Зранку Ігор розбудив мене. Сказав, що мене чекає сніданок внизу, і що буде аж увечері. Але я так і не поснідала. Лише випила каву та повернулась назад у своє ліжко. На щастя, Ігор привіз сюди свою бібліотеку, а він дуже любить читати, тому я взяла одну із книг. Хотілось зануритися у паралельний світ та не думати про свій. Тьмяний, похмурий, депресивний світ. На щастя, книга мене відволікла і цілий день провалялась у ліжку.
Під вечір, як і обіцяв повернувся Ігор.
— Я так і знав, що ти лежиш у ліжку, — сказав він, коли зайшов до моєї кімнати. В руках тримав дві піци та кока-колу.
— А що мені ще робити? Життя — лайно. Не хочеться, навіть, дихати, — відповіла я. Поклала книжку на тумбочку та посунулась вище.
— Ще й нічого не їла. Я правий?
Я кивнула головою.
— Посувайся, — сказав Ігор та заліз до мене у ліжко. Відкрив одну коробку на поставив переді мною. Шлунок боляче стиснувся. За цілий день я встигла його наситити кількома чашками кави та сигаретами. Взявши один шматок піци, я відкусила та запила це кока-колою.
— Навіть не знаю з чого почати! Я такого натворив, — він голосно зітхнув.
— Почни спочатку.
Я вмостилась зручніше.
— Після переїзду сюди, я думав у мене почнеться нове життя. Кохана дівчина, нова робота, інші друзі… Робота мені подобається, друзі — найкращі, а ось на рахунок Ірен, я помилився. Сумісне життя з нею перетворилось у пекло. Кожен вечір вислуховував її незадоволення, і це були дрібниці. Не туди поклав, не так зробив, не так сказав, хочу уваги, хочу проводити з тобою час. Я старався проводити з нею більше часу, але їй було і цього мало. І Ірен була досить грубою. Її образливі висловлювання в мій адрес при друзях мене задівали, але вона винила мене в тому, що я не розумію жартів. Мій друг Алекс говорив, щоб я покинув її, тому що вона не цінує мене, а лише требує чогось. І ось одного разу я вирішив забути весь цей жах і пішов з Алексом на одну із вечірок. І там я зустрів її. Дженіс! — Ігор посміхнувся. Очі вмить засвітились від щастя. — Мила білявка сиділа біля басейну, опустивши ноги вниз та щось наспівувала. Кілька хвилин спостерігав за нею та слухав її приємний голос. Вона чомусь нагадала мені тебе. В цю мить зрозумів, як мені тебе не вистачає. Не вистачає кращого друга, — уточнив він та знову посміхнувся. — Але ти так далеко, і не можеш бути поруч, коли мені цього заманеться. І до цього важко звикнути.
— Знаю! Щоб між нами не було в минулому, ми дійсно стали одне для одного рідними. Ось чому я і приїхала до тебе. Мені хотілось твоєї підтримки.
— Я завжди підтримаю тебе, — сказав він, торкаючись моєї руки.
— Як і я, щоб ти не натворив, — я сильно стиснула його руку.
— Так ось! Коли я приєднався до неї та вперше поглянув в ці очі, мене ніби блискавкою вдарило. Кохання з першого погляду. Вона відчула те ж саме. Цілу ніч ми проговорили біля басейну, а потім, коли я провів її додому, не витримав та поцілував. На наступний день, сказав Ірен, що нам потрібно відпочити одне від одного. Не хотів відразу говорити правду. Вона влаштувала черговий скандал, і я просто пішов. Зібрав речі і пішов до Алекса. Вже через кілька днів знайшов собі цей будинок та переїхав сюди. З Дженіс ми бачились кожен день. Нас тягнуло одне одного, і я зізнався їй в коханні, як і вона мені. Я думав, що ось, нарешті щасливий, але в один момент на порозі свого дому побачив заплакану Ірен. Коли ми сіли на диван, вона протягнула мені тест на вагітність. Ці кляті два слова : “Я вагітна” ніяк не вийдуть з моєї голови. Знаєш, що я їй сказав? Що кохаю її, і ми завжди будемо разом.
Ігор замовк, а я шоковано дивилась на нього. Мій мозок намагався прийняти його слова.
— Вагітна? Як? Збожеволів? А засоби контрацепції? Ти…
В мене просто закінчувались слова. Він розгублено дивився на мене та мовчав.
Я відставила піцу в сторону, тому що голод пропав сам собою та посунулась ближче до нього. Він опустив очі та важко зітхнув.
— В цю ніч я не думав ні про що. Вона мене довела до такого стану, що мені хотілось відтрахати її, як останню стерву. Я забув про контроль, захист та все інше лайно. Та і я був в стані алкогольного сп'яніння, хоча це не виправдання.
— Добре, припустимо вона вагітна. А в коханні навіщо зізнався?
— Ну вона ж вагітна, а дитина без батька…Ну… Це якось неправильно, — запинаючись, говорив він.
Я округлила очі та злісно стиснула зуби. Невже, переді мною той самий Ігор. Він завжди вчиняв розумно. Інколи мене вчив, як потрібно поступати в тій чи іншій ситуації.
— Двадцять перше століття на дворі. Чи ти забув? Хочеш створити сім'ю без кохання? Уявляєш, що це буде? Безпричинні сварки, скандали. Ти прирікаєш не тільки себе на страждання, а й майбутню дитину, яка буде бачити ваші стосунки. Ти хочеш зламати їй психіку?
Моє обурення виходило з під контролю.
— Але я ж колись кохав її. Можливо, все повернеться на місця? Можливо, Ірен зміниться! — з надією говорив він.
Я піднялась на ноги та почала нервово міряти кроками кімнату.
— Люди не міняються. Зараз ти мені нагадуєш маленьку дитину, яка провинилась і намагається загладити вину, — мій голос підвищився.
— А що мені робити? Залишити дитину без батька? Це моя дитина, — крикнув він.
— А я тобі говорю залишити без батька? Ти будеш їй найкращим батьком без жертв. Будеш допомагати, бачити її, спілкуватися.
— А якщо Ірен не підпустить мене до дитини? — з болем запитав він.
— А на цей випадок є суд, — коротко сказала я. —Ти не повинен калічити собі життя. Не повинен. Ти мене зрозумів?
Я сіла біля нього та поклала долоні на його щоки. Погляд безвиході та відчаю. Ніжно гладила його щоки пальцями. Йому завжди це подобалось. І я відчула, як його м'язи на щоках розслабляються.
— Поглянь, що я зробила зі своїм життям. Ти думаєш, не можу йому пробачити? Можу, але гордість не дозволить мені переступити через себе. Не можу дозволити собі зробити мені боляче. Знову. Бачиш, що сталось, коли перейшла свою ж червону лінію? А в тебе їх, на щастя немає. Але повір, після того, як ти повернешся до Ірен,вона у тебе з'явиться. Тому що ви обов'язково розійдетесь. Це справа часу. А потім настане час страждань, самотності та порожнечі. Ти цього хочеш?
Він поклав свої руки мені на щоки. Його дружнє тепло намагалось зігріти моє серце, намагалось витягнути із цього жахливого пекельного полону, але цього не сталось.
— І ти готова до страждань?
— Я ні до чого не готова. Буду продовжувати існувати, тому що життя закінчилось, ще в той момент, коли мене продали. А я дурненька, надіялась, що колись все налагодиться. Що моє серце ніколи більше не зазнає страждань.
Очі заплили сльозами. Я підняла їх вгору, щоб зупинити потік сліз, але одна з них скотилась по щоці. Пальцями я швидко повитирала їх.
— Я ніколи не бачив, щоб ти плакала, — тихо сказав він та обійняв мене. — Це так боляче дивитися.
— Він зламав мене, — шморгнула носом сказала я та міцно вчепилась в його плечі.
— Ні! Ти закохалась по-справжньому. Ось тому ти не можеш пробачити йому. Це не гордість, а кохання.
Я нічого не сказала, лише мовчки обіймала його.
— А Дженіс? Ти говорив з нею? — запитала я, коли відірвалась від його обіймів.
— Вона нічого не знає. Після того, як Ірен з'явилася на моєму порозі, я відкрито ігнорую її.
— Розкажи їй все. Якщо вона тебе кохає, то не покине та підтримає. Так, ось чому вона так відреагувала на вечірці? Думала, що ти знайшов собі іншу. До речі, ти їй встиг пояснити хто я?
— Ні. Дженіс і слухати не стала, а вліпила мені черговий ляпас, — він усміхнувся. — В неї сильний удар. Досі болить щелепа. Не думаю, що вона захоче бути зі мною, як дізнається, що інша носить мою дитину.
— Ти робиш висновки, не знаючи її відповіді. Розтав всі крапки над і. Розберися з своїм життям. Тільки прошу тебе, не зав'язуй цілу вічність з Ірен. Тому що як ти це зробиш, тоді вмішаюсь я. І навіть пожертвую роками дружби з тобою. Тому що твоє щастя важливіше за все.
Ігор проникливо дивився на мене та поправив моє волосся. Від його погляду я відчуваю легке тепло всередині.
— Я так жалію про цей момент, коли дозволив тобі піти від мене, коли відпустив тебе. Зараз ми б не відчували цього жахливого болю, а були б щасливі. Разом.
Я посміхнулась.
— Рано чи пізно ми б розійшлись. І ти це знаєш.
— Знаю, — сумно сказав він та знову обійняв мене.
Чи повернулась я б до нього сьогодні? Ні. Це категорична відповідь. Ми друзі, і не більше. Я також сумую за минулим, тому що в нас були прекрасні стосунки. Але минуле повинно залишатися там, і тривожити його немає сенсу. Тому що один невинний поцілунок, чи хоч натяк на те, що можна повернути все — закінчиться трагічно для нас обох. В кращому випадку, ми залишимось знайомим до кінця життя, які будуть лише вітати з днем народженням кожного року, а в гіршому — ненависть.