- Ні, ну я не проти стати топ-менеджером у якомусь банку, чи то керівником департаментом, чи то директором... як того хочуть батьки... - смішно відпльовуючи лушпиння, що прилипло до губи, проговорила Марина.

Набридлива дурничка ніяк не хотіла відчіплятися, а відірватися від бою, щоб прибрати її рукою, не було коли. Тому дівчина начхала на цю справу й продовжила:

- Але щось мене не тягне на такі звитяги. Це ж треба пахати, як коняка.

- А зараз ти хіба не пашеш? - зосередженно перегорнувши сторінку підручника, спитала Сашка.

Вона вважала Маринчині ігри повноцінною роботою, і в неї були на те причини, але Петренко не зрозуміла, що має на увазі подруга. Та й думати про це зараз не стала, бо її вже не було у тій кімнаті, де  щойно велася бесіда про майбутнє, та й дівчиною на ім'я Марина вона вже не була.

Ñoñámə, лідер рейду, чув зараз тільки вигуки членів своєї групи. Спрацювала засідка, й з'явився бос з кагалою. Вони за кілька секунд знесли третину життя лідера, тож відволікатися не було коли.

Паладин на ім'я Ñoñámə, свідомістю якого зараз була Марина, так прокоментував би ту ситуацію:

"Відмахатись було важко. Добре, що лічилка вчасно довелася. Я навішав побільше бафів й став у оборону, час від часу наносячи потужні удари, щоб утримувати агро на собі. Виходило добре, дарма, що задні ряди робили свою справу.

Проте довго на одному місці втримати боса не вдалося. Пішли спецудари й абілки. Ті рейдівці, що рівнем нижчі, зносились призваними мобами. Навіть злагодженість командної роботи не допомогла. Мені набридло вигукувати команди, які вже майже ніхто не міг виконати. Довелося розбиратися і з цим. Бій затягнувся. Деякі рейдівці воскресали вже не раз. В деяких закінчилися сувої. Й в мене мана майже на нулі. Триклята тварюка ніяк не хотіла здихати. Не тямлячи себе від злості я розмахував своїм двуручником, вже не звертаючи уваги на те, чим займаються підлеглі, й як сильно гатить по мені бос. Життя підтримувала якась добра душа, але виповзти з червоної зони їй не давали.

Зрештою почувся гонг, брязкання монет, шльопання речей, булькання в склянках - лут був відмінний".

В голові дівчини злегка паморочилось, тілом побігло ледь відчутне тремтіння задоволення. Саме заради цих моментів полегшення й спокою вона готова була цілодобово пропадати у грі.

Рейд потроху рушив далі, відновлюючи життя й ману, а в пам'ять дівчини "підгрузилась" перервана бесіда. Не дивлячись на те, що навчання, про яке так мріяли батьки, віднімає, на її думку, забагато часу, Марина не вважала своє життя таким уже й важким. До того ж цього літа вона знайшла ресурс, на якому, як не дивно, безкоштовно були викладенні детальні лекції з дисциплін, що вони зараз вивчали. Ці лекції вона слухала замість музики під час прокачки героїв для своїх замовників. І все ж доводилось раз на тиждень відвідувати практику з предметів та ще й здавати нормативи по фізрі, це обтяжливо.

Всі ці думки й підвели її до фрази, яка ледь не налякала сусідку:

- Ні, ну зараз навчання й таке інше...

Саніна дружила з Петренко з дитинства, тому чудово знала, що вона несподівано надовго замовкає під час гри, наче й не чує, що з нею розмовляють, а потім так само несподівано "вмикається", наче й не було перерви в діалозі. Проте, коли ти зосереджено наносиш лак на нігті ніг, несподіванка у якості відповіді подруги може налякати.

Саша здригнулася й підвела очі саме в той час, коли Маринці очі защипало від в'їдливого лаку і вона протерла їх рукою.

- Маро, ти яку годину вже у грі? - Саніна вирішила довести подрузі, що їй вчитися немає сенсу, бо вона вже і так забагато працює і добре заробляє.

Впевненості їй додали пальчики сусідки, що здригались над ергономічною клавіатурою, а також те, що руки її лежали на зручних підлокітниках. Все це геймерське обладнання вартувало немалих коштів - ознака непоганих статків - й допомагало менше втомлюватись, проте напругу від багатогодинного одноманітного руху нікуди не дінеш - ось і доказ важкої праці.

Мара глянула на ігровий таймер. Вона знову зрозуміла слова подружки не так.

- Майже десята година, - цокнула вона язиком, нарікаючи собі, що не встигає розвідати руїни до встановленого часу.

Десять годин активної гри - це той ліміт, який вона встановила собі, щоб не з'їхати з глузду та встигати ще щось окрім сну. Той ліміт дівчина майже ніколи не порушувала, але й менше часу у грі не часто проводила.

- А скільки ти сьогодні заробила?

- Таке в  дівчини питати не пристойно! - засміялася Маринка.

- От я й кажу, - анітрохи не образилась Олекса. - Ти вже цілком така собі тяглова кобилка суспільства. Нехай твій спосіб заробляти кошти для внесення вкладу у вітчизняну економіку не зовсім звичайний для нашого суспільства, але цілком пристойний. Навіщо ти вступала зі мною, гадки не маю. На пари приходиш раз на тиждень, спромоглася не з'їхати, а навіть з трійок вилазити стала. Ти викладачам відлистуєш, чи що?

- Та ти що? - сміючись, здивувалась Петренко.

- А що? Це заздрість. Хіба не розумієш? Мені б хоч шматочок від твоїх мізків. Коли ти навчатися встигаєш?

У голосі Олекси Маринка почула "упертюха", схаменулась, й поділилась корисною інформацією:

- Щодо цього, можу порадити один ресурс з аудіолекціями. Яка різниця, де мені будуть бубоніти про економічну теорію - на парі чи з навушників? В будь якому разі щось налипне...

- І ти мовчала?! - заверещала Саніна. - Класна подруга, нічого не скажеш...

Отут Мара зрозуміла, що це капець. Ñoñámə швидко розпрощався й розпустив рейд.

- Не гарячкуй. Я зовсім недавно про нього дізналась та... Забула я, що не розповіла тобі про нього. Я серйозно, пробач.

Несподівано для Саші монітор вимкнувся, і Мара повернулася до подруги. В червоних, усіяних дрібними судинками очах геймерки, читалося щире каяття.

Дівчина навіть розгубилась. Звичайно, вона розсердилася на подругу, але не надто й сильно. А якщо вже зовсім відверто, в неї такий настрій був, щоб образитись, але вона не встигла. Сашка відвела очі, зітхнула й пробубоніла:

- Байдуже, я не розсердилась. Але адресу мені даси негайно, - ткнула вона в подружчин ніс пальчиком.

- Угу, - замружилась Маринка й посміхнулась. Вона взяла зі столу телефон й швидко відправила повідомлення з потрібною адресою.

По цьому, помітно подобріла Олекса, запропонувала подрузі повечеряти сандвічами власного виробництва та холодним зеленим чаєм з м'ятою. Після такої чудової вечері Мара заснула, як вбита, ледве діставшись ліжка.

***

Save1ijS: привет дружище! сколько зим!

Хтось безцеремонно вліз у приват, а ельф, який щойно підбіг, зробив привітливий жест. Марина звикла, що у грі її часто приймають за хлопця (зрештою, персонаж же чоловічої статі) та не поспішала виправляти співбесідника, адже це чомусь погано відбивалося на подальшому співробітництві. Дівчину-геймерку, навіть надвисокого рівня, часто не сприймали серйозно.

Ñoñámə: Привіт. Ти хто?

Save1ijS: забыл уже? мы ж с тобой столько раз пересикались в данж ходили.

Марина знов огледіла перса з ніг до голови - нічого особливого: рівень високий, але шмот середній, з легендарного лише мантія. Проте, здається, вона його пригадала. Так, десь з півроку тому часто зустрічала цей нік у грі. Хлопець-білорус був дуже привітним, іноді аж занадто, але вона його терпіла. Та все ж назвати його своїм другом...

Ñoñámə взагалі мав досить невеликий френд-лист, що складався з постійних клієнтів та тих, кого вона випадково забула видалити під час щомісячної чистки. Цей перс ніколи не був її клієнтом, й тому вона його не одразу пригадала.

Ñoñámə: Де пропав?

Несподівано навіть для самої себе вирішила підтримати світські балачки Марина.

Save1ijS: готовился к одному проекту в Японии

Ñoñámə: Круто. Що за проект?

Save1ijS: не могу сказать это секретная информация

Save1ijS: но дело прибыльное и интересное

Відсутність розділових знаків у тексті співбесідника вже давно її дратувала, проте Петренко стоїчно терпіла, адже те, що друкував цей ельф, хвилювало її уяву дедалі більше. Таємнича робота в Японії це тобі не аби що. Тому дівчина заохотила перса цілою купою захоплених смайлів.

Результат від хитрості не змусив чекати довго, за мить у чаті з'явилось повідомлення:

Save1ijS: если хочешь я могу тебя порекоминдовать

А ще через хвильку:

Save1ijS: может с тобой свяжуться и тоже пригласят

Тут уже Маринка не всиділа й підскочила у кріслі. Гра була забута, а в голові плелися комбінації можливостей: від страху, що це якийсь обман до віри у найфантастичніший перебіг подій.

Ñoñámə: Тож, що за робота все ж таки?

Save1ijS: наш профиль. в игруху играть

Save1ijS: серьезно я не могу распространяться об этом. контракт

Ñoñámə: Гаразд, рекомендуй.

Save1ijS: а как с тобой связатся

Мара скинула адресу свого сайту та пошту.


***

"Давай уже, крива дурепо!" - гаркнула Марина, нещадно вбиваючи кнопки на клавіатурі. Вона не любила грати магами, хілерами та іншим "інтелектзалежним паскудством". Помирають швидко, б'ють слабо (принаймні спочатку), від ворога подалі триматись треба. А ще бувають серед них такі собі заповзяті жертви: кожен крит по ньому проходить, кожен моб загриться, до апчику ще от стілечки, а його злегка стукне якась дрібнота, і він вже у храмі перероджується, й отакенний штраф досвіду, ще й знаряддя якесь втратить. Але жалітися Мара не звикла, бо давно уже саме такі перси стали її хлібом.

Зібравши низькорівневий "паровозик", Маринка сподівалася швиденько набрати досвіду для наступного рівня. Вона потихеньку відбивалася від мобів, але ж раптом її вирішив врятувати шляхетний лицар (в буквальному сенсі) та разом зі вбивством ворогів почав безцеремонно відбирати досвід і лут.

MagnusWirt: Не волнуйся, малышка, я помогу.

Блимнув зірочками няшний текст. Маринка аж захлинулася від обурення.

L@dyRose1234567: З якого лиха ти з'явився???!!! Зникни, це мій паровоз!!!!!!!

Проте лицар виявився геть шляхетний, кинув в чат щось на кшталт "не бійся" й майнув у гущу мобів. Мабуть подумав, що "принцеса" просто зніяковіла від такого щастя.

Мара кинула коротку лайку в його бік, залізла в інвентар та активувала сувій телепорту. Збирати нову гоп-компанію вже не було бажання, та й сил, відверто кажучи, теж. Коли персонаж опинився у місті, вона вийшла з гри.

На сьогодні досить.

"Нарешті цей шалений день скінчився", - потягнулась у кріслі дівчина й покосила сонні вічі на сусідку, що тихенько сопіла у своєму ліжку. Щаслива людина.

Дуже захотілося взяти з неї приклад і так само мирно засопіти. Марина вже збиралась вимкнути комп'ютер, коли помітила, що з рідного сайту прийшло повідомлення.

"Гаразд, зара гляну, що там й одразу спати", - пообіцяла собі Петренко й відкрила повідомлення. Відправником був такий собі Курода Такеші, й адреса, з якої надійшов лист, точно була корпоративна. У темі листа значилося коротке "Offer", іншого разу вона б вирішила, що це просто спам, але...

Пройшло вже тижні зо два з тієї незвичайної розмови, й дівчина умовила себе повірити в те, що Савелій Ес просто приколовся. Але зараз її серденько підскочило до самого горла. Марина обережно проковтнула неслухняний орган й почала читати.

У листі містився доволі великий текст англійською, зміст якого полягав в тому, що її рекомендували, а в них випадково з'явилась вакансія, та, якщо вона зацікавлена в роботі, то має надіслати інформацію щодо свого персонажа та пройти тестування.

Маринка була зацікавлена. Дуже зацікавлена. Чом би й ні? Зрештою, чому б не похвалитися перед японцем? Вона якраз нещодавно оновила свій "Зал слави", в який зберігала скріни своїх улюбленців з різних ігор. Прикріпивши течку до листа, вона надіслала свою згоду у відповідь, та попрямувала за посиланням проходити тест.

Тестування зайняло близько півгодини, але дівчина вже геть забула про втому. Втім, про те, що й навіщо вона робить, вона теж забула. Опитування здавалось нескінченним. Здебільшого там були розлогі питання на кшталт улюбленої страви та наявності ракових захворювань у близьких родичів. Жодного питання щодо ігрового процесу, досвіду тестувальника, та й взагалі про комп'ютерні ігри там не згадувалось.

В решті решт Марина відповіла на останнє питання, відправила результат на перевірку й заходилася лягти таки трішечки поспати. Але не пройшло й хвилини, як з'явилось наступне повідомлення. Воно вже було набагато цікавішим й інформативнішим. В загальних рисах окреслювалося майбутнє завдання: закрите бета-тестування принципово нової гри з обладнанням, яке до того ще ніколи не використовувалося в широкому попиті. Тестування проходитиме на базі підприємства-розробника в Токіо. Замовник обіцяв допомогти з оформленням документів для отримання візи. Також оплачувалося транспортування до місця роботи, проживання й харчування під час виконання робіт...

Але те, що змусило Маринку вигарцьовувати о четвертій годині ранту, так це сума заробітної плати за місяць роботи - 40 000USD.

Попередньо контракт укладається на два місяці, але може бути подовжений в однобічному порядку при необхідності на невизначений строк. Але дівчина була зовсім не проти такого підступного пункту. За 40К доларів, та ще й харчування, та ще й проживання, та ще й можливість грати... При таких умовах вона готова була працювати на них вічно!