Директор запитав, чому Марина-сан не використала свій власний телефон, на що Саюрі-сан обурилась й веліла спитати в неї самої. Почувши схвильований голос у слухавці, чоловік не на жарт злякався, але вже с початку розповіді зрозумів, що нічого надзвичайного не трапилось, тож розмова може почекати його повернення.
До офісу він не поспішав, навіть встиг заїхати додому перевдягтись. Коли все ж таки дістався кабінету, геймерку застав у грі. Трохи поспостерігав за нею через Куро, але нічого надзвичайного не помітив. Пошкодував, що не може зв'язатися з нею прямо зі свого кабінету (зробити це можна тільки через обладнання певної вірт-капсули) та допитати прямо у грі (тривале спілкування з реальністю погано відбивається на гравцеві, хоч сам він може цього не помічати). Довелось чекати її самостійного виходу. Але Марина не поспішала, тож директор вирішив поквапити її особисто.У боксі сиділа Мінамото-сан у кріслі, що принесли спеціально для неї, терпляче чекаючи на свою пацієнтку. Коли Курода сказав, що на сьогодні вона може бути вільна, вона лишень знову обурилась, що з таким режимом тренувать Петренко-сан ще не скоро стане на ноги. Що з цією жінкою? Тільки вчора в обід вона казала, що показники відновлення в Петренко-сан дуже високі. Курода зволів промовчати, й ображена лікарка так само мовчки пішла, формально попрощавшись.
Директор сів у її крісло, але одразу піднявся, пригадуючи, навіщо взагалі сюди прийшов. З цією роботою він геть виснажився та часто зависав і плутався у власних думках. Сну по три години на день було точно недостатньо.Він вдів спеціальний навушник у вухо та під'єднався до гри. Здивована втручанням директора Марина відповіла, що дістанеться безпечної зони за десять хвилин, тож Курода сів у крісло та став чекати. Чоловік не помітив, як до боксу хтось зазирнув у той самий час, коли очі самі по собі закрилися.
Білявий подивився на директора, потім на капсулу й тихо пішов геть.
Геймерка вийшла з гри навіть раніше, ніж обіцяла. Слова, що вивільняють гравця, розбудили Такеші. Він підвівся та спробував допомогти Петренко-сан, але дівчина відмовилась, мотивуючи тим, що намагається бути більш самостійною. Директор не заперечував, зайвий раз переконавшись, що дівчина йде на поправку дуже швидко.Курода відвіз Марину до свого кабінету, бо тільки в безпеку цього приміщення вірив на сто відсотків. Сама історія не видалася йому чимось надзвичайним, проте перевірити підозрілого гнома все ж варто було. Здивування, яке спіткало його чи не вперше за життя, вмить перетворилось на лють...
Марина із захватом та заздрістю дивилась на обладнання, що його зараз безжалісно експлуатував злий геній з холодним серцем. Злий він був від того, що ніяк не міг знайти таємничого гнома серед зареєстрованих гравців. А те, що Курода геній, геймерка зрозуміла кілька хвилин тому, поспостерігавши за роботою чоловіка. Дівчина ледь встигала роздивитись рядки, коли він їх вже прочитував, а швидкість набору команд взагалі викликала благоговійний жах.Після того, як виявилося, що рудого чорнобородого гнома серед гравців немає, директор зрозумів, що саме його поява розцінювалась системою, як спроба зламу. Ба навіть більше, це і був злам!
- Ти повинна знайти його у грі! - зрештою розвернувся озвірілий чоловік.- Як? - розвела руками дівчина у візку.
Й справді - як? Якби хоча б подивитись на нього...- Чому ти не викликала Куро, коли побачила його?
- Я думала, що він з'являється автоматично.- Так, але ж не кожного разу, як ти когось зустрічаєш. Він реагує на твій психоемоційний стан, - майже проричав директор.
- А я психоемоційно реагувала! Я злякалася, але твоя недолуга програма не відреагувала. То в чому я винна?Повисла тиша.
- Сумімасен*, - зрештою втомлено видохнув Курода, вся лють вмить згасла.- Нічого... Мені здавалося, що японці більш стримані.
- А я не японець, - хмикнув Такеші й підвівся. - Гаразд. Гадаю, ви ще зустрінетесь. Неприємності самі тебе знаходять.- Гей!
- Вибач. Я кажу, що в тебе рідкісна вдача.- Угу. А щастя, як у потопельника.
- У кого?- По-то-пель-ни-ка... У того, хто потонув... втопився... загинув у воді...
Після кожного пояснення брови чоловіка піднімалися все вище, аж поки він не перервав Марину.- Я розумію. Зрозумів. Але чому ти порівнюєш себе з... потопельником? - "покуштував" нове слово Такеші.
- Це вираз такий - "Щастить, як потопельнику" - означає, що доля відвернулася від людини.
- Я розумію. Я шкодую, що так вийшло. Це моя відповідальність, - вклонився чоловік.- Та нічого, - трохи зніяковіла дівчина. - Мені вже час повертатися до гри.
- Так, я відвезу вас, - знову перетворився на поважного директора Такеші.
Біля ліфта вони зустріли Савелія, що привітно поздоровкався з дівчиною та потис руку Куроді. Він хотів пожалітися Марині, що останнім часом вона наче уникає його, та не наважився говорити таке в присутності директора, бо точно не пам'ятав, чи є в угоді пункт щодо невстановлених відносин.Мара без сторонньої допомоги налаштувала обладнання та увійшла в гру. На цю ніч в неї було заплановано чимало справ, а потім ще й на ранок перший в цій грі похід у катакомби. Воха дав завдання принести два десятка упирячих вушок, нагородою за яке була здатність бачити духів та, ймовірно, нове завдання у вже знайомій білій вежі.
Нічний фарм пройшов спокійно й навіть одноманітно. Виконуючи багаторазові завдання у повній самоті, Тутта досить швидко занудьгувала. Навіть компанія Мурки не допомагала. Тим паче, що дуже скоро від неї довелося відмовитись.Перевищивши господиню на два рівні лисичка перестала рости, проте досвід так само розподілявся між ними порівну. Помітивши це, геймерка страшенно розлютилась. Вона відчитувала Куро (наче то була жива людина), що так робити не чесно, що в разі переливу гравця треба попередити, а краще автоматично припинити розподіл, а ще краще з самого початку дати можливість гравцеві самому обирати кількість досвіду для пета. Чорнявий довго мовчав, як звичайно, аналізуючи, а потім видав своє звичайне "Помилка прийнята" і зник.
Після цієї "розмови" Тутті чомусь враз полегшало й лютувати більше не хотілося. Вона вирішила приділити увагу іншій гілці своїх здібностей - лялькам. Тим паче, що нещодавно відкрилися класові вміння, які значно розширювали можливість виготовлення унікальних ляльок. Вміння дозволяли використовувати при виготовлені знаряддя та підручні матеріали. На жаль, кожну унікальну фішку дуже складно розкачати, бо потребує вона забагато очок параметрів.
Зрештою лялькарка вирішила не поспішати, а спочатку вивчивти можливі приховані переваги тієї чи іншої здібності своїх ляльок. Рівень майстерності вже дозволяв використовувати дерев'яну ляльку, але цього було замало. Її метою останнім часом став шостий ранг лялькаря, адже він давав можливість комбінувати захоплених істот з ляльками в бою. Гноміха знову відкрила відповідну статтю у вікі та подивилась на свою мету.{Лялькар - основний клас, який дозволяє використовувати в бою та ремеслі ляльок та захоплених істот. Рівень захопленої істоти не може перевищувати рівня лялькаря більш ніж на два пункти.
Рівень майстерності:
1 (0-50) - 1 солом'яна лялька або одна мала жива істота
2 (51-150) - 1 лялька з лози або 2 солом'яні ляльки або 2 малі живі істоти або 1 середня жива істота
3 (151-380) - 1 дерев'яна лялька або 2 ляльки з лози або 4 солом'яні ляльки або 3 малі живі істоти або 1 середня жива істота
4 (381-700) - 1 мідна лялька або 2 дерев'яні ляльки або 4 ляльки з лози або 8 солом'яних ляльок або 3 малі живі істоти або 2 середні живі істоти.
5 (701-1500) - 1 сталева лялька або 3 мідні ляльки або 6 дерев'яних ляльок або 12 ляльок з лози або 24 солом'яні ляльки або 4 малі живі істоти або 2 середні живі істоти або 1 велика жива істота
6 (1501-3000) рівень та всі наступні подвоюють кількість ляльок та збільшують на 1 кількість істот. Також з цього рівня можна комбінувати у рамках майстерності штучних та живих істот.}
А поки що Туттамін одну за одною створювала незвичні комбінації. На щастя в неї було достатньо низькорівневої зброї та дуже розвинута фантазія. Система майже не пручалася експериментам, якщо лялькарка діяла в межах рівня своїх умінь. Так спроба замінити всі кінцівки дерев'яної ляльки списами заздалегідь була провальна, бо така комбінація робила ляльку металевою. А от створення маріонетки, з вбудованим арбалетом, що могла стріляти самостійно, забороні не підлягала.
Ранок настав досить несподівано. Несподіванкою виявилось і те, що до того часу Тутта не витратила всю свою Енергію. В запасі було аж тридцять вісім відсотків. Тож візит до упирячого гнізда вирішила не відкладати.Найближчою зеленою зоною вдень була галявина біля входу до гнізда, тож табір гноміха розбила прямо тут. Залишила в ньому речі, які в печері не знадобляться або які шкода втратити в разі смерті. Туттамін збиралась гарненько виспатись після проходження печер, тож там опинився й сувій телепортації до хатини діда Вохи. Потім вона поїла, випила зілля з магією посилення та захисту - більшого в неї поки що не було. На цьому приготування були закінчені, й лялькарка сміливо ступила в печеру.
Спустившись під землю Тутта відчула такий знайомий і навіть приємний запах вогкого каменю, прохолоду та спокій вікових печер. Вона запалила смолоскип й простягла його уперед. Інтуїція гнома підказувала, що десь в глибинах цих печер є підземне озеро, а ще тутешні стіни багаті на корисні копалини. Хоч Туттамін поки що й не отримувала знання рудокопа.Незвичні думки трохи збентежили геймерку, але проаналізувати їх вона не встигла, бо була атакована. Упирі спускалися зі стелі, гучно ляскаючи крилами й дратуючи тим самим все більше й більше своїх родичів. Поки літали, вони нагадували велетенських кажанів. Шкоди не наносили, лише збуджували одне одного. Та опускаючись на землю, перетворювались на потворних істот, ікластих та з довгими отруйними пазурами.
Гноміха наказала Стрільцеві вбивати цілі, які кружляли під стелею, а сама вихопила меч. Істоти були досить слабкі, але було їх дуже багато. До того ж отрута потроху накопичувалась. Зілля поновлювало життя, але не лікувало.Не дивлячись на це, після зачистки першої печери, Тутта вирішила зазирнути у наступну. "Адже, - розсудила вона, - раптом що, я встигну пробігти через першу печеру поки сполохані упирі не опустяться на землю."
У наступній залі було ще темніше та прохолодніше. Розмір печери такий самий або трохи менший, але тут, окрім звисаючих зі стелі кажанів, підлогою бігали Трупоїди рівня 10 - невеличкі створіння з довгими гнучкими тілами з гостренькими мордочками й маленькими оченятами. Істота схожа на чорного опариша на тонесеньких ніжках була готова миттєво пірнути в тіло ворога та з'їсти його зсередини. Ці печери точно не були розраховані на одного (навіть досить сильного) гравця.Раптом Туттамін відчула вібрацію. Спершу вона подумала, що бос в глибинах печери таким чином "запрошує" гравців завітати, але за мить вона зрозуміла, що епіцентр вібрації знаходиться в неї за спиною. Страшенний гуркіт, що пролунав після того, остаточно переконав, що проблема на поверхні. Але не встигла гноміха зробити й пари кроків до попередньої печери, як звідти пролунав вереск та ляскіт крил. Ще один поштовх та стіни печери заходили й каміння посипалося, закриваючи прохід на поверхню.
_______
* Я шкодую.