Туттамін тихенько визирнула з-за кущів. Козел... Тобто ціле козлине стадо. Вона закотила очі та опустилась у схованку. Це було очікувано, але не спитати не могла.
- Козел? - в голосі була така кількість сарказму, що ельф, здавалось, образився.
- Не козел, а Дикий П'ятирогий Зерз. Тут від тридцять четвертого до тридцять шостого бігають. Йти далі не раджу, там рівні вищі, але стадо щільніше стає, важко буде відбитися, якщо всі разом з'агряться, - бачачи, що П'ятирогий аж нітрохи не вразив подругу, він продовжив: - Зерзи бувають й домашні. Хіба в твоїх краях ти таких не бачила? На них гноми їздять.
- Так, це аргумент... - сказала гноміха таким тоном, що Савелій зрозумів - ніякий то не аргумент. - Але я не бачила, бо трохи екстерном пробігла дворфськими землями. Крім того, коли я говорила, що хочу середню істоту, мала на увазі бойову одиницю.
Тутта не стала сперечатися. Зрештою, ельф був більш досвідчений, й у грі провів набагато більше часу. Вона вийшла зі своєї схованки та підійшла на відстань жбурляння. Кілька самців вже уважно спостерігали за нею, а той, що ближче, почав бити копитом та погрозливо опускати голову. Агро-зона в них була велетенська.
Якби її спину не прикривав зараз лицар п'ятдесят восьмого рівня, Тутта б точно відмовилась від такої авантюри. Тим часом перший зерз вирішив атакувати. З-під густої шерсті на боках піднялися та розвернулись у її бік щупальця, й монстр галопом рушив до неї.
Туттамін поспішала, бо, після атаки родича, ще кілька зерзів дістали з-під густого хутра різнокольорові щупальця. Гноміха на мить завмерла, оцінюючи, чи зможе голка пробитися крізь густе хутро, до того ж не відомо, яка там під ним броня. Звичайна навряд чи зможе - вирішила вона й дістала одну із золотого набору. Було шкода витрачати її, залишалось лишень сподіватись, що після звільнення пета, вона повернеться... але навряд.
За мить голка зникла в густому хутрі. А рогаті вже скакали до агресорів, готуючи більш масовий залп. Раптом перед обличчям Тутти з'явилась спина у білому обладунку. Тонкі голки встромлялись, але не пробивали товсту броню, та наносили невеличкий урон тільки коли втрапляли у відкриті ділянки тіла.
Гноміха мотнула головою, змушуючи себе відволіктися від споглядання захисника та зосередитись на можливому петові.
Бідний козлик, опинившись чужим серед своїх, одразу ж отримав відчутний удар у бік. Лялькарка відкликала його, щоб не втратити ледве отриманий трофей. Вона спитала в Савелія, чи може залишити на нього розправу над залишками мобів, на що він відповів, що майже закінчив. Гноміха огледіла поле бою й погодилась з ним.
Отже пет для свого рівня був не надто вже й сильним.
Атака: 150/10х (основна/отрута)
Броня: 300
Перевезення пасажирів: 1
Плюсами, безумовно, були уміння їздової тварини та постріли отрутою, але все інше, особливо "прямолінійність" рогатого не викликало захвату. Можливо, це через те, що попередній її "улов" був ще й досі кращий за теперішній, але тепер такої шари вже не перепаде.
- Та ні, я просто думаю, як його краще в бою використовувати. Шерсть з дотом* - це звісно круто, але сила цієї тваринки геть не в цьому, вони беруть кількістю.
- А якщо здібність прокачати?
- Може, зовсім відпустити?
- А ти страшна, - геть не витончено гикнув ельф. - То що, наб'ємо тобі ще рівень-два поки час є?
- Твої друзі вже підтягуються?
- Від Марінет щось нічого не чутно.
- Дивно. Гаразд. Гайда влаштовувати геноцид козликам!
Ельф слухняно підскочив та бадьоро рушив за партнеркою.
Перерватися на обід вирішили одночасно й навіть засміялися від такої єдності. Відбігли у безпечну зону та вийшли з гри.
Курода, як і в першу їхню зустріч, стояв біля вікна спиною до дверей. Саюрі тихенько закотила візок у кабінет та непомітно вийшла. В Марини не було настрою для цих пафосних розшаркувань, тож вона доволі голосно прочистила горло, привертаючи до себе увагу. Японець здригнувся, повернувся та дещо спішно підійшов.
- Що трапилось? - сиплим від хвилювання голосом спитала дівчина, й тієї ж миті блискавки в очах зникли, він взагалі відвів погляд.
- Чим? - дівчина розгублено подивилась на директора. - Як гравець може бути "чим"?
- Але хіба таке можливо? - чоловік знизав плечима "самі бачите". - Й нічого не можна зробити?
- А для чого тоді мене кликати?
- Наприклад?
- Спробу самотужки знайти та піти на контакт з гравцями, які керують тим вірусом.
- Ви вважаєте, що їх багато?
- Я це знаю, інакше ми б вже відстежили зловмисника, - Курода на мить замовк та пильно подивився на Марину, потім коротко видохнув, зважуючись. - Це також пояснює високий рівень персонажу, він безперервно прокачується. Персонаж - рудий гном - сам по собі не може сильно відрізнятися від інших гравців, інакше система сприйматиме його, як вірус та знищить. Тому, на нашу думку, зловмисники використовують стимулятори дозволені у грі, а також час від часу поновлюють енергію, скажімо так, незаконно. Саме це сприймається системою, як спроба зламу...
Директор замовк. Грузла тиша охопила кабінет. Мара, збентежена почутим, не вірила своїм вухам. На її думку, таких програм бути не може. Хоча, два місяці тому вона б не повірила у віртуальну реальність з повним зануренням. Врешті Такеші набрав повітря в легені й продовжив:
- Я гадаю, отримавши цю інформацію, ви зрозумієте, наскільки серйозна небезпека стоїть перед вами. Я знову наполягаю... прошу вас відмовитись від роботи. Це небезпечно не тільки для людини у вашому стані, а для будь-кого.
- Та звідкіля їм знати про мене?
- Хіба немає людей, які знають, що гноміхою Туттамін керує Марина Петренко?
- Є. Але...
- Марина-сан, - перервав її спробу заперечити Курода. - Персонаж не можна вбити, але ці... люди... вони мають досить бурхливу фантазію. Замкнути в печерах, сховати на дереві - ці спроби позбавитись вас не позбавлені сенсу. Якщо ви не передумаєте, нічого не завадить їм усунути вас, а не персонаж, з гри.
- Я нікуди не лізтиму, нікого не чіпатиму, тихенько собі гратиму. Будь ласка, не викидайте мене з проекту...
Мара й сама не знала, чому на очах в неї з'явилися сльози. Вона злякалася. Дуже. Й тим більше її тягнуло до Сорану. Там вона відчувала себе в безпеці. Особливо зараз, коли в неї з'явилась "ельфійська" підтримка. А повертатись у реал, де все було так важко, де в неї всього лише одна спроба, де тіло майже не слухається її, де Курода витягує з неї останню впевненість, нестерпно.
Японець зітхнув. Він все ще не міг зрозуміти впертості цієї жінки, але сперечатися з нею вже не було сил. Він попередив її, все пояснив. Навіть відкрив таємну інформацію, якою володів лише він та ще двоє. Але вона все одно відмовлялась відступати.
- Дуже сподіваюсь на це, - в голосі чоловіка прослизнула навіть йому незрозуміла ніжність. - Заспокойтесь, будь ласка. Й приведіть себе до ладу, бо всі подумають, що я знущаюсь над вами.
- Саме так я усім й кажу, - всміхнулась Марина, й побачивши здивовано зведені брови, продовжила: - Конспірація.
Несподівано Такеші також всміхнувся, а за мить в голос розсміявся. Мара кілька секунд розгублено спостерігала, а потім зрозуміла, що це справжнісінька істерика. Злобний геній просто втомився й таким чином знімає стрес.
Відсміявшись, директор швидко вибачився. Видно було, що йому ніяково через свій вибух емоцій, й Мара вирішила тактовно не акцентувати на цьому інциденті увагу. Вони розпрощалися, й дівчина у супроводі лікарки нарешті попрямувала до їдальні.
Савелій накинувся на неї з розпитами. Довелося збрехати, що ця зустріч була з приводу нещодавнього інциденту з її капсулою.
_____________
** Кількість ХП, яка віднімається однією атакою.
*** Ритуальне самовбивство в Японії.
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку