0. Для початку - знайомство
1. Обнова вчительського складу
2. В гостях у директора
3. Пішли, поїхали проблеми
4. Коли університет стає божевільнею
5. Від однієї непритомності до іншої
6. Маман і бісики
7. Сни, що розкривають таємниці
8. Момент прозріння і назад в темряву
9. Коли світло починає гаснути
10. Перший слід
11. Повернення заблудшої сестри
12. Драсьте, я твій батько
13. Яка на смак магія?
14. Маньяк номер 3
15. Джейсон вийшов на полювання
16. Купідон, психопат і нова стрижка
17. З днем народження мене!
18. Коли Боги льють на твої штани свій чай
19. Батько-наркодилер і неадекватний дід
20. Побачення з покійниками
Вíторі Фéрріс
Са́ра Дже́й
21. Фізичне зцілення і моральне каліцтво
22. Перетворення Віоріки у Брута
23. Хвилинка до гулянки
24. Останній день Помпейї
25. Перезавантаження
26. Згадати усе
27. Дежавю
28. Нові викрадення і нові вчителі, або як позбутись злодія в одну розмову
29. Невже нудний паскудний хепі-енд?
30. Нібито я можу йому відмовити
Пролог. Кожен кінець - це новий початок
18. Коли Боги льють на твої штани свій чай
Ще ніколи в житті мені не було так затишно, тепло, м'яко.

Але весь кайф від сну припиняє якесь гаряче й неприємне відчуття, що розтікається від коліна до стопи. Треба відкрити очі і перевірити що за капость вирішила погратися зі мною сонною і моєю ногою окремо.

Оце так сюрприз!

Я то думала, що лежу на ліжку, під теплою ковдрою, але ж ні! Я, виявляється, сиджу в кріслі за столом, а якась навіжена, що сидить навпроти мене льє мені на ногу чай з чайника. Як я тут взагалі опинилась?

– Що ви робите?! – пролунав в кімнаті мій сонний, але не менш наляканий голос, поки я намагалась забрати ногу подалі від неї.

– Ой! – скрикнула вона, ніби не очікуючи, що я взагалі прокинусь, і викинула чайник через плече кудись назад, але я так і не почула відповідного звуку, що оповістив би про те, що чайник розбився. – Просто ти так довго не прокидалася, що мені стало нудно і я вирішила тебе розбудити, але проблема в тому, що я хотіла зробити це якось незвично, – вона аж всплеснула в долоні.

– Хто Ви і де ми? – отримала вона у відповідь.

– А, точно, ти ж мене не знаєш! – сміючись, згадала вона і почала виразно розповідати, р'яно жестикулюючи руками. – Я – супутниця і провидиця Долі, велителька всіх крі та інших фаматоне, творець і вправителька усіх вимірів, споглядачка полотна можливостей, я – Андо́лія, або Долíя.

Я підозріло глянула на неї. Ви б повірили, що жінка з розпатланим чорним волоссям, недосипними синяками під очима без зіниць та райдужки, в пом'ятій майці, замурзаних джинсах і в тапках-кроликах – Божество? Чомусь я підмітила собі, що під лівим її оком є невелика родимка. Єдина на тілі.

– І... і нащо я тут? – єдине, що я додумалась відповісти.

Вона зробила засмучене обличчя і взяла мою руку в свою. Нас розділяв стіл, точніше столик, він не був достатньо довгим, щоб між нами була відчутна дистанція.

– Тут така історія... – почала вона і підозріло озирнулась навколо, ніби шукаючи когось, але тут були тільки ми вдвох. – Розумієш, Доля вирішує яким має бути плин життя, я втілюю її плани в дійсність. Але ти! – Вона ткнула своїм пальцем мені в чоло. – Ти трохи зіпсувала нам плани.

– Ти про що?

– Через тебе почалася довжелезна серія арештів. Поки що, їх було тільки два: твого вчителя і моєї любої Арабелли...

– Вона хотіла мене вбити, – перебила я її.

– Так! – скрикнула Долія. – Ти хоч уявляєш скільки б проблем це вирішило і скільки б породило?

– Ні, – я настільки не розуміла її, що перейшла на шепіт.

– Я уявляю! Ні, я точно знаю! – біснувала вона далі. – Тоді б ці ідіоти, яким через тебе і твій дар буде суждено померти чи відправитись в шахти, продовжать свою роботу на мене. Але... є одна проблема...

Вона запнулась і, погладжуючи своє підборіддя, задумалася.

– Яка, якщо не секрет? – спробувала я розговорити її.

– Твій батько і твій коханець, – коротко відповіла вона. Мені довелося дуже виразно глянути на неї і вона продовжила: – У Мардена колись був син. Як же його звали? Ка́йтен, здається. Ну, не суть. Суть в тому, що Кайт загинув. В нього також був дар провидця і ще в нього була неймовірна впертість. Це його й погубило. Це було майже триста років тому, але твій батько всеодно не може оговтатись від цього. Навіть не зважаючи на те, що Кайт був... – вона зам'ялась і почала шалено щось думати, накручуючи волосся на палець. – Незаконнорожденний, здається так у вас це звуть. Навіть не зважаючи на це, Марден відносився до нього, як інші батьки до своїх дітей – турботливо і суворо. Саме ця любов додала горечі при смерті Кайта. Ти – другий шанс свого батька. І як би ти не старалася, він тебе нізащо не відпустить.

– Тобто... в мене був брат? – єдине, що я спромоглась спитати.

– Так, був. І ось це "був" дуже засмучує Мардена. Я вирішила, що нікому не буде гірше, якщо йому дарують другий шанс. А заразом я дарувала декому перший.

– Це ти про кого?

– Про Торі, кого ж іще? – сказала вона так, ніби це навіть малі діти знають. – Я дуже рідко бачила на його обличчі посмішку, особливо після того, як їх планета була напівзнищена. І ось з'являєшся ти і з його обличчя посмішка не злазить. Так само, як і страх, що тебе в нього відберуть. Через це цієї посмішки на ньому не побачиш. В нього стався збій системи, Сайма, і все через любов і страх за тебе.

– Сайма?

– Ні, ну ти подивись на неї! Я їй тут розповідаю, що вона захопила серце і перевернула життя найсуворішого крі, що я бачила, а вона тут про власне ім'я перепитує!

– Я Сара.

– Ти Сайміра! Сайма! Глянь, – вона протягнула мені якусь картку, схожу розмірами на візитівку, на якій було щось записано.

– Я не знаю лафо, – відповіла я, переводячи погляд на неї.

Вона глянула на наручний годинник, якого хвилину назад взагалі не було, і зітхнула.

– Гаразд, я дам тобі копію і ти потім прочитаєш, – тільки й відповіла вона, даючи мені іншу картку і різко видираючи першу. – Але давай перейдемо до головного. Мені не подобається те, що ти влаштувала. Мені не потрібні крі і сази в шахтах і могилах. Мені вони потрібні на робочих місцях, але я не можу просто закривати очі, коли вони роблять щось, що порушує мої ж правила. Я даю тобі вибір. Ти можеш зачинитись в одному вимірі з Марденом, але всім іншим крі і Торі окремо я повідомлю, що ти загинула. Або я відмотаю для тебе час назад і ти проведеш обряд відмови від сили.

– Чому ти просто не можеш зробити так, щоб ніхто не дізнався про мій дар?! – не витримавши крикнула я.

– Бо фарматоне відчують твій дар, – почула я знайомий голос. Я обернулася і побачила Крістін, що волочила ще одне крісло в наш бік. Нарешті хоч хтось знайомий, бо я вже починаю боятись Долію і її надмірну емоційність та енергійність.

– Що ти маєш на увазі? – поцікавилась я в неї.

– Магія має запах і твій дар також, – почала пояснення Крістін. – Пахне як м'ята з помідорами. Так ось значення цього запаху знають не всі, але тих, хто знає також немало. Навіть якщо ми спробуємо зберегти твій дар в таємниці, тебе доведеться ізолювати від усіх, хто може бути фарматоне.

– А чому їм так потрібно за мною полювати? Чому не можна їх попросити, чи вгамувати, чи переконати такого не робити? – не вгавала я.

– Бо найважливіше для безсмертних це знання, – зауважила Долія. – Їм не потрібні гроші, їх немає на що витрачати. Їм потрібні знання і досвід, саме вони підтримують тут статус. Лише наймудріші та найдосвідченіші можуть мати тут якісь привілеї. Так було раніше, так буде і надалі. Але одне з найважливіших знань – це компромат. А в їхніх очах ти буквально дешифратор для енігми. Тому, щоб не спокушати їх, ти можеш зникнути, сховатись від них, зберігаючи магію, або ти позбуваєшся неї і стаєш такою ж людиною.

– Або, – наголосила Крістін, зло зиркаючи на Долію. – Ти можеш навчитись читати істину з їх ниток і заодно навчись давати відсіч. Якщо не кулаками, то хоч словам та погрозами.

– Та ну тебе! – крикнула Богиня, звертаючись до Крістін. – Я драматург, мені потрібна драма, а твоє "давати відсіч" ніяк цьому не сприяє.

– Схаменись! – відповіла на це Крістін. – Я взагалі-то за Торі переживаю. Він достатньо страждав в житті, хай хоч трохи поживе щасливим.

– Його ревнощі задушать з такою то дівкою, – не вгавала Долія. – Кому потрібна дівчина, яку щосекунди намагаються вкрасти?

А це вже образливо. Дуже.

– Саро? Саро, ти чого? Вона ж це не серйозно, – почала заспокоювати мене Крістін, коли побачила в мене в очах сльози. – Він же знає про твої викрадення і знає, що це не твоя провина. Ну, Саро, будь ласка, не треба. Давай я відведу тебе додому, а ми з Долією тут самі вирішимо найкращий спосіб полегшити всім життя.

Раптом двері гримнули і я побачила ще одну Крістін з якимись паперами в руках.

– Зараз буде щось цікаве! – радісно прошепотіла Долія до мене.

– На! – сказала новоприбула, суючи першій Крістін ті папери. – А зараз вимітайся, тепер моя черга.

– Не поясниш? – спитала я у новоприбулої Крістін, що вже вмостилась в кріслі, поки друга без заперечень човгала на вихід.

– Я тут дещо знайшла, але, як бачу, трохи неточно обрала час прибуття, – почала вона пояснення, стираючи мої сльози. – Не суть. Я вже казала, що твій дар пахне помідорами та м'ятою?

– Так.

– Долія, що ще в магічному плані пахне так? – спитала вона, звертаючись вже до Богині.

– Слабкі любовні закляття?

– І прокляття також. На Сару був накладений синтез закляття симпатії та прокляття всесторонього кохання. Суть в тому, що кожен відчуває до тебе несвідому і безпідставну симпатію, але варто комусь відчути щось більше цього, як симпатія інших перетворюється на манію. Правда, не у всіх одразу, а по черзі.

– Чекай, тобто все почалось, коли в мене хтось закохався? – перепитала я.

– Агась.

– Але ж все почалося з викрадень дівчат, що почалися за місяць до приїзду Торі.

– Якщо так подумати, Саро, то твій вчитель мав не дуже дружні стосунки зі здоровим глуздом, тому його манія могла з'явитися сама по собі, – припустила Крістін. – Я переглядала його файли. В нього таке було вчетверте. Я не розумію, як його взагалі взяли на роботу вчителя.

– І що ж нам робити? – вирішила я перейти до найголовнішого.

– Ти відправляєшся зі мною в минуле, щоб ми могли зняти з тебе це закляття. Тільки для початку, Марден має переглянути твою нитку долі, щоб ми точно знали точку і час прибуття.

– Давай не будемо турбувати Мардена і я сама подивлюсь на твою нитку, – запропонувала Долія.

– А хіба Боги не всезнаючі? – вирішила я розвіяти тишу. – Чому ти не знала про це все, Доліє?

– Я не всезнаюча, – мямлила вона, розглядаючи мою нитку долі. – Ніхто не всезнаючий, якщо бути точніше. Я знаю тільки те, що мені потрібно знати, адже складно керувати такою кількістю вимірів і їх "персоналом", – на останньому слові вона показала пальцями лапки. – Інформація зберігається в архівах, але якщо мені потрібно щось конкретне, я просто беру це. Але треба знати що саме тобі потрібно і де його шукати.

– То що з закляттям? – спитала нетерпляче Крістін.

– Накладав хтось дуже сильний. Він зміг приховати своє ім'я і залишки магії. Відчутний тільки слід вже готового закляття. Воно накладалося на твій шостий день народження, Саро. Не найкращий вік для такого.

– Чому?

– Бо це дуже тендітний вік для такого сильного закляття. Взагалі шість років це найгірший вік для будь-яких подібних штук. Вважай, що ти магічна каліка, але везуча каліка. Після такого неважко й померти.

– Напевно через це ти й не розумієш інші мови і твоя магія майже не накопичується в організмі, – підказала Крістін. – Ну, якщо ми вже все вирішили, то давайте вирушимо на пошуки пригод і проблем на свою п'яту точку.

– Зажди! – крикнула Долія. – Ти що, хочеш змінити хід долі? Без мого ж дозволу?

– Перевіряй, – сказала Крістін і протягнула Долії якийсь листок формату А2. Звідки він тут взявся?

– Що ж все сходиться так як треба, – відповіла Долія через хвилину роздумів. – Ризикни, але якщо стане гірше, Сара більше не матиме права жити, – серйозно продовжила вона, глянувши Крістін в очі.

– Ризикнемо! – крикнула гордо Крістін, злякавши мене своєю впевненістю і безстрашністю. – Але давай спочатку я дещо зберу, а ти поки можеш попрощатись зі своїм... хлопцем, мабуть. Торі іноді важко зрозуміти.

Вона смикнула мене за руку, щоб я підвелась, і штовхнула мене в портал спиною вперед. Я відчула як приземлилася на щось не зовсім м'яке.

– Знаєш, є безліч менш болючих способів розбудити людину, – почула я під собою.

Я різко сіла і вирішила побачити на що ж таке я приземлилась. Ну звісно, Торі.

– Вибач, просто невдало відчинила портал, – намагалась я виправдатися, не згадуючи в розмові Крістін.

– Та, нічого. Всеодно вже пора прокидатися. Як давно ти не спиш?

– Не знаю, хвилин десять.

– Куди переміщувалась?

І саме тут мене заїло. Що мені на це відповісти? Ходила вирішувати власну долю?

– Щось сталося? – перепитав він на моє мовчання.

– Нічого такого...

Він раптом помітив картку, що дала мені Долія.

– Звідки в тебе це?! – крикнув він вириваючи її з моїх рук. Він довго вчитувався в слова, що там були, і врешті спитав знову:

– Хто тобі це дав? – Мовчання. – Саро, будь ласка, – просив він вже м'якше.

– Кріс.

– Кріс хто?

– Крістін.

– Нащо вона дала це тобі? Де вона його взагалі взяла?

– А що це?

В його погляді знову з'явились іскри люті. Торі вдивлявся в мої очі і врешті промовив:

– Я відповідаю на твої запитання, а ти натомість відповідаєш на мої. Питання за питання. Домовилися?

– І відповідати чесно! Я цур перша!

Він привстав і всадив мене навпроти себе, щоб краще бачити, мабуть. Він очікуюче глянув на мене і я почала:

– Що це таке?

– На цій картці записується основна інформація про тебе. Ім'я, стать, вік, найближчі родичі, тобто батьки і брати з сестрами. Також тут вказується візерунок, що вигравіруваний на твоїй душі, так як саме він визначає твій характер. Картка магічна тому періодично самооновлюється.

– А ти можеш...

– Задати своє питання? – перебив він мене. – Залюбки. Де ти тільки-но була?

– Я не знаю. Мене туди хтось переніс поки я спала.

– Ти це серйозно? – обурився він з нерозумінням в голосі. – Так не чесно. Я хочу задати ще одне питання і так, щоб на нього була нормальна відповідь.

– Ну, гаразд. Якщо ти приготуєш сніданок.

– Хитра яка, – пробубнів він собі під ніс, а потім спитав вже голосніше й чіткіше. – Чому ти плачеш?

– А можна відповісти питанням на питання?

– Ні.

– А якщо саме це питання стало причиною моїх сліз?

– Тоді так. І що ж тебе запитали?

– Кому потрібна дівчина, яку щосекунди намагаються вкрасти? – процитувала я Долію.

Він мовчав і думав про щось своє, навіть не рухаючись.

– Без обра́з, але я ось не розумію, чи це на тебе так стрес діє, чи ти дійсно така довірливо дурна? Ти, чорт забирай, єдина за кількасот років, кому я не хочу вмазати в лице. Невже ти цього не розумієш? Давай наступне питання.

– Нащо людині, що може відчиняти портали, авто?

Торі ніби заїло на цьому питанні. Не очікував?

– Ну, не буду ж я в самій гущі людей відчиняти портали, а громадський транспорт я терпіти не можу. Тепер я. Це тобі Долія ту дурню сказала?

– Так. Чому в тебе в підлозі кабінету арсенал?

Він скривився, від такої неповної відповіді, але все ж відповів на моє запитання.

– Бо я люблю бути готовим до всього. І мені було цікаво, як ти на це відреагуєш.

– І як ти це перевірив? Ти що підглядав?! Безстидне! – Я навіть лупанула його подушкою, щоб показати все моє обурення.

– Не підглядав! – відповів він, слабко лупаючи мене подушкою в відповідь. – Я тільки підслуховував. В мене неймовірний слух.

– В Роуві нюх, а в тебе слух?

– І те, і те в нас однакове. Тепер я, бо ти щось перевищила ліміт питань. Чому ти була у Долії?

– Вона сказала, що я заважаю планам Долі і тому ми вирішували котрий спосіб виправлення цього найкращий.

– І що ж ви таке вирішили? – спитав він якось злякано.

– Зараз моя черга, – промовила я, але він перебив мене, злісно і голосно повторивши своє питання:

– Що це хворе на голову Божество вирішило?

– Зняти накладене на мене закляття.

– Яке ще закляття, Саро? – спитав він роздратовано. – Я не відчуваю на тобі ніяких заклять.

– Крістін сказала, що це синтез закляття симпатії і прокляття якогось там кохання.

Торі мовчав, зосереджено думаючи про щось. Врешті він спитав:

– Прокляття всесторонього кохання?

– Так.

– І коли ж його наклали?

– Коли мені виповнилося шість. Долія сказала, що це сталось прямо на моєму дні народження.

– Хто це зробив?

– Вона не бачила. Цей хтось дуже сильний.

– Дай вгадаю, Крістін хоче особисто завадити накладенню закляття у минулому?

– Так. Я так розумію вона дала мені останній шанс поговорити з тобою.

– Від того, що з тебе знімуть закляття я ж не помру, – сказав він, беручи мою руку в свою і погладжуючи її.

– Але ж якщо не буде викрадень, то тебе не назначать директором університету. А якщо і назначать, то це ще не факт, що ти мене помітиш і знову полюбиш, бо спочатку ти ж відчував до мене симпатію, а вона була зумовлена закляттям, а якщо його не буде...

– Годі! – різко перебив він мене. – Ти ж знаєш, що це маячня!

– Тоді чому все має так різко валитися в такий прекрасний час? Ти ще повинен навчити мене магії, а Марден навчити користуватися моїм даром і ми ще не знаємо хто відправив мені ті повідомлення, і підглядав за мною в вікно на сьомому поверсі.

– Коли?

– Не суть! Яка різниця, якщо я цього вже не взнаю? Нащо взагалі щось змінювати?

– Бо згідно з даними в моєму часі, – почула я позаду голос Крістін, – тебе викрадали і намагались викрасти мінімум 147 разів.

– Скільки? – недовірливо спитали ми з Торі водночас.

– Сто. Сорок. Сім, – виділяючи кожне число вимовила вона. – А ще ти не дожила до мого часу, хоча була безсмертною, тому, якщо хочеш жити – одягайся і вирушаємо, Долія сказала щоб з минулого ти була перенесена в цей же час, тільки на тиждень раніше.

– Чому? – спитав Торі, випередивши мене з моїм запитанням. – Скажи чому вона повинна відправись з тобою? І чому на тиждень раніше?

– Ти ж знаєш яка Долія любителька мильних опер і іншої драми, – меланхолічно нагадала йому Крістін.

– То хай дивиться серіали і читає романи! Наше життя не ТВ шоу і не текстовий квест!

– Ти не хочеш щоб Сара дожила до свого сорокового дня народження? – спитала Крістін. – За неповних тридцять вісім років її встигли пристойно покалічити через це прокляття і твою любов. Але якщо ти дійсно її любиш – ти дозволиш їй піти зараз і повернутись в створенну нами паралель на тиждень раніше!

– А чому я маю відправлятись з тобою, а не просто сидіти тут і чекати? – вступила я у розмову, коли вже майже закінчила переодягання на фоні їхньої перепалки.

– Бо тоді ти будеш пам'ятати події цієї часової паралелі і мені не доведеться пояснювати тобі все заново, та й тобі буде легше, – відповіла мені Крістін, поки Торі зосереджено думав над своєю відповіддю. – То як Торі? Що надумав? Жертвуєм твоїм щастям заради Сариного? Мені здається, що яким би не був твій вибір, ти про нього всеодно пожалкуєш, тому краще думай за неї, а не за себе.

– Я й не думав, – сказав він тихо і здавлено. – Не буду ж я тебе силою тримати тут, – Він тихо зітхнув і якось криво і депресивно посміхнувся мені. – Тільки пообіцяй мені дещо.

– Що саме? – спитала я, так як це явно адресувалось не для Крістін.

– В тій часовій паралелі ти всіма можливими способами змусиш мене полюбити тебе повторно. Навіть якщо я буду дуже сильно опиратися цьому.

– Не тривож повітря намарно! – попередила його Крістін. – Я дуже сумніваюся, що їй доведеться зробити що-небудь особливе щоб ти знову відчув всю палітру почуттів. А тепер давайте швидко бай-бувай і погнали, – Закінчивши свою надихаючу промову, вона відкрила портал і стрибнула туди, залишивши портал відкритим.

– Я...

Я наївна вже хотіла сказати щось миле і приємне йому, аж ось він заткнув мені рота так, як не затикав його ще ніхто. Так, вірно здогадалися, поцілунком.

– Я, скоріше за все, забуду тебе, не по своїй провині, але ти мене, будь ласка, запам'ятай, – сказав він пошепки наостанок і, як зазвичай – без попереджень, штовхнув мене в портал назустріч минулому.

Моєму минулому.
© Бізельмоній ,
книга «З дівок у леді».
19. Батько-наркодилер і неадекватний дід
Комментарии
Упорядочить
  • По популярности
  • Сначала новые
  • По порядку
Показать все комментарии (1)
Лео Лея
18. Коли Боги льють на твої штани свій чай
Весело, нічого не скажеш...
Ответить
2021-02-13 19:54:03
Нравится