0. Для початку - знайомство
1. Обнова вчительського складу
2. В гостях у директора
3. Пішли, поїхали проблеми
4. Коли університет стає божевільнею
5. Від однієї непритомності до іншої
6. Маман і бісики
7. Сни, що розкривають таємниці
8. Момент прозріння і назад в темряву
9. Коли світло починає гаснути
10. Перший слід
11. Повернення заблудшої сестри
12. Драсьте, я твій батько
13. Яка на смак магія?
14. Маньяк номер 3
15. Джейсон вийшов на полювання
16. Купідон, психопат і нова стрижка
17. З днем народження мене!
18. Коли Боги льють на твої штани свій чай
19. Батько-наркодилер і неадекватний дід
20. Побачення з покійниками
Вíторі Фéрріс
Са́ра Дже́й
21. Фізичне зцілення і моральне каліцтво
22. Перетворення Віоріки у Брута
23. Хвилинка до гулянки
24. Останній день Помпейї
25. Перезавантаження
26. Згадати усе
27. Дежавю
28. Нові викрадення і нові вчителі, або як позбутись злодія в одну розмову
29. Невже нудний паскудний хепі-енд?
30. Нібито я можу йому відмовити
Пролог. Кожен кінець - це новий початок
11. Повернення заблудшої сестри
Я, заливаючись сльозами, сповзла по стіні. Не було тих криків та всхлипувань, як вчора ввечері, коли зникла Бель, просто непрестанне тремтіння і тихий струмок із сліз, що стікав з очей і проходився по моєму обличчю, не в силах зупинитися. Я почула, як відчинилися двері.

– Ти не проти, якщо я... – почула я схвильований голос Торі.

Я тільки показала на підлогу поруч з собою і піджала коліна до лиця.

Я не дивилася ні на нього, ні на що небудь інше. Мої сльози залили очі і я не могла нічого побачити.

Але сльози не завадили мені відчути руку Торі на своїх плечах і як вона притягує мене до її власника. Я не противилась, тому вже через секунду моя голова лежала на його плечі, поки моє волосся погладжувала та сама рука, що мене притягнула, а друга притримувала за плечі.

Ця тиша і теплі руки на голові та плечах заспокоювали краще за будь-які слова.

– Я не хотіла плакати, – почала тихо мямлити я. – Я просто подумала, що... – новий ком застряг в горлі і сльози потекли з новою силою.

– Не варто, – шептав мені на вухо Торі. – Я розумію, не потрібно нічого казати. Але не варто було робити такі поспішні висновки.

– Я ж сказала, я не хотіла плакати. Це просто була загостра реакція на власні домисли. Я не спеціально.

– Нічого страшного не сталося, – заспокоювали мене далі. – Давай підемо й вмиємо тебе.

Він підняв мене на руки і зайшов в портал, що відкрив тільки-но. Я вткнулась носом в його плащ, тому не бачила де ми.

Він присів і посадив мене, як я зрозуміла, на траву. Я підняла голову і побачила вже знайоме мені озеро, ліс – ми були в його підвимірі.

Я сиділа на самому краю озера, тому Торі нічого не коштувало всістись впритул до мене, черпати воду прямо з озера і одразу ж вмивати мене.

Звідкись в його руках опинилась чашка, якою він зачерпнув воду прямо з озера, і підніс її до мого обличчя зі словами:

– Пий, стане легше.

– Ти ж пам'ятаєш, що ми вчора тут плавали?

– А ти пам'ятаєш, що я можу перебудувати весь цей вимір помахом руки? Очистити озеро я зможу, не бійся.

Мені не залишилося нічого, окрім як випити. Вода опинилася газована, з цитрусовим присмаком.

– Ти набрав в озеро газованої води?

– А чом би й ні? – відповів Торі, посміхаючись. – Я так бачу, тобі вже стало краще.

– Трохи.

Його посмішка стала меншою, але не зникла.

– Ти обіцяв мені переклад того повідомлення.

– Як обіцяв, то вже виконаю, – неохоче сказав Торі і дістав мій телефон із щойно відкритого порталу. – Тобі дослівний переклад, чи як?

– Давай дослівно.

Він трохи помовчав, перечитуючи повідомлення і підбираючи потрібні слова. Врешті Торі набрав повітря в легені і став беземоційно читати мені переклад:

– "Віторі Ферріс, я вкотре пишу тобі, хоча, ти, мабуть знову проігноруєш моє звернення. Мені потрібна дівчина, що зараз знаходиться з тобою. Інші дівчата, що помилково стали жертвами моїх пошуків Сари, знаходяться в теплі та безпеці. Поки що. Якщо завтра ж Сара Джей не з'явиться в вимірі Зеор, секторі С, кімнаті 309, о 11 годині ранку за вашим часом, з іншими дівчатами може статися щось погане. Твоя чи чиясь інша присутність, крім Сари, заборонена".

– А що такого було в попередньому повідомленні, що ти це так передбачувано проігнорував? – зло і роздратовано спитала я.

– Він визнав, що викрав інших, і сказав, що вони повернуться після того, як він побачить тебе.

– А чому мене?!

– Бо він підозрює тебе в тому, що ти його... ну, – він трохи зам'явся, підбираючи потрібні слова. – Якби спадкоємиця сили.

– В сенсі?

– Я й сам не зрозумів. Але мене насторожує слово "підозрює". Він навіть не впевнений на кого він полює.

– То завтра я повинна бути тут в якомусь із тих нескінченних кабінетів, щоб він відпустив тих дівчат?

Торі з нерозумінням і острахом поглянув на мене.

– Ти дійсно збираєшся піти туди? Сама?

– Він сказав, що з іншими все в порядку. Чому зі мною повинно щось статись? І що такого станеться, якщо я дійсно опинюсь його спадкоємицею?

– Він може тебе використати! – навів аргумент Торі. – Тобі скоро виконується 20, це означає, що скоро ти ввійдеш в повну силу, а ми навіть не знаємо, що це за сила. На власника того номеру є мінімум з мінімуму інформації!

– Тобто ввійду в повну силу?

– Тобто зараз твоя сила частково блокована, десь 80%, щоб не нашкодити тобі. Як фізично, так і психологічно.

– Якщо я його "спадкоємиця", то в мене така ж сила, як і в нього?

– Скоріше за все, – відповів він коротко, злістно, але спокійно.

– Я хочу з ним зустрітися. Я хочу дізнатися про мою силу прямо з його уст. Я хочу побачити того, хто викрав мою сестру і інших дівчат, спитати чому і побачити куди. І якщо він дійсно мій... – я запнулась. Я не можу вимовити це вголос, просто не можу, не хочу.

Я глянула на Торі. В його погляді читалась ціла буря емоцій, губи вигнулись від нерозуміння, злості, а, може, й відрази, руки стикалися і розтискалися.

Я не знала, що зараз повинно статись. Я була впевнена тільки в одному: мені страшно.

Він підняв руку і поклав її мені на потилицю.

Паніка!!! В голові кавардак і нестримний крик, вереск, репет. В голові марафон думок і кожна скаженіше попередньої. Згадується те, що ми єдині в цьому підвимірі, а вийти звідси я можу тільки з допомогою Торі. А якщо він мене тут залишить щоб я нікуди більше не рвалась? А якщо він вирішить зробити щось зі мною щоб я передумала? А якщо він просто вилиє мені душу, накричить прямо в обличчя, що я безвідповідальна ідіотка?

Мою півсекундну паніку перервав її винуватець. Він стиснув свою руку і різко нахилив мене, розвернувши лицем до озера. Я відчула, як інша його рука зарилась в моє волосся.

– А маячок ще працює! – почула я над своєю головою голос Торі. – І де тільки Крістін такі бере?

Мою шию відпустили і я повернулася в своє початкове положення, але вже з напів наляканим, напів незадоволеним його поведінкою лицем.

– Що це було? – спантеличено промямлила я.

– Якщо ти так хочеш туди піти, то я повинен знати де саме ти будеш знаходитись. Я просто згадав про маячок і хотів переконатись, що він досі працює. В останнє ми ним користувалися, коли тебе викрав твій вчитель. Це ж коли було? Дня два чи три назад. Я вже зовсім з датами заплутався, – говорив і говорив він з ледь помітною посмішкою.

– Давай вернемось назад, – тихо запропонувала я.

Торі тільки мовчки протягнув мені руку, тому я тихо і без заперечень взяла її і піднялась на ноги.

Я вскочила в відкритий портал і була приємно здивована.

– Саро! Я тобі зараз таке розкажу, вухам не повіриш! – радісно розповідала мені Бель.

Я пройшлася поглядом навколо і побачила кабінет, в якому ми були недавно, Айрона, що сіпав Бель за руку, видно, щось розказуючи їй перед нашою появою, і саму Бель, що посміхалась і стрибала з радості.

– Анабель, як ти сюди потрапила? – подав голос Торі.

– Марде́н – чоловік, що мене забрав, відправив мене сюди за Сарою, бо його совість вже задовбала, як його самого так і нас з дівчатами.

– А де була його совість, коли він викрадав тих самих дівчат? – продовжив Торі.

– Совість з ним завжди. Так само, як і прозопагнозія, – відповіла моя сестра. Я поглянула на всіх по черзі, сподіваючись, що хоч хтось пояснить мені, що за просо... прозобах... ну, ви зрозуміли.

– Прозопагнозія – це розлад сприйняття обличчя, при якому здатність впізнавати обличчя загублена, але при цьому здатність впізнавати предмети в цілому збережена, – прочитала Бель визначення, що було написане в неї на долоні. Готувалась. Мені вже страшно.

– То... він тебе відпустив? – спитала я.

– Він нікого не відпускав, – задумавшись, сказала сестра. – Якщо подумати, то він нікого й не тримав. Він прямим текстом вибачався і казав, що ми можемо йти, куди хочемо, він влаштує. Але яка ідіотка вернеться сюди, коли її притягнули на острови в океані!

– Ви були на островах? – крикнула я. – І мені нічого не сказала! Зрадниця!

– А звідки нам знати, що ти не лялька, пустий образ, приманка? – спитав Торі, виходячи поперед мене.

– Одного разу ми рились в речах батьків і знайшли кинжал. Тоді Сара... – почала Бель і я зрозуміла, що я зобов'язана заткнути їй рота.

– Це вона! Це вона! – почала я репетувати, затикаючи їй рот руками. – Тільки вмовкни!

Чоловіки злякано переглянулись і раптом Айрон озвучив дійсно цікаве питання:

– А нащо посилати тебе, якщо він вже надіслав нам СМС-ку?

– Яку СМС-ку? – піднявши брови, спитала сестра. – В нього й телефону немає, інакше б я тобі вже давно подзвонила.

– Чекай, якщо не він відсилав ті повідомлення, то хто?

– Тільки не кажіть, що є ще один маньяк! – простогнала я, закривши обличчя руками.

– Я б в житті не назвала Мардена маньяком. На його ж острові зачинили самі себе семеро дівчат, молодих і гарних, а йому всеодно. Ми навіть не соромимося в купальниках ходити весь час, – вона хихикнула своїм думкам.

– А ну, – подав голос Айрон за своїм "комп'ютером". – Дивись сюди. Це він?

Він ткнув пальцем в екран, показуючи Бель те фото.

– Майже. Тут він виглядає молодше. Давайте ми вирушимо до нього. Я ж тільки за цим сюди й прийшла.

– А сестру заспокоїти не хотіла? – спитала я злісно. – Я тут переживала за неї, боялась.

– Я згоден, – зголосився Торі. – В мене зникло п'ятнадцять учениць, половина знайшлась напівживими, а половина ніжиться на островах незрозуміло де.

– А це вже не до мене! Коротше, на! – вона протягнула Торі якийсь залізний куб, 5х5х5 см і схрестила руки на грудях, чогось очікуючи.

Чоловіки глянули на куб з цікавістю і здивуванням. Першим подав голос Айрон:

– А хіба ці... штукенції ще виробляють? Я таких років з тридцять не бачив.

– А що це? – поцікавилась я.

– На таких колись записували міжвимірні координати, – пояснив Торі. – Цьому кубику не менше сотні. Він ще відносно новенький!

– То робіть те, що треба. Я так хочу побачити його лице, коли ми туди потрапимо! – все стрибала поруч зі мною Бель.

Торі тільки стиснув в кулаці кубик і почав роздавати накази:

– Айрон, лишаєшся тут і шукаєш інформацію на того, хто намагався підставити Мардена. Дівчата підійдіть трохи ближче.

Куб полетів на підлогу і, розбившись, відкрив щось схоже на портал. Ні скоріше на воронку.

– Стародавній мотлох, – сказав Торі і пхнув нас з сестрою в портал, що й так затягував нас. Я впала в портал і раптом світла навколо не стало зовсім.

Була я, темрява, мій страх і більше нікого й нічого.
© Бізельмоній ,
книга «З дівок у леді».
12. Драсьте, я твій батько
Комментарии
Упорядочить
  • По популярности
  • Сначала новые
  • По порядку
Показать все комментарии (1)
Лео Лея
11. Повернення заблудшої сестри
Читаю і не можу зупинитись. Молодець Бізельмоній!
Ответить
2021-02-04 21:46:29
1