Марина відкрила очі у напівтемній кімнаті. На хвильку їй здалося, що вона лежить на койці у готелі, де заночував її аватар. Проте краще прислухавшись до своїх відчуттів, зрозуміла, що лежить вона на досить зручному та м'якому матраці. Прямо перед нею на тумбочці виднівся її смартфон, а трохи далі була пастельного відтінку стіна з картиною, на якій були зображені гори.

Дівчина простягла руку до телефону й розблокувала його. Вона очікувала побачити пропущені виклики... багато пропущених викликів. Так, її сподівання справдилися. Мама, тато, Сашка та навіть колишній хлопець Максим.

- А йому що треба? - пробурчала Мара й натисла на материн номер.

Одним рухом - двох зайців, у такий час батьки мають бути разом. До речі, котра година. Зробивши нехитрі підрахунки, дівчина вже збиралася скасувати дзвінок, бо вдома була глибока ніч. Проте думки її виявилися повільнішими за мамині дії.

- Алло, - почувся геть не сонний, а стурбований голос матері.

Марина відчула докори сумління. Вона ж бо виспалася, а матуся, мабуть й ока не зімкнула весь цей час.

- Мамо, привіт. Пробач, що одразу не подзвонила, мене просто одразу з літака до офісу відвезли, а потім робота... й так втомилася, що геть забула. Пробач.

Щире каяття доньки кожним словом, як теплою краплиною, відігрівало стилу душу матері. Звісно, вона не могла не побуркотіти про те, що донька зовсім забула про батьків, що мати хвилювалася та не спала три дні (чому саме три, Людмила Сергіївна не уточнювала), а їй і діла нема, але у голосі було полегшення й ніжність.

Хоч мама й сварилася, Марина посміхалася. Материні слова заспокоювали та дарували впевненість у тому, що її люблять понад усе. А ще вона зрозуміла, що необхідно змінити застосунок для міжнародних викликів, бо у цьому матусин голос подекуди хрипів та зникав, так, що дівчина не завжди могла розібрати, що саме бурчать їй з телефону. А переривати тираду не хотілося. По-перше, мама могла образитись, по-друге, розмова могла перетворитись на перегукування у лісі, а Мара такого спілкування не любила.

Саніній Марина вирішила подзвонити пізніше, бо подруга точно не буде така рада її дзвінку о третій годині ночі, як мама. Проте написати та повідомити, що її ще не розібрали на органи, можна.

Якраз під час цього дійства до кімнати постукали. Мара відгукнулась та привіталась з пані Мінамото.

- Доброго дня, Петренко-сан, нам розпочинати процедури вже час.

Саюрі терпляче почекала поки її пацієнтка закінчить зі своїми справами, допомогла їй одягтись та пересісти у візок. Під час цього всього Марина кілька разів невдоволено буркотіла через те, що всі її м'язи нестерпно боліли, а кожен рух відкликався у спині, але жінка зрозуміла це по-своєму.

- Ви невдоволені моєю роботою? - спитала вона, штовхаючи візок до спортзалу.

- Ні, що  ви, - стала активно заперечувати підопічна, проте на думку лікарки то була лише ввічливість.

Саюрі вже зрозуміла, що дівчина, не дивлячись на те, що трохи незібрана та незграбна, непогано вихована, як на європейку. Проте її невдоволений шепіт... Курода особисто взяв відповідальність щодо неї, тож не варто нехтувати ознаками її роздратування. Але як спитати так, щоб вона відповіла? Тим паче, що лікарці не вистачало словникового запасу для цього.

- Ви тихо говорили щось, коли я пересадила вас у крісло... Роздратовано...

- Та це не через вас, - заперечуючи, помахала долонею дівчина. - Я сварюся на себе... свою незграбність... Не можу звикнути.

Марина опустила голову, щоб пані Мінамото не побачила як її очі наповнилися слізьми. Їй справді було важко, особливо зараз, коли невідомо чому все тіло, а не тільки спина, боліло.

- Не варто хвилюватись. Я допоможу вам стати на ноги, - запевнила пацієнтку лікарка.

Після "ранкових вправ" та сніданку Марина відчула себе набагато краще. Вона попросила собі трохи часу, щоб поспілкуватись з близькими, хоч і розуміла, що робочий день вже у розпалі, їй потрібен був цей час. Пані Мінамото не заперечувала й відвезла дівчину у кімнату.

Опинившись на самоті, Мара кинулася зовсім не до телефону. Вона дістала пакет з інструкціями та почала читати. Все те, що відбувалося з нею вчора було детально викладено в тому документі. Був короткий витяг з VGAME Wiki щодо рас та класів. А також попередження про те, що вона гратиме гноміхою-лялькаркою.

{Раса гном
Невисокі - зростом  100-160 см - із надзвичайно широкими плечима - до 100 см. Дехто вважає, що раса не має жінок, але це не відповідає дійсності. Просто гордість будь-якого гнома - борода - прикрашає й милі личка гноміх.

Більшу частину свого життя гноми проводять у підземних печерах, видобуваючи корисні копалини та створюючи різноманітні вироби. Тільки цій расі доступний видобуток дорогоцінних каменів: алмаз, рубін, смарагд. Знаменита в усіх куточках світу гномова сталь - найміцніший відомий матеріал. Існують чутки, що не кожен дракон прокусить її з першого разу.
Однак далеко не кожен гном здатний виробляти цей унікальний матеріал. Лише майстрам, що здобули уміння сталевара чого рівня та вище, відомі секрети предків.
Також гноми краще за всіх вміють створювати хитромудрі механізми, що допомогають у битві: вогнепальна зброя, пастки та навіть літальні апарати.
Досить майстерні вони і в болю, в атаці надають перевагу фізичній силі, мають супротив до фізичного та магічного урону. Найулюбленіша зброя - ковальський молот, а також виготовлена власними майстрами механіка. Через свій зріст не можуть використовувати дворучний меч та лук.
Гноми досить толерантно ставляться до всіх рас, навіть темних, окрім ельфів. З жителями лісу в них стародавня ворожнеча, причини виникнення якої не пам'ятають навіть боги-покровителі.

Лялькар - основний клас, який дозволяє використовувати в бою та ремеслі ляльок та захоплених істот.}

Також в інструкціях було написано, де роздобути помічника, а також про те, що його краще тримати в автоматичному режимі, щоб він менше втомлювався. Й нарешті план роботи на перший тиждень: з ким вона мала поговорили та які локації відвідати, які завдання отримати та виконати. Цей план носив рекомендаційний характер, проте зовсім нехтувати ним не варто було. Хтозна як відреагує на це Курода. Цей педантичний сухар.

У двері постукали.

- Заходьте, Мінаномото-сан, - запросила дівчина, ховаючи документи у шухляду.

- Мінамото-сан дева-арімасен, - почулося з-за спини, - Курода дес. Коннічіва.*

- Коннічіва, - привіталася Марина, злегка вклоняючись у відповідь. - Назе ніхонго-о ханашімаскá?**

- Коре-ні мондай-ва арімаскá?*** - злегка посміхнувся директор.

- Хай. Ваташі-но ніхонго-ва йовай,**** - насупилась Марина, цей чоловік відверто знущався з неї без будь-яких причин.

- Я б так не сказав, - знову став серйозним Курода. - Чому ж у нашу першу зустріч ви говорили зі мною японською мовою?

- Це елементарна ввічливість. Я намагалась справити добре враження, - відповіла дівчина, а про себе додала: "проте зараз вважаю, що дарма".

- І вам це вдалося, - несподівано похвалив Мару Курода, він підійшов й узявся за ручки візка за спиною дівчини й покотив, продовжуючи: - Але краще було б приділити увагу роботі. Я так гадаю.

Не погодитись з чоловіком Мара не могла, але й приймати його правоту теж не хотілося. Тому вона змовчала. Тим часом Курода власноруч доправив її до робочої зали. Саюрі так і не з'явилась. Й кликати санітара директор не став, а самотужки переклав дівчину у крісло. Марина воліла б якнайменше з ним спілкуватись, проте не втрималась від шпильки:

- Який клопіт, Курода-сан, ви на себе взяли.

- Так, - погодився чоловік без тіні сарказму, - ви, панно Петренко - клопіт, але це моя відповідальність.

Він злегка вклонився медсестрі, що щойно зайшла й зник за завісою.

"Чудовий початок робочого дня, нічого не скажеш", - буркотіла Марина, відстежуючи завантаження гри. Наче все було добре, помилок виявлено не було. Геймерка почала потроху розслаблятися, зараз вона порине у зовсім інший поки що незнайомий світ. Це нереально збуджувало та змушувало мимохідь посміхатись. Аж ось, зайшовши до гри, Марина виявила свого перса на вулиці. Гноміха сиділа на кам'яній підлозі, притулившись спиною до готелю, в якому мала ночувати. Перед очима одразу ж замиготіли попередження.

Увага! Оплачений час перебування у готелі підходить до кінця. Будь ласка, залиште приміщення.

Увага! Оплачений час перебування у готелі скінчився. Будь ласка, залиште приміщення.

Увага! Оплачений час перебування у готелі скінчився. Ви будете виселені примусово.

Увага! Ви були виснажені понад міри. Це призвело до Легкої хвороби: Сила -2, Спритність -2. Ви можете вилікуватись, купивши зілля у лікаря Віна, або почекати поки наслідки перевтоми зникнуть самі.

- Пречудово, - підводячись й обтрушуючи неіснуючий порох, гримнула Марина. - Цього ще не вистачало. І скільки часу мені чекати? Малий!

Тієї ж миті з'явився маленький мімімішний гномик. Він розповів про види хвороб та як швидко вони минають.

{Хвороба

Легка хвороба. Сила -2, Спритність -2. Минає за 1 добу. Вартість лікування 25 міді.}

- Всього лише 25 міді? Треба буде полікуватись, якщо в такому стані зможу щось вполювати... А може на арену піти? До речі, в мене є квестові предмети, віддам їх Сахонові.

Рушивши, гноміха помітила в себе на плечі Малого.

- Ти чого ще й досі тут? Переходь в автоматичний режим, - скомандувала вона, гномик пискнув та зник.

Доплентавшись до тренувальної арени Мара зітхнула. В такому стані вона не зможе не те що полювати, а й по опудалу стукнути. Все ж таки -2 Сили на її рівні це забагато. І це лише легка хвороба. Дівчина знов відчула себе неповноцінною, але, мотнувши головою, витрусила дурниці зі своєї голови.

Вона зайшла до намету та гукнула Сахона. Той вийшов та якось дуже лагідно привітався.

- Шановний Сахоне, - намагалася тримати образ Марина, - в мене є деякі предмети, що я здобула у лісі. Ти казав, що до тебе можна буде звернутися з цим.

- Звісно, дитино, проходь. Сідай ось тут. Щось ти погано виглядаєш. Захворіла?

- Так, трохи, - присідаючи на запропоноване місце відповіла гноміха.

-Я можу допомогти... з хворобою.

Увага! Ви отримали завдання "Піддослідний Сахона". Статус: Небезпечне. Умови: Спробувати на собі дію та вилікуватися за допомогою ліків, виготовлених тренером Сахоном. Нагорода: невідома.

"Що за чортівня? - подумала про себе Мара. - А якщо ті ліки не лікують, а ще гірше зроблять? Небезпечне завдання для хворої мене..."

Вона ще раз глянула на гнома. Той лишень руки не потирав, такий був збуджений від нетерпіння. Щось підказувало, що зовсім не варто погоджуватись...

"Але ж це - лише гра. Нехай і дуже реалістична. Не помру ж я насправді від його методів. А там дивись дебаф спаде під час переродження у храмі. До того ж вірогідність вилікуватись все таки є. Чорт! Як важко зважитись."

- Чого мовчиш, мала? Не бійся, я тебе вилікую та ще й нагороджу...

- А якщо не вилікуєш? - не втрималася Мара від питання, притримуватись "легенди" про сильну та сміливу гноміху вже якось не моглося. - Якщо я раптом помру від твоїх експериментів, як ти мені відшкодуєш збитки?

- Які збитки? - здивувався гном.

- Морально-емоційні! Якщо твій експеримент вдасться, то я, начебто, у карамелі, а якщо ні, то всюди втрачу: і помру, і хвороба при мені залишиться. Нагороди - зась... Хоч штраф досвіду не отримаю, та це не надто велика втіха.

- Чого ж ти хочеш? - насупився гном.

- Не помирати, - чесно відповіла Марина.

- Тоді відмовся від завдання, й потому, - хмикнув Сахон.

- Ні! Тепер я про нього знаю, й мені цікаво.

- Ну, дівча! - насупив густі брови гном. - Й на ялину здертися й дупу не обідрати хочеш? Гаразд.

Увага! Ви отримали завдання "Піддослідний Сахона -". Тип завдання: Небезпечне. Умови: Спробувати на собі дію ліків, виготовлених тренером Сахоном. Нагорода: невідома.

- Ненабагато краще, але прийнятно, - здивовано пробелькотала гноміха.

- То ходімо, - гримнув тренер та зник за завісою.

Марина слухняно прошмигнула за ним у сусідню кімнату. Гном мовчки вказав їй на стілець, а потім простягнув обруч зі смішними ріжками.

- Одягай.

Недовірливо покрутивши дрібничку у руках, гноміха насунула її собі на голову. Тим часом Сахон щось відміряв та змішував у склянках. Обернувшись він знову рикнув, з силою грюкнув склянкою об стіл (як та не розбилася, невідомо), підійшов ближче й начепив обруч на шию піддослідної. Потім знову збігав до столу й назад за своїм зіллям.

Марина дивилась на зеленувату рідину. Зеленою у грі зазвичай буває отрута, ще й дурнуватий нашийник дратував. Вона вже пошкодувала, що погодилась, й хотіла втекти.

- Що, дрібното, злякалася? - склав руки на грудях цей таємний алхімік недоучка, а в очах така зневага...

- А хоч би й так, - огризнулася Мара й одним великим ковтком випила напій.

Увага! Ви померли.
___________

* Я не Мінамото, а Курода. Доброго дня.

** Доброго дня. Чому ви розмовляєте японською?

*** З цим якісь проблеми?

**** Так. Моя японська слабка.