Некромант,  маг та цілителька один поперед одного почали кастувати захист для членів команди, й коли пролунав залп закляття ворожого чарівника, надія на те, що вони виживуть та зможуть дати відсіч, не була такою вже примарною.

Стовбур закляття пробив, мабуть, весь замок наскрізь й засліпив всіх, хто знаходився у його епіцентрі. Коли гуркіт відлунав та світло згасло, члени паті озирнулись та не могли повірити власним очам. Ніхто з них не постраждав, ба навіть процента ХП не віднялося, а от від врятованих ними селян не лишилося навіть пороху.

Першою до тями прийшла лучниця й запустила у небезпечного ворога отруйну стрілу. Маг проігнорував напад, просто розвернувся та пішов геть, не звертаючи уваги на войовничі вигуки барона.

- Він гравець, а тут безпечна зона, - похмуро гримнув Савелій, вриваючись у стіну ворогів. - Вибираймось звідси!

- А де Мара... тобто Тутта? - розгублено спитав він, ні до кого не звертаючись.

- Вона не була в паті, щоб не викликати підозру. Коли ти зникла, їй довелося відкривати двері до замку замість тебе, - жорстко відповів Савелій.

Лицар склав руки на грудях, щоб не піддатися спокусі, але відповів вже набагато м'якше.

- Виходить, вона все ще в замку, - виказав загальну здогадку Ша-Варен.

- Це моя провина, - роблячи кілька кроків у бік замку, промовив Савелій. - Я мав попередити її про відступ. Я заберу її.

Декілька хвилин очікування повідомили про те, що Туттамін не бажає або не може відповісти.

- Ти гадаєш, що вона в полоні? - хмикнула рога. - Я радше повірю у храм. Після того, як ви розворушили те кодло, її б не залишили живою.

- У Фріті.

Некромант пильно вдивлявся в обличчя друзів, шукаючи підтримки свого плану. Всі погодились. Викликали їздових тварин та рушили до міста.

Щойно Савелій відкрив очі, як ухопився за свій телефон та, недбало відриваючи з'єднання з вірт-капсулою, подзвонив Марині. Поки йшли гудки він вже біг до знайомого боксу. Ще здалеку почув гучне гарчання віброрежиму. Відкинувши завісу, перелякав Мінамото та втупився в розслаблене тіло у віртуальному сні.

- "Марина не прокинулась," - чи то питав, чи то стверджував білорус, вдивляючись у помірні рухи грудей при диханні.

- "У мене погане передчуття. Вона не відповідає у грі. А там був той чорнобородий, про якого вона згадувала. Це точно був він, більше нікому."

Він активував Куро, намагаючись зрозуміти, де зараз знаходиться те нещастя, що він власною особою притягнув до проекту та що не дала йому жодного спокійного дня з моменту своєї появи.

Прогарчавши щось незрозуміле, Курода підхопився та поспішив до вже до болю остогидлого боксу. Там він застав білявого, що вже багато разів маячив поряд з Мариною. Виявилось, що саме він повідомив про негаразди.

- "Я хочу знати, що з нею", - насупився Савелій. - "І не піду звідси, поки все не з'ясую."

- "Якщо її замкнуть у в'язниці, вона ніяк не зможе з нами зв'язатись," - додав інформації для роздумів білявий.

- "Рога з моєї команди не могла відповідати на повідомлення, коли її закрили в полоні."

- "Це Марінет Леруа."

Курода під'єднався до капсули й обережно покликав:

Але відповіді не було. Гноміха не була під дією закляття, жодне не могло діяти так довго. Й очевидно, що не з власної волі вона зараз знаходиться без тями. Без сумніву, це була чергова атака зловмисників. Й без сумніву, найбільш вдала від усіх попередніх. Не на жарт схвильований, Курода вимкнув зв'язок та мовчки рушив до свого кабінету. До цього часу їм не вдавалося порушити закони Сорану. Що ж змінилося цього разу?

Опинившись у їдальні, він одразу помітив друзів, а також Марінет, що приєдналась до їх невеличкої компанії. Поки дівчина була в образі гноміхи, він міг спокійно з нею спілкуватись, але зараз відчував сором та... хіть. Ніч, що вони провели разом, все ще яскраво спалахувала в свідомості. Це заважало та дратувало.