0. Для початку - знайомство
1. Обнова вчительського складу
2. В гостях у директора
3. Пішли, поїхали проблеми
4. Коли університет стає божевільнею
5. Від однієї непритомності до іншої
6. Маман і бісики
7. Сни, що розкривають таємниці
8. Момент прозріння і назад в темряву
9. Коли світло починає гаснути
10. Перший слід
11. Повернення заблудшої сестри
12. Драсьте, я твій батько
13. Яка на смак магія?
14. Маньяк номер 3
15. Джейсон вийшов на полювання
16. Купідон, психопат і нова стрижка
17. З днем народження мене!
18. Коли Боги льють на твої штани свій чай
19. Батько-наркодилер і неадекватний дід
20. Побачення з покійниками
Вíторі Фéрріс
Са́ра Дже́й
21. Фізичне зцілення і моральне каліцтво
22. Перетворення Віоріки у Брута
23. Хвилинка до гулянки
24. Останній день Помпейї
25. Перезавантаження
26. Згадати усе
27. Дежавю
28. Нові викрадення і нові вчителі, або як позбутись злодія в одну розмову
29. Невже нудний паскудний хепі-енд?
30. Нібито я можу йому відмовити
Пролог. Кожен кінець - це новий початок
24. Останній день Помпейї
З Вами усе гаразд? – вкотре повторив мені своє питання Тейс. Мені знадобилося близько двох хвилин і безупинного тикання у плече від Роуві щоб до мене дійшов сенс його слів. Ну, коли на тебе вирячились, ніби на маньяка з сокирою, тобі дійсно буде цікаво чи все у цього індивідуума гаразд.

Коротше! – роздратовано гаркнув Роуві. – Торі пирнули в спину. Йому потрібен лікарський огляд.

У нього немає ніяких ран, Сауреві, – підмітив Тейс, оглядаючи спину недавно пораненого.

Сара його зцілила, – пояснив йому Роуві.

Не все так просто. Майже усі пошкодження зцілені, – продовжив він, повторно оглядаючи місце поранення, – але глибше досередини, як я бачу, все так само, як і до втручання... Сари, вірно? – перепитав він, повертаючись до мене. Я тільки кивнула і він повернувся назад до Роуві.

Тобто так само? Ви думаєте, що... – почав було тараторити Роуві, але різко зпинившись почав активно щось обдумувати. – Тоді ми ідіоти його фактично вбили! Ми ж волочили його і переміщення через портал додає ще більше проблем і... і... Нам потрібен лікар! Терміново!

Сауреві! – голосно перервав його мій дід. – Годі вже. Я розумію, що ти переживаєш за брата, але лікарі зараз недоступні. Не бійся я про все подбаю. Тим більше, що пошкодження не настільки жахливі. Просто важкодоступні. Іди краще вимий лице, бо твої риси обличчя вже не розрізнити.

Роуві спочатку нахмурився, не знаючи чи послухати його. Але витерши чоло рукою і знайшовши на долоні купу пилу, вирішив, що його співрозмовник правий і вийшов з кімнати.

Тут моя допитливість згадала, що кімнату треба оглядіти і повела мої очі в пошуках чогось вартого уваги. Правда інтер'єр кімнати її глибоко розчарував.

Титаново білі стіни, що стояли порожніми, без прикрас. З меблів лише письмовий стіл та крісло, за якими було вікно, що повністю заміняло одну з чотирьох стін. Ця "стіна" здавалась мені дивною, поки я не помітила, що вона не пряма, а вигнута у напівколі.

Ви дійсно маєте здатність до зцілення? – перервав мій огляд голос Тейса.

Так, – якось невпевнено, з тремтінням у голосі відповіла я, опустивши погляд в підлогу. – Торі казав, що це через те, що мене недавно зцілила сльоза фенікса.

Як ти його назвала? – зі щирим здивуванням в голосі та на обличчі спитав мій співрозмовник. Вперше за нашу розмову його вираз обличчя змінився. Треба позбуватися звички називати його Торі на людях, особливо при фарматоне. Щастя, мені не довелося нічого пояснювати, бо Тейс сам перевів тему: – Не суть. Я так розумію, що ти просто перенесла трохи магії на його рану. Але щоб зцілити його зсередини треба зробити це дещо інакше.

Як? – одразу оживилась я, вилупивши на нього очі в надії дійсно допомогти Торі цього разу.

Найкращий варіант – це поцілувати його, – ледве не тоном ката промовив він.

І хоча одна моя половина так і казала: "Та без проблем", інша кричала на всю горлянку: "Саро, не смій! Він тебе тільки учора зустрів і я дуже сумніваюся, що він відчув до тебе хоч щось тепле!". Але перша половина виграла, бо інших варіантів по його зціленню в мене поки не було.

Все було б значно легше, якби Торі був при свідомості, а з-за моєї спини не виглядав мій дід. Комічна ситуація.

Може Ви вийдете? – благаюче спитала я, повернувши голову до третього лишнього тут.

Не варто. Не знаю як ти, але я не маю ніякого уявлення про те, як він може відреагувати на таке, тому буде краще, якщо деякий час я побуду поруч.

Ну, гаразд, не будемо робити скандал на рівному місці. Сівши прямо на підлогу поруч з Торі, я нахилилась над ним, але... Чорт, чому мені так важко це зробити?

Я не знаю які у вас між собою взаємовідносини, – заговорив раптом за моєю спиною Тейс, – але я бачу, що ти дійсно хочеш його врятувати. Я вказав тобі що робити, щоб він вижив, будь доброю – зроби це.

Йому легко казати! Не йому ж потрібно цілувати непритомного чоловіка, що мене, можливо, ненавидить!

Зібравши всю силу в кулак я все-таки змогла наблизитися до обличчя Торі ще трохи і боязко, ніби очікуючи якоїсь підстави, накрила його губи своїми. Попередні рази було інакше. Ах, ну так, мій партнер тоді ж був при свідомості і саме він завжди був ініціатором поцілунку.

Тим не менш, Торі знадобилося близько п'яти секунд щоб прийти до тями і, як не дивно, не відштовхнути мене, а впитися в мене, ніби в джерело посередині пустелі. Я очікувала усякого, крім такої жадоби і раптового повернення Роуві.

Я вже хотіла була випрямитись і перервати це не надто приємне для Роуві видовище, поки він мене випадково не вбив. Але в той час як він намагався за мої ж руки відірвати мене від брата, Торі тільки сильніше обхопив мене, не даючи мені й поворухнутись. Хоч хтось тут зможе пояснити мені що тут відбувається?!

Врятував мене Тейс, що відірвав Роуві від мене і, судячи по звукам, виволік його за двері, наглухо зачинивши їх за собою.

Одразу ж після сплеску, що спричинило зачиння дверей, Торі різко і сильно відштовхнув мене від себе і просто продовжив незворушно лежати на підлозі, схрестивши руки на грудях. І поки він з образою на обличчі глядів на стелю, я нерухомо сиділа в метрі від нього, намагаючись хоч щось зрозуміти.

– Дозволь питання... – хотіла вже запитати я, аж раптом він мене різко перебив:

– Ні!

З моїх вуст вже було готове зірватись: "Чому?", аж ось я зрозуміла, що це також питання, котре він мені заборонив. Сама винна, треба було одразу запитувати.

– Чекай, ти дійсно передумала питати мене? Просто через те, що я сказав "ні"? – спитав він через деякий час. Його інтонація так і казала, що це глибоке і щире здивування змусило його задати питання. – Роуві б уже почав відстоювати свої права, а ти мовчиш.

– Ти маєш право на тишу, враховуючи, що сталося недавно, – відповіла я, вирішивши влягтися поруч з ним. Я лежала за тридцять сантиметрів від нього, та навіть цього вистачило, щоб в нього з'явилось бажання лягти ще далі від мене. Ось так, розділені метром порожнього простору, ми лежали ще десять хвилин, поки йому не набридло і він змінив свою політику щодо моїх запитань.

– І що ти хотіла мене спитати?

– Нащо була ця вистава? – ледве не з жалістю спитала я, повернувши голову в його сторону, але він так само, схрестивши руки на грудях, свердлив поглядом стелю.

– Я хотів щоб ці двоє вийшли. Я хотів просто кілька хвилин тиші щоб подумати, – промовив він і вмовк. Я вже хотіла відвернути голову від нього, аж раптом він продовжив: – Але вже не хочу. Чим більше я думаю про сьогоднішнє, тим гірше стає.

– Хочеш про це поговорити?

– А ти хочеш психологом стати? – роздратовано спитав він, нахмурившись.

– Ну то й гризи себе в тиші, а я радо вийду з цієї кімнати неприязні. Подалі від тебе, – якомога зліше промовила я і, підвівшись на рівні ноги, пішла до дверей. Правда дійти до них мені не дала рука Торі, що схопила і намертво тримала мою ногу, не даючи зробити навіть кроку, а волочити цю двометрову купу м'яса й м'язів в мене сил не було.

– Може відпустиш мене? – з надією і докором спитала я.

– Ні. Я забороняю тобі покидати цю кімнату, – суворо сказав він, так само лежачи всім тілом на підлозі і тримаючи мене. Командир, чорт забирай, знайшовся!

– Ну, заборону питань я ще розуміла. А це тобі нащо? В мене склалося таке враження, ніби ти тільки й мріяв щоб я пішла.

– Ні, я хотів щоб ти припинила мене розпитувати, – як ні в чому не бувало, сказав він, дивлячись знизу вгору на мене. Кумедно, зазвичай мені доводилося задирати голову щоб побачити його обличчя.

– Якщо я залишуся відпустиш мою ногу? – здаючись, спитала я.

– Якщо скажеш чий смак має твоя магія, – з ледь помітними нотками захоплення і цікавості в голосі промовив він.

– Не зрозуміла.

– Твоя слина має смак твоєї магії. Правда, чомусь смак відмінний від запаху. Щось дуже кисле, але приємно кисле. Я такого ще не куштував.

– Це був лимон.

– Як воно пишеться? – спитав він, сівши і протягуюючи мені виловлений з внутрішньої кишені піджака невеличкий блокнотик.

А тепер каверзне запитання: папір є, ручки нема, як писати? І поки я роздумувала над цим питанням, жалкуючи, що не узяла з собою жодної з семи ручок, що завжди мене супроводжували куди б я не йшла, Торі тихо встав і пішов до столу. Я кажу тихо, бо коли він підійшов до мене з подобою ручки в руці, я ледве з штанів з переляку не вискочила.

– Що з тобою? – спитав він, побачивши мою реакцію на його тихий прихід. – Ручок боїшся, чи що?

– До чого тут ручка? Не треба було так тихо ходити! Я думала, що ти все ще лежиш.

– Більше не буду. А тепер пиши.

Не маючи бажання йому перечити, я узяла ручку, що була більше схожа на пензля, і почала якомога читабельніше вимальовувати слово "лимон". Але мені швидко наскучила тиша, тому я ляпнула перше, прийшовше в голову, запитання:

– Чому саме Віоріка?

– Що, пробач? – трохи розгублено перепитав він, глянувши на мене.

– Чим тобі приглянулась Віоріка? Просто за наші сім хвилин знайомства вона здалася мені не надто приємною людиною.

– Ну, – потупивши погляд в підлогу, почав він, – не те щоб вона здавалась мені приємною. Взагалі я почав з нею зустрічатися, бо вона була посланцем Верхніх. Ми її швидко розкусили, але випроваджувати не спішили. Вона стала нашим "брехливим вісником", тобто надавала Верхнім брехливу інформацію, вважаючи її правдою. Потім вона запропонувала мені зустрічатись і... я боявся, що коли я їй відмовлю вона піде і ми втратимо гарного агента. Але після сьогоднішнього, думаю, ніхто не буде проти її позбутися. А що, я такий гарний актор, що ти повірила? – спитав він з хитрою усмішкою на вустах.

– Ні, це вона неймовірна актриса. Вона тебе щиро ревнувала до мене.

– Думаєш через це вона вирішила з мене шашличок зробити? – відкрито сміючись, спитав він.

– Не знаю, це ж ти її хлопець, а не я, – так само сміючись, відповіла я. – Але тобі краще її остерігатися. А раптом знову спробує тебе покалічити?

– А ти за мене переживаєш? – насмішливо і несерйозно ледве не промурликав він.

– Так! – рвучко викрикнула я, чим сильно його здивувала. Навіть не думала, що брови можуть виповзти так високо на лоба.

– І з чого б це раптом ти так сильно за мене переживаєш? Я за свого директора і ржавої монети б не віддав.

І тут мій мозок перейшов у той же режим, в якому знаходиться на всіх тестах і контрольних, або, просто кажучи, завис. А що я повинна йому казати? Бо менш ніж за кілька днів знайомства я закохалася в тебе, а ти у мене, але я дурепа виявилась під прокляттям, тому мені довелося стрибнути у часі з твоєю далекою родичкою з майбутнього і вияснити, що чоловік, що виявився твоїм босом клявся мене вбити і цим самим помститись власному сину, а потім ще й випадково змусив мене переміститись у часі і просторі до тебе, що мене в житті не бачив?

– З тебе вийшов чудовий директор, – тільки й відповіла я вслух.

– Ой, давай тільки без цього, – скривившись, сказав він, чим здивував уже мене. – Кайтен мені розповів все, що бачив на твоїй нитці долі. Тому у Віоріки були дійсно вагомі причини для ревнощів.

"Ой, як соромно!" – так і кричало моє червоне як помідор лице. Кайтен міг би й промовчати, зрадник!

– А хто ще про це знає? – ніяково спитала я у нього, віддаючи блокнот з ручкою.

– Тільки він, я і Віоріка, – спокійно промовив він, чим дуже мене заспокоїв.

– То ось де тебе носило весь цей час! – почула я чийсь крик, що ледве не змусив мене впасти на підлогу. А поки я розгублено кліпала очима, Торі перекинув мене за стіл і сам всівся поруч, змусивши пригнутися, ніби ховаючись від чогось.

І не дарма. До кімнати ввірвалась розлючена дівчина, в якій насилу вгадувалась Долія. В порожніх очах засіла лють, волосся, що значно подовшало після нашої попередньої зустрічі, ненавмисне замітало підлогу за її спиною, а її попередній одяг замінили ледве не королівскі шати – білосніжна сукня з купою цікавих дрібничок на ній і криваво-червона накидка.

– Я дозволила вам двом лише одне переміщення і лише у часі, не більше! – почала вона як тільки її погляд надибав на мене і Торі, що боязко виглядали з-за столу. – Але раптом до мене приходить Крістін і каже, що загубила тебе! І мені довелося кинути всі свої справи й йти на твої пошуки. Заради однієї тебе я перерила увесь вимір, але тільки мені майнула думка, що ти тут так виявилося що я права! Що скажеш в своє виправдання, Сарочко?

– Я так більше не буду, – промямлила я перше, що прийшло на думку.

– Звісно не будеш, – пролепетала вона тоном, що, мабуть, мав би бути лагідним, якби не маніакальні нотки. – Тобі офіційно заборонено переміщуватись в часі. Порушиш заборону і тебе очікує смертна кара, зрозуміла?

Спробуй тут не зрозуміти таке, коли на тебе вирячились її порожні очі, а нігті впилися в стіл, від чого той почав жалісно тріскатись і скрипіти. Єдине, що я спромоглася зробити, це ледь помітно ворухнути головою, киваючи, і глянути їй за спину, де стояли такі ж злякані, як і я, Тейс і Роуві.

– А тепер, якщо ти не проти, – повернула мене в реальність Долія, – ми відправляємось в вимір Зеор і будем дивитися як сильно твоя дурна голівонька змінила твоє теперішнє.

– Так, – подав голос з-за столу Торі, вилізаючи з-під нього, разом зі мною. – Нам також варто відправилятись додому.

– Ні, не варто, – прошипіла Долія і вже була готова почати рух в сторону дверей, коли її зупинило запитання Роуві:

– Чому?

Вона повільно повернула голову до його розгубленого обличчя з усією тугою світу в очах і ледве чутно промовила:

– Бо його немає.

Ніколи ще тиша на мене так не давила. Навіть найкращі митці світу не змогли б висловити тих емоцій, що крились в очах кожного. Криваві очі Торі налились нерозумінням і люттю, очі його брата наповнились панічним страхом і невимовним розпачем, Тейсові сапфіри висловлювали повне розуміння та глибоке співчуття, а Долія... Вона єдина тут, хто повністю усвідомлював ситуацію. Навіть не зважаючи на відсутність зіниць, в її очах ясно читалось співчуття, а сльози, що почали по черзі спадати по її щоках, ніби промовляли "Пробач".

– Як немає, – розірвав тишу, як грім серед ясного дня, голос Роуві. – Що Ви маєте на увазі?

– Роуві, малий, сьогодні в перпендикулярі відбулась операція "Пустир", – промовив заспокійливо тихо Тейс. Як виявилося пізніше перпендикуляр – це наш полудень. – Її ціллю було нанесення закляття "Вічна кома" на територію Нижньої частини Помпейї.

– Ви... Ви знали, – бурмотів собі під ніс Роуві, розгублено зиркаючи на всіх підряд. – Торі не прикидайся! Я ж бачу, що для тебе це не новина! І саме через це відбулися такий терміновий обмін військовополоненими! Можу побитись об заклад, що він був не єдиним за сьогодні! І саме через це ніхто з лікарів не був доступним сьогодні!

– Це доленосна подія, пташечко, – спробувала заспокоїти його Долія. – Якщо цього не станеться, чи станеться якось інакше вся історія піде під укіс.

– Долія, – пошепки покликала я її, сіпаючи її рукав, – краще знайди йому щось солодке.

– Ти дійсно хочеш щоб маленький шматочок солодкого заспокоїв мене після загибелі моєї єдиної сім'ї і втрати Шанті?! – кричав на все горло Роуві, стискаючи тремтячими руками голову. Проте навіть так він не зміг відмовити величенькому шматку шоколаду, що Долія дістала з невеликого порталу.

– Я знаю, що тобі боляче, пташечко, – шепотіла Долія, приобійнявши його за плечі. – Але я прошу тебе лише одного, не звинувачуй нікого, крім мене. Можеш звинуватити мене у чому тільки захочеш, але зрозумій, що у потребах Долі ніхто не винен.

– І не забувай, що у тебе ще є я! – заледве видушуючи з себе веселі нотки у голосі, промовив Торі, стаючи поруч з ними. – Я від тебе нізащо не відстану!

Я вже хотіла підійти до них також, аж ось Долія тицьнула пальцем мені за спину, натякаючи, що я тут не потрібна. Але виявилось, що позаду мене вона відкрила портал, що вів, як я зрозуміла, до виміру Зеор.

І хоча мені люто не хотілося залишати їх, а особливо Роуві в такому стані і в цей час, але злісний погляд Долії змусив мене зробити крок назустріч порталу і зникнути з цього часу назавжди.
© Бізельмоній ,
книга «З дівок у леді».
25. Перезавантаження
Комментарии
Упорядочить
  • По популярности
  • Сначала новые
  • По порядку
Показать все комментарии (1)
Лео Лея
24. Останній день Помпейї
І знову все спочатку...
Ответить
2021-02-13 21:34:28
Нравится