– Шсо тхи хутх гопгиш? – Це було першим, що я почула пройшовши крізь портал.

Обернувшись я помітила... Якого біса він тут робить?!

– Кайтен? Що ти тут робиш? Не те щоб я була проти, але чому? І взагалі, де це "тут"? Що це за місце? І де Долія? – тараторила я, майже не роблячи паузи між словами. Та замість того, щоб дати відповіді на мої запитання він наспіх дожував... щось і вибіг в іншу кімнату. Мабуть щоб одягнути щось іще, крім трусів, що й так були на ньому.

А мені не залишалося нічого іншого, окрім як спробувати зрозуміти де це "тут". Але відсутність будь-яких вікон і присутність лише однієї двері значно ускладнили це завдання. Після виявлення цього не дуже веселого факту, я повела погляд далі. По темному дерев'яному столу, на якому ще стояла тарілка Кайтена, по таких же темних стільцях, по подушках, що були розкидані усюди і по стінах, чий колір приховували нечисленні фото. Цікаво, а чиї фото зберігає у себе ця божевільна Богиня?

В самому центрі стіни навпроти столу висіло фото самої Долії. Воно було відносно невеликим, але помітним, яскравим. На ньому усміхнена Богиня, одягнена в блискучі коштовності і багатокольорову одежу, пригорнула до себе юнака в схожій одежі. Вони виглядали як сім'я.

Поруч висіло фото Крістін. Дівчина поміхалася на всі 32 зуба, розтираючи по обличчю кольорові фарби і пригладжуючи коротке вогняне волосся, що стирчало в усібіч. Але її погляд був напрямлений не в об'єктив камери, а кудись уліво.

Прослідкувавши за її погядом, я помітила схоже фото. Симпатичний брюнет з овальною формою обличчя і смарагдовими очима повними дитячого здивування, ніби дивився прямо на мене, шукаючи пояснення для білосніжної фарби, що розтеклась по його обличчю.

З-за рамки фотографії стирчав якийсь папірець і, звісно ж, моя цікавість дала наказ його витягнути. Та це виявилося не так уже й просто, тому я здалася і просто зняла рамку зі стіни. Папірець зайняв усю задню частину рамки і, як я зрозуміла, на ньому була записана деяка інформація про зображеного на фото чоловіка. Там було написано:

• Алекса́ндр Ордо́вік, пізніше Ферріс
• Чоловік Крістíн
• Магічний рівень: -1, після переродження D-1+
• Страждає гаптофобією

Цікаво, а що в інших написано? Так-с, до фото Крістін і Долії я не дістану, тому доведеться шукати інших знайомих. Ну, спочатку пошукаємо надмірно рудих.

А ось і Роуві! На фото він стояв у стійці "струнко" зі страхом в очах, мабуть, боячись злякати метеликів, що обліпили його з усіх сторін. Мені вдалося знайти його серед інших фото тільки завдяки волоссю і очам, так як один з метеликів всівся йому прямо на носа і, розкривши блакитні крила, закрив усе лице, нижче очей.

На зворотному боці фото було написано:
• Сауре́ві Фе́рріс
• Одружений на Люсíль Дáркблю.
• Магічний рівень: В-2
• Страждає педіофобією.

Я б іще довго роздумувала над значенням слова "педіофобія" і тим, що Роуві одружений, якби не помітила фото Торі поруч. Він такий милий на цій фотографії!

З помітним рум'янцем і сором'язливим поглядом на щось трохи вище камери, він стояв весь обсипаний різноманітними квітами, потираючи шию.

Та як тільки мої загребущі рученята були готові повернути фото і прочитати папірець, прикріплений до зворотного боку фотографії, в кімнату ввійшов Кайтен з криком:

– Повішай назад!

– Нащо мене так лякати?! – викрикнула я йому у відповідь, відверто злякавшись його появі. Тепер, окрім спіднього, що я вже бачила, на ньому була ще й футболка з написом "I wanna sleep but it doesn't want me" ("Я хочу спати, але воно мене не хоче"), джинси і... шкарпетки з пандочками на носках. Такі ж як і у мене. Шкода, що чоботи є одним цілим зі штанами, було б цікаво порівняти їх.

– То як ти тут опинилась? – повернув мене в реальність Кайтен.

– Долія відправила мене сюди, – крізь роздуми промямлила я.

– Ну, це й так ясно, бо тільки вона могла відправити тебе в цей підвимір.

– Чому? – наново ввімкнула я у собі допитливе дитя.

– Бо це її підвимір.

І тут щось клацнуло всередині моєї голови і я, з підозрою зіщуривши очі, спитала його:

– А якого чорта ти тут робиш? Чому вона відправила сюди тебе?

– Я? Ну, цей, як його... – з виступаючим рум'янцем на щоках мямлив він. – А взагалі, це не твоє діло! Це секрет!

– Тоді я тобі також нічого не скажу! – ображено надувши щоки, крикнула я йому в обличчя.

– А чому в тебе нога ціла скажеш? – запитав він, ввівши мене в ступір. Цілий день його бачу, а він тільки зараз це питає? Чи до нього тільки зараз дійшло?

– Ти це тільки зараз помітив?

– Так я ж тебе вперше за день бачу! – розгублено розвівши руками в боки, виправдовувався він.

– Як вперше? А зранку?

– Я з учорашнього вечора був тут. Як тільки з тобою розібралися, сюди приперся.

І тут мій мозок перейшов в режим "для контрольних робіт", тобто став працювати по мінімуму.

Може то в мене були глюки? Але ж інші також його бачили. Може це у нього якісь проблеми з пам'яттю? Або він мені бреше? Але ж нащо йому мене дурити, та й здогадку з пам'яттю можна легко перевірити – спитати Долію, бо наврядчи він сидів сам в її особистому вимірі.

Пом'яни чорта. Як тільки я згадала про Долію, як почула її здивоване "Ой!".

– Слухай, з чого б це раптом ти її сюди притягнула? – без передмов почав Кайтен, підійшовши ближче до Богині.

– А мене цікавить чому ти його сюди притягнула і чому він каже, що його не було на Помпейї сьогодні? – вставила і я своє запитання. – Я ж його чітко бачила і чула. Та й інші також його бачили.

– Чекайте-но! Не все ж одразу! – зовсім розгубилася Долія від такого напливу питань. – Кайт, Сара тут, бо нам ще потрібно вияснити як саме вона змінила своє майбутнє. Саро, Кайтен дійсно був тут і там водночас. Я підіслала туди маріонетку, що повинна була підтвердити смерть Кайтена. Але вбивати його насправді його ніхто не збирається, не хвилюйся.

– А хіба мого дозволу не треба спитати? – ображено надувши щоки, як я хвилину тому, спитав він.

– Ні, – коротко відповіла Богиня і, вихопивши з моїх рук фото Торі, пройшла до того місця, де воно раніше висіло, щоб начепити його назад, при цьому задумливо додавши: – Кайтен, ти б не хотів прибрати зі столу?

Недавно зійшовший рум'янець знову повернувся на обличчя Кайтена, тому він зі швидкістю звука рванув до столу, щоб прибрати звідти залишки своєї трапези.

– Кайт, – почула я голос Долії, що роздивлялася фото на стінах. – Чи не міг би ти мені дещо принести?

– Звісно, – одразу ж погодився він, видно, боячись відмовити Богині у такому засмученому стані. – Що саме?

– Кришталеву кулю. І будь акуратним з нею.

– Але ж... – готовий був заперечити Кайтен, але Долія його перебила:

– Якщо я попросила тебе, то це означає, що ти повинен це зробити Кайтен, тому не переч мені, будь ласка. Хоча б сьогодні.

І хоч докір був адресований не мені, від її сухого сталевого голосу мені стало так само лячно, як і Кайтену, котрий, кинувши занепокоєний погляд спочатку на Долію, а потім і на мене, зайшов назад до єдиних дверей тут.

Коли я вже почала боятися цієї тяжкої тиші, він повільно вийшов назад, тримаючи в руках прозору кулю, розміром з мою голову. На звук його боязких кроків обернулась Долія і забрала такий лякаючий його предмет. Далі вона помахом правої руки відкрила портал і пальцем поманила нас з Кайтеном всередину.

Пройшовши крізь портал, я була радше шокована, ніж здивована. Прямо перед моїм носом прямо в безкраїй порожнечі розгорнулося полотно з всіляких бачених і небачених мною кольорів. Різнокольорові ниточки зпліталися у неймовірні візерунки, змушуючи кольори плисти перед очима. Обернувшись, я не побачила ніяких країв і меж цього мережива, що здавалося дуже підозрілим.

– До-о-олі-і-ія, – протягнула я, – а де це ми?

– В спецвимірі обмеженого доступу, – чітко й коротко відповіла Богиня, роздивляючись полотно, ніби щось шукаючи на ньому. – Тут зберігається полотно Долі, тому попрошу вас обох нічого не чіпати. Зрозуміло?! – спитала вона з нажимом, ніби погрожуючи, на що ми з Кайтеном просто не могли відмовити.

Переконавшись, що ми достатньо налякані щоб нічого не чіпати, вона приречено зітхнула і приклала кулю до полотна.

Підкравшись до неї ззаду, ми почали безцеремонно підлядати з-за її плеча за всіма махінаціями з кулею. І хоча ми з Кайтеном бачили лише розмиті плями і силуети, Долія явно роздивлялася щось чітке і зрозуміле.

Раптом вона приклала руку до полотна і, змахнувши нею, змусила полотно рухатися, мабуть, шукаючи якесь конкретне місце на ньому.

Врешті знайшовши те, що потрібно, вона приклала кулю до цього місця і почала зосереджено щось шукати.

– Саро, я тебе приб'ю, – нарешті вимовила вона, перервавши мертву тишу.

– З чого б це раптом?! – розгублено промямлила я, почувши таку погрозу від Богині, що безперечно була в змозі її виконати.

– Ти справила хороше враження на Тейса і він, упізнавши тебе на твоє шестиріччя, частково узяв над тобою опіку, – почала пояснення Долія. – Ти майже не вплинула на Долю світу, але кардинально змінила власну. Якщо коротко, то ти пройшла повний курс магічного вчення і здала всі екзамени, отримавши звання хас'асакрі з рівнем В-4 і рекомендацію в сектор С. Там, до речі, працює Торі і ти найближчим часом почнеш стажуватись у нього разом з Аароном. З ініціативи Торі, як не дивно.

– Чекай-но! – перебила я її, через надлишок вхідної інформації. – Як я буду у нього стажуватися, якщо я нічого цього не робила!

– Потім при переміщенні у свій час ти це усе згадаєш, при цьому ти не втратиш свою пам'ять з тієї часової паралелі, – заспокоїла мене Долія, забираючи кулю від полотна. – Ти узагалі дуже щаслива. Пізнала життя без магії, спокійне й щасливе, а потім ще й одним скоком в минуле забезпечила собі могутнього опікуна, пристойну магічну освіту і підтримку одразу двох найбільших сімей виміру Зеор. Правда, викрадення значно скоротились, але не припинились.

– Ти це серйозно? – ледве не нила я. – Я думала, що це переміщення в минуле було якраз таки заради припинення всіх тих викрадень.

– Ні! – заперечила Богина з нотками здивування в голосі. – З твоїм даром і твоєю позицією в ході Долі тебе неможливо ігнорувати. Завжди знаходяться фарматоне низького рівня, що намагаються вийти в світло за рахунок крі та сазарі. Ти б знала які пригоди пережила Крістін в свій час.

– Кайтен! – різко перебила я її, не взмозі втриматись. – А з тобою колись щось подібне траплялось?

Це питання застало зненацька як мого брата, так і Богиню. І поки щоки Кайтена заливались зрадливим рум'янцем, його голова почала повільно, ніби соромлячись, рухатись з однієї сторони в іншу, даючи негативну відповідь на моє питання.

Я обернулась до Богині, що мовчки розглядала полотно, не маючи ніякого бажання продовжувати цю розмову.

– І що ми робитимемо далі? – ледве чутно спитала я, ніби сама у себе.

Почувши моє питання, Долія підняла свій погляд на мене і я побачила той грайливий вогонь, що завжди передує великим пригодам на мою дупу.

– Ми перезавантажимо гру наново.