Вона випадково натрапила на цей кабінет, коли досліджувала замок, й одразу зрозуміла, що знайде тут чимало корисних речей.

Радіючи з того, що вона поновила невидимість всього хвилину тому та ще й пірнула під великий письмовий стіл у пошуках такого бажаного та ненароком втраченого сувою стійкості, гноміха спостерігала, як до кімнати увійшла Марінет.

Спочатку лялькарка не збиралась ховатись, вирішивши, що Марінет прийшла сюди у пошуках подруги, але дуже швидко впевнилась в тому, що нікого вона не шукала. Ба, навіть більше, була у цій кімнаті вже не раз.

Щойно вбивця пірнула у сон, як з'явився гном з надзвичайно довгою чорною бородою. Цього разу на ньому було ганчір'я мага: довга мантія та капелюх, що ховав руде волосся на голові, а ще плащ та довгий посох з червоним каменем на верхівці. Рівень гнома був так само шістдесят п'ятим, а ім'я так само неможливо було роздивитись.

Та це й не потрібно було тепер.

Лялькарка спробувала розбуркати Марінет, а потім схаменулась: навіщо? Те що свідомість француженки пірнула в рудого гнома, не викликало жодного сумніву. Але чи достатньо для цього лишень проказати ті цифри, чи треба ще й лягти на той самий диван?

Не довго думаючи, Туттамін знову пірнула у схованку та стала молитися всім богам цього та свого світу, щоб її не помітили, бо здатність ставати невидимою все ще не відновилася.

Лялькарка почекала ще хвилинку та гучно видихнула. Тільки тепер вона зрозуміла, що Марінет могла повернутися до свого тіла у будь-яку мить, й чорнобородому було зовсім не обов'язково бігти, гучно гупаючи в коридорі. Лише справжнє тіло - аватар - було прикуте до конкретного місця, бо воно було частиною системи. Єдиний можливий спосіб зміни дислокації, як було у неї в перший день: просто перенесли. Ну ще, мабуть, якщо вб'ють під час сну у храмі прокинешся.

Туттамін вилізла з-під столу та вмостилась на дивані. Кілька разів прочитала запис, намагаючись запам'ятати цифри. Вдавалося поганенько. Схоже хвилювання все ж відбивалося на здібностях мозку. Цілу хвилину вона медитувала, відновлюючи рівновагу. Для збудженого мозку цей час видався вічністю.

Подивитись на Туттамін збоку було незвично. Востаннє вона бачила себе у дзеркалі, коли створювала власне тіло, але теперішнє відчуття було геть іншим. Й вона відчувала себе іншою. Не Мариною, не Туттамін, а кимось геть іншим.

"Що ти там казала про пічку?", - скептично спитав Здоровий глузд. Але Дослідниця роздратовано відмахнулась від нього, з головою пірнаючи у  карколомне меню, якого вона навіть уявити собі не могла. Доступними були чотири класи: вбивця, некромант, маг та... лялькар. В перших трьох очки параметрів та класових умінь були повністю розподілені, а от лялькаря чомусь залишили непрокачаним.

Важкі кроки лунали в пустих коридорах, рудий гном шукав господаря замку, а геймерка у його тілі розмірковувала: "Цікаво, а якщо я у такому вигляді з'явлюся перед очі своєї команди, вони мені повірять? І що я робитиму, коли побачу Марінет? Та чи зможу я спокійно вийти з гри, якщо це знадобиться? Чи не викине мене з тіла цього віруса, якщо хтось інший захоче в нього увійти?"

В будь-якому випадку з власної волі вона з цього тіла не вийде аж поки не дізнається, хто ще намагається вкрасти таємниці Такеші. А потім розповість все японцеві, нехай він сам розбирається з цими читерами.

Але класи могли повторюватись. Або ще краще: вся її теорія дурня, і зв'язку з класом користувача нема. Тож зловмисників могло бути більше, або, навпаки, винуватиця лише Марінет.

Та щойно почавши кастувати одне з найсильніших руйнівних заклять некроманта (щось підказувало, що саме воно могло стати причиною зникнення першої печери упирячого гнізда), як довгобородий гном згадав про Туттамін, а за спиною почувся несамовитий вереск барона Чубак-Нур "Що ти робиш?!"

У кабінеті  рудий підняв з підлоги листок, цього разу цифри легко ковзнули у свідомість й накріпко облаштувались там. Проте не варто було сподіватись, що щойно геймерка покине це тіло, пам'ять не підведе її, тож шифр рудий помістив сплячій у сумку. Підхопив Туттамін та закинув її на плече. Підтюпцем, зовсім не відчуваючи своєї нелегкої ноші, гном вибіг із замку. Поклав тіло на дорогу перед воротами та із завзятою посмішкою почав кастувати закляття Голодна земля.