- "Містер Шинкевич, дякую за допомогу в цій надважливій справі", - Курода простягнув білорусові руку.

- "Я робив це не для тебе", - буркнув Савелій, але руку все ж потиснув.

- "Так, я знаю. Й тим не менше..."

З кімнати, біля якої проходила ця "дружня" бесіда, вийшов лікар, й обидва чоловіки враз забули один про одного. Сенсей глянув на білявого дещо невдоволено, але з мовчазного наказу Куроди почав говорити англійською:

- "Щодо фізичного здоров'я дівчини нарікань немає. Їй треба добре поспати та поїсти, й організм відновиться без наслідків".

- "Вона при тямі? Можна до неї?" - спитав Савелій.

Лікар знову поглянув на іноземця, потім на директора та кивнув.

- "Так, можна, але лише на кілька хвилин".

- "Дякую," - кинув білорус та прослизнув до Маринчиної кімнати.

- Привет, - прошепотів він, опинившись біля ліжка. - Ты как?

- Могло бути й краще, - втомлено всміхнулась дівчина, очі мимоволі закривалися, але цікавість не давала спокійно заснути. - Що взагалі сталося? Мені нічого не розповідають.

- Врачи, как бы, не в курсе, - всміхнувся відвідувач. - Я тебе завтра обязательно все расскажу, а сегодня тебе нужно поспать. Хорошо?

- Добре. Скажи тільки, чим все скінчилося?

-  Всех поймали. Ты - молодец.

Марина кивнула й вмостилася зручніше у своєму ліжку. Савелій злегка потис її долоню та вийшов з кімнати. У коридорі було порожньо, й чоловік спершу розгубився, бо через хвилювання не запам'ятовував шлях сюди. На щастя на стіні неподалік була позначка з напрямком до ліфта.

Півгодини потому до кімнати, що належала Марині, ввійшов директор Курода. Як і очікував чоловік, дівчина міцно спала. Він підійшов та сів на край ліжка. Трохи розгублено оглянув її обличчя, намагаючись зрозуміти, звідки в цій тендітній особі стільки впертості та бажання все робити самотужки? Відповідь на це питання чомусь так і не з'явилася в його голові.

Не втримався, обережно торкнувся тонких пальців. Шкіра виявилася теплою та м'якою, хоча дивно було б, якби це було не так.

Раптово дівчина здригнулася уві сні та з силою стиснула руку Такеші, притягаючи її до грудей. На обличчі заграли емоції, кілька тихих слів разом зі рваним видихом та все міцніша хватка, яку важко було очікувати від тендітної дівчини. Чоловік піддався, нахилився та завмер, остерігаючись розбудити Марину.

Через деякий час хватка стала слабшою, дівчина розслаблялася, але варто було Куроді ворухнутись у спробі звільнити кінцівку, як Петренко знову стискала лещата своїх обіймів. Ніяковіючи від близькості жіночих грудей, він, тим не менше, не міг не звернути увагу на те, як гучно гупає у грудях Мáрине серце.

- Даіджобу... Осоренаіде, Маріна-сан*, - прошепотів чоловік. - Все позаду, більше нема чого боятися. Все добре.

Сновида повірила йому, випустила руку та перевернулася на інший бік. Такеші підскочив на ноги, його власне серце калатало, хоч і не так гучно, але набагато швидше. Він глибоко зітхнув, приводячи серцебиття, а заразом і думки, до ладу.

Не варто було приходити сюди. Компрометувати себе і жінку в разі, якщо хтось, та ж сама Мінамото-сан, раптом зайде до кімнати, а він мацає груди непритомної. Який жах!

Курода відійшов від ліжка ще на крок.

Все, що він хотів, переконалися, що з панною Петренко все гаразд. Отже, тепер можна зі спокійним серцем піти.

Чоловік рішуче пішов до дверей. Та відчиняючи їх не зміг відмовити собі у слабкості та озирнувся. Ледве чутне спокійне сопіння та ледь помітне ворушіння плеча остаточно заспокоїли його. Тепер з нею все буде добре.

Коли двері тихо причинилися, Марина повернулася на інший бік і раптом різко прокинулася.

- Що це було? - підскочила вона у ліжку та майже сіла.

В ту саму мить різкий біль прошив спину. Вона геть забула, що все ще скалічена. Вона голосно застогнала, й чоловік, що майже пішов, вскочив до кімнати знову.

Марина лежала на спині, обличчя перекосило від болю. Очі міцно заплющенні, крізь повіки проступили крапельки сліз. Директор підскочив, не наважуючись схилитись, та спитав:

- Марино, що з вами?

А що вона могла йому сказати? Що вона черговий раз вчинила, як повнісінька дурепа, переплутавши гру та реальний світ? Чи навпаки?

Спроба пригадати весь той вінегрет, що коївся в її свідомості, коли вона вирішила побути детективом під прикриттям, призводив до нестерпного головного болю. До того ж зверхній вигляд японця, що як завжди, сканував її на предмет скоєних помилок, не додавав натхнення. Звідки їй було знати, що в чоловікові зараз б'ються стурбованість та провина. Тому вона втомлено видихнула та намагаючись зобразити посмішку відповіла:

- Просто спина розболілася. Напевно від напруги.

-  Я викличу лікаря, щоб вам вкололи знеболювальне.

- В цьому немає необхідності. Все пройшло. Скажіть краще, що буде далі.

Курода коротко зітхнув та зробив ще крок до ліжка, обличчя набуло приречений вигляд.

- Випадок з вами довів, що проект ще зарано виводити на ринок. Без системи, яка б забезпечувала правильний вихід гравця без його бажання, гра є небезпечною. Також інвестори наполягають на системі модераторів, контроль штучним інтелектом не виправдав себе. Є й інші моменти...

- Невже Соран зникне? - жалібно спитала Марина.

Вона вже встигла прикипіти до віртуального світу, й не уявляла, як жити без, хоча б примарної, надії колись туди повернутись. На щастя, Курода похитав головою.

- Ні, вкладені кошти занадто великі, щоб просто звернути роботи. До того ж велика кількість супровідних позитивних моментів майже на сто відсотків гарантує вихід гри. Проте реліз затримається щонайменше на рік.

Японець трохи промовчав, думаючи про своє, дівчина йому не заважала, їй також було про що подумати. Вона сумувала за батьками та ліпшою подругою, але її несвідомо тягнуло до нового світу, де в неї залишилася купа незакінчених справ.

Реліз затримується на рік. А коли він взагалі планувався той реліз? Спитати про це Мара не встигла, Такеші продовжив прибивати фактами з реалій.

- На жаль, компанія розриває всі контракти з тестувальниками. Ми не встигли поставити вас на ноги. Прошу вибачення, - чоловік схилився у поклоні.

- Ви не винні, - голос дівчини прозвучав дуже м'яко, навіть лагідно.

Піднявши очі Такеші побачив, як ніжна усмішка на губах намагається втримати сльози в очах. Щоб хоч якось пом'якшити невеселу новину, він продовжив:

- Але зважаючи на значну роль, яку ви відігравали у виявленні зловмисників, а також збитки, що понесли, було прийнято рішення виплатити компенсацію у вигляді подвоєння заробленої вами суми. Це близько шестидесяти п'яти тисяч. Сподіваюсь, цієї суми вистачить на реабілітацію.

Він знову злегка вклонився, наче вибачаючись, що цифра замала.

- Дякую, Такеші-сан, за турботу. Я впевнена, що зі мною все буде гаразд.


Японець випростався та на мить нерішуче завмер, наче хотів ще щось сказати. Потім знову коротко вклонився та вийшов з кімнати. Марина відкинула голову назад та спробувала віднайти на стелі цятку, що колись, здається дуже давно, була її розрадою. Проте як не вдивлялася, знайти не змогла. Врешті втома перемогла й Марина знову закрила очі.

Настав час повертатися до реальності.

Події знову підхопили дівчину та понесли своєю течією. Вже за кілька днів Марина знову була у Німеччині та проходила реабілітацію у місцевій клініці.

Лікарі, що обстежували її після повернення з Японії не могли повірити у те, що лишень місяць тому Петренко пережила таку складну операцію.

На жаль, без таємних методик реабілітації, що їх застосовувала лікар Мінамото, та які активно намагались з'ясувати її німецькі колеги через пацієнтку, відновлення дещо сповільнилось, проте вже ніхто не сумнівався, що фрау Петренко невдовзі стане на ноги.
______________

* Все гаразд... Марино, не бійся.