У Сан-Дієго я прилетіла близько сьомої години ранку. Здалека помітила Ігоря, який стояв з написом “Мій пупс”. Всередині відчула давно забуте тепло чогось рідного та близького. Усміхнувшись, я тут же побігла до нього. Опинившись поряд, я кинула валізу, обійняла його. Він підняв мене та покрутив, сильніше притискаючи мене до себе. 

— Як же я скучив за тобою, — сказав він, коли поставив мене на ноги. Його теплі руки торкнулись моїх щік, і він ніжно погладив їх. 

— Я теж скучила, — щиро посміхнулась я. Це була перша посмішка за весь цей час. —Ти дещо змінився, — я провела поглядом по його тілу. — Підкачався, схуд, а погляд такий свіжий та закоханий. Прям насолоджуюсь, як дивлюсь на тебе. Щастя заволоділо тобою.

— Є таке! — лише на мить він посміхнувся, і обличчя набрало серйозності та тривожності. — Про тебе такого не скажеш. Від одного твого погляду все тіло покривається холодом. Я тебе такою ніколи не бачив. Сталось щось вкрай важливе, і я непокоюсь. Цілий час не знаходив собі місця.

Я нічого не відповіла, лише притиснулась  міцніше до його грудей. Почула лише голосне зітхання. Міцні обійми мене трішки заспокоїли, і я відірвалась від нього.

— Гаразд. Ходімо. Увечері поговоримо! — він взяв мою валізу і ми попрямували до машини. — До речі, я взяв відпустку, в честь твого приїзду, тому усі десять днів я проведу з тобою. Обіцяю — сумувати не будемо.

— Це добре! Надіюсь часу на зайві думки у мене не буде. Ірен не проти, що ти будеш проводити час зі своєю колишньою дівчиною. Наскільки, я пам'ятаю, вона божевільно ревнувала тебе до мене. 

Судячи по його виразу обличчя, він хотів уникнути теми про Ірен. Вмить напружився та зціпив зуби. В очах промайнула тривожність та хвилювання.

— По перше,  ти моя краща подруга, а по-друге, мене не цікавить її думка з приводу цього, — байдуже сказав Ігор. В той час ми підійшли до машини, він положив валізу у багажне відділення і ми сіли всередину. 

— Ви посварились? І скоріше за все, причиною сварки була я? Так? — ніяково запитала я.

— Не то, щоб посварились… — Йому явно була неприємна ця тема. — Поставив на паузу наші стосунки. Я втомився від неї, від її претензій, від постійних скандалів… Ти знаєш, я цього не люблю. Тому… Ми з нею зовсім різні люди.

— А мої вибрики ти терпів, — усміхнулась я. Я не була розчарована в тому, що їхні стосунки потерпіли невдачі. Вона не та дівчина, на яку він заслуговує.

— Між нами було все по-іншому, — Ігор перевів погляд на мене. 

— Мені дуже шкода! — співчутливо відповіла я.

— Все впорядку. Не хвилюйся, маленька моя! 

Подарувавши одне одному посмішку, він завів машину і ми поїхали. Погода за вікном було сонячною. Тепла весна, але цього разу вона не радувала. В серці було все похмуро, темно та сумно. Думки мимоволі повернулись до Тимура. Людини, яка означала так багато для мене, і водночас принесла страждання в моє життя. Ненависть та кохання переплелись між собою, які забирають у мене останні сили, здоровий глузд, і зовсім скоро доведуть до божевілля. Хоча краще бути божевільною, чим пробачити йому те, що він вчинив. Щоб відволіктись від своїх нав'язливих думок, я направила погляд на Ігоря. Він не виглядає пригніченим, розбитим, розчарованим, а навпаки, щасливим і радісним. І що зробило його таким: розрив з Ірен, чи щось інше? Я підозріло спостерігала за ним. Цікаво, коли він насмілиться все розказати мені? Чи мені прийдеться самій все запитувати. 

— Я відчуваю твій пекельний погляд, — сказав Ігор. 

— Насолоджуюсь тобою. Неймовірно скучила!

— Сьогодні вечеряємо у ресторані та березі океану! — не відриваючи очей від дороги, сказав він. 

— Ого… Побачення з колишнім хлопцем у такій романтичній атмосфері? Мені подобається, — жартома сказала я.

— Так, і закінчиться це побачення гарячим пристрасним сексом на пляжі! По-моєму, у нас ще такого не було, — він засміявся. 

— Знаєш, якби секс з тобою допоміг у моїй ситуації, я була б не проти. 

— Увечері ти мені все розкажеш. До маленьких деталей! — рішуче відповів Ігор.

— Добре! Розкажу, — сумно сказала я та відвернула голову в сторону.

Дорога зайняла близько години, і весь час мої думки кружляли біля Тимура. Де б я не була, з ким — він переслідує мене. І я усвідомила, щоб викинути його із свого серця доведеться прикласти максимум зусиль, а чи вистачить в мене сил на це — невідомо. Коли ми приїхали до Ігоря, він показав мені кімнату на другому поверсі з великим балконом, і я пішла в душ. Прийнявши душ, я спустилась вниз, де мене чекав сніданок.

— Якщо це приготував ти, то я ще подумаю над тим, чи залишитися тут та відновити стосунки з тобою, — хіхікнула я, сідаючи за стіл.

На столі лежали млинці, та різні види джему. В кружці пахла ароматна кава.

— Я! А хто ж і ще, — здивувався Ігор, сідаючи навпроти.

— З яких пір ти вмієш готувати? Ніколи нічого про такі твої навички, — насупивши брови, відповіла я та взяла до рук один млинець. Не задумуючи, я поклала його в рот. Він видався доволі ніжним та дуже смачним.

— Дуже смачно, — добавила я з повним ротом.

— В нас не було достатньо часу вивчити одне одного. Тим більше разом ми ніколи не жили.

Це був скоріше докір, ніж твердження. Зрозумівши, що розмова заходить надто далеко, я промовчала та продовжила насолоджуватися млинцями та кавою. 

— Я повинен відлучитися на кілька годин. Думаю не будеш сумувати.

— Ні! За цей час розкладу речі та, можливо, вдасться трішки поспати. Втомилась.

— Добре, — Ігор зробив ще один ковток кави та піднявся. — Я швидко! Все залиш в умивальнику. Я прийду та приберу.

Я підозріло глянула на нього. Ні, щось таки сталось! Він явно змінився, до невпізнання. Так, я бувала у нього вдома, але це була звичайна холостяцька квартира, із своїм беспорядком. А тут… Сьогодні навряд наважусь його розпитати, але він не втече, і йому прийдеться пояснити мені всі ці його зміни.

Ігор так і не повернувся додому, натомість викликав мені таксі, яке повезло у ресторан. Усміхнений, він зустрів мене біля входу. Ми попрямували в зал, який знаходився на відкритому повітря, приблизно в ста метрах від моря. Поки ми чекали на своє замовлення, я насолоджувалась свіжим повітрям та шумом легких хвиль, які накривали пісок на пляжі. Попри всі страждання, я відчула полегшення, дивлячись на цю красу, але лише на кілька хвилин. Навіть море не в змозі було зупинити цю душевну агонію.

Після того, як нам принесли їду, морепродуки — Ігор знає, як я їх обожнюю, я вирішила почати розмову сама, не чекаючи його запитань.

— В цей вечір, коли ми з тобою останній раз бачились, я попрямувала в караоке, і там зустріла Його. Красеня із зеленими очима, який підкорив моє серце з першого погляду. Не знаючи, хто він, як його звати — я посміла провести з ним ніч. 

Я не дивилась в очі Ігорю, тому не бачила його реакції. Я спостерігала за морем та згадувала цей неймовірно прекрасний час, де я почувала себе щасливою.

— Наступного дня, коли я увірвалась із запізненням в кабінет Артура, там сидів той самий незнайомець. Це був наш новий архітектор — Тимур. Я думала ця ніч для мене нічого не означає. Звичайний секс, не більше, але я помилилась. З кожним днем почуття атакували мене все більше, і в один момент я здалась та пустила його у своє життя. Я відкрила йому своє минуле. Це стало найбільшою моєю помилкою. Він зрадив мене. Уклав договір з моїм батьком. Я повинна була вийти за нього заміж, а натомість він отримає фірму від мого батька. 

Я не хотіла вдаватися в деталі наших стосунків. Для мене це було занадто боляче.

Я перевела погляд на Ігоря, який співчутливо дивився на мене. В грудях відчула печіння та серце стиснулось від згадки про нього. Взявши в руки бокал з вином, я зробила ковток.

— Ось тому я втекла до тебе, тому що не можу знаходитись поряд з ним.

— Ти втекла від болі. Втекла від почуттів, які залишились у твоєму серці. Ти думаєш, що все залишиться вдома, але ти помиляєшся. Від себе не втечеш.

— Надіюсь, ці почуття несправжні! В мене є десять днів, щоб зрозуміти це.

Я голосно зітхнула, дістала з сумочки сигарету за закурила.

— Єво, якби почуття були несправжні, ти б не втекла. І тим більше не відкрилась йому. Ти кохаєш його, але намагаєшся переконати себе зворотному. Навіщо? Якби не намагалась, ти не зможеш викорінити його із свого серця. Пробач, що говорю тобі це. Але ти повинна знати, на що прирікаєш себе. На вічні страждання. І це не день, не два. Не жертвуй собою заради однієї помилки. Ти хоча б вислухала його? Чи навіть не дала можливості все пояснити?

— Вислухала. Він сказав, що уклав договір з батьком лише через те, що я йому дуже подобалась, і він хотів бути зі мною, але ці виправдання для мене нічого не означають. Це брехня, і він всякою ціною хоче довести свій план до кінця.

— А ти припускала хоча б одну думку, що це може бути правдою?

Я зробила глибоку затяжку та знову поглянула в сторону моря.

— Людина, яка кохає не здатна на підлість. Це була гра. Гра на виживання. І я програла. — Я перевела погляд на нього. — Хочу забутися. Відволіктися та вдихнути на повні груди насолоду. 

— Ти готова до безсонних ночей? — він посміхнувся та зробив ковток вина.

— Готова! Я на все готова, лиш би забути!

Ігор проникливо дивився на мене, не відводячи погляду та про щось думав. В очах була присутня та ж сама ніжність, що і колись. Його підтримка так важлива для мене, а натомість він поїхав за тисячі кілометрів, залишивши мене саму в цьому жорстокому світі.

Більше ми не говорили про свої проблеми, лише згадували минулі часи, насолоджувались їжею, сміялись. 

Пізніше ми спустились до моря. Залишивши взуття на пляжі, ми взялись за руки та босоніж бігли по воді. Хоча вода була доволі холодна, але в цей момент я нічого не відчувала. Мені було добре, і я щиро раділа в цей момент.

Коли ми вийшли із води, ось тоді я відчула легкий холод. Шкіра рук покрилась мурашками. Ігор обійняв мене, і наші погляди зустрілись. Час, як і моє дихання зупинились. Холод не відчувався, лише його дотики, які гріли мене своїм теплом. Не дивлячись на нашу дружбу, між нами завжди відбувається щось дивне, коли ми залишались наодинці, і ще й так близько одне від одного. Ніби, світ дає зрозуміти, що ми припустили помилки, і інколи намагається знову звести нам разом. Але це не була помилка, і обоє усвідомлюємо це. 

— Якби повернути час назад, ти б відпустив мене? — тихо запитала я.

— Ні! — відразу відповів Ігор. — Тому що знав, що ти була небайдужа до мене. Але час не повернеш. На жаль.

Щоб не пророкувати світ, який на нашій стороні, я обійняла його та притиснула щоку до його грудей. Краще дружні обійми, чим зближення, про яке будемо жаліти все життя.