Ми зупинились біля мого дому. Кожен дивився перед собою, не сміючи сказати ні слова. Я відчувала якесь незрозуміле напруження, яке літало навколо. Мені не хотілось йти додому. Не сьогодні. Хотілось побути з ним та поговорити. Просто поговорити. Я роззулась, вилізла на крісло та сіла в позі лотоса. Тимур підняв очі та усміхнувся. Він відсунув крісло та поставив одну ногу на другу. Обличчя розслабилось, і видно було, що він зрадів тому, що я хочу залишитися з ним та поговорити.

— Давно хотіла тебе запитати, але якось не було можливості. Звідки ти знаєш Артура Григоровича? Ви з ним доволі близькі, — запитала я та вмостилась зручніше. Сперла голову об сидіння та з цікавістю дивилась на нього.

— Він був другом мого батька, — на обличчі з'явилася сумна посмішка.

Тимур перевів свій зажурений погляд перед собою та поринув у спогади.

— Був? — запитала я, і тут же пожалкувала про своє запитання. Чому іноді слова вилітають швидше, чим я думаю.

— Кілька років тому мій батько загинув. Нещасний випадок на будівництві. Ще досі пам'ятаю цю хвилину, коли дізнався про це.

Тимур все ще дивився перед собою. Порожнеча та відчай. Більше нічого не було в його погляді. В цей момент я відчула весь біль, який турбував його серце. Ніби, невидимі стріли вражали мене, не зупиняючись ні на мить. Всередині все стиснулось. Хвиля жару накрила мене, і стало важко дихати.

— Пробач, — тихо сказала я, нервово перебираючи свої пальці. — Я не думала, що…. — я замовкла! Не знала, що маю сказати. Всі слова вже не мають ніякого значення.

— Все в порядку, – Тимур повернувся до мене і посміхнувся. — Я впорався з цим болем уже давно. Прийняв болючу правду. Тільки так можна продовжувати жити далі.

— Ви з ним були близькі?

— Так. Він був для мене не тільки батьком, а й кращим другом.

— Мені дуже шкода, — від чистого серця сказала я. Було ніяково. Картала себе за свою тупу цікавість. Цей вечір мав бути романтичний, а натомість він був зіпсований.

— Після всього цього, — продовжив Тимур, — моя мама злягла, а потім і зовсім втратила здоровий глузд. В мене не було виходу, як положити їх в психіатричну лікарню. Згодом, ми переїхали у Німеччину. Говорили, що там найкращі спеціалісти у психіатрії, але вже пройшов рік, а шансів на одужання практично немає. Вона живе у своєму світі, де вони з татом щасливі. В її очах немає болю та страждань. Вона щаслива. Інколи я запитую себе: “ Чи дійсно їй варто йти на поправку та знайомитися з новим світом, де його немає?” Можливо, так їй буде краще. Чесно, не знаю. Час покаже, — у повному відчаї зітхнув він.

Моє дихання зупинилось. Я слухала його, і не могла повірити своїм вухам. Він пройшов через пекло і ця агонія, ще досі не закінчилась. Він живе в цих муках останні роки, а я ще сміла так поводити себе з ним.  Відчула як до горла підбирається комок, а на очі навертаються сльози. Але я вмить зупинила їх. Моя слабкість та жалість, яка мимоволі пробиралась назовні — не потрібна. Жахливі почуття, які руйнують тебе.

— Коли з'явилася вакансія, Артур відразу подзвонив до мене. Я не роздумуючи, прийняв пропозицію та приїхав. Я так втомився за ці роки. Дуже втомився.

Я відчувала його біль, який ранив мою душу. Мої проблеми, порівняно з ним, не варті нічого. Було таке враження, що Тимур хотів поділитися зі своїм болем, хотів розділити його з кимось, тому що ноша була занадто тяжка для душі. Голосно зітхнувши, я торкнулась його руки. Вони були такі холодні. Я міцно стиснула її, зігріваючи своїм теплом. Легко гладила її, передаючи йому свою підтримку та опору, що я з ним, і він може довіряти мені.

Тимур підняв свої очі та поглянув на мене. Відчай, розпач та безвихідь — ось, що він відчував, але він не дозволяв собі, щоб ці почуття керували ним. Сила та надія — тримає на плаву та заставляє рухатись далі. В одну мить в погляді з'явився гнів, і він з силою вихватив руку із моєї руки.

— Мені не потрібна твоя жалість, — грубо відповів він.

— Жалість? — тихо запитала я. Мої брови піднялись вгору та округлились очі.

— Так! В твоїх очах присутня жалість, — крізь зуби відповів він.

— Ти помиляєшся. Це підтримка. Хотіла, щоб ти відчув, що хтось може підтримати тебе в тяжку хвилину твого життя, щоб ти відчув поряд з собою людину, яка зможе розділити твій біль. Вибач, але жалості і близько не було. Сама ненавиджу це почуття. Найганебніше почуття, до якого може опуститися людина. Жаліти можуть лише люди, які не знали горя у своєму житті, та поняття не мають, що таке біль.

Я знову почала нервово перебирати пальцями.

— Це ти мене пробач, — лагідно сказав Тимур. — Від людей я чув лише жалість! А це робить мене слабким та безпомічним. Це вбиває мене. От я і подумав…

Тимур взяв мене за руку та міцно притиснув її до себе. Великим пальцем він погладжував мою кисть. Мене наповнювало таким теплом та ніжністю, що хотілось літати. Закривши очі, я була зосереджена тільки на його дотику. З кожним днем почуття набирають оберту. Я вкотре зрозуміла, що моє серце належить йому. Я закохалась, і вже нічого не вдієш. Не повернеш час назад, не зупиниш свої почуття, не вирвеш їх зі свого серця. Нічого. Лише страшно за наслідки цієї закоханості. Чи є у нас шанс на майбутнє? Чи мене чекає розчарування та чергові страждання? Але я не виясню, якщо не дам йому шанс. Відкривши очі, я поглянула на нього. Він дивився на мене, не відвертаючи погляду.

— Ти сильний. Я так заздрю тобі. Попри весь свій тернистий шлях, який ти проходиш і далі — ти вмієш посміхатися, веселитися та надіятись на краще. Дивлячись на тебе, я хочу бути такою ж. Не заглядати в майбутнє, насолоджуватись кожним моментом, а натомість я лише шукаю причини та закриваюсь в собі, коли щось порушує мої кордони.

Я опустила голову та важко зітхнула. Тимур посунувся ближче та підняв моє обличчя за підборіддя. Його все ще холодні пальці лагідно торкались мого підборіддя

— Я не знаю, що сталось у твоєму житті, але я буду поруч і завжди підтримаю тебе. Пам'ятай це! — тихо сказав він, проникливо дивлячись в мої очі. Зелені очі, від яких я просто божеволію. Нас розділяли кілька сантиметрів, і було так важко тримати себе в руках. До болі хотілось притиснути його до себе та відчути смак його губ, які магнітом манили мене.

— Дякую, — ледь чутно відповіла я.

— Це тобі дякую за те, що розділила мій тягар. Я, нарешті, позбувся цього каменю і мені стало краще.

Його рука все ще загрівала мою руку. Тепло наповнювало мене, і мені хотілось, щоб це тривало вічно. Відчувала щось рідне, як в цю перше ніч. Ніби він повинен бути моїм. Так написала доля. Дороги назад немає. Я застрягла у своїх почуттях, які розбудили моє серце та дали надію на щасливе життя. Не знаю, скільки часу ми просиділи мовчки, зігріваючи одне одного своїм теплом. Кожен перебував у своїх думках. Мої думки були лише про Тимура.

— Знаєш, твоя ідея “почати все спочатку” не здається вже такою неможливою, — я порушила тишу та мило усміхнулась.

— Єво, ти дивовижна дівчина, — він закотив очі та теж подарував свою білосніжну посмішку.

— Така я!

— Чому ти така?

— Життя показало мені найгірші сценарії, але не запитуй які. Все складно, але поруч з тобою я, вперше, відчуваю спокій. Я можу розслабитися та відпустити свою душу. Вона вільна. І…., — я замовкла.

Не була впевнена чи варто продовжувати, але мені хотілось, щоб він знав про мої народженні почуття.

— І? — з надією запитав Тимур, дивлячись в мої очі.

Я присунулась ще ближче. Мої коліна опирались об його стегно. Мені було незручно сидіти, але я не звертала на це уваги. Завтра знайду декілька синців на сідницях. Я взяла ще одну його руку в свою та міцно стиснула.

— Мене огортає магія закоханості, — я ще сильніше стиснула свої руки. Всередині вирувала буря почуттів, які змішались в одну суміш, і ось-ось вибухнуть. — Кожна клітина мого тіла б'ється в конвульсіях, коли я відчуваю твій дотик. Навіть зараз, дивлячись на тебе, мене переповнює почуття ейфорії. — Я перевела погляд на наші переплетені руки. — Боюсь, якщо ти забереш свої руки — я замерзну від холоду. Мені потрібне твоє тепло. І ще потрібен твій погляд. Він запалює серце та повертає його в життя. Роками не відчувала нічого подібного. Середина заросла тернами, які ти зумів вирвати, всього лише поглядом. Своїми зеленими очима.

— А якщо я зроблю ось так, — Тимур звільним свою руку та доторкнувся моєї щоки. Великий палець ніжно гладив шкіру.

Закривши очі, я сильніше притиснулась до його руки. Насолода заповнювала мене, як лава вулкану, яка щойно вибухнула. Жар та легке тремтіння змішалось в одне почуття. Відкривши рот, я старалась робити глибокі вдихи, але вони не заповнювали легені на повну. Відкривши очі, я поглянула в його зачаровані від кохання очі. Язик пройшовся по моїх сухих губах. Я була на грані вибуху. Ще кілька дотиків і зірвусь на маленькі молекули.

— Єво, я не можу тримати себе в руках біля тебе. Кожного разу я стримуюсь, щоб не нашкодити тобі своєю навязаністю. Це тортури. Живі тортури. Я більше не можу. Так хочу тебе поцілувати… — Він закрив очі та тихо простонав. — Але я не зупинюсь. Не зупинюсь. Навіть, невинний поцілунок з тобою — і я божеволію. Ця ніч стала відкриттям для мене самого. Твій погляд, як і твої губи обпекли моє серце. На ньому великий видимий шрам, який не загоюється. Шрам Єви. Я божеволію. Це небесні чари, магія, фантастика, доля — мені байдуже, як це називається. Ти повинна належати мені, інакше…

Не роздумуючи, він накрив мої губи своїми. Ніжні м'які губи насолоджувались моїми губами. Так, лагідно він цілував мене, як якийсь діамант. Не хотів поспішати, налякати мене, але я відчувала його внутрішній тиск. Відпустивши всі свої страхи, я запустила руки в його волосся та сильніше притиснула до себе. Все, що мало значення — це він. Його язик вміло ковзнув мені в рот, вивчаючи кожен куточок. Всі кордони були зруйновані вщент. Існували лише його губи. Його руки опинились на мої спині та все сильніше притискали до себе. Мені хотілось розчинитися у цьому поцілунку, який був насичений коханням та пристрастю. Лише на секунду Тимур відірвався від мої губ, щоб перевести дихання, а потім знову поцілував. Пристрасно, солодко та наполегливо. Голова паморочилась. Серце дико стукало. Внизу живота пройшовся солодкий біль. Я відчула, як тепла рідина розливається між ніг. Пальці спритно ковзнули до сорочки та почали вміло розстібати її.

— Тимуре, зупинись! — це була не просьба, а скоріше схоже на стогін, який означав все в точності навпаки.

Тимур однією рукою опустив своє крісло та ногою відсунув його до самого кінця. Не встигла я зробити короткий вдих, як опинилась зверху. Тверда частина його плоті втиснулась поміж моїх ніг. Він продовжував наполегливо цілувати мене, звільняючи мене від сорочки. Я була готова прийняти його до себе. Божеволіла від однієї думки, що зовсім скоро відчую його в собі. Тимур втратив контроль над собою. Він повністю занурився у свої почуття, які поглинали його. Знову цей світ, який затягує до себе важкими тенетами.

“ Не потрібно поспішати” — прокинувся мій внутрішній голос.

Відірвавшись від нього, я поставила руки йому на груди. Наші голосні важкі вдихи заповняли машину. Пристрасть літала довкола. І запах. Запах жару та сексуального збудження. Ти, ніби, під наркотиками. Вдихаєш його. І тобі хочеться ще і ще.

— Ти заставляєш мене чекати. Я хочу тебе. Хочу, щоб ти належала мені, — важко дихаючи, сказав Тимур. — Ходи до мене.

— Нам потрібно зупинитись! – Я провела пальцями про його грудях. Він поклав голову та крісло та розчаровано зітхнув. — Прошу тебе! Не будемо поспішати! Це моя єдина умова.

На лобі знову з'явилася ця зморшка. Не витримавши, я наклонилась та легко поцілувала її. Потім перевела погляд на нього. Одною рукою я торкнулась його щоки та погладила.

— Ти просиш про нереальні речі, — прошепотів він. — Якщо ти не хочеш бути зі мною, скажи мені це!

Я усміхнулась.

— Кілька хвилин тому, я зізналась тобі у своїх почуттях. Безглуздо говорити такі речі. Я прошу лише кілька днів. Це все, що мені потрібно. Будь ласка!!!

Не чекаючи його відповіді, я ніжно поцілувала його. Так, він хотів протестувати, кричати, що не згоден, але це б нічого не змінило. Попри його злість, Тимур відповів на поцілунок, знову притискаючи мене до себе. Серце божевільно стукало, показуючи свою незгоду.

— Побачимось в понеділок, і тоді продовжимо нашу розмову.

— Ось в такому стані ти залишаєш мене? — розчаровано запитав Тимур, не відпускаючи з обіймів.

— Повір, я в такому ж стані, як і ти! Але я повинна піти. Зрозумій мене, — лагідно говорила я, гладячи його щоку.

— Ні. І ніколи не зрозумію, — гнівно сказав Тимур, скидаючи мене із себе. Я сіла на крісло та поправила свою сорочку. Він підняв крісло та підсунув його ближче. Злий, незадоволений, але щасливий. Його очі світились від щастя. Я дивилась на нього та усміхалась. Мій солодкий, все ще заборонений плід. Я взулась та поглянула на нього. Ображений…

— На добраніч, — сказала я, але відповіді не почула. Не роздумуючи, я взяла за ручку, щоб відкрити двері, але вони були заблоковані.

— Ще один поцілунок, — сказав Тимур, повертаючись до мене. Посміхнувшись. я нахилилась до нього та знову поцілувала вологі губи. — Я буду чекати стільки, скільки потрібно. На добраніч, крихітко!

Двері клацнули. Не зволікаючи, я вийшла з машини та попрямувала до свого під'їзду.