0. Для початку - знайомство
1. Обнова вчительського складу
2. В гостях у директора
3. Пішли, поїхали проблеми
4. Коли університет стає божевільнею
5. Від однієї непритомності до іншої
6. Маман і бісики
7. Сни, що розкривають таємниці
8. Момент прозріння і назад в темряву
9. Коли світло починає гаснути
10. Перший слід
11. Повернення заблудшої сестри
12. Драсьте, я твій батько
13. Яка на смак магія?
14. Маньяк номер 3
15. Джейсон вийшов на полювання
16. Купідон, психопат і нова стрижка
17. З днем народження мене!
18. Коли Боги льють на твої штани свій чай
19. Батько-наркодилер і неадекватний дід
20. Побачення з покійниками
Вíторі Фéрріс
Са́ра Дже́й
21. Фізичне зцілення і моральне каліцтво
22. Перетворення Віоріки у Брута
23. Хвилинка до гулянки
24. Останній день Помпейї
25. Перезавантаження
26. Згадати усе
27. Дежавю
28. Нові викрадення і нові вчителі, або як позбутись злодія в одну розмову
29. Невже нудний паскудний хепі-енд?
30. Нібито я можу йому відмовити
Пролог. Кожен кінець - це новий початок
7. Сни, що розкривають таємниці
Ну ось, я нарешті засну по своїй волі, а не через удари по голові чи отруту. Щастя!

Але ж ні! Мій тихий і сумирний сон зірвали ці бісенята!

– Саро! Підйом. Ти обіцяла нам все розказати, – пошепки тринділи вони мені на вухо, термосаючи мене із сторони в сторону.

– Зараз, зараз, почекайте! – гаркнула я тихо, щоб не розбудити маман, що лежала в вітальні на дивані.

– То за що тебе отруїли?

– І хто?

– І коли? – почали хлопці сипати питаннями по черзі.

– Малі! Дайте поспати, – мямлила Бель, що спала поруч зі мною, бо в її кімнаті спали близнюки.

– Диви чого захтіла! – обурились малі. – Нам обіцяли пояснення. Чи може ти думаєш ми за вас не хвилюємось?

– Давайте ви замовкнете і я все вам поясню. – Після моїх слів виникла мертва тиша, яку переривали лише наші дихання. – Місяць, чи два назад тут з'явився якийсь ненормальний, що викрадає дівчат, схожої з моєю і Бель зовнішності, що вчаться в нашому університеті. Правда, недавно вияснилось, що їх двоє. Один – наш вчитель з мистецтва фотографії, що сьогодні накинувся на мене. А другого ми ще не знаємо. Ми дізналися про нього, коли він викрав дівчину, що намагалась втікти з міста від нього самого. Ми підозрюємо, що він отруїв деякі наші продукти, внаслідок чого я пролежала без свідомості пару годин.

– А хто тоді все готував? – спитав Пітер. – Отой з повноцінним слухом?

– Майже, – промямлила я.

– То ви так і лишаєтесь тут? – вибухнув напівкриком Ден. – Коли цей ненормальний ходить околицями? Самі вдома і обидві його потенціальні жертви?

– Поки ви не приїхали, ми жили разом з Ронні, – відповіла Бель, що навіть не піднялась з місця на час розмови.

– Ви серйозно? – з сарказмом спитав Пітер. – З цим клоуном? І що це вам мало дати? Свідка, якого, скоріше за все, вбили б просто так.

– Взагалі-то його брат там також був... – говорила я, поки мене не перебив Ден.

– Почекай секунду, тобто ховаючись від маньяка, що з'явився в місті недавно, ви переїхали до якогось незнайомого вам чоловіка, що також з'явився тут недавно, – почав він роз'яснення, ніби з малими дітьми говорив. – Чхати, що він брат Ронні, ніхто не казав, що він тихий і сумирний. Він був в вашій квартирі – міг підсипати отруту. Він бос вашого вчителя – міг змусити того напасти на тебе, або внушити йому щось, чи підсипати якусь дурню. І ти казала зникають тільки учениці вашого універу. Того де він працює. Я ще розумію Сара, але Бель, як ти можеш бути такою наївною?

Ми навіть не знали що відповісти на таке зауваження. Ми розуміли, що він неправий, але ми не знали як заперечити або довести помилковість його домислів.

– Невже в вас хоча б якогось натяку на параною нема? – продовжував свої повчання Ден. – Невже в вас не було взагалі ніяких підозр?

– Він зазвичай суворий в робочий час, але ж це нормально – він наш вчитель, – спробувала захистити Торі Бель. – Але в інший час він такий самий, як і його брат. Він абсолютно нормальний і нам нема в чому його підозрювати. Чи не так, Саро?

Вона глянула на мене, очікуючи від мене підтвердження її слів, але я лише нахмурилась і думала, втупившись поглядом в свої руки, що нервово зминали одна одну.

Я згадала той міні-арсенал. Мені часто здавалося, що він хотів, щоб я це побачила, інакше не відчинив би свою ничку навпроти нас з Вікторією і змусив би нас переодягатись деінде.

І він дозволяє мені звати його Торі, а Крістін ясно дала зрозуміти, що таке можуть робити лише з його дозволу і не всі, інакше станеться щось недобре.

Та й його несподіваний приїзд дійсно тривожить. Навіть Ронні нічого не знав про це.

– Але ж дівчата зникали протягом кількох місяців, а Торі приїхав тільки минулого тижня, – придумала я хоч якусь відповідь на їх звинувачення.

– Ти казала, що маніяків двоє, – зауважив Ден. На це в мене гідної відповіді не знайшлось.

– Не вірю, що він це робив! – не витримала я і крикнула щосили через відсутність аргументів.

– Що не так? – заходячи в кімнату, спитала сонно і мляво маман, що, видно, прокинулась через мій вереск.

– Їй наснилось жахіття і ми намагаємося її заспокоїти, – викрутилась Бель.

– Тобі так швидко наснився сон? – здивувалась маман. – Я тобі заздрю, люба. Про що був твій сон?

– Про маніяків, – ляпнув Пітер.

– То хто і що там зробив, що ти не можеш в це повірити? – продовжувала маман допит, не зреагувавши на слова Пітера.

– Один з одногрупників хотів зробити дещо... погане, – відповіла я невпевнено.

– Але ж він таке не міг зробити поза твоїм сном?

– Ні. – Чомусь моя відповідь прозвучала якось здавлено.

– Тоді не хвилюйся. Це ж просто сон. Чи не так? – з натиском спитала вона.

– Так, це просто сон, мамо.

– Ну, тоді добраніч. Хлопці йдіть до себе, не заважайте дівчатам спати, – наказала маман і ми з Бель знову були єдиними в моїй кімнаті.

Сон повільно пробивався до мене і врешті представ перед мною у всій красі.

Я бачила, як я стою на кухні. Це вже відбулося сьогодні! Позаду мене шумить пилосос, а спереду киплять і жаряться різні страви. Ось моя рука потягнулась за сіллю, я зупинилась і куштую сіль на смак. Знову цей бридкий смак! Фу! Мені треба води і я пила її стільки, скільки могла. Я почула голос Торі:

– Щось трапилось? – спитав він, вимкнувши пилосос.

– Та нічого, просто сіль якась дивна, – відповіла я тоді і розвернулась назад.

Схвилювання, нерозуміння та острах побачила я на обличчі Торі та Крістін.

– Що? – пролунало в тихій кімнаті, коли я почала втрачати свідомість.

Час знов вповільнився, я знову падаю і Торі ловить мене над самою підлогою. Мої очі повільно закриваються і я мала б прокинутись і почути, що прокуняла дві години, або що я маю вставати і йти в університет, але я ніби побачила продовження того, що проспала тоді.

– Що це з нею? – почула я голос Крістін.

– Схоже на хіздом, – мямлив Торі. Я відчула як з носу щось потекло, Крістін говорила, що в мене йшла кров з носа.

– Це погано, дуже погано! – істерила Крістін. – В мене немає антидота! Доліа мене вб'є, якщо це змінить плин долі!

Я почала захлинатись, навіть задихатися. Торі хутко поклав мене на підлогу і я відчула як його пальці сильно натискають спочатку на мою шию, потім на живіт.

– Чекай! – рявкнув Торі. – В неї тільки невеликі проблеми з диханням, але все ж вона ще дихає. Це диво, приємне, але дуже дивне диво. Зазвичай серце стає через п'ять секунд після прийняття, але вона ще дихає.

– Ти думаєш...? – почала руда, але зупинилась на півслові.

– Можливо. Інших варіантів немає. В звичайних людей немає імунітету до такого. А ти про її можливості не знала?

– Ні. Тепер буду. – Вона задумалася на кілька секунд. – Якщо вона це пережила, то вона має бути до чортиків п'яною.

– Я не п'яна! – почула я свій розм'яклий голос. Чорт, я реально п'яна!

Я не могла контролювати своє тіло, ніби дивлюсь відеозапис – бачу те, що мені показують, і не можу впливати ні на що. Слова виривалися самі, я не контролювала їх.

Мої очі знову розкрилися і я побачила лице Торі, що з очікуванням вдивлося в мене. Крістін стояла за його спиною і так само дивилась на мене. Мене повільно підняли і понесли до дивану.

– Саро, як ти себе почуваєш? – спитала м'яко і повільно Крістін.

– Погано! – сказала я.

– Це чому ж?

– Голова кружляє і в роті гірчить ця дурна сіль, – сказала я і спробувала злізти з рук Торі, що намагався донести мене до моєї кімнати.

– Куди? – незадоволено буркнув він мені. – Об підлогу хочеш вдаритись?

Логічно. Видно, мені тоді це також здалось логічним, тому я припинила вириватись.

Ми зайшли в мою кімнату. Торі поклав мене на моє ліжко і крикнув Крістін:

– Розведи соду з водою! Воно має допомогти вивести хіздом з організму.

Він глянув на мене розчаровано і якоюсь схвильовано. Мені це, напевно, не сподобалося, тому я вдарила його ногою по лицю і він впав на підлогу, здавлено вскрикнувши. Я дійсно це зробила?! Як же соромно!

– Ти ж розумієш, що вона, скоріше за все, забуде те що сталося кілька хвилин назад, – сказала Крістін, заходячи в кімнату.

Торі піднявся з підлоги, тримаючись за праву щоку, що я вдарила. Крістін почала сміятися, поки Торі забирав склянку з розчином з її рук.

– Пий, – наказав він мені, протягуючи стакан.

– Нізащо! – крикнула я, махнувши рукою, намагаючись вибити склянку з його рук, але Торі встиг прибрати рідину від мене.

– Якщо не вип'єш, голова болітиме сильніше теперішнього, – зауважила Крістін. – Набагато сильніше.

– Точно? – невпевнено запитала я.

– Гарантовано!

Моя рука потягнулась за склянкою і я випила все до дна.

– А тепер, спатоньки, – сказала руда і потягнула Торі за двері, кинувши на мене сумний погляд, перед тим як піти.

Я слухняно лягла і заплющила очі, але до сих пір чула тихі голоси обох Феррісів за дверима.

– Ти думаєш про те ж що і я? – шептала Крістін.

– Я думаю, – почав Торі, – що хтось з її батьків володіє магією, скоріше за все її мати. Але тоді, Анабель також має володіти магією.

– Це означає, що сьогодні в тебе є шанс це перевірити. Але на цей раз краще без отрут. Треба прибрати її, до речі.

Тихі, м'які кроки прозвучали за дверима і більше нічого. Ніяких звуків і очі закриваються знову.

– Саро! – почула я крик Бель. – Підйом! Якщо не прокинешся зараз, ми спізнимось!

Я сіла на ліжку. Це все-таки був сон! Таке враження, ніби моя пам'ять була заблокована, а сон розкрив її мені.

Треба буде це перевірити, але моя сонлива голівонька не могла придумати нічого кращого, ніж спитати у Торі про той сон чітко і прямо. Та й обхитрити його я не зможу. Приїхавши до університету я думала лиш про цю розмову. Бель не було зрозуміло, чому я така зосереджена і тиха, бо я не хотіла розповідати про свій сон і свої домисли на рахунок Феррісів.

Сподіваюсь, що старший з них в своєму кабінеті – це найкраще місце для такої розмови.

– Заходьте, – почула я роздратований голос пана директора, після того, як постукала в двері його кабінету.

– Добрий день, – невпевнено сказала я, заходячи всередину.

– Щось трапилося? Чи ти просто вирішила дати своє домашнє завдання мені на перевірку, як обіцяла твоя сестра, – почав він розмову, не відриваючись від якихось паперів.

– Я мала розмову трохи іншого характеру. – Він підвів погляд на мене і я продовжила: – Я точно була непритомна, коли отруїлась?

– Так, але до чого такі питання?

– Мені згадалося дещо. Я бачила, як Ви з Крістін обговорюєте моє отруєння, чула, що отрута називається "хіздом", що Крістін має протиотруту, що прості люди не можуть після неї вижити, а я вижила, що хтось з моїх батьків володіє магією. Звідки Ви про це все знаєте?

Він вислухав мене з кам'яним обличчям і вкінці тільки підняв очі до стелі і протягнув:

– Я приб'ю Крістін!

– Зараз мене цікавить не Крістін. Мене цікавить конкретно Ваше відношення до вчорашнього.

– Поки що можеш на ти, – дозволив він, відкидаючись на спинку свого крісла.

– Добре! А чи не думав ти, що твоя поява тут дуже підозріла? Приїжджаєш, не попередивши навіть брата, влаштовуєшся в університет, де зникають учениці і втираєшся в довіру одночасно двом потенціальним жертвам. В тебе була можливість підсипати ту отруту, вплинути на нашого вчителя, щоб той мене викрав...

– Годі! – перервав він мене на півслові криком з тим металом в голосі. – Ти ж сама в це не віриш.

– З чого ти взяв? – Я була справді налякана такою реакцією, щастя, що не заїкалася.

– Якби ти мене справді підозрювала, ти б не припхалась сюди для розмови на самоті і без свідків! – А він правий – це було тупо. – А якби я і був тим маньяком, то я б вже зробив би щось з тобою. Тоді, коли ви з Бель вперше прийшли до нас з Ронні, ми ж лишились лише вдвох в моїй машині, я б міг просто заблокувати двері і поїхати куди подалі. Або коли ви з Вікторією переодягалися в моєму кабінеті, я б міг вас просто зачинити там. Або коли ти була непритомна, я ж міг зробити все що завгодно. Або коли ти була п'яна!

– То я була тоді п'яна!

– Не суть! – він продовжував кричати не своїм голосом, жестикулюючи свої слова та емоції, і я дуже здивуюсь, якщо ніхто цього не почує. – Вся суть в тому, що твої підозри – маячня!

– Тоді чому ти тут? І звідки ти знаєш про отруту? І чому ти думаєш, що хтось в моїй сім'ї володіє магією? І чому все так складно? – закінчуючи, я вже не могла стримати сльози. Мені не хотілося плакати, але я не могла стримати емоцій.

Торі завмер на своєму кріслі. Він повільно піднявся і підійшов до мене. Він акуратно взяв мене за плечі і посадив на стілець, що стояв позаду мене. Сам він сів навпочіпки перед мною і почав мене заспокоювати:

– Якщо тебе цікавило саме це, то треба було просто і спокійно спитати мене, а не влаштовувати мені допит, – тихо говорив він, погладжуючи мої долоні. – Тільки заспокойся. Гаразд?

Все, що я могла зробити, це кивнути.

– Я приїхав сюди неочікувано навіть для себе. Я намагався влаштуватися в цей університет з тих пір, як сюди вступив Ронні. Він був правий – я занадто сильно піклуюсь про нього. І ось півтори тижні назад, мені повідомили, що я скоро стану директором цього закладу. Це було досить дивно, але я погодився. І мені здається, що саме сюди і саме зараз я потрапив не випадково. Мені здається, що в теперішніх подіях могли б розібратися тільки такі, як я.

– Хто?

Він відвів погляд в сторону і неохоче відповів мені:

– Пробач, але... Це важко пояснити, але я не можу тобі це розповісти. Не тут і не зараз.

– Чому? Ти мені не довіряєш?

– Маячня! Я довіряю тобі так само сильно, як і Ронні. Я просто не довіряю цьому університету. Навіть у стін є вуха, – сказав він, встаючи і відходячи до свого столу, і додав напівпошепки. – Якби ж тільки ці вуха підкорялися мені.

– Ронні сюди б не приходив, – продовжила я його думку.

Він розвернувся до мене і, трохи подумавши, кивнув і приснув зі сміху, погоджуючись зі мною.

– Ти пам'ятаєш, що в тебе ще заняття? – спитав він, вмощуючись на своєму кріслі.

– А ти не сказав мені, коли ти розповіси мені те, що не можна розповідати тут.

– Одразу після закінчення своїх занять йди до мого кабінету. Потім разом підемо туди, де ніхто не стане нас підслуховувати.

– Я можу прийти разом з Анабель?

– Питає мене чи я їй не довіряю, а сама боїться сходити зі мною наодинці за тим, що сама ж вимагала, – засміявся Торі, але раптом вираз його обличчя став серйозним. – Те, що я тобі розповім, не повина знати жодна душа. Навіть члени твоєї сім'ї!

– Навіть Анабель?

– Навіть вона. А тепер вимітайся, мені ще працювати треба!

Я вийшла з його кабінету, все ще обдумуючи його слова.

Йти, чи не йти? Ось в чому питання!

Але, якщо чесно, ми всі вже зрозуміли, що я наївна ідіотка. Звісно я піду!
© Бізельмоній ,
книга «З дівок у леді».
8. Момент прозріння і назад в темряву
Комментарии
Упорядочить
  • По популярности
  • Сначала новые
  • По порядку
Показать все комментарии (1)
Лео Лея
7. Сни, що розкривають таємниці
"- Не ходи туди. Там тебе чекають неприємності. - Як же не ходити, вони ж чекають?" (з мультфільму) А ми туди підемо з Сарою і подивимось, що там цікавого буде))
Ответить
2021-02-04 20:25:01
1