7 Смачного!
Гноміха з сумнівом поглянула на власноручне твориво. Вигляд продукту повністю відповідав назві "Підгорілий смажений пацюк". Проте параметр "Ситість" вже майже сягнув позначки нуль, тож вередувати не було коли. Марина й так втратила забагато часу, коли намагалась вполювати м'ясо з равлика. Лише одного разу їй пощастило й вдалося з'їсти малесенький шматочок. Смак виявився надзвичайно вишуканим, але як проковтнула ту смакоту, гноміха навіть не помітила.
За кілька хвилин Марині пощастило натрапити на покинуту шахту. Не відомо, що видобувалося або зберігалося у ній, але у цьому місці було повно щурів. Звісно в реальному житті вона б їсти пацюків не стала, але ж у грі - це не насправді, тож із гидливістю можна домовитись. Отже, завдяки досвіду у минулих іграх їй вдалося майже безболісно розправитись з жирненьким "Міцним пацюком" п'ятого рівня, хоч сама була лише третього. А от з навичкою "Кулінарія" що у грі, що у реальному житті була біда, тож доволі апетитний шматок м'яса перетворився у вищезазначену страву.
Дівчина розумно розсудила, що гаряче сирим не буває, тож відкусила шматочок, а за ним інший. М'ясо було подекуди жорстким, в інших місцях - сирим. Гостро відчувалася відсутність солі. Смак не був нестерпно огидний, проте їла вона страви й смачніші, а от чи було в її житті щось гірше, Марина одразу пригадати не змогла.
Зрештою на думку спав випадок, коли вона влітку забула поставити макарони з підливою у холодильник, а потім забилася з Олексою, що вони не скисли. Й на підтримку своїх слів з'їла ту слизьку гидоту.
- Ото була феєрія смаку та аромату! - хіхікнула дівчина, пригадуючи як перелякана Саніна просила її зупинитись, та радіючи, що цей безглуздий вчинок не мав серйозних наслідків для її самопочуття. - Тож я та мій шлунок якось переживемо цю пригоду, - підбадьорила вона себе.
Ситість потроху росла й зеленіла. Зрештою Марина наїлася. Залишки пацюка зберігати не стала, бо Кулінарію розвивати треба. У грі, де голод постійно наступає на п'яти треба вчитись не залежати від таверни. По-перше, це дорого, а по-друге, тягати всюди з собою торбу їдла, коли вантажопідіймальність обмежена не доцільно. Тим паче, що Марина встановила собі авто-збір, щоб не копирсатись у нутрощах, збираючи лут.
Авто-збір - річ, звичайно, корисна, але подекуди небезпечна. Бо під час бою в сумку може насипатись різного мотлоху, а найважливіший камінчик зазвичай виявляється останнім, а 40 секунд, щоб підняти його, ох, як швидко минають.
Марина встала й звичним жестом обтрусила штанці від неіснуючого пороху.
Увага! Ви виконали завдання "Дари лісу - 2". Нагорода: Запальничка крихка, +1 Мисливець.
- Гей, Малий, прокидайся, тут ще один баг виліз: у завданні не така нагорода прописана.
- Помилка прийнята, - почувся голос гномика, але той не з'явився перед господаркою.
Увага! Ваш помічник виснажений та не може відповісти цієї миті. Ввімкнено автовідповідач.
- Ще не виспався? - здивувалась гноміха.
Увага! Ви виснажені. Знайдіть місце для відпочинку (посилання).
Марина перейшла за посиланням й з'ясувала, що час їй бігти до міста та шукати дешевий готель.
{Безпечне місце для ночівлі/Місце для відпочинку
Це місце, де героєві гарантована безпека, як від монстрів, так і від інших гравців. Це місце, де герой може відновити Е. Час відновлення Е. залежить від рангу приміщення, а також власності (перевага надається тій зоні, що є власністю героя).
Різновиди та ранги
Місто. Готель 2-5. Квартира 3-7. Будинок 5-9. Палац 7-10. Гільдія 9-10.
Село. Сінник 1. Заїжджий двір 2. Будинок 3-6. Садиба 5-10.
Табір. Військове містечко 1. Намет 2.}
Дорогою до місця призначення Марина забігла до крамниці та збула здобич: мушлі від равликів, щурячі шкірки та м'ясо. Теперішніх її статків якраз вистачало заночувати на найдешевшій койці.
Гноміху провели до кімнати, де стояло три двоповерхових ліжка. Зараз тут було безлюдно, тож можна сказати, що в неї окремий номер. Обравши місце до смаку, Марина зайняла його.
Гра виявилася не надто щедрою на монети. Якщо так буде й надалі, то геймерка ризикувала весь час зводити хвіст із носом. Та й рівні повільно зростали, після такого виснажливого полювання їй вдалося дорости лишень до четвертого. Можливо, у групі буде швидше, але за весь час вона зустріла лише одного, як їй здалося, гравця, та й той у лекторії час втрачав. Може, це його завдання від розробників? Дівчина воліла б не отримувати подібних завдань, бо не мати можливості вивчати такий надзвичайний світ... Навіть думати про це зараз не хотілося.
Не тільки аватар, а й сама геймерка була на порозі царства Морфея. Вона закрила очі, але замість тиші, на яку сподівалась, з усіх боків її охопив гул, як у вулику. Марина знову опинилась у "кабіні космольоту", тобто у віртуальному кріслі. На хвильку вона забула про фіксатори, якими була прив'язана до місця, та спробувала відкинути шолом, який зараз слугував їй яструбиним ковпачком. Після невдалої спроби вона остаточно "повернулась" у реальність.
- Стоп гейм, - скомандувала дівчина й пути розімкнулися.
У своєму боксі Марина була сама. Вона чула гомін голосів та бачила статури, що пропливали довкола повз завіси її невеличкої кімнати. Чи погукати когось, чи хтось прийде їй на допомогу? А може вдасться впоратись самій?
Звідкіля взялася така шалена думка? Може через те, що півдня самотужки бігала підземними печерами та лісом?
На щастя перейти до виконання свого задуму Марина не встигла, за завісу ввійшла Саюрі.
- Почекайте. Я допоможу вам одягтися.
І лікарка у точності виконала обіцяне: вона одягла корсет, білизну, одяг. А потім запросила санітара, який пересадив пацієнтку у крісло. Вони рушили до ліфту на інший поверх, де розміщувалася їдальня для співробітників. Саюрі залишила підопічну за одним зі столів, а сама пішла взяти щось на вечерю їй і собі.
- Только не говори мне, что ты - Ноунэйм, - звідкілясь згори почувся веселий чоловічий голос. Марина озирнулася на нього й побачила того самого ельфа, що запросив її сюди. Такий самий чималий зріст та струнка статура, таке саме біляве волосся, такі самі небесно голубі очі. Єдиною різницею між ними було те, що цей перс без сумніву був людиною, а від того личко його не було геть гарненьким, проте доволі привабливе.
- Я не Ноунейм, - погодилась з незнайомцем Марина, воліючи відпочити після важкого дня та геть не бажаючи спілкуватись з кимось.
- Это точно ты! - ще ширше посміхнувся чоловік, наче це взагалі було можливо, сів поряд та вже тихіше, а не на всю залу, продовжив: - Ну ничего себе. Не думал, что ты девчонка, да еще и инвалид.
- Я поки що не інвалід, - буркнула у відповідь Маринка, думати про своє можливе майбутнє вона все ще не хотіла. - Сталася аварія, тому я по-ки що у візку.
Вона виділила голосом та інтонацією найбільш хвилюючі її слова.
- Вот оно что... Понятно. Рад, что тебе все же удалось попасть сюда. С тебя причитается, - трохи схилився чоловік.
- Так, я знаю. Я вдячна тобі. До речі, я - Марина Петренко, а ти? - дівчина простягла руку старому новому знайомцю.
- Я? Ничего себе, официоз какой! Ну, я это... Савелий Шинкевич, - й ельф потиснув простягнену руку.
- Тож, Савелію, чим я можу віддячити тобі за твою допомогу? - Марина анітрохи не здивувалась, що нік Савелія та його ім'я повністю збігаються. Вона саме так і думала.
- Ты что? С дуба рухнула? Ничего мне не нужно, - відсахнувся білорус.
Він навіть уявити не міг, що його звичайні жарти хтось сприйме серйозно. Більше нічого додати він не встиг, до столика підійшла Саюрі Мінамото.
- Комбава*, - привіталась вона, трохи схилившись перед незнайомцем.
- Добрый вечер, - кивнув Савелій, підводячись з-за столу. - Ладно, пойду к своим, а то у меня ужин остывает. Увидимся! - кивнув він Марі й майнув кудись убік, звідки, власне, й з'явився.
- Вибачте, я не хотіла завадити, - сказала лікарка, проте у її голосі, каяття зовсім не було. Вона просто сказала ці слова, бо це прийнято. - Смачного.
Сама Марина зовсім не заперечувала проти того, щоб її новий-старий знайомий пішов, бо енергія хлопця, що б'є через край, чомусь лише втомлювала. Їсти хотілося, проте вона відчувала себе так, що ось-ось засне, не дивлячись на те, що півдня можна сказати проспала у віртуальному сні.
- Чи не могли б ми вже поїхати додому? - спиталася дівчина, але швидко схаменулась, що її слова можуть зрозуміти неправильно. - Тобто туди, де я зможу відпочити... Поспати.
- Вам треба поїсти, - давала настанову Саюрі. - Втрати енергії під час гри дуже великі. Ви втомлені, проте це не тільки через недостатність сну.
- Я провела більш ніж десять годин у перельоті з Вени, та й до того...
- Саме про це я і кажу. Фізичне й психологічне навантаження дуже великі. Тому не можна погано ставитись до свого харчування. Поки що ви жити у цьому споруді. Тому не варто хвилюватись. Ми швидко дістанемось до спальні. Я, поки що, також жити тут. Тому вам не слід хвилюватись про реабілітацію. Графік гри буде змінюватись, й ми будемо займатись між цим. Буде непросто, але ви впораєтесь. Я допоможу. Тому зараз треба поїсти та відпочити.
"Залізна логіка" Саюрі перемогла усі "непереконливі докази" Марини, тому дівчина навіть не стала сперечатися з нею. Чи то через брак словникового запасу, чи то через те, що ця дівчина й справді зрозуміла те, що зараз сказала, не мало значення, що їй відповість підопічна, рішення лікарки буде незмінним.
Після вечері Саюрі доправила Марину до її кімнати, допомогла обмитися, поклала у ліжко та зробила розслаблюючий масаж. Дівчина погано пам'ятала все це, бо після ситної вечері майже одразу закуняла.
______
* Добрий вечір
За кілька хвилин Марині пощастило натрапити на покинуту шахту. Не відомо, що видобувалося або зберігалося у ній, але у цьому місці було повно щурів. Звісно в реальному житті вона б їсти пацюків не стала, але ж у грі - це не насправді, тож із гидливістю можна домовитись. Отже, завдяки досвіду у минулих іграх їй вдалося майже безболісно розправитись з жирненьким "Міцним пацюком" п'ятого рівня, хоч сама була лише третього. А от з навичкою "Кулінарія" що у грі, що у реальному житті була біда, тож доволі апетитний шматок м'яса перетворився у вищезазначену страву.
Дівчина розумно розсудила, що гаряче сирим не буває, тож відкусила шматочок, а за ним інший. М'ясо було подекуди жорстким, в інших місцях - сирим. Гостро відчувалася відсутність солі. Смак не був нестерпно огидний, проте їла вона страви й смачніші, а от чи було в її житті щось гірше, Марина одразу пригадати не змогла.
Зрештою на думку спав випадок, коли вона влітку забула поставити макарони з підливою у холодильник, а потім забилася з Олексою, що вони не скисли. Й на підтримку своїх слів з'їла ту слизьку гидоту.
- Ото була феєрія смаку та аромату! - хіхікнула дівчина, пригадуючи як перелякана Саніна просила її зупинитись, та радіючи, що цей безглуздий вчинок не мав серйозних наслідків для її самопочуття. - Тож я та мій шлунок якось переживемо цю пригоду, - підбадьорила вона себе.
Ситість потроху росла й зеленіла. Зрештою Марина наїлася. Залишки пацюка зберігати не стала, бо Кулінарію розвивати треба. У грі, де голод постійно наступає на п'яти треба вчитись не залежати від таверни. По-перше, це дорого, а по-друге, тягати всюди з собою торбу їдла, коли вантажопідіймальність обмежена не доцільно. Тим паче, що Марина встановила собі авто-збір, щоб не копирсатись у нутрощах, збираючи лут.
Авто-збір - річ, звичайно, корисна, але подекуди небезпечна. Бо під час бою в сумку може насипатись різного мотлоху, а найважливіший камінчик зазвичай виявляється останнім, а 40 секунд, щоб підняти його, ох, як швидко минають.
Марина встала й звичним жестом обтрусила штанці від неіснуючого пороху.
Увага! Ви виконали завдання "Дари лісу - 2". Нагорода: Запальничка крихка, +1 Мисливець.
- Гей, Малий, прокидайся, тут ще один баг виліз: у завданні не така нагорода прописана.
- Помилка прийнята, - почувся голос гномика, але той не з'явився перед господаркою.
Увага! Ваш помічник виснажений та не може відповісти цієї миті. Ввімкнено автовідповідач.
- Ще не виспався? - здивувалась гноміха.
Увага! Ви виснажені. Знайдіть місце для відпочинку (посилання).
Марина перейшла за посиланням й з'ясувала, що час їй бігти до міста та шукати дешевий готель.
{Безпечне місце для ночівлі/Місце для відпочинку
Це місце, де героєві гарантована безпека, як від монстрів, так і від інших гравців. Це місце, де герой може відновити Е. Час відновлення Е. залежить від рангу приміщення, а також власності (перевага надається тій зоні, що є власністю героя).
Різновиди та ранги
Місто. Готель 2-5. Квартира 3-7. Будинок 5-9. Палац 7-10. Гільдія 9-10.
Село. Сінник 1. Заїжджий двір 2. Будинок 3-6. Садиба 5-10.
Табір. Військове містечко 1. Намет 2.}
Дорогою до місця призначення Марина забігла до крамниці та збула здобич: мушлі від равликів, щурячі шкірки та м'ясо. Теперішніх її статків якраз вистачало заночувати на найдешевшій койці.
Гноміху провели до кімнати, де стояло три двоповерхових ліжка. Зараз тут було безлюдно, тож можна сказати, що в неї окремий номер. Обравши місце до смаку, Марина зайняла його.
Гра виявилася не надто щедрою на монети. Якщо так буде й надалі, то геймерка ризикувала весь час зводити хвіст із носом. Та й рівні повільно зростали, після такого виснажливого полювання їй вдалося дорости лишень до четвертого. Можливо, у групі буде швидше, але за весь час вона зустріла лише одного, як їй здалося, гравця, та й той у лекторії час втрачав. Може, це його завдання від розробників? Дівчина воліла б не отримувати подібних завдань, бо не мати можливості вивчати такий надзвичайний світ... Навіть думати про це зараз не хотілося.
Не тільки аватар, а й сама геймерка була на порозі царства Морфея. Вона закрила очі, але замість тиші, на яку сподівалась, з усіх боків її охопив гул, як у вулику. Марина знову опинилась у "кабіні космольоту", тобто у віртуальному кріслі. На хвильку вона забула про фіксатори, якими була прив'язана до місця, та спробувала відкинути шолом, який зараз слугував їй яструбиним ковпачком. Після невдалої спроби вона остаточно "повернулась" у реальність.
- Стоп гейм, - скомандувала дівчина й пути розімкнулися.
У своєму боксі Марина була сама. Вона чула гомін голосів та бачила статури, що пропливали довкола повз завіси її невеличкої кімнати. Чи погукати когось, чи хтось прийде їй на допомогу? А може вдасться впоратись самій?
Звідкіля взялася така шалена думка? Може через те, що півдня самотужки бігала підземними печерами та лісом?
На щастя перейти до виконання свого задуму Марина не встигла, за завісу ввійшла Саюрі.
- Почекайте. Я допоможу вам одягтися.
І лікарка у точності виконала обіцяне: вона одягла корсет, білизну, одяг. А потім запросила санітара, який пересадив пацієнтку у крісло. Вони рушили до ліфту на інший поверх, де розміщувалася їдальня для співробітників. Саюрі залишила підопічну за одним зі столів, а сама пішла взяти щось на вечерю їй і собі.
- Только не говори мне, что ты - Ноунэйм, - звідкілясь згори почувся веселий чоловічий голос. Марина озирнулася на нього й побачила того самого ельфа, що запросив її сюди. Такий самий чималий зріст та струнка статура, таке саме біляве волосся, такі самі небесно голубі очі. Єдиною різницею між ними було те, що цей перс без сумніву був людиною, а від того личко його не було геть гарненьким, проте доволі привабливе.
- Я не Ноунейм, - погодилась з незнайомцем Марина, воліючи відпочити після важкого дня та геть не бажаючи спілкуватись з кимось.
- Это точно ты! - ще ширше посміхнувся чоловік, наче це взагалі було можливо, сів поряд та вже тихіше, а не на всю залу, продовжив: - Ну ничего себе. Не думал, что ты девчонка, да еще и инвалид.
- Я поки що не інвалід, - буркнула у відповідь Маринка, думати про своє можливе майбутнє вона все ще не хотіла. - Сталася аварія, тому я по-ки що у візку.
Вона виділила голосом та інтонацією найбільш хвилюючі її слова.
- Вот оно что... Понятно. Рад, что тебе все же удалось попасть сюда. С тебя причитается, - трохи схилився чоловік.
- Так, я знаю. Я вдячна тобі. До речі, я - Марина Петренко, а ти? - дівчина простягла руку старому новому знайомцю.
- Я? Ничего себе, официоз какой! Ну, я это... Савелий Шинкевич, - й ельф потиснув простягнену руку.
- Тож, Савелію, чим я можу віддячити тобі за твою допомогу? - Марина анітрохи не здивувалась, що нік Савелія та його ім'я повністю збігаються. Вона саме так і думала.
- Ты что? С дуба рухнула? Ничего мне не нужно, - відсахнувся білорус.
Він навіть уявити не міг, що його звичайні жарти хтось сприйме серйозно. Більше нічого додати він не встиг, до столика підійшла Саюрі Мінамото.
- Комбава*, - привіталась вона, трохи схилившись перед незнайомцем.
- Добрый вечер, - кивнув Савелій, підводячись з-за столу. - Ладно, пойду к своим, а то у меня ужин остывает. Увидимся! - кивнув він Марі й майнув кудись убік, звідки, власне, й з'явився.
- Вибачте, я не хотіла завадити, - сказала лікарка, проте у її голосі, каяття зовсім не було. Вона просто сказала ці слова, бо це прийнято. - Смачного.
Сама Марина зовсім не заперечувала проти того, щоб її новий-старий знайомий пішов, бо енергія хлопця, що б'є через край, чомусь лише втомлювала. Їсти хотілося, проте вона відчувала себе так, що ось-ось засне, не дивлячись на те, що півдня можна сказати проспала у віртуальному сні.
- Чи не могли б ми вже поїхати додому? - спиталася дівчина, але швидко схаменулась, що її слова можуть зрозуміти неправильно. - Тобто туди, де я зможу відпочити... Поспати.
- Вам треба поїсти, - давала настанову Саюрі. - Втрати енергії під час гри дуже великі. Ви втомлені, проте це не тільки через недостатність сну.
- Я провела більш ніж десять годин у перельоті з Вени, та й до того...
- Саме про це я і кажу. Фізичне й психологічне навантаження дуже великі. Тому не можна погано ставитись до свого харчування. Поки що ви жити у цьому споруді. Тому не варто хвилюватись. Ми швидко дістанемось до спальні. Я, поки що, також жити тут. Тому вам не слід хвилюватись про реабілітацію. Графік гри буде змінюватись, й ми будемо займатись між цим. Буде непросто, але ви впораєтесь. Я допоможу. Тому зараз треба поїсти та відпочити.
"Залізна логіка" Саюрі перемогла усі "непереконливі докази" Марини, тому дівчина навіть не стала сперечатися з нею. Чи то через брак словникового запасу, чи то через те, що ця дівчина й справді зрозуміла те, що зараз сказала, не мало значення, що їй відповість підопічна, рішення лікарки буде незмінним.
Після вечері Саюрі доправила Марину до її кімнати, допомогла обмитися, поклала у ліжко та зробила розслаблюючий масаж. Дівчина погано пам'ятала все це, бо після ситної вечері майже одразу закуняла.
______
* Добрий вечір
Коментарі