До вечора я провалялась у ліжку, дивлячись безперестанку фільми жахів. Але ні один із сюжетів не запам'ятала. Усі думки були зайняті Тимуром. Кожної хвилини стримувала себе від шалених кроків, на які була здатна заради того, щоб почути і побачити його. Згадувала наш останній гарячий вечір, який запалював вогонь у наших тілах. Як солодко перепліталися губи, заставляючи тіло вібрувати від насолоди. Його пальці, які ніжно торкалися мене та доводили до стану блаженства. Від цих спогадів всередині відчула легке збудження. Ці всі відчуття доводили до шаленства. В мене перехоплювало дихання, серце вискакувало із грудей. Сексуальне напруження було настільки сильне, що паморочилось в голові. Піднявшись, я підійшла до книжкової шафи. Потрібно було відволіктися від цих думок, які тероризують голову. Взявши книгу Стівена Кінга “Сяйво”, я занурилась назад у ліжко. Але, це мені не допомогло. Кожне слово, яке я читала з сильним напруженням лише дратувало. І хоч я читала цю книгу кілька разів, цього разу, прочитавши кілька сторінок, я нічого не зрозуміла. Закривши її, я положила на тумбочку та голосно зітхнула. Я не знала, що мені робити. Якщо наважусь зустрітися з ним сьогодні, це буде означати, що мені наплювати на свою тривогу, і мною повністю заволоділо кохання. І ці кілька днів мені не потрібні. Просто відтягування часу. А якщо я не побачу його сьогодні — збожеволію, в прямому сенсі цього слова. Я потерла обличчя руками та лягла на ліжко. Сперечання з собою доводили до сказу. Втомилась від свого “правильного” життя, від страху, від безпричинних побоювань. Якщо я не почну щось робити, так і залишусь самотньою зі своїми демонами в голові. Голосно видихнула напруження, яке вирувало в середині, піднялась, одягла теплий спортивний костюм, намалювала вії, лінії губ підкреслила олівцем, нанесла легкий блиск, взяла ключі від машини та швидко вибігла на вулицю. В мене було кілька хвилин, щоб я в черговий раз не передумала. Вже через деякий час моя машина стояла біля під'їзду Тимура. Вчинки, які роблю за останній час зовсім не нагадують мене. І це подобається. Я вийшла із машини, сіла на капот та витягнула телефон.

“Вигляни у вікно” — написала повідомлення до Тимура та відправила. Піднявши голову, я очікувала його появи. Менше ніж через хвилину, він виглянув. Я посміхнулась та помахала йому рукою. Тимур одразу зник, і вже через кілька хвилин двері під'їзду відкрились і він опинився біля мене. В домашній одежі, тільки зверху була одіта куртка. На обличчі красувалась посмішка, та водночас здивування.

— А як же “побачимось у понеділок”? — запитав він, кладучи руки на мою талію.

— Ти не радий мене бачити? — насупивши брови, сказала я та надула губи.

— Щасливий, але хочу дізнатись чому ти так різко змінила рішення? Ти вчора була така впевнена у своїх словах.

— Я хотіла тебе побачити. Дуже сильно. Весь день боролась із собою, а потім не витримала.

Я закусила губу та погладила по його щоці. Така колюча, але водночас тепла. Пучки пальців солодко заболіли. Почуття радості не давали спокою. Його тепло так манило до себе. Кожна клітина завмирала від його дотику. Тимур зачаровано дивився на мене, не відводячи погляду. Мені аж стало ніяково.

— Що? — запитала я.

— Незвично бачити тебе в такому образі. Ти дуже гарна. Мила, ніжна дівчинка.

Від цих слів моє серце дико затріпотіло. Він притиснув мене міцніше, взявши свої руки в замок довкола моєї талії. Закривши очі, я сперлась об його груди. Спокій, тепло та ніжність. Ми вчора так мало сказали одне одному, але ці слова так багато означають, по крайній мірі, для мене. Все тільки починається. І можливо, я поводжу себе як підліток, який вперше закохався, але я не хочу поспішати. Ця казка, в якій ми опинились, перетворює мене у принцесу, і мені хочеться якнайдовше залишатися в ній. Так, емоції переповнюють мене, і важко тримати себе в руках, коли він поруч. Хочеться відчути його м'які губи, які ковзають по моєму тілі. Подих, від якого дико вібрує тіло та хочеться злетіти до небес. Руки, які вивчають кожен куток. Хочеться потонути в цьому містичному світі, який затягує до себе.

Тимур сильніше притиснув мене до себе. Стук його серця прискорився. А для мене це була немов колискова, яка заставляє забути все погане і зрозуміти, який світ прекрасний, коли він поруч.

— Зайдемо до мене чи просто прогуляємось? — запропонував Тимур, цілуючи мене в маківку.

— Прогуляємось, — з посмішкою відповіла я.

— Ти не змерзнеш? По-моєму, ти досить легко одіта!

— Не хвилюйся. А якщо, навіть, змерзну, так ти мене зігрієш.

Тимур не полишає бажання опинитися в інтимній атмосфері. Я також цього хочу, але не зараз. Романтика, легкі поцілунки, прогулянка — сьогодні мені потрібно тільки це. Взявшись за руки, ми пішли вуличкою. Я перебирала пальцями, гладячи його кисть. Могла з упевненістю сказати, що щаслива.

— Як там Лілія? Ти вже говорила з нею?

— Говорила. Сергій зізнався їй у почуттях, і вона без всяких засторог довірилась йому, — скептично відповіла я.

— Ти хоча б зраділа за неї? — в голосі було відчутно нотки докору.

— Так, але…

— Але без твоїх підозр не обійшлося, — продовжив Тимур.

— Ага!

— Ой, Єво! Чому ти завжди все ускладнюєш? Якщо вона щаслива, порадій за неї. Ліля і без тебе знає, хто він, а ти підливаєш масла у вогонь.

— Я хвилююсь. Боюсь, щоб він не зробив їй боляче, — зворушливо сказала я.

— Але це її життя та її вибір, який вона зробила свідомо. Ти повинна перестати думати про завтрашній день. Життя непередбачуване.

Він говорив досить лагідно, але вимогливо. Хотів переконати мене, але це не так легко. В мене сталева душа, і для неї потрібні бетонні докази, а не просто кілька слів.

— Колись я була іншою. Раділа кожному моменту, але багато чого змінилось. Мені важко повернутися туди, де я зупинилась. Так, і якщо я наважусь повернутися туди, навряд чи знайду дорогу.

Тимур зупинився та зворушливо поглянув на мене. Від його погляду відчувала легке тремтіння.

— Знаю, що у твоєму житті сталось щось жахливе, але лізти у твою душу не буду. Не буду запитувати, що заставило тебе так відноситися до життя та людей довкола. Коли будеш готова — розкажеш, але мені дуже хочеться, щоб ти довірилась мені. Я хочу зробити тебе щасливою, щоб ти відпустила цей біль, який турбує тебе. — Тимур положив теплу долоню в область мого серця. В грудях все стиснулось, та воно забилось зі швидкістю світла. — Не закривайся від мене. Впусти мене у своє життя. Чесно, відчуваю себе безпорадним кретином, який не може нічого вдіяти з болем людини, яка тобі надзвичайно дорога. Тортури, дивитися в твої очі і бачити шалений біль, який ти не можеш зупинити.

Затамувавши подих, я дивилась на нього. В його словах не було лицемірства, фальші. Щирі почуття. І мій біль дійсно завдає йому удару.

— Я ще вчора впустила тебе у своє життя, знаючи тебе тиждень. Хоча в нашому випадку, дні не мають ніякого значення. І сьогодні, не витримавши розлуки з тобою, я приїхала, щоб тебе побачити. Для мене це дуже важливі кроки. Так, інколи я можу закритися, тому що швидкість, з якою розвиваються наші стосунки мене лякає. Зрозумій мене. Мені потрібен час. Зовсім небагато, — лагідно говорила я та накрила його руку своєю.

— Твоє серце протирічить твоїм словам.

— Я знаю. Був момент, коли я перестала йому довіряти, тому що воно зрадило мене, а зараз в мене немає вибору.

Тимур насупив брови та уважно дивився на мене.

— А коли б був вибір?

— Якби в мене був вибір, я б не стояла тут перед тобою, і все би закінчилось цієї першої ночі. У ситуації з тобою, воно не дало вибору і я щаслива, — я посміхнулась.

— Я так хочу, щоб ти була моя.

— Я вже твоя!

Не було сенсу водити себе довкола. Все очевидно.

— Ще не зовсім моя, але я терплячий — сказав він, поправляючи моє волосся.

Я злегка посміхнулась та насупила брови.

— Терплячий? Ти? Не сміши мене. При кожній зустрічі ти втрачаєш контроль та робиш все для того, щоб затягнути мене в свої тенета. Навіть вчора, якби я вчасно не зупинилась, ти б трахнув мене прямо в машині.

— Перестань вживати це огидне слово. До тебе стосунку воно немає ніякого, — обурився він. — І якби я був нетерплячий, ти б давно була в моїх обіймах. І я б не звертав увагу на твої безглузді вибрики, тому що знаю, що ти насправді хочеш. Всі твої потаємні бажання. А про вчорашній вечір, навіть не хочу говорити. Ти залишили мене в жахливому стані наодинці. Я думав збожеволію. Ти знаєш, скільки мені знадобилось сили, щоб якось заспокоїти себе?

— Невже ти… — я не договорила, але хитро посміхнулась. Ця картина, яку я уявила у своїй голові, заставила моє тіло відчути легку збудженість.

— Ти думаєш, що говориш? Мене це ніколи не приваблювало, — ще більше обурився він.

— Ну-ну! — я підморгнула очима.

— У віддаю перевагу скинути сексуальне напруження з дівчатами, а не те, про що ти подумала.

— Звичайно, для тебе це не проблема, — я надула губи та закотила очі.

Тимур лише міцно притиснув мене до себе.

— Прийшов час твоєму брудному язикові відповісти за всі слова, — прошепотів він та нахилився до мене, щоб поцілувати, але я швидко звільнилась із його обіймів та побігла вперед. Зупинившись через кілька десятків кроків, я повернулась до Тимура. Він нерухомо стояв на дивився на мене.

— І що це все означає? — крикнув він та розвів руками.

— Поцілунок отримаєш тоді, як наздоженеш мене, — крикнула я, відступаючи назад.

Тимур посміхнувся та помахав головою. Не зволікаючи, він кинувся в мою сторону. Наше протистояння тривало кілька хвилин. Зловивши мене, Тимур притиснув мене до дерева. Через сміх, радісні крики я намагалась вирватися із його обіймів. Пручалась, але все було марно. Його хватка була досить міцна. Зрозумівши, що це марно, я здалася та сперлась об дерево. Наше важке рване дихання змішалось та, водночас, наростав сексуальний потяг. Лише поглядом давали зрозуміти одне одному, як сильно скучили. І як втомились чекати на цю неймовірну насолоду від кохання, яке поглинає нас. Його пальці торкнулись мого підборіддя. Великий палець погладив нижню губу. Закривши очі, я тихо застогнала від задоволення.

— Не закривай очі! — прошепотів він.

Відкривши їх, я провела язиком по губі та легко зачепила його палець. Тимур зробив глибокий вдих та легко торкнувся своїми губами моєї нижньої губи. Його губи настільки легко та ніжно накрили мої, що в мене підкосились ноги. Я вчепилась за його шию дуже міцно, бо мені здавалось, що впаду на землю. Поцілунок цього разу був незвичайний. Ніжний, легкий, немов пір'їнка. Насолоджувався кожним дотиком та рухом. Руки безперервно гладили мою талію, не сміючи перейти червону лінію. В грудях тиснули почуття кохання. Серце огортала вуаль ніжності та тепла, яка в цей момент зцілила його. Більше не було суперечок, кордонів. Все зникло, і я відчула себе живою. Тіло наповнилося надзвичайними силами. Цей інший світ був наповнений різними кольорами. Прокинулись метелики, зацвірінькали пташки. Все змінилось.

Тимур відірвався від мене та торкнувся мого носа своїм.

— Вау, — видихнула я та поглянула на нього.

На обличчі з'явилася легка посмішка.

— Що ти робиш зі мною… — він знову поцілував мене.

Ми насолоджувались легкими поцілунками. Більше нічого не було потрібно. Ось, яке існує кохання. Містичне, ніжне, легке та солодке.

— Можливо, ти залишишся у мене, — сказав Тимур, коли ми підійшли до моєї машини.

— Дуже хочу, але ні. Пробач, — я легко погладила його незадоволене обличчя.

— Тоді до завтра, — ображено відповів він.

— До понеділка! Завтра дозволяю тобі подзвонити до мене, — я посміхнулась.

— Жартуєш? — на лобі знову з'явилася зморшка. — Чи просто знущаєшся з мене?

— Один день нічого не змінить. Завтра будемо говорити цілий день, якщо захочеш, але побачимось в понеділок, — впевнено сказала я та обійняла його.

— Єво! — він зціпив зуби та промовчав. Зрозумівши, що переконувати мене немає сенсу.

Я знову поцілувала ці червоні підпухлі губи від наших поцілунків. Не хотячи, я відірвалась від нього. Від до останнього не хотів відпускати моєї руки. Поцілувавши її, він відпустив, я сіла в машину та поїхала додому.