Натомість перед очима знову виникла суперечка між двома бабіями, й стало ніяково. А потім попередження Марінет, й все стало на свої місця. Якщо причиною залицянь є просто бажання бути кращим, то вірогідність нападу з боку когось із залицяльників зменшується... але не зникає.
Зрештою, підозру викликав лише хлопець навпроти, але й про нього питати було якось ніяково, коли він весь час поглядав у бік Петренко. З думок вивів телефонний дзвінок. Вірний своєму слову, Савелій більше не писав повідомлень, тож Марина зовсім не була проти відповісти.
Білорус дуже зрадів, коли застав дівчину в реалі. Йому здавалось, що після вихідного вона одразу ж порине у гру. Мабуть його похмілля геть не турбувало, бо був він такий самий активний, як завжди, лишень тільки голос якийсь інакший. Савелій пообіцяв, що буде в офісі хвилин за двадцять та попросив почекати його у їдальні. Але чекати довелося йому, бо вранішні тренування Мінамото ніхто не відміняв.- Наконец-то, - просяяв чоловік, а потім полилися плутані пояснення та виправдання: - А я уже решил, что пропустил тебя. Ты обиделась, да? За вчерашенее? Ты не подумай, я не потому с тобой общаюсь. Мы же друзья. А этот хрен влез мне на зло. Ты рано вчера ушла пока я с...
- Не переймайся, - рухом руки зупинила його словопотік Мара й посміхнулась. - Я ж не переймаюсь. Ти мені краще скажи, як звуть хлопця, що сидів вчора навпроти.- Зачем? - насторожено випростався білявий.
- Мені цікаво, - якомога невимушеніше знизала плечима Петренко. - Я знаю імена всіх, але не його.- Понравился? - недовірливо зімружив око білорус.
- Мені просто цікаво, - із натиском повторила дівчина.- Честно говоря, я сам не уверен. Питер, кажется, но фамилию точно не скажу.
- Зрозуміло... То що у вас з Марінет?...Марина не без задоволення поспостерігала за тим, якими великими стали очі в білоруса, як він почав швидко та плутано виправдовуватись. Їй геть не цікаво було дізнатись про стосунки між цими двома, були вони чи ні. Але відволікти друга від думок про її власну зацікавленість вийшло досить добре. Ні. Пречудово.
В будь-якому разі настав час дослідити нову локацію. Тож Мара, як могла, швидко попрощалася з Шинкевичем та з допомогою Саюрі попрямувала до свого боксу.
Тутта відкрила очі та солодко-солодко потягнулась на м'якій запашній соломі. Чудове місце для сну. В реалі вона ніколи не бувала у сіннику й не могла оцінити, наскільки реалістично розробникам вдалося передати це місце. Гноміха уважно розглядала своє імпровізоване ліжко. Висушена суміш трав і квітів, деякі стеблини були досить гострі. Якби не тверда шкіра гнома, можливо, спати тут було б менш приємно, але аромат... Його владу точно нічого не поборе.
Дещо неохоче гноміха підвелась і попрямувала до виходу з сінника. Біля самих воріт на невеличкому ослінчику вона помітила накриту миску, а коли відкрила її, приміщення наповнив геть інший, але не менш приємний запах. Тушковане м'ясо з овочами лоскотало рецептори, змушуючи не голодний по суті організм геймерки зажадати страви, наче то була перша їжа, яку вона куштувала в житті. Тож не довго думаючи, Туттамін всілася біля ослінця та заходилася гарненько їсти.Вийшла з сінника та пішла до господарської оселі, анітрохи не шкодуючи, що напередодні не пошкодувала срібла для доброго фермера Лімара. Як і очікувалося, господаря вдома не було. Натомість зустріла гостю невеличкого зросту жіночка у білому фартусі. Вона поцікавилась, чи сподобалась гостю страва та щиро зраділа, почувши ствердну відповідь.
- Я заробляю на життя, допомагаючи людям. Не можу сказати, що зараз бідую, але якщо у вас є якісь проблеми, з радістю допоможу.Жінка спала з лиця та стурбовано озирнулась, ніби хтось слідкував за нею та міг скривдити, якщо вона відкриє рота.
- Ні. Нічого такого в нас немає... Землі спокійні. Лише упирі частенько худобу псували, але ви ж, шановний, з ними впоралися.- Он воно що? Добре. Тоді в мене до вас прохання буде. Зберіть мені у дорогу трохи ваших смаколиків. Я добре віддячу.
Туттамін ледь помітно підморгнула жінці. Вона мовчки кивнула та пішла у хату, а гостя за нею. Там гноміха й дізналася, що барон в їх краях дуже небезпечна людина. Кажуть, що знається з некромантами, й для свої ритуалів краде молодих людей. На днях в полон забрали її старшого сина, а ще доньку збирались занапастити, та дівчина втекла.Увага! Ви отримали завдання "Передати вісточку Суїті". Тип: особливе. Знайдіть в лісі Тавторгу схованку фермерської доньки та передайте листа від рідних. Нагорода: Досвід 100, Золото 5.
- Добре, - з огляду на нагороду це завдання точно було не таким простим, як виглядало. - Це просто, а що зі старшим сином, ви знаєте?- Ні не знаю, - заплакала жінка, й в Тутти серце стиснулось від жалю. - Може охоронцем зроблять, а може... Тут усюди немертві розвідники шастають, а люди кажуть, що то наші ж хлопці, але вже...
Гноміха торкнулася тендітної спини своєю широкою рукою. Жінка здригнулась та перестала плакати, а лишень глибоко зітхнула, приходячи до тями.- Ви такий чуйний, пане. Такий сильний. Я відчуваю. Може ви допоможете нашому горю?
Увага! Ви отримали завдання "Повернути спокій у серце фермерської дружини". Тип: варіативне. Нагорода: невідома.- Може й допоможу, - кивнула лялькарка у відповідь. - Мені вже час. Приготуйте смаколиків в дорогу, добра пані.
Дружина фермера вдячно поклонилася та заходилась збирати провізію. Трохи згодом гноміха рушила шукати нових пригод. Дорогою вона вивчала карти місцевості та світу. Виявилось, що Туттамін потрапила до нейтральної зони "Великого світу". Це було королівство Віталія, графство Сузан. Барона звали Чубак-Нур. Досить дивне ім'я для людини, скоріш за все той був напіворком. Але як такий примудрився стати бароном?Зграйки монстрів, що стали з'являтися на кам'яному шляху все частіше, повідомили про те, що дуже скоро Тутта дістанеться своєї мети - містечка. Там вона планувала здихатись важкого спорядження чужинних класів, купити собі новий шмот, вивчити нові корисні навички свого класу, а також зазирнути до банку та дістати зі схованки приховані шняжки.
Можливо, вдасться поспілкуватись з іншими гравцями. Хоча у цьому велетенському світі вони повинні бути так тоненько розмазані, що, мабуть, можна й кілька місяців нікого не зустріти. З іншого боку, як перевіряти такі режими, як паті та гільдія, як ходити на рейд-босів, тощо? Хоча з її рівнем про таке думати зарано. Ще чотири сходинки до дорослого гнома, потім вже можна й про рейди думати.- От ти де.
Увага! До Вас застосовано здібність "Мовчання".- А я вже боявся, що не наздожену. Як ти примудрилась вийти з печер? Я думав ти там назавжди застрягнеш, заразом і той прохід закриєш.
Незнайомець прошепотів закляття, яке знерухомило гноміху, й відпустив її. Тутта повалилася обличчям в землю, боляче вдарившись об кам'яні цеглини. Вона не бачила нападника, але точно знала, що це чорнобородий рудий. Побоювання справдились. Гном безцеремонно перевернув полонену та всунув їй до рота справжнісінький кляп, а потім, не поспішаючи, дістав мотузку та міцно зв'язав.Менш ніж за хвилину дія дебафів припинилась й лялькарка з усіх сил почала пручатися, та все було марно. Дужий гном був вже шістдесят п'ятого рівня. Як він примудрився так швидко вирости? На скільки відомо було з Савельєвих байок, гравців вище п'ятдесят восьмого рівня ще не було.
Проте справа була не стільки у тому, як підріс її загарбник, а в тому, що можливості вибратись з халепи не було. Ані пети, ані невидимість у цій ситуації не могли допомогти. Так само, як і ляльки. Тільки смерть зараз для неї могла стати порятунком, але у чорнобородого, схоже були геть інші плани. Він прив'язав її до дерева, накрив якимось гіллям та й пішов собі. На останок пообіцявши, що висітиме вона тут довго та безрадісно, й ніхто її не врятує, й навіть моб не почує її присутності.
Тутта не була на стільки впевнена в цьому. Вона дуже сильно сподівалася на те, що хтось з її невеличкої свити зможе їй допомогти. Проте, як виявилось марно. Ані ляльки, ані живі істоти не сприймали мотузки, що стримували їхню господиню, як ворога, та не поспішали перерізати чи перегризати їх.Від безсилля гноміха завила у кляп, а з очей бризнули найсправжнісінькі сльози безвиході. Вона пручалась, як могла, але її ваги не вистачало, щоб зламати товстий сук.
Зрештою з ситуації залишався тільки один вихід...Марина розблокувала свої кінцівки, зняла шолом та простягла руку до телефону, але відповіддю на її різкі рухи став так само різкий біль у спині. Тиха лайка та прохання до Саюрі подати гаджет. Жінка доволі сильно здивувалась несподівано швидкому виходу з гри підопічної, але нічого не сказала з приводу цього. Слухняно передала телефон.
Геймерка набрала номер телефону білоруса та почекала відведену хвилину, чоловік телефон не взяв, тож був в Сорані. Тоді вона набрала повідомлення й стала чекати відповіді на нього намагаючись розслабитись у кріслі.- Що трапилось? - врешті спитала схвильована жінка.
- О, не варто хвилюватись. Просто потрапила в пастку, з якої можу вибратись лише з допомогою друга.- Я маю повідомити директора Куроду.
- Як вважаєте за потрібне. Але, боюся, що в цій ситуації він все одно нічим не зарадить, - прикриваючи вічі, відповіла Мара. - Я все одно все розповім йому, але пізніше. А поки що мені не варто далеко відходити від вірт-капсули. До речі, її охороняють, коли нас немає?- Я... не знаю.
- Добре. Спитаю в Такеші.В боксі стає зовсім тихо. Марина не звертає уваги на те, чим займається лікарка, яка в свою чергу вирішила прислухатись до підопічної та продовжила читати недавно здобутий медичний трактат. Здається, геймерка задрімала, адже телефон, що зненацька завібрував у її руках, точно перервав якесь легке сновидіння.
Мара швидко пояснила, що їй потрібно від друга та отримала запевнення, що він прибуде протягом години. "От і все. Нічого хвилюватись", - подумки підбадьорила себе Петренко. Схоже звичка промовляти думки в голос нарешті стала відступати.Заходити до гри Мара поки що не хотіла. Висіти догори дриґом на дереві - не її задоволення. Тож вирішила ще півгодинки подрімати.
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку