. Я не залізний, чорт забирай, — вигукнув він. Думаю його крик почув весь район.

Я його ніколи таким не бачила. Гнівним, з нотами відчаю. Розумію його моральну втому, і тортури, які я завдаю йому своїми словами. Він не хоче розлучатись зі мною, а я чомусь далі тримаю його на відстані. Дійсно, вистачить цієї безглуздої гри.

— Чому ти сумніваєшся в моїх почуттях? Я недостатньо тобі сказала? Недостатньо відкрилась? Я пішла проти своїх страхів, довірилась тобі, а ти смієш таке говорити. Мене це ображає!

— Пробач! — Тимур пригорнув мене до себе. — Я божеволію від того, що буду без тебе. Це виводить мене із рівноваги, і я не можу нічого вдіяти. Твої чари огортають моє серце. Я ніколи таким не був, та і взагалі, ні до кого не відчував того, що до тебе. Повір, це мене лякає, тому що не знаю, чого очікувати від самого себе.

Тимур, якби йому не вдавалось це приховати, не міг до кінця усвідомити цю містику закоханості. Серце бідкалось зі сторони в сторону, не розуміючи, що з ним відбувається. Я і моє. Ця ударна хвиля почуттів заставляє нас робити божевільні вчинки, і це прекрасно, але водночас і страшно. Ми стаємо одержимі одне від одного, і що кожна хвилина розлуки буде прирівнюватися до вічності. Ось це і лякає. Тому що як доля пожартувала та прийде момент, коли розлука буде неминучою — це стане початком кінця для нас обох.

Мені знову хотілось сказати йому про свої почуття, але я вчасно зупинила себе. Потрібен час для такого зізнання, але воно б залишило всі сумніви позаду.

— Поцілуй мене, — прошепотіла я. Не хотілось більше продовжувати цієї розмови.

Одна рука пригорнула міцніше до себе, а друга – опинилась на мої щоці. Великий палець ніжно погладив її. Піднявши мене за підборіддя, Тимур ніжно торкнувся моїх губ. Легко, не поспішаючи, його губи цілували мої. Поцілунок, який визивав бурю закоханості, яка огортає серце своїми чарами.

— Я за цей час приготую вечерю. Дуже зголодніла, — сказала я після поцілунку. — І я маю на увазі не тільки їду, — додала я, та провела язиком по своїх губах.

— Я був правий. Ти ненаситна, — посміхнувся він.

— З тобою буду завжди така.

— Хочу прийняти з тобою душ та побачити твоє мокре тіло, але в атласній нічній сорочці.

Я закотила очі та простонала. Сексуальне збудження давало про себе знати.

— Надіюсь, ти швидко, а то я вже готова для наших ігор, — прошепотіла я та стиснула пальцями його стегна.

— Я швидко!

Ми підійшли до машин, які стояли одна біля одної, сіли на поїхали додому.