0. Для початку - знайомство
1. Обнова вчительського складу
2. В гостях у директора
3. Пішли, поїхали проблеми
4. Коли університет стає божевільнею
5. Від однієї непритомності до іншої
6. Маман і бісики
7. Сни, що розкривають таємниці
8. Момент прозріння і назад в темряву
9. Коли світло починає гаснути
10. Перший слід
11. Повернення заблудшої сестри
12. Драсьте, я твій батько
13. Яка на смак магія?
14. Маньяк номер 3
15. Джейсон вийшов на полювання
16. Купідон, психопат і нова стрижка
17. З днем народження мене!
18. Коли Боги льють на твої штани свій чай
19. Батько-наркодилер і неадекватний дід
20. Побачення з покійниками
Вíторі Фéрріс
Са́ра Дже́й
21. Фізичне зцілення і моральне каліцтво
22. Перетворення Віоріки у Брута
23. Хвилинка до гулянки
24. Останній день Помпейї
25. Перезавантаження
26. Згадати усе
27. Дежавю
28. Нові викрадення і нові вчителі, або як позбутись злодія в одну розмову
29. Невже нудний паскудний хепі-енд?
30. Нібито я можу йому відмовити
Пролог. Кожен кінець - це новий початок
23. Хвилинка до гулянки
Що за чортівня! – прорізав мій слух несамовитий крик Торі. Він різко обернувся, водночас намагаючись дістати рукою причину його гострого болю. Мабуть, через больовий шок він не зміг усвідомити всю ситуацію одразу, тому був сильно здивований, коли Кайтен, заламавши руки Віоріки їй за спину, повалив нападницю на землю.

Що ви тут робите? – почула я незнайомий мені голос, тому одразу ж підвела голову, шукаючи мовника. Мої очі наткнулися на замурзаного брудом чоловіка в сірій одежині. Через товстий шар пилу не можна було впізнати колір його волосся, що неохайно спадало на обличчя, прикриваючи схожі на лижні окуляри, що в свою чергу приховували очі незнайомця. Єдине, що я могла примітити, – це незвично яскраві губи та дзьобоподібний ніс. Назвемо його сорокою. – Ви хоч розумієте, що ви всі тільки-но вчворили?

Він різко перестав читати нам моралі, побачивши як Торі впав на землю, зарившись лицем в бруд. Його губи огидливо і злякано вигнулись, коли він помітив закривавлений кинжал в спині впавшого.

Першим очуняв Роуві, що в один стрибок опинився поруч зі мною, і почав нещадно мене термосати, щось натхненно говорячи. Тільки через деякий час я зрозуміла, що повинна слухати його слова.

Саро, та оклигайся ти! – верещав він не своїм голосом. – Мені твоя слина треба!

Ще раз. Що тобі треба? – все не могла я прийти до тями.

Доле моя, пожалій смертного, – буквально простогнав він і міцно взявши мене за руку потягнув до тіла брата. Я на таке, вибачайте, не підписувалась. Я поняття не мала чого мені очікувати. – Потрібна твоя слина, кров чи сльози, що тут не зрозумілого? – Коли ми дійшли до впавшого, Роуві грубо всадив мене поблизу нього і, тицьнувши пальцем на рану, продовжив: – Обирай що хочеш, але зціли його! Зараз же!

В його голосі буянили злість та страх і саме ця атомна сполука змусила мене підсвідомо підкоритись. Коли сльози ринули назовні, Роуві штовхнув мене в спину так, щоб крапельки падали на спину пораненого і зливалися зливалися з кров'ю, що витікла з рани. Раптом у мене перед очима з'явилась рука Роуві, що вхопила кинжал Віоріки і смикнула його догори.

Яка ж я була рада почути злісний рик, що ледве не змусив мої вуха скрутитись, а серце вистрибнути з грудної клітки. Тепер хоч було зрозуміло, що Торі живий.

Стоп, а як? – спитала я, розвернувшись всім корпусом до Роуві. – Невже всі фарматоне так вміють?

Ти ж пам'ятаєш, що у тебе в організмі є магія фенікса? Та що може зцілювати? – нагадав мені Роуві.

Що за мильна опера, діти? – нагадав про себе сорока, стаючи поряд з Роуві. – Ви ж розумієте, що через вас договір вважається розірваним?

Тоді б над нами вже гуділи б вибухи на пару зі стріляниною, – роздратовано гаркнув Роуві, – але послухай це, – він демонстративно поклав руку до вуха, ніби вслухаючись у рівну тишу навколо нас, – нічого, зовсім, нуль, ні чорта тут не відбувається. Питання до тебе: чому?

Чоловік і справді задумався над цим питанням. Навіть не маючи можливості побачити все його обличчя, мені було зрозуміло – він не знає. Навіть кілька разів виглянувши зі схованки, він не знайшов відповіді на запитання.

Я й сама вирішила подивитися на ту стіну ще разок, але єдине, що змінилось, – це нові люди. Поруч з кожною групою з'явилось по десять персон. Мабуть це і є ті військовополонені.

Ніхто з них не звертав на нас уваги, тому істерика незнайомця була не те що дивною, а навіть дикою.

Сірий, якщо ти не проти, ми краще підемо, – перервав тишу Роуві і вже був готовий допомогти братові встати, як виявилося, що той взагалі без свідомості.

Що це з ним? – спитав Кайтен, що не насмілився відпустити Віоріку і весь цей час сидів на ній, не даючи підвестися.

Спить, – константував з нотами роздратування в голосі Роуві. – Або просто непритомний. Обидва варіанти можливі, враховуючи скільки він спав останнім часом і те, що тільки-но сталось.

І що далі? – насмілилася я подати голос.

Цього тягнемо через кордон, а потім просто телепортуємо, – сказав Роуві, кивнувши в сторону брата. – А її здамо Вищим, нехай щось придумають, – продовжив він, люто глянувши на Віоріку, що непорушно лежала перед ним.

Ви йдете через кордон? Нащо? – наново вклинувся в розмову сорока.

Цю відправити куди подалі, – буркнув Роуві, тицяючи пальцем мені в плече. – Без обра́з, Сарочко, але таке враження, ніби ти приносиш усім шалену невдачу.

Його слова були останнім, що я почула, стоячи тут. Не тому, що ніхто більше не говорив, а тому, що я більше не слухала нічого.

Я чітко бачила як Роуві та сорока закидують руки Торі собі на плечі, щоб було спідручніше його нести. Бачила як Кайтен підвівся сам і різко поставив на ноги Віоріку. Всі пішли вперед, а я так і стояла, ніби укопана.

Тільки коли до мене дійшло, що я повинна бути присутня при переході через кордон, я зрушила з місця і почала шукати поглядом нашу групку.

Наздогнала я їх аж біля стіни, активно віддихуючись після такої пробіжки. Я зовсім не спортивна персона.

Блакитна сітка, що раніше розділяла військових зникла, а військовополонені перейшли на протилежний бік кордону. Все ще непритомного Торі посадили на землю, сперши його спиною об стіну. Віоріка вже стояла в наручниках поруч з високим чоловіком в білій масці і такого ж кольору уніформі. Він, в свою чергу, про щось розмовляв з Роуві, час від часу повертаючись до мене.

Раптом мене хтось схопив за руку і поволік уперед – на зустріч Вищим. Обернувшись я помітила Кайтена, що дуже емоційно мені щось говорив з кислою міною на обличчі. Але я не чула його слів. Я чула лише ниючий біль, що охопив всю руку.

Останньою краплею нашої німої розмови виявився потічок чорних чорнил, що витікав з мого лівого рукава і скрапував на землю. Кайтен, видно, також його помітив, тому припинив говорити і зі щирим подивом розглядав мою замурзану руку.

Мені вже й самій стало неймовірно цікаво, тому я повільно торкнулась свого рукава і припідняла його, пред'являючи мені та Кайтену чорну пляму, що розтеклась на місці мого тату та шраму. Моя цікавість змусила мене нахилити руку, щоб калюжка стекла на землю і пред'явила нам те, що лишилося від малюнку, виконаного цими ж чорнилами.

Уявіть собі моє здивування, коли замість чорного букету я побачила óленя, що тримав на рогах цілу планету. Він стояв з гордо піднятою головою та пишними рогами, схожими до гілок, що підтримували на собі планету, подібну до Еаси. Сама куля була єдиною кольоровою плямою на всьому тату.

Це ж... – почав тихо бубоніти Кайтен. – Це ж сімейний звір Маєсто.

Тобто? – так само тихо промовила я.

Коли крі входять в повну силу, на їх руці вимальовується самé по собі татуювання з зображенням сімейного звіра, – пояснював мені Кайтен. – В нашій сім'ї – це Усесвітній олень, або амір.

А у тебе таке тату є? – Треба буде провести довгу бесіду з моєю допитливістю.

Ні, я ж казав, що у мене немає сімейної магії. Тільки бáтьківський дар. Але звідки ж тоді було те тату, перше?

Пішли, нас пускають, – перебив нашу з Кайтеном розмову оклик Роуві. Нам не залишалося нічого іншого, окрім як підкоритись і допомоги йому дотягнути Торі через кордон. Але, як виявилось Кайтен чомусь вирішив не йти далі. Знову.

Чого стоїш? – вирвалося з мене запитання.

Я тільки-но все тобі розповів, – глузливо сказав він. – Я не маю бажання та права перетинати кордон, бо я з Нижніх.

А що? Якщо ти Верхній, то можеш перетинати кордон скільки хочеш?

Типу того, Саро, – відповів мені трохи роздратований Роуві. – А тепер пішли, в нас ще купа справ.

Мені не лишалося нічого, окрім як махнути Кайтену та іншим рукою на прощання та ввійти в портал, відкритий секунду назад Роуві.

Ай! – Це я так кричу, коли, виходячи з порталу, падаю, бо перечіпляюсь через незворушне тіло Торі. Хоча, чому незворушне? Він дихає – грудна клітка підіймається. Також рух.

Обережно, панно, – чую я неподалік знайомий голос.

Його власник галантно подав мені руку, щоб мені було зручніше встати. Жаль, що це не допомогло, бо я тут же гепнулась додолу, побачивши цього джентльмена.

Я безсумнівно заявляю, що переді мною стоїть чоловік, що хотів мене проклясти – Тейс Маєсто.
© Бізельмоній ,
книга «З дівок у леді».
24. Останній день Помпейї
Комментарии
Упорядочить
  • По популярности
  • Сначала новые
  • По порядку
Показать все комментарии (2)
Cave Lizard
23. Хвилинка до гулянки
Мені подобається ця книга.В тебе талант!!!
Ответить
2020-06-08 13:51:13
Нравится
Лео Лея
23. Хвилинка до гулянки
В кожному розділі - нова пригода! Це просто супер!
Ответить
2021-02-13 21:13:27
Нравится