0. Для початку - знайомство
1. Обнова вчительського складу
2. В гостях у директора
3. Пішли, поїхали проблеми
4. Коли університет стає божевільнею
5. Від однієї непритомності до іншої
6. Маман і бісики
7. Сни, що розкривають таємниці
8. Момент прозріння і назад в темряву
9. Коли світло починає гаснути
10. Перший слід
11. Повернення заблудшої сестри
12. Драсьте, я твій батько
13. Яка на смак магія?
14. Маньяк номер 3
15. Джейсон вийшов на полювання
16. Купідон, психопат і нова стрижка
17. З днем народження мене!
18. Коли Боги льють на твої штани свій чай
19. Батько-наркодилер і неадекватний дід
20. Побачення з покійниками
Вíторі Фéрріс
Са́ра Дже́й
21. Фізичне зцілення і моральне каліцтво
22. Перетворення Віоріки у Брута
23. Хвилинка до гулянки
24. Останній день Помпейї
25. Перезавантаження
26. Згадати усе
27. Дежавю
28. Нові викрадення і нові вчителі, або як позбутись злодія в одну розмову
29. Невже нудний паскудний хепі-енд?
30. Нібито я можу йому відмовити
Пролог. Кожен кінець - це новий початок
30. Нібито я можу йому відмовити
– Першим нашим гостем буде Долія, – з хитрою усмішкою на обличчі сказав Марден. – Вона зараз або у вимірі Зеор, себто десь тут, або в своєму особистому підвимірі. Як я знаю, ти вже бувала у її підвимірі, тому йдеш туди, а я поки гляну тут. Зустрічаємось на цьому ж місці через хвилину, ясно?

– А що я маю казати, якщо зустріну її? – спитала я, не розуміючи навіть як і куди мені її запрошувати.

– Скажи, що я вирішив повернутися зі списку зниклих назад до життя, тому влаштовую невелику вечірку і хочу її там бачити. Поруч з Кайтеном. Зроби на цьому акцент, бо інакше вона й відмовити може.

– Гаразд, – сказала я, обдумуючи і запам'ятовуючи його слова, допоки він не розвернувся до мене спиною, готовий піти і я вирішила, що й сама можу відправлятися в путь. Відкривши портал до житла Долії, я просунула всередину руку і почала р'яно нею махати. Еквівалент стуку, бо, як пам'ятаєте, двері там тільки одні і навіть вони не вхідні.

Логічно, що відповідь "Заходь" від лиця хазяйки підвиміру також знайшло собі еквівалент у вигляді Долії, що з шаленою силою схопила мою руку і потягнула всередину.

– Любко, невже щось сталося? – спокійно, але здивовано запитала хазяйка підвиміру, все ще стискаючи мою руку.

– Так, – енергійно відповіла я, трохи занепокоївши Долію, але усмішка у мене на обличчі все ж натякнула їй, що переживати не треба. – Марден вирішив повернутися зі списку зниклих назад до життя, тому влаштовує невеличку вечірку і хоче тебе там бачити. Поруч з Кайтеном.

– От же хитрий біс, – ледве чутно прошепотіла Долія сама собі, але потім продовжила уже чітко й гучно: – Як я можу відмовитись від такого запрошення?! Та все ж хочу поцікавитись: а хто ще буде присутній там?

– Ну, Марден хотів би ще бачити там Торі, Бель, казав, що не проти моїх братів, але я сумніваюся, що це повний перелік. Давай будемо йти, бо ми ще мали зустрітися з ним в вимірі Зеор.

– Тоді веди мене, дитя, – сміючись відповіла Долія і, прикривши очі однією рукою, подала мені другу руку, щоб я могла її вести. Я, так само посміюючись, узяла її за руку і, відчинивши портал, повела її до нашого з Марденом місця зустрічі. Він, до речі, уже стояв там, притиснувши руку до обличчя.

– Щось сталося? – просто не могла не спитати я.

– Ви вже тут? – не помітивши нас раніше, розгублено спитав він, несвідомо прибравши руку від обличчя.

– Хто тобі так носа розквасив? – спитала в мене за спиною Долія, побачивши криваву пляму на обличчі Мардена, що розплилась від носа аж до підборіддя.

– Батько, – сумно всміхнувшись признався він. – І, як на зло, нема де змити це усе, а одяг марати не хочеться.

– Давай до нас в університет, – запропонувала я. – Заодно і Торі з Бель заберемо. Там ще є Крістін, Вікторія і Роуві. Може їх також заберемо, га?

– Якщо вони схочуть, – мило всміхнувшись і знизавши плечима, відповів він. Таке враження, ніби він просто не в силах мені відмовити. – Долія, чи не могла б ти?

– Тут відмовиш, – насмішливо зауважила вона і махнула правицею, відправляючи нас до університету.

Першим нас зустрів там Торі, що дуже вчасно вийшов з кабінету, ніби відчувши наше прибуття.

– А ось і п'ятий в банді! – весело підмітив Марден трохи здивованому, але загалом спокійному Торі. – Не підкажеш де тут у вас вбиральня? А то кров мені трохи не пасує.

– Прямо по коридору, а коли той закінчиться одразу наліво і в самий кінець, – вказав йому маршрут Торі. – Білі двері з відповідною табличкою на них.

– Дуже вдячний! – вигукнув Марден, вже встигнувши відбігти від нас на деяку відстань.

– Це той про кого я подумав? – тихо спитав Торі, підійшовши до мене ближче.

– Ага, – весело відповіла я, кивнувши головою для певності.

– То що за банда і як я можу бути в ній п'ятим, якщо в вас немає четвертого? – вже не так тихо спитав Торі у мене і Долії.

– Марден закатує вечірку, але спочатку хотів зібрати воєдину всіх гостей, – відповіла замість вже готової пояснювати мене Богиня. – А четвертий в компанії Кайтен.

– Я сподіваюся він був останнім воскреснувшим на сьогодні, – жартівливо поцікавився у неї Торі, склавши руки на грудях.

– Я бачу Сара на тебе дуже добре впливає, раз ти вже почав жартувати переді мною, – також жартівливо відгризнулась у відповідь Долія. Щоправда, розсмішив її підкол тільки мене і, коли я старанно стримувала сміх, Торі тільки невдоволено фиркнув.

– А де всі інші? – крізь хихотіння почулось моє питання.

– Крістін, як не дивно, говорила коротко й по суті, тому ми закінчили швидко і всі розійшлися, – спокійно розповідав Торі, переводячи погляд то на мене, то на Долію за моєю спиною, то на коридор, де ми востаннє бачили Мардена. – Лишилась тільки Анабель. Їй палко приспічило до вбиральні, але головною причиною лишитися вона назвала бажання тебе дочекатися.

– А в тебе? – кокетливо глянувши на нього, спитала я.

– А чим я гірше? – нарешті всміхнувшись, спитав він.

– Ти не її сестра і це найголовніший довід того, що ти гірше! – гордо заявила Бель, що йшла якраз з вбиральні, поправляючи на ходу спідницю.

– І слава маман, що він не її сестра, – округливши очі і приклавши руку до серця, заявила Долія, поки моя пам'ять люб'язно пояснила її висказання: "Долія – донька двух взаємопов'язаних між собою Божеств – Долі та Карми. Доля їй мати, а Карма – батько. В Кайтена безперечно найстрашніша теща. Та й тесть не краще".

– Усе, я закінчив, – заявив Марден, що вже йшов до нас, притискаючиси до носа якусь серветку, що вже встигла окраситись в червоний колір. – То це всі, чи як?

– Тут окрім нас є тільки прибиральниці і вчителі, але вони сидять в учительській знайомляться з Арчі, – відповів директор закладу.

– Тоді гайда за іншими! – відповів Марден і, підійшовши до мене, тихо спитав: – Дівчат, ви ж не проти, якщо я запрошу ваших братів?

– Твоє свято, тобі вирішувати, – стенувши плечима, зауважила я. – Але якщо цікавить, то мені здається, нікому від цього гірше не стане.

– Долія, ти випадково не знаєш де ці бісенята? – спитав він уже у Богині.

– Та це навіть я можу сказати, – зауважила невдоволено Бель. – Вони з мамою на дачі. Сара знає де це, хай відкриє портал.

Марден, задоволено всміхнувшись, повернувся до мене і кивком дав сигнал на відкриття порталу. Тому я легко махнула правицею, уявляючи собі двір нашого будиночку, і перед нами ліниво розтянулась біла пляма порталу.

– Ласкаво просимо, – махнула на портал Бель і всі по черзі стали заходити всередину.

Першим, що я побачила, зайшовши, був Ден разом з Пітером, що нахмуривши брови водили натягнутими на лук стрілами в сторону новоприбулих, видно до цього вони тренувались, аж поки на ганок не ступила нога Бель і вона на всю горлянку прокричала:

– Я щось не зрозуміла?! Це що таке, малі?! Тренуватись треба на мішенях, а не на нас! А ну швидко склали зброю!

І в той час, як Ден просто ослабив тетиву і опустив стрілу, Пітер налякано впустив зброю з рук і стріла, до сих пір натягнута, вирвавшись з рук стрілка ледве не проткнувши Долії ногу.

– Вмерти схотів? – заверещала на весь район Долія, цим самим змусивши маман вийти з дому.

Неочікувані гості її, м'яко кажучи, здивували. Її очі блукали по нас, поки не зупинились на Марденові, що завчасно, але намарно прикрив половину обличчя серветкою, якою недавно стискав лише носа.

– Ти? – злісно спитала вона, не звертаючись ні до кого конкретного, хоча всі, крім бісенят, розуміли до кого вона. Марден розгублено глянув на мене і я, нарешті згадавши, що він не розрізняє облич, ледь помітно кивнула, підтверджуючи, що це та, про кого він подумав. – Невже ти вже встиг забути мене? – з помітною злістю в голосі спитала маман, помітивши наші переглядки.

– Що ти, Вероніко? – удавано обурившись і ніби розчарувавшись, спитав Марден. – Як тебе забудеш? Але якщо ти конкретно про своє обличчя, то ти абсолютно права. Ніколи не міг запам'ятати чиє-небуть обличчя.

– Ти ще й знущаєшся наді мною? – підійшовши до нього, спитала маман. – І прибери це від обличчя! Будь чоловіком і подивись мені нормально в вічі.

Марден, трохи забарився з виконанням її прохання. Видно пам'ятав іще, що маман боїться крові. Але все ж, зітхнувши, прибрав серветку від обличчя, та повернув її назад, коли кров знову потекла з його носа, а маман поп'ятилась назад, ледве не непритомніючи.

– Хай поки так побуде, – заявив він. – Я тільки хотів вас запросити на свято.

– Яке ще свято? – в'яло спитала маман, спираючись на Дена, що підтримував її за плечі після потрясіння.

– Сарин день народження, – мило всміхнувшись відповів Марден. – Та й сьогодні я вперше зустрічаюсь із нею, як з невісткою, – додав він, махнувши рукою на Долію, змусивши маман збліднути ще більше після повторного розгляду незвичної дівчини, що ростом була вище Торі, а очима лякала навіть хлопців. Марден ще хотів щось додати, глянувши на Торі, але, на щастя, передумав.

– А нащо ми? – поцікавився Пітер.

– Ви ж також члени сім'ї! – мило всміхнувшись, заявив Марден.

– Яким це боком? – очунявши, спитала маман. – Так, я була на тобі одружена, але це не означає, що ми сім'я!

– Я її батько, – признався Марден, вказавши пальцем на мене і своєю прямолінійністю здивувавши усіх.

– Ти дибіл? – тихо спитала у нього Долія.

– Тобто батько?! – округливши очі, спитала вереском маман. Бісики були здивовані не менше.

– Ви серйозно? – здивувався Марден і рішуче направився до мене, витираючи насухо носа. Дійшовши до мене, він притиснув мене до себе за плечі, дозволяючи іншим порівняти наші обличчя. – Я не вірю, що в тебе хоча б сумнівів не було. Невже ми не схожі?

– Чорт забирай, ма, вони ж як двійнята! – крикнув Пітер. – Ти що, навіть ніяких підозр не мала? Ганьба.

Маман тільки прикусила нижню губу і зло глянула на Мардена, що вже склав серветку до кишені, видно магія допомогла кровотечі припинитись раніше.

– То як? Ви з нами? – спитав він з невинною посмішкою на обличчі.

– Ні! Вони нікуди не підуть! – вибухнула гнівно маман. – Ні хлопці, ні дівки! Чи ти думаєш, що після того, як ти ввірвався сюди, заявив про своє батьківство над Сарою і мило всміхнувся мені, я пробачу тобі зраду?!

– Зраду? – здивовано спитав Марден. – Я переплутав столики!

– Ти приставав до моєї сестри, до подруг, але та дамочка була останньою краплею! Чи ти весь час нас "плутав"?

– Так! – зі злістю і полегшенням крикнув Марден. – У мене прозопагнозія, тобто я не розрізняю облич. Узагалі!

– Це єдине, що ти придумав за двадцять років? Хвороба?

– Я нею майже все життя страждаю! – з усієї сили крикнув він. – Я потрапив в аварію і потім перестав впізнавати рідних, а потім зрозумів, що не впізнаю нікого узагалі. Я навіки запам'ятав слова лікаря: "Ушкодження мозку в області правої нижньопотиличної області". Ні слова не розумів, але знав, що влип на все життя. І був правий!

Маман уже здивовано глянула на колишнього чоловіка, але позиції не змінила, тому спокійно сказала:

– Тим не менш, ми уже розійшлися. Я знову вийшла заміж і ти більше не причетний до моєї сім'ї. Тому забирай свою компанію і йди звідси. Дівчата ходіть до мене, будь ласка.

– Ні, – тихо сказала я, коли маман зиркнула на мене, розуміючи, що, на відміну від Бель, я стою на місці.

– Саро, що б він не наплів тобі, ти лишаєшся тут!

– Тоді я йду не до нього, а до свого брата! – заявила я, змусивши маман гикнути зі здивування, а братів налякано переглянутись. – Якщо й так не дозволяєш піду з Торі.

– Хто така Торі? – спокійно, але з істеричними нотками в голосі спитала маман.

– З мене годі цього маразму! – вигукнув власник злощасного імені. – Так, ми зрозуміли, що ви з Марденом не в ладах, але Сара його донька і він хоче дійсно стати їй батьком, тому вона обов'язково йде з нами! Анабель старша за неї, до речі, повнолітня і доросла, має право вирішувати самостійно куди і з ким їй іти. Хлопці отримали запрошення відокремлене від Вашого, тому самі вирішують приймати його чи лишитись тут. А Ви! Ви давно розвелись, але заради свята, що, до речі, присвячене вашій спільній доньці могли б і потерпіти. Даю три секунди на роздуми і ми йдемо! Марден, портал, – наказав грізно Торі і Марден поспішив виконати його наказ. – Один... – прозвучало в повітрі і Бель поспішила назад до мене. –  Два... – прозвучало вже голосніше і Пітер також, глянувши на маман, трохи злякано пішов до нас. – Три, – закінчив відлік Торі і вже зробив перший крок до порталу, як Ден побіг за нами. Він зайшов якраз переді мною і єдиним, хто лишився на ганкові був Марден і його колишня дружина.

– Ти йди, я наздожену, – м'яко сказав мені Марден і пішов в бік маман, закривши за мною портал.

– Він змінив декорації, – спокійно зауважила Долія.

– Вау! – здивовано протягнув Ден. – Де це ми?

– Ми в особистому підвимірі Мардена, – відповіла я.

– Він же твій батько, чого ти звеш його по імені? – спитав Пітер, ніби не помітивши краєвид.

– Я про це дізналась тільки тиждень тому, я ще не звикла до цього, – почала сором'язливо виправдовуватись я.

– Тоді наступне питання, – продовжив він, – чому вечірка в честь твого дня народження, якщо він через тиждень?

– Ах, точно, вони ж не знають, – вибухнувши сміхом, зауважила Долія. – Наша Сарочка здійнила кілька стрибків у часі в свій день народження і повернулась якраз за тиждень до нього. Тобто фізично їй уже двадцять, а календарно ще дев'ятнадцять.

– А тепер моє питання, – почула я голос Кайтена позаду. – Чого вас тут так багацько? І коли ви узагалі встигли? І де тато?

– Твій батько розмовляє зі своєю колишньою дружиною, – відповіла ніжно Долія.

– Нащо? – здивовано спитав очевидне Кайтен.

– Мабуть хоче бачити її тут, – запропонував Торі.

– А можна тепер я спитаю? – поцікавився Ден і, не чекаючи відповіді, продовжив. – Ми твої брати, Бель твоя сестра, цей чудик твій брат, так? – Отримавши від мене ствердний кивок він продовжив: – Він твій брат, а вона його дружина, все вірно? – Долія також кивнула і він, вказавши пальцем на Торі, задав основне питання: – Якщо ми всі твої родичі, тоді хто це?

Я глянула на Торі, він на мене, але відповісти довелося мені, тому я відповіла якомога правдивіше:

– Його звуть Торі, точніше Віторі, і... – зам'ялась я, сором'язливо опустивши очі в землю, – він, якби, мій бойфренд.

Піднявши очі я боязко слідкувала за реакцією інших. Кайтен і Бель всім своїм видом так і казали: "Велике дєло лісапед, мені це вже відомо". Обличчя Долії виражало щасливу гордість за мене і мою таку-собі сміливість. Такі ж емоції панували і на обличчі Торі. Бісенята ж шоковано порозкривали роти і осудливо гляділи то на мене, то на Торі.

– Чорт, – очуняв першим Ден. – Це ж виходить ми програли.

– Що програли? – почули ми голос маман позаду.

– Спір програли! – засмучено продовжив він. – Ми думали, що Бель перша собі залицяльника знайде, а тато казав, що в Сари більше шансів! Ми програли приставку! – ледве не ридав Ден, поки його близнюк заспокійливо плескав його по спині з обличчям, що виражало гнів на мене і сум за приставкою.

– Тобто?! – крикнули водночас Бель і маман. Бель ображено, а маман шоковано.

– Саро, про що він меле? – спитала маман, гнівно дивлячись мені у вічі.

– Ну, маю ж я право на особисте життя, – знову нервово й налякано пояснювала я.

– Саро, хто він? – ледве не хижо ричала маман. Раптом на плечі з'явилась чиясь тепла долоня і в мене за спиною почувся голос Торі:

– Я. А тепер, мені здається, що нам всім варто заспокоїтись, бо таке враження, ніби це не свято, а допит. Ще й іменинницю лякаєте.

Маман щось вже хотіла додати, та передумала, помітивши вираз мого обличчя і повіки, що швидко кліпали, намагаючись сховати сльози. Треба взяти якусь відпустку, а то так не далеко істеричкою стати.

– Кайтен, ти м'ясо приніс? – спитав раптом Марден.

– Ну, то так, – трохи здивовано він швидкої переміни теми відповів Кайтен.

– Чудесно, дай сюди, – наказав Марден і, підійшовши з мискою до Торі, протягнув м'ясо йому і додав: – Я сподіваюся ти знаєш що з цим робити?

– Чого я? – не второпав той, та все ж миску узяв.

– А хто з нас тут пірокінетик? – спитав Марден, розвівши руки в боки.

– Що таке пірокінетик? – спитав хутко Пітер.

– Зараз побачиш, – хитро підмітив Кайтен, тому Торі поспішив виконати своє завдання і змусив руку нижче ліктя палати, смажачи м'ясо в власному соку. Щастя, що миска залізна, але навіть так її доведеться потім викинути.

– Все, годі, Віторі, а то лишиш нам одне вугілля, – зауважив жартівливо Марден і, здивувавши всіх, голими руками забрав у Торі миску. Я, захоплена таким шоу, зовсім не помітила зачаровані обличчя хлопців і Бель, задоволене Мардена і до чортиків налякане маман.

– Саро, ні, – прошепотіла вона мені, підійшовши ближче. – Ти ж розумієш, що він і тебе так спалити може?

Не встигла я їй відповісти, як почула зле цямканя Торі позаду і відчула його долоні в мене на талії. Раптом його руки знов палахнули вогнем, що ніяк не міг мене обпекти, і власник полум'я ліниво промовив:

– Мадам, вогонь магічний і, як бачите, він не причинить зла живим людям, хіба що якщо я надто сильно цього зажадаю.

– А як ти даси мені гарантію, що ти не зажадаєш Сарі такої участі? – видно, вже переборовши страх перед Торі і його здібностями, спитала маман.

– Хм, є один спосіб, але він Вам наврядчи сподобається, – промовив Торі і, навіть не бачачи його обличчя, я знала, що на ньому панує дуже хитра усмішка.

– Ну й що за спосіб? – трохи занепокоїно, але твердо спитала маман.

– Розумієте, можна скріпити дві душі разом. Тобто скріплені будуть відчувати одне одного, як фізично, так і морально. На тіло наносяться парні магічні тату, що починають наносити серйозну фізичну шкоду, якщо ти шкодиш своїй парі. Але загалом це безболісно і безпечно, якщо не порушувати правила.

– Звучить знайомо, – зауважила сама собі маман, але вже голосніше продовжила: – І ти можеш це зробити?

– Та хоч прямо зараз. Даєте дозвіл, міс Джей?

– Ну, давай, – спокійно відповіла маман.

Торі ж, хитро всміхнувшись, став переді мною, але так, щоб нас обох всі прекрасно бачили і... став на одне коліно.

В мене аж мову відняло, та на відміну від мене, Торі зберіг здібність говорити і, дивлячись мені у очі, почав свою промову:

– Сарочко, хоч ми знайомі якісь нещасні двісті вісімдесят років, – на цих словах Марденові довелось рукою заткнути червоній від злості маман рота, поки хлопці тримали їй ноги і руки, – я готовий визнати, що ти полонила моє серце за жалюгідно короткі пів години розмови. Хоча і те, що ти мене двічі воскресила в стороні також не стоїть. – По щоках і вухах поплівся злощасний рум'янець. – Зазвичай для фарматоне вибір дружини це справа довгих років і тяжких роздумів, але я виявився щасливчиком, котрого позбавила всіх цих мук дівчина, що просто випадково відкрила портал не туди й не тоді. – Його рука повільно потягнулась до кишені штанів і я ледве не задихнулась зі щастя. – Саро Маєсто, чи позбавиш ти мене душевних страждань і вийдеш за мене заміж? – спитав він і за традицією розкрив маленьку синю коробочку з срібною каблучкою прикрашеною червоним каменем.

– Ні! – люто крикнула маман, вирвавшись з рук Мардена.

– Так! – спокійно, але зверхньо заперечила їй Долія.

– Вмовкли обидві! – гаркнув Торі, глянувши на них. – Не вам пропозицію роблю! – додав він і повернувся назад до мене, дивлячись мені в очі так, як дивиться цуценя на свою хазяйку – То що ти думаєш, Саро? Вирішувати тільки тобі.

– Так, – ледве чутно від шоку відповіла я, але навіть цього йому вистачило, щоб розплистись в щасливій усмішці і з явною насолодою натягнути мені на пальця обручку.

– Я можу тебе поцілувати, чи нехай хтось для початку всадить мені кинжал в спину? – пошепки спитав він, піднявшись з колін.

– Годі з мене цих травм і крові, – трохи нахмурившись, зауважила я. – На цей раз, давай поцілунки будуть мирними.

– Без проблем, – тільки й почула я шепіт Торі перед тим, як мої губи обпалило вже знайоме тепло.
© Бізельмоній ,
книга «З дівок у леді».
Пролог. Кожен кінець - це новий початок
Комментарии
Упорядочить
  • По популярности
  • Сначала новые
  • По порядку
Показать все комментарии (3)
Юлія Гаргат
30. Нібито я можу йому відмовити
Уррррааа!!! Я дочекалась😍😍😍я почуваюсь найщасливішою☺️☺️☺️Торі і Сара нарешті😎👌😍
Ответить
2018-11-30 23:06:10
2
Cave Lizard
30. Нібито я можу йому відмовити
Мені подобається цей момент!!!
Ответить
2020-06-08 15:57:20
1
Лео Лея
30. Нібито я можу йому відмовити
Дуже романтично, ефектно і феєрично 👍
Ответить
2021-02-16 21:54:37
Нравится