0. Для початку - знайомство
1. Обнова вчительського складу
2. В гостях у директора
3. Пішли, поїхали проблеми
4. Коли університет стає божевільнею
5. Від однієї непритомності до іншої
6. Маман і бісики
7. Сни, що розкривають таємниці
8. Момент прозріння і назад в темряву
9. Коли світло починає гаснути
10. Перший слід
11. Повернення заблудшої сестри
12. Драсьте, я твій батько
13. Яка на смак магія?
14. Маньяк номер 3
15. Джейсон вийшов на полювання
16. Купідон, психопат і нова стрижка
17. З днем народження мене!
18. Коли Боги льють на твої штани свій чай
19. Батько-наркодилер і неадекватний дід
20. Побачення з покійниками
Вíторі Фéрріс
Са́ра Дже́й
21. Фізичне зцілення і моральне каліцтво
22. Перетворення Віоріки у Брута
23. Хвилинка до гулянки
24. Останній день Помпейї
25. Перезавантаження
26. Згадати усе
27. Дежавю
28. Нові викрадення і нові вчителі, або як позбутись злодія в одну розмову
29. Невже нудний паскудний хепі-енд?
30. Нібито я можу йому відмовити
Пролог. Кожен кінець - це новий початок
15. Джейсон вийшов на полювання
– Саро! Не хочеш розповісти мені про свої настільки важливі справи, що ти не верталась додому аж до зірочок на небі? – закричала маман, коли я тільки відчинила двері. Мені захотілося розвернутися та піти, але щось дзвеніло в голові з відчайдушним посланням, що мені треба лишитись.

– Ой! – Маман зайшла до коридору і здригнулася, не очікуючи побачити позаду мене Торі. – Добрий вечір, пане директоре. Може хоч Ви поясните мені причини такого пізнього повернення?

– З учорашнього дня я став репетитором Сари, міс Джей. Ваша донька подумала, що має невеликі проблеми з деякими предметами, тому вона попросила допомогти їй з ними. Але я впевнений, що марно, вона чудово справилась з усіма завданнями.

– І яким же ви предметом займались, що вона на дзвінки не відповідала? – розізлившись з новою силою, спитала маман.

Ні я, ні Торі не знали, що на це сказати. Я злякано зиркала в всі сторони, а Торі глухо і тихо гарчав, а наше спільне мовчання ще більше злило монстра, що я звала матір'ю.

– В мене вимкнувся телефон. Мабуть, в сумці щось затиснуло кнопку і я не помітила цього, – почала виправдовуватись я.

Судячи з виразу її обличчя, вона повірила. Якось занадто легко і швидко, але кому це важливо? Я ще поживу на світі білому!

– Якщо конфлікт вичерпано, – почав Торі, – то ми з Ронні краще повернемось додому.

– Що? І навіть не повечеряєте з нами? – різко змінивши своє ставлення до ситуації, спитала з янгольськими оченятами маман.

Позаду ж неї, з-за кутка вигулькнула голова і плечі Ронні, що почав яро жестикулювати свою відмову від вечері в нашій компанії.

– Ні, нам вже треба йти, – намагався відмовитися Торі, але я чудово розуміла, що його старання марні.

– Я запекла рульку, – неголосно з хитрою, навіть підлою посмішкою сказала маман.

Очі Торі значно округлились, руки напружились і ми з маман бачили, що він ніяк не може обрати між тишею власної квартири і шматом запеченого м'яса.

Що не кажи, а шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок.

Ронні позаду маман також був надзвичайно здивований таким козирем. Здається, ще трохи і в обох слюні потечуть.

– Навіть не знаю... – невпевнено протягнув він, все ще вагаючись.

– Я знаю! Ходімте, – відповіла різко маман і гордою ходою пішла на кухню.

Торі глянув на мене зі здивуванням і невпевненістю в очах, ніби питаючи дозволу, чи шукаючи пояснення на дії моєї матері. Я тільки потиснула плечима і, кивнуши в сторону кухні, направилась мити руки.

Реакцію Феррісів потрібно було бачити власними очима, щоб зрозуміти всю глибину їх емоцій. Щастя і недовіра панувала в очах, коли вони побачили стіл завалений різноманітними стравами, але я впевнена, що найбільше з них виділялася саме рулька.

– Я ж був на кухні весь цей час, – пошепки сказав мені Ронні, – як вона змогла втаїти від мене таке смакоття? Ще й з моїм нюхом?

А нюх в нього дійсно вартий заздрощів. Ронні міг перелічити все, що подавали в той чи інший день в їдальні, навіть не заходячи туди. Навіть будучи на іншому поверсі і в іншому крилі будівлі.

– Не забувай, що в неї четверо дітей і від кожного потрібно було сховати солодощі і крабові палички, – так само пошепки відповіла я.

– Саро, а звідки в тебе такий костюмчик? – спитала маман, коли ми вже сіли за стіл.

Я вже зовсім забула про нього! Я зиркнула на Торі, що мав би бути в такому ж, але виявилось, що він сидів в джинсах і світері, незрозуміло коли переодягнувшись. А ось я так і сиділа в своєму новенькому і вже улюбленому костюмі, чим привернула увагу маман, сестри і Ронні. Маман оглядала з цікавістю, з явним бажанням отримати такий самий. Бель витріщилась з заздрістю і таким же наміром, що й у маман. Ронні ж оглядав мій костюм з нерозумінням, зиркаючи на брата з жагою відповідей на свої, незрозумілі мені, питання.

– Після занять в мене з'явилась ідея пройтись по магазинам, – почала свою розповідь я, вигадуючи на ходу нові деталі, що тільки б підтверджували її правдоподібність. – Я хотіла просто подивитись, але цей костюм стояв на вітрині, останній з колекції і з шаленою знижкою, мабуть, продавці хотіли якнайшвидше позбутися лишнього клопоту. Шкода, що він останній, а то б і вам з Бель придбала б такі ж.

– Шкода, шкода, – задумливо протягнула маман.

– А чому ти, до речі, не з близнюками? – вирішила я відвести тему бесіди від себе подалі. – Я думала, що ви полетите разом.

– Я також так думала, але мені зателефонували з роботи і довелося змінити білети. Я полечу завтра о дев'ятій вечора.

– Дозволите спитати? – подав голос Торі, на що всі (крім Ронні, звісно) кивнули. – А чому ви так спішно відлітаєте? Та ще й в середині навчального року. Невже в хлопців немає зараз ніяких занять? Школи? Друзів?

– Все це знаходиться в Канаді, – почала маман, випередивши нас з Бель. – Вони навчаються там і проживають разом з батьком. Ми хотіли щоб дівчата також вчились разом з ними, але в них, як не дивно, жахливо з англійською, і якщо батько звертається до них на рідній мові, вони не розуміють нічого.

– А Ви розумієте його?

– Звісно я його розумію! Ми з ним знаємо обидві мови, у хлопців іноді проблеми з цією мовою, але з англійською в них все краще ніж у мене. А ці дві панни... Я краще промовчу.

Ми з Бель тільки й опустили погляди донизу, в тарілки. Соромно, коли твоєму вчителю з англійської кажуть, що на цій мові ти навіть батьків не розумієш.

– Дивно, – підмітив задумливо й тихо Торі і замовчав, тому маман довелося "штовхнути" його на пояснення своєї репліки, спитавши: "Що саме?".

– Просто на першому моєму занятті з ними, я поставив їм задачу: написати твір. Я одразу ж для себе підмітив, що лише в цих трьох немає жодних помилок. – Він вказав рукою на нас з Бель та Ронні. – Хіба що Сара, час від часу, забуває про артиклі, більше немає до чого причепитися.

Ми всі здивовано глянули на нього, особливо ми з Бель. З того самого дня він і словом не обмовився про ті твори.

– Але ж... – здивовано почала маман. – Ми минулого року відвідували Вікрама всією сім'єю. Їх і в магазин не можна було відправити!

– Так ми ж вчимо британську англійську! – відповів Торі, посміюючись. – Тим більше, що ми вчимо не розмовну мову. Не живу.

– Тобто ви хочете сказати, що вони знають англійську мову, але не ту, що треба?

– Слово в слово мої думки.

Далі бесіда продовжувалась без мене. Всі говорили, з чогось сміялись, або починали злісні дискусії, а я просто сиділа та думала про своє. Точніше я обдумувала все те, що сталося за сьогодні. Від моменту, коли мені пошили костюм і всучили кулон, до розповіді Мардена і зустріччю з маман.

Ось у вас бувало, що вам розповіли про близьку людину чи найкращого друга щось недобре, але в той же час правдиве, і ви ходите і не знаєте що ж робити і як до цього віднестися.

В мене зараз саме такий момент. Марден, звісно, не давав приводу для недовіри, але я його знаю менше дня. І Торі про нього мало знає.

Але ж це пояснює мою магію, те, що я змогла відкрити портал. Двічі! Та ще й одного разу крізь час.

– Ой, – почула я голос сестри крізь потік думок. – В нас цукор скінчився.

– Давай я схожу в магазин, – запропонувала я. – Всеодно він недалеко і працює цілодобово, та й я хочу назовні вийти.

– Ти ще не нагулялась?! – вибухнула маман.

– Одна? В таку то годину? – спитав Ронні. – Хочеш іти – йди, але я з тобою.

Я тільки легко кивнула і пішла одягатись. Хоча, що мені вдягати? Я й так одягнена, навіть не роззулась. Але це було б важко, коли твоє взуття – одне ціле зі штанами.

Ронні вже одягнувся і почав натягувати кросівки, коли якийсь голос, інстинкт, шосте чуття почало верещати, що я просто повинна лишитись вдома, всередині, в теплі та безпеці, але я просто не могла дивитись на стіни, де я неодноразово відходила від всіх тих викрадень, звідки викрали Бель і де зараз сиділа моя мати, що навіть не підозрювала, про те що я сьогодні дізналась.

– Він придбав тобі цей костюм? – вже на виході з дому спитав Ронні.

– Хто?

– Торі.

– Так.

Так собі розмова, якщо бути чесною.

– І хто ж його шив? Кайра, Шайс, Тафік...

– Остання, – перебила я його. – Здається вона.

– Тафік? – різко спитав він і трохи задумався. – Ви кудись спішили?

– Мабуть. На мій телефон прийшло повідомлення з погрозами на лафо.

– Ти знаєш про лафо?

– Так.

– А ти знаєш, що по дуже цікавому збігу обставин, ваша мова одна з двадцяти трьох тих, що збігається з лафо? Тільки звуки і літери в словах відмінні, але їх можна легко розшифрувати простою підстановкою літер.

– А як саме?

– Я тобі хто? Вчитель іноземної? Це не до мене, а до мого брата.

– Та ну тебе! Я краще в Айрона спитаю, він тут єдиний, хто не проти мені допомогти.

– То ти вже була в вимірі Зеор?

– Ти про коридор з скляним дахом і підлогою?

– Так.

– Тоді так.

– І чому ж він тебе притягнув туди?

– Хотів показати повідомлення Айрону. А потім там же з'явилась Бель, її туди відправив Марден.

– Це ще хто?

– Він той, хто викрав другу половину дівчат, але він в цьому не винен. В нього прозопагнозія, здається це так зветься.

– Не розрізняє лиць?

– Ага, він шукав мене, але помилково забирав з собою інших.

– Нащо саме ти йому? Це через твою магію?

– Майже. Це через мою силу, чи, як вони там казали... дар. Після мого дня народження, я зможу бачити істину. Точніше читати нитку долі і її основу.

– Основу?

– Так, на ній відображаються емоції, почуття, бажання і думки.

– То цей Мартем хотів, щоб ти розповіла чиїсь секретики в обмін на свободу дівчат?

– Він Марден і йому не потрібно було викрадати мене, щоб прочитати чиїсь секрети. Він має той же дар.

– Чекай, чекай, – сказав він, зупинившись. – То це він... ну, твій...

– Батько, – продовжила я його думку. Він глянув мені в очі, ніби вишукуючи там щось.

– Через це ти не хочеш бачити свою маму? Через те, що якийсь дивак, якого ти бачиш вперше в житті, сказав, що він твій батько?

– Він був одружений на ній.

– І ти віриш йому?

– Я... я не знаю. Знаєш, а малі так само переконували мене, що це твій брат той маньяк і викрадач, але ж я їм не вірила. І зараз я точно так само не вірю, що Марден мені брехав. Я просто відчуваю.

Ронні лише м'яко, але сумно всміхнувся мені, показуючи, що розуміє мене, і пішов далі, тому я тихо послідувала за ним.

Нарешті ми дійшли до магазину і насилу згадали ціль нашого приходу.

Купивши цукор, хлібці і печиво, ми пішли назад. Так як хлібці і печиво не входили в початковий список покупок, ми з Ронні активно заминали їх за щоки, щоб мої маман і сестра їх не бачили. Це вже нормальна практика для нас.

– А фцьо тди тудт гобфись? – спитав Ронні, з повним ротом печива. Здається він хотів сказати: "А що ти тут робиш?".

Я прослідкувала за його поглядом. Там стояв Торі.

– Чому ти тут? – перепитала вже я, коли ми підійшли ближче.

– Без обра́з, але в мене просто не вистачило терпіння, – почав він майже без емоцій в голосі. – Якщо Бель я ще можу витримати, то в комбінації з твоєю матір'ю це просто каторга для моїх вух. А можна мені також печива?

Я потягнула йому нещасну печивку, що одразу ж відправилась йому до рота.

– Я сказав, що нам вже дійсно треба йти додому, що піду зустріну тебе, – він глянув на Ронні. – і ми поїдемо додому.

– Ти чесно від них ось так відмазався, чи просто тихо звалив поки вони відволіклись?

Торі трохи помовчав і врешті відповів:

– Звалив.

– Так і знав! – крикнув переможно Ронні і вже тихіше й спокійніше продовжив. – Я й сам, наївний колись намагався піти від них цивілізовано, коли вони того не хтіли. Але в Долі були інші плани.

– Тобто?

– Він одного разу нишком втік з вечері, відпросившись до туалету, – відповіла я за нього, – а сам пішов в мою кімнату і виліз через вікно. Але мені завжди здавалося, що це брехня.

– Ну, взагалі-то ти права, – посміхаючись погодився з моїми давніми здогадками. – Я тоді просто відкрив портал. Ти ж про них знаєш, чи не так? По іншому ти в Зеор не потрапила б.

– Ну, звісно я знаю про портали. Я навіть відкрила один, чи два, – задумливо та гордо відповіла я.

– Та ну! І який смак? – почав жваво розпитувати мене Ронні.

– Лимон. А в тебе?

– Багаття. Люблю запах горілої деревини. А в цього вишеньки! – насміхаючись над братом розповідав Ронні.

– Якщо тебе це так смішить, то я заберу всі вишні собі. Можеш прощатись із соком, тістечками, пирогами і пляцками з вишнями.

– Я ж не серйозно! – одразу ж обурився Ронні.

– Ронні, тобі скоро третє століття буде, як ти не можеш за всі ці роки зрозуміти, що це такий же жарт, як і твій? Одна й та сама реакція кожен раз, що вперше, що тільки-но.

Я, не взмозі втриматись, розсміялась. Вони здивовано глянули на мене, а я ніяк не могла заспокоїтись. Вони такі милі, коли сваряться! В такі моменти вони стають істинними братами. Один – зосереджений стратег, а другий – довірливе кошеня.

– Що на цей раз? – спитав Ронні й сам почав сміятись, навіть не знаючи причини таких веселощів.

– Просто... просто я, – намагалась сказати я крізь сміх, але не могла.

Я не могла зупинись, хоча мені вже не було смішно, зовсім. Тим часом Торі також почав хихотіти з нерозумінням на обличчі.

Раптом перед очима все поплило і я почала втрачати свідомість.

Тільки не знову!

Останнє, що я побачила, це три пари чиїхось ніг, котрі бродили між мною і Феррісами, що вже також встигли впасти на землю.

Повіки несамовито тягнулись одна до одної і нарешті їх бажання здійснилося, а я заснула, з посмішкою на вустах.

П. С. Слова Ронні на рахунок лафо – правда! В главі "Перший слід" озвучено повідомлення на лафо, а в "Поверненні заблудшої сестри" його переклад. Простий шифр підстановки, кожна буква змінена на одну іншу букву. Вам лишається тільки вияснити котрі букви чергується між собою і Ви отримаєте приз! Зрозумієте лайку Тафік і перепалку між Торі та Девіллом!
© Бізельмоній ,
книга «З дівок у леді».
16. Купідон, психопат і нова стрижка
Комментарии
Упорядочить
  • По популярности
  • Сначала новые
  • По порядку
Показать все комментарии (1)
Лео Лея
15. Джейсон вийшов на полювання
І ось знову пригодам "Привіт!"
Ответить
2021-02-13 18:43:44
Нравится