0. Для початку - знайомство
1. Обнова вчительського складу
2. В гостях у директора
3. Пішли, поїхали проблеми
4. Коли університет стає божевільнею
5. Від однієї непритомності до іншої
6. Маман і бісики
7. Сни, що розкривають таємниці
8. Момент прозріння і назад в темряву
9. Коли світло починає гаснути
10. Перший слід
11. Повернення заблудшої сестри
12. Драсьте, я твій батько
13. Яка на смак магія?
14. Маньяк номер 3
15. Джейсон вийшов на полювання
16. Купідон, психопат і нова стрижка
17. З днем народження мене!
18. Коли Боги льють на твої штани свій чай
19. Батько-наркодилер і неадекватний дід
20. Побачення з покійниками
Вíторі Фéрріс
Са́ра Дже́й
21. Фізичне зцілення і моральне каліцтво
22. Перетворення Віоріки у Брута
23. Хвилинка до гулянки
24. Останній день Помпейї
25. Перезавантаження
26. Згадати усе
27. Дежавю
28. Нові викрадення і нові вчителі, або як позбутись злодія в одну розмову
29. Невже нудний паскудний хепі-енд?
30. Нібито я можу йому відмовити
Пролог. Кожен кінець - це новий початок
26. Згадати усе
Ми перезавантажимо гру наново, – з натхненням і нездоровим захопленням вимовила Долія, дивлячись у мої очі так, ніби готова з'їсти мене.

Ань, ти пам'ятаєш про нашу домовленість на рахунок ігор з чужими життями? – радше ствердно, а ніж допитливо промовив Кайтен.

А можна кілька питаннячок? – зробивши якомога миліше личко, спитала я, звертаючись водночас до всіх і ні до кого.

Валяй, – стенувши плечима, дозволив Кайтен, навіть не підозрюючи яку помилку він зробив.

Слухайте, ви коханці чи як? – без передмов спитала я у обох одразу, чим викликала черговий приступ почервоніння у Кайтена і нервовий смішок у Долії.

Приведи аргументи, – вже заспокоївшись, твердо попросила мене Богиня.

Він назвав тебе Анькою, він тиняється у твоєму особистому підвимірі без твого нагляду в одних трусах і знає твої порядки. Я не настільки дурна. Довірлива, приторможена і наївна, але ж усе має свої межі, – пояснювала я їм, але отримала лише тишу. – То як? Я вгадала? – додала я, натякаючи, що все ще чекаю на відповідь.

Так, – сором'язливо і водночас ображено підтвердив мою здогадку Кайтен, від чого Долія трохи здригнулася, а я гордо всміхнулась своїй здогадливості. – Але нікому про це ні слова. Ясно? – додав він більш упевнено.

На відміну від інших, я умію зберігати секрети, – з докором зауважила я, натякаючи на довгий язик Кайтена, через який я ледве не стала заїкою, а Торі – трупом. До речі, про це.

По твоєму обличчі ясно видно, що в тебе є питання. Чи не так? – проявила свої дедуктивні здібності уже Долія.

Так, є одне. – Долія кивнула, дозволяючи озвучити його. – А що було б з Торі, якби мене не було сьогодні тут?

Нічого, – стенувши плечима, спокійно промовила Богиня. – Їхня експедиція пройшла б у інший бік, а потім, побачивши незапланований обмін полоненими, узагалі звернула б назад. Всі, окрім Феррісів повернулись би. Хлопці всеодно повинні були зустріти Тейса. Але якщо ти про поранення Торі, то відповідь та сама. На той момент, він уже місяць як пройшов посвячення і став кріа, а крі перероджуються після смерті.

А Роуві?

Саро, Роуві тоді було 16. А посвячують в крі тільки з 18. На відміну від брата, він би загинув, якби сталося щось подібне.

До речі, а як перероджуються крі? – Якщо допитуватись відповідей, то якісно і до останнього.

Давай я краще просто викину тебе в твій часовий проміжок і ти дізнаєшся це у своєму "вітальному флешбеку", – втомлено запропонувала Богиня.

Тобто "вітальний флешбек"?

Тобто ти побачиш усе, що сталося з тобою до цього моменту і відрізняється від того, що ти й так знаєш. Надто ранні спогади, звісно не будуть представлені. Тільки з трьох чи більше років, не раніше, – пояснила мені Долія. – А тепер годі балачок! – грізно перебила вона, відчуваючи моє бажання задати ще одне питання. – Ти зараз же повертаєшся назад у свій часовий проміжок! Кайтен, говори сестрі бувай, бо наступні двісті шістдесят дев'ять років ти її не побачиш.

Бувай, – почула я невпевнений голос брата за секунду до того, як Долія з силою штовхнула мене в портал позаду мене.

Вилетівши з іншого боку порталу, я огляділась і зрозуміла, що сиджу на підлозі власної кімнати.

Раптом в голові почувся гул, ніби в ній завівся цілий рій різноманітної комашні. Під супровід цього загадкового звуку перед очима почали з'являтися кольорові плями, що почали переростати в повноцінні картини.

Першим, що я побачила був Тейс, що височів наді мною. Видно, це один з найдавніших моїх спогадів. Пам'ять слухняно підказувала, що мені було тоді сім років. Поруч стояв тато і, тримаючи мене за руку, розмовляв з Маєсто. Раптом я почула його слова, що були призначені уже мені:

– Саро, це – Тейс Маєсто. Віднині ти навчатимешся магії у нього.

Далі картинка почала розпливатись і змінювати свої кольори, а зібравшись назад у щось зрозуміле, воно представило мені чийсь кабінет. Тяжкий та темний робочий стіл, шкіряне крісло, широкі полиці забиті паперами, папками й файлами, темно-сині стіни та білосніжний килим. В вікні напроти дверей можна було побачити пишні дерева осінніх відтінків.

– Готова до першого уроку? – почула я голос Тейса позаду. Тодішня я кивнула йому і протягнула маленьку семирічну ручку на зустріч його широкій долоні. Він повів мене всередину приміщення і, вказавши на одну з книг на четвертій полиці знизу, сказав: – Запам'ятай цю книгу. Вона тобі ще багато разів знадобиться. Потягни її на себе.

Тодішня я виконала його прохання і спробувала дістати книгу, та виявилося, що вона була прикріплена до шафи і служила важелем, що відчиняв таємні двері. Шафа повільно від'їхала вбік і пред'явила мені простору бібліотеку циліндричної форми. Широченні шафи забиті різнокольоровими книгами і тендітними сувоями здіймалися над моєю головою, як хмарочоси, змушуючи закинути голову назад.

Опустивши голову я помітила заглиблення в підлозі. Спочатку в голові майнула думка: "Басейн", але підійшовши ближче тодішня я зрозуміла: "Арена". Знизу на мене холодно гляділа рівна стіна оббита залізними пластинами, що кружляла навколо круглої площі побоїв, оточену стендами з різноманітною зброєю і предметами захисту від неї.

– Ні, Саро, нам не туди, – почула я голос Тейса поруч. – Там займаються старші учні. Бойову магію і прокляття ми почнемо вчити пізніше.

– А що ми будемо вчити зараз? – спитала я, вчепившись допитливим поглядом в його обличчя.

– Прості закляття, цілительну магію і руни з символікою. Готова?

– Так, – ледве розчула я свою відповідь за стіною знайомого гулу, що передував зміні картинки.

На цей раз ми знову стояли в тому кабінеті, а таємничий голос підказав, що тоді був мій дев'ятий день народження. Переді мною стояв тато і поправляв мій одяг та волосся, щось невгомонно мямлячи собі під ніс. Позаду нього стояв Тейс і з суворим виглядом оглядав мене. Раптом він поклав руку татові на плече і жестом попросив його відійти.

– Саро, – почав Тейс, присівши навпочіпки поруч зі мною, – сьогодні в тебе важливий день. – Пам'ять слухняно підказала мені, що кожен вроджений крі та сазарі на дев'ятиріччя повинен вперше предстати перед Долією щоб та офіційно оголосила рівень і віддтінок магії новоспеченого фарматоне. – Ти головне не хвилюйся та бійся. Від тебе нічого не залежить, тому ти нічого не зіпсуєш. Пам'ятай тільки, що Долія спочатку запросить тебе до себе, візьме краплю крові і, можливо, попросить тебе використати якесь просте закляття. Готова?

– Мабуть, – почула я свій голос. Тейс тільки ледь помітно посміхнувся і, махнувши лівою рукою, відчинив портал, що призначався мені. Я зробила невпевнений крок уперед і побачила перед собою білосніжну залу, посеред якої стояв чорний стіл. За столом сиділа сама Долія. Точніше крутилась на кріслі, абсолютно не помічаючи мене. В один момент вона все ж зрозуміла, що не єдина в кімнаті, і припинила обертатись, здивовано вилупивши очі на мене.

– Я тебе знаю, – зіщуривши очі, промовила вона з підозрою в голосі, але, ніби отямившись від сну, сіпнула головою і вже спокійно й лагідно промовила. – Ти ж Сара Джей, чи не так?

Єдине, на що спромоглась тодішня я, це ствердний кивок.

– Люба моя, підійди-но сюди, – так само лагідно промовила вона, тому я, не маючи інших варіантів, виконала її прохання. – Тобі ж розповіли, що ти повинна зробити?

– Прийняти Ваше запрошення, дозволити взяти трохи крові і, можливо, використати якесь закляття, – трохи впевненіше промовила тодішня я.

– Зазвичай так, але сьогодні ми зробимо інакше, – по-змовницьки відповіла вона і підвелась з крісла. Раптом вона різко змахнула обома руками і кімната навколо почала осипатись, пред'являючи нам іншу кімнату – ту, що знаходилась в підвимірі Долії.

– Де ми? – спитала я, поки моя голова наливалась безпричинним страхом і відчуттям дежавю.

– Ми в мене вдома, люба, – лагідно промовила Долія, наливаючи мені соку в склянку. – Ти ж любиш вишневий сік, чи не так?

– Обожнюю.

– Пригощайся, – щиро всміхнувшись, запропонувала мені Богиня.

– А Ви хіба не повинні якось визначити рівень моєї магії і її віддтінок? – як зазвичай, ввімкнула я режим допитливого дитя.

– Я ще до твого народження його дізналась, – відвівши погляд і всміхнувшись давнім спогадам, відповіла Долія. – Рівень – В-4, відтінок – смаковий. Твоя магія реагує на лимон.

– А як визначається рівень магії? Тобто, для чого там число і що означає літера?

– Літера визначає рівень фарматоне. Вони співпадають з латинськими, але читаються інакше. А (ац) – належить Божествам. В (бес) – належить крі. С (ціза) – сазарі. D (діа) – належить безстатусним фарматоне, що служать в вимірі Зеор. Е (ец) – належить простим, не задіяним в справах Долі фарматоне. F (фік) – належить або дуже слабким фарматоне, або шарлатанам.

– А число?

– Число визначає рівень магії. Чим ти сильніше, тим число менше. Зазвичай використовується шкала від одного до п'ятнадцяти. Правда, є вийняток.

– Який? – спитала тодішня я, з жадобою ловлячи кожне слово.

– Наприклад, фарматоне з рівнем F не мають магічного рівня. Тобто літера є, числа – немає. Або коли у фарматоне народжується дитя і воно не успадковує магію батьків, то вважається, що він має рівень -1 (мінус один).

– А якщо у когось нуль?

– Тоді, він не володіє магією, – відповіла вона, стенувши плечима. – Ще питання, чи ти пощадиш мене?

– Пробачте, я не думала, що надокучаю Вам своїми питаннями, – почула я свої слова і тепло на щоках, що говорило про яскраві рум'яна сорому.

– Люба, я ж пожартувала, – поспішила виправитись перед засмученим дитям Долія. – Мені дуже приємно, що ти хочеш дізнатися більше. Ніколи не соромся жаги до знань дитя, – серйозно додала вона. – Просто, мені хотілося б представити тобі декого в честь твого дня народження. Ти згідна на це?

Тодішня я повільно кивнула, а потім хутко побігла за Богинею, що зірвавшись з місця побігла до дверей в протилежній частині кімнати. Вона різко розчинила їх і тодішня я, ненавмисне спіткнувшись через поріг, впала лицем в траву.

Саро? – почула я знайомий голос над головою. – Саро! Ну як це ти так? Не забилась, мала?

Я повільно підняла голову і побачила безкрає поле трави й квітів, а посеред нього володаря такого знайомого мені голосу. Щоправда, малій мені він був чужим, а от я його вже знаю. Це ж Кайтен! Одягнений в уже звичний мені костюм: підперезаний поясом сірий плащ, сорочка і штани-чоботи, він занепокоєно допомагав мені підвестись на ноги, заодно оглядаючи мене з усіх сторін.

Треба буде щось зробити з цим порогом, бо такі каверзні ситуації стаються надто часто, – підло на щось натякаючи, запропонувала Богиня, а судячи з трохи зарум'янілого обличчя брата, це щось не надто пристойне, або надто особисте.

А звідки Ви знаєте моє ім'я? – тихо та ніяково спитала тодішня я у незнайомого їй чоловіка.

Бо він читає нитки долі, люба, – відповіла замість Кайтена Долія. – Саме тому я сюди тебе привела. Ви з ним маєте схожий дар, тому я б хотіла, щоб тебе навчав Кайтен.

Я здивовано глянула на неї, а потім плавно перевела погляд на нього і відповіла:

Тоді я буду рада навчатись у Вас.

Після цих слів картина знову поплила і переді мною почали блимати спогади моїх занять: уроки з Кайтеном або Тейсом, в шаленому галасі чи повній тиші, в зеленому полі або в тісному кабінеті, один на один чи тісною компанією.

Раптом виблиснув спогад мого вісімнадцятого дня народження. Я бачила нічне небо над головою і відчувала непоборні втому і сонливість. Я огляділась по боках і побачила три силуети поруч. І якщо в перших двох я легко впізнала Роуві та Анабель, то третя струнка фігура була мені незнайома. "Вікторія Койберн – найкраща подруга і вірний союзник", – слухняно підказала мені пам'ять. – "Сором'язлива і ніби втиснута сама у себе дівчинка з запальним характером, очима кольору сухої трави і волоссям до плечей, таким схожим кольором з моїм. На той час 17 років 9 місяців. Магічний рівень: В-5, відтінок: температурний – мороз". Так само раптово прийшла на думку причина нашого перебування тут: "Опівніч на повноліття у крі з'являється тату, тому часто свято проводиться за день до свята і продовжується аж до моменту появи символіки сім'ї на шкірі іменинника".

– Саро, глянь! – почула я вереск сестри, що раптом стиснула моє зап'ястя в своїй жмені.

Разом з Бель на мою руку витріщилось ще три пари очей: мої, Роуві і Вікторії. На ній промальовувався вже знайомий мені олень з планетою між ріг.

– Чекай-но, а хіба символ твоєї сім'ї Усесвітній олень? – зауважила Вікторія. – Я гадала, що сім'я Джей носить Катарана.

Ми підвела погляд на Роуві, так як він тут був найстаршим. "На відміну від попередньої часової паралелі, тут одразу було відомо хто він, звідки і як довго, – підказала мені пам'ять. – Щоправда, це ніяк не вплинуло на наші взаємовідносини".

– Роуві, ти знаєш чому в мене таке тату? – спитала тодішня я, з помітним тремтінням у голосі. – Ну, або якій сім'ї воно належить?

– Ні, не знаю, – коротко відповів він і вже більш емоційно додав: – Що ж, тату з'явилося, Сара тепер офіційно повнолітня, а на годиннику вже за опівніч. Давайте будемо розходитись по домівках, а то мені потім скажуть, що за дітьми не вслідкував.

Ми дружно хихикнули з його слів і почали збиратися по домівках, а в моїй голові знову почала плисти картинка, змінюючи цей спогад іншим.

Знову переді мною стояла Вікторія. Ми щось шукали в кабінеті Тейса. Тихо, ніби ховаючись від когось.

Раптом ми почули голос власника кабінету, з-за причинених дверей:

– Вікрам, прошу тебе, заспокойся.

Ми налякано переглянулись і стали дивитися куди б нам сховатися. Спочатку я рванулась під стіл, за яким стояла, але Вікторія різко потягнула мене за шафу, що секретно служила дверима. Я вже була готова зачинити ці двері, аж ось Вікторія прибрала мою руку, залишивши ледь помітну щілину щоб підслухати розмову чоловіків.

– Нащо? – тихо шепнула я їй.

– Пам'ятаєш реакцію твого батька на твоє тату? – так само шепотом відповіла мала капосниця. – Він промовчав, але його очі сказали більше. Він був засмучений, зляканий і злий. І я можу
побитися об заклад, що зараз Тейс його заспокоює саме через це.

Десь ззовні гупнули двері і ми разом вмовкли, намагаючись вловити деякі слова з розмови. Щоправда, ми могли б і не вслухатись так пильно, бо мого тата було чудово чутно, завдяки його крику.

– Скажи мені на милість, Тейс, чому на руці моєї доньки майорить символ твоєї сім'ї! – ледве не оглушивши нас, викрикнув тато. – Чому? Чому?!

– Вікрам, я не зможу тобі нічого сказати, поки ти кричиш на мене, як істеричка! – роздратовано гаркнув Тейс, після чого в кабінеті нависла тиша, яку порушувало лиш тяжке дихання мого батька, тому Тейс продовжив, але уже тихіше і спокійніше: – Слухай, я знаю, що це неочікувано і страшно. Я й сам не мав ніяких підозр щодо цього. Але давай краще ми розберемось у цьому з допомогою голови, а не емоцій. Гаразд?

– Ти так питаєш, ніби у мене є вибір, – ледь чутно буркнув тато.

– Я вважатиму, що ти погодився, – промовив Тейс голосом чоловіка, якого всі відверто задовбали. – А тепер слухай уважно. Твоя дружина вже була заміжньою раніше? Я маю на увазі до тебе.

– Так, – впевнено підтвердив тато. – Вона була одружена на якомусь ідіотові, що став батьком Бель, та після нього в неї був тільки я. Але ж у Бель немає абсолютно ніяких магічних здібностей.

– Які з цього є висновки?

– Вероніка... – промовив тато і вмовк, занурившись у роздуми. – Вероніка збрехала мені? – спитав він з надією, що помилився, в голосі.

– Це єдиний варіант, інакше б Сара не успадкувала ні крихти магії.

– Тобто моя дочка, не моя дочка, – понуро промямлив тато, відверто шокований такою новиною. – Але ж... якщо не моя, то чия?

– Я поки маю трьох кандидатів, але мені потрібно знати за кого вийшла заміж твоя дружина удруге.

– Чекай, а хто в цьому списку кандидатів? – спішно спитав тато.

– Мій син і два племінника. Марден якраз за місяць до твого одруження розлучився, але з тих пір зачинився в своєму вимірі назовсім і вже вісімнадцять років не виходив узагалі нікуди. Карат, старший син Арабелли, у той час ще належав нашій родині, але перейшов до клану Фітлетів вслід за матір'ю після розлучення з невідомою досі жінкою. Газд також мав якісь стосунки в той час, але ніхто не знав наскільки все було серйозно.

– Це в вас така сімейна традиція не представляти свою другу половинку сім'ї? – ніби знущаючись зі слів Тейса, спитав тато. – Бо зараз це дуже заважає, знаєш.

– Якби я знав, що все вильється в таку ситуацію, то я б і на метр не дозволив би їм підходити одне до одного, – грізно гаркнув Тейс. – А тепер вийшов звідси і не вертайся, поки не взнаєш у своєї дружини ім'я і зовнішній вигляд всіх її залицяльників!

Я глянула на Вікторію, що вже почала спішно витирати мої сльози, що по-зрадницьки стікали по щоках. Раптом двері ззовні голосно гримнули, оголошуючи про ухід тата і змушуючи нас підскочити з неочікуваності.

– Дівчата, вийдіть до мене, будь ласка, – промовив раптом Тейс і стало зрозуміло, що він знав про нашу присутність.

Я повільно підвелась і вже готова була вийти назовні, як раптом Вікторія голосно крикнула йому:

– А ми не вийдемо! Ви знали все, але на протязі усього тижня казали нам, що не маєте ніякого уявлення про причини для появи не того тату на її руці!

– Бо зараз вам ця інформація ні до чого, – примирливо промовив Тейс, підходячи до шафи, за якою ми ховались.

– Тобто ні до чого?! – вже розлючено крикнула Вікторія, зачиняючи шафу-двері, щоб Тейс залишався ззовні. – Тейс, Ви хоч розумієте що говорите? Ви тільки-но сказали, що Сарі ні до чого знати хто її батько і якій сім'ї вона узагалі належить!

– Я сказав "зараз вам це ні до чого". Я й сам майже нічого не знаю, – почав роздратовано пояснювати Тейс. – Лікарі не говорять діагноз тільки по одному симптому.

– Батьківство – не діагноз, а ти – не лікар.

– Узагалі-то, він лікар, – пошепки додала я. – Кожен повнолітній крі проходить навчання...

– Саро, – так само пошепки гаркнула на мене подруга. – Я знаю, що достовірність твій ідеал, але давай не зараз.

– Дівчата, – знову звернувся до нас Тейс. – Давайте укладемо угоду. Ви зараз мирно виходите звідти і йдете далі по своїм справам, не розповідаючи нікому про те, що зараз почули, а я в майбутньому розповідатиму вам усе, що дізнаюсь про походження Сари. Домовились?

– А звідки нам знати, що Ви все розповісте, а не приховаєте знову? – з ледь помітним натиском у голосі спитала я.

– Я скріплю нашу угоду чорнилами, – впевнено заявив він. – Магічними чорнилами.

Я обернулась до подруги, що дивилась на мене такими ж круглими очима, які були і у мене. "Клятва скріплена магічними чорнилами в рази сильніша, ніж клятва скріплена кров'ю Ідолічних тварин", – пояснила мені такий шок моя пам'ять. Стоп, а що таке Ідолічні тварини? "Це тварини, що були створені Кармою і мають такий же магічний рівень, що й новонароджені Божества".

– Погоджуватись? – спитала я пошепки.

– Звісно погоджуйся, – так само пошепки відповіла вона. – Ми ж усе одно не збирались нікому розповідати про твоє походження, тому нам чорнила не зашкодять, а ось якщо Тейс хоча б подумає про те, щоб щось втаїти, ті чорнила йому такі тортури влаштують, що він як пташка заспіває.

– Гаразд, ми згодні! – крикнула я і відчинила шафу-двері. Тейс уже сидів за столом і приречено діставав банку з чорнилами зі столу.

– Дай-но руку, – промовив він і схопив мене за лікоть. – Тримай руку на цьому рівні. Я почну, – трохи невпевнено сказав він і почав промовляти слова угоди на лафо: – Я, Тейс Маєсто, пророк Долії, скріпляю угоду з Саймою... – він вмовк, думаючи яку фамілію йому промовити, але все ж вимовив: – Маєсто і зобов'язуюсь розповідати їй усе, що вона потребує про її походження, в обмін на збереження отриманої інформації в секреті. Тепер ти, Саро.

Я, Сайма... Маєсто, приймаючи умови угоди, що оголосив Тейс Маєсто, скріпляю з ним угоду і зобов'язуюсь зберігати всю отриману від нього інформацію про моє походження в секреті, в обмін на надання цієї самої інформації за моєю потребою.

Тейс обхопив мій лівий лікоть, а я узяла в свою долоню його, так щоб наші руки були поруч одна з одною. Він узяв зі столу уже відкриту банку і вилив чорнила нам на руки. Я відчула сильне поколювання, що стрімко переростало в печіння, але все закінчилося тоді, коли в банці не лишилося більше чорнил. Там, де раніше була чорна калюжа, лишилось невелике тату в формі ажурного хреста, як на карті зі скарбами.

Круто, я скарб... Або карта до нього.

Угода дійсна до вияснення особистості батька Сайми Маєсто, – додав Тейс і картинка перед очима знову розплилась і змінилась уже схвильованою Анабель, що схилилась наді мною, намагаючись привести мене до тями. Пам'ять підказувала, що це уже не видіння. Це реальність.

– Саро, нарешті прокинулась, – різко та водночас турботливо промовила вона. – Я вже думала іти нашатир шукати. Ти чого на підлозі та ще й в одязі валяєшся?

– Не знаю, – чесно відповіла я.

– Ти ж учора тверезою прийшла. І я особисто бачила як ти в піжамі по квартирі дефілювала. Тільки не кажи що у тебе знову ці магічні штучки. Як їх там?

"Вона, мабуть, про викид магії. Те, що Тафік (кравчиня) називала ротмижаг. Щоправда, ротмижах – це застаріла назва", – тараторив мені мій голос у голові.

– Ти про викид магії? – спитала я беземоційно у Бель, що щось мямлила сама собі.

– Так, ця сама погань.

– Викид у мене був тиждень тому і це не погань. Якби не воно, крі довше року не змогли б прожити через надлишок магії в тілі, – говорила я, навіть не розуміючи звідки я це усе знаю.

– Тільки ось давай без цього. Як ти іще поясниш своє положення?

– Я вночі вирішила прогулятись, а потім була надто стомлена, щоб переодягнутись назад, – на одному подиху вимовила я, знову не розуміючи, чому я це все говорю. Ніби це говорить друга половина мене – та, що дійсно прожила двадцять років у цій часовій паралелі.

– Ну, тоді гаразд, – заспокоїлась Бель і вийшла з моєї кімнати. Але уже через хвилину я почула її крик: – Саро, якщо не хочеш спізнитись до універу, тобі краще поспішити!

Як тільки я почула ці слова, я швидше блискавиці зірвалась на ноги і почала переодягатись у щось більш пристойне.

Уперше за ці дні я змогла оглянути себе у дзеркало: синяки під сапфіровими очима стали темніше і глибше, на лівій руці майоріла пара татуювань, а на правій подарований Марденом браслет, на шиї досі висів кулон у формі птаха подарований кравчинею, а волосся, ніби пройшовше крізь усі кола пекла, сухим сіном стирчало в усібіч. Щоправда, проблеми з волоссям і синяками зможе виправити Бель, а тату вважається нормальним явищем, тому все добре. Так?

– Саро, сніданок! – почула я крик Бель, що вивів мене з оціпеніння і змусив приступити до швидкісного одягання.

– Бель, – спитала я, зайшовши на кухню і сідаючи за стіл. – Ти можеш допомогти мені якось гарно заплести волосся? І мене трохи лякають синяки під очима.

– Невже я дожила до моменту, коли моя єдина сестра почала проявляти хоч якусь жіночність і попросила в мене поради щодо цього? – шоковано спитала вона, витираючи неіснуючі сльози гордості.

– Так, і це бажано зробити хутко, – з натиском промовила я і почала поспішно доїдати свій сніданок.

– Гаразд, тільки не вдавись поки я не повернусь, – насмішливо промовила вона і пішла до своєї кімнати, але одразу ж повернулась з якимось тюбиком і гребінцем в руках.

– Тільки ти одразу скажи що збираєшся робити на моїй голові, – попередила я.

– Дві тонкі коси, що виплітаються з-за вух і сплітаються в хвостик на фоні розпущеного волосся, – замріяно розповідала вона, смикаючи моє волосся.

– Гаразд тільки не тягни так сильно. Волосся мені ще знадобиться.

– Щоб тебе залицяльники за кіски смикали? – по-змовницьки прошепотіла вона прямо мені у вухо.

– Які ще залицяльники, Бель?

– Я не дурна, Сарочко. Жила собі безбідно дівка і тут в один день, раптом так, пішла серед ночі з хати, під ранок вернулась і салон краси їй подавай. Хто він, га? Признавайся.

– Бель! – обурено крикнула я на неї. – Якби в мене хтось був, я б тобі про нього розповіла.

– Ну, судячи з того, що я тобі зараз коси заплітаю, він в тебе з'явиться скоро, – сміючись відповіла вона, але зрозумівши, що я образилась, змінила тактику. – Ну, Сарочко, я ж твоя старша сестра, єдина родичка в окрузі, я просто хочу бути впевненою, що якщо в тебе є хтось, то він обов'язково гідний тебе. Я ж переживаю за тебе. Щоб тобі серце не розбили.

– Не розіб'є, – тихо промямлила я.

– Ну, і звідки така впевненість? – вже голосніше спитала вона, впевнившись у присутності стосунків у молодшої сестри. – Перша любов завжди найтендітніша, люба. Хто він узагалі?

– Брат Роуві, – після довгих роздумів і сумнівів призналась я.

– В нього є брат?! – ледве не вереском кричала Бель.

– Так, – ледве чутно промямлила я, налякано подивившись на сестру.

– І коли ж ти з ним познайомитись встигла, га? – ніби знущаючись з мене, спитала вона, паралельно пересідаючи на стілець навпроти мене, очевидно, закінчивши з зачіскою.

– Знаєш, – сумніваючись на рахунок надання деякої інформації сестрі, протягнула я, – років з двісті вісімдесят тому.

Зі здивування її заціпило і тільки рука, що тіпнулась, випадково видушивши з тюбика більше, ніж потрібно крему, видала в ній признаки життя.

– Саро, а ти точно нічого не пила? – нарешті вимовила вона.

– Нічого я не пила! – грізно заявила і я вже спокійніше продовжила: – Я просто випадково стрибнула у минуле і катастрофічно змінила своє життя.

– І там зустріла свою любов? – саркастично спитала вона. – Саро двісті вісімдесят років тому. Це взагалі законно?

– Бель! Сама питалась, а тепер жаліється!

– Ну, все, добре-добре. Сама з цим крутеликом розберешся, а я поки морозива для заспокоєння нервів закуплю, – відверто знущаючись з мене продовжила сестра, а я тільки й вхопила до рук ранця і помчала в універ, показавши на виході язика невдячній сестрі.

Ну й нехай. Я їй ще доведу, що я не приймаю поразок так легко.
© Бізельмоній ,
книга «З дівок у леді».
Комментарии
Упорядочить
  • По популярности
  • Сначала новые
  • По порядку
Показать все комментарии (1)
Лео Лея
26. Згадати усе
Весело, нічого не скажеш))
Ответить
2021-02-15 20:01:19
Нравится