- Марино, Ви проходите гру не так, як більшість гравців. Таке враження, що штучний інтелект змінює реальність гри для вас, - дівчина хотіла щось сказати, але він зупинив її рукою. - Спочатку я думав, що це через злам системи, але прослідкувавши за вашою грою, зрозумів, що це нормальний процес. Кожен гравець кожної миті змінює Соран... Це дуже складна система, й вона працює саме так, як і повинна. Як вона замислювалася... Однак, більшість про це не здогадується, а ви користуєтесь інтуїтивно, - очі японця засяяли наче він щойно сказав, що в цілому світі вже ніколи не буде бідності та війн, а потім так само раптово стали холодними та невиразними. - Проте є людина, яка не тільки хоче підім'яти світ під себе, а ще й... як це сказати?... викрасти його. Мені необхідно знайти його або її. Я прошу вас мені допомогти. Поки що ми з програмістами відбиваємось від його... припустимо, що це все ж чоловік... атак, проте будь що може статись. Тому допоможіть мені... особисто мені, будь ласка. Я не можу гарантувати компенсацію. З грошей інвесторів цю... послугу оплатити не зможу. Бо це ж буде таємна операція... А в мене поки що не має великих статків.
Вже десь у центрі цього відвертого монологу Марина майже як насправді бачила надпис перед своїми очима:"Увага! Ви отримали завдання "Знайти шпигуна". Тип: непосильне. Умови виконання: знайти у грі людину, яка намагається вкрасти секрети директора Куроди. Нагорода: невідома."
І поставитись до цього вона вирішила так само, як і у грі, - прийняти завдання. А чи виконає, чи ні - час покаже. До того ж невідома нагорода від Куроди чомусь одразу ж стала дуже бажаною. Навіть якось засвербіло сказати, що в якості нагороди із задоволенням візьме його. Таким привабливим та бажаним виявився новий образ японця.- Я відчуваю, що ви мене ненавидите, - тим часом продовжував Такеші. - Напевне, це справедливо. Я поводився неналежним чином. Тому я прошу вибачення.
Чоловік відсунув своє крісло та опустився у догеза*. Марина із здивуванням подивилась на чорноволосу потилицю. Від таких дій віра у віртуальність того, що відбувається, лише збільшилась.- Не переймайтесь, Такеші. Я зроблю все, що зможу.
Почувши своє ім'я, японець швидко підняв голову. Тінь здивування та обурення пройшла обличчям, але одразу згасла. Він піднявся та коротко кивнув. Схоже, ліміт смирення на сьогодні вичерпано.- Проте навіть не уявляю, як зможу це зробити, - відверто продовжила дівчина. - Ви казали звертати увагу на незвичні речі, але, якщо опустити, що все в грі для мене незвичне, нічого такого я не помітила. Мене більш зацікавило те, що ви мені повідомили щодо змін у Сорані. Можна сказати, що я ніби то використовую чити? Помилки в грі?
- Саме так, - всміхнувся Курода, - але це таємна інформація. Я не мав права її розголошувати.- Тож ви хочете сказати, що гру корегують не програмісти, а штучний інтелект, що самостійно встановлює правила гри в залежності від дій гравців?
Обличчя японця враз стало серйозним. Знову зникла зверхність, що почала потроху з'являтися у рисах.- Це кажете ви, а не я, - заперечив чоловік.
Мара кивнула.- Саме так, але Ви не кажете, що це брехня.
- Панно Петренко...- Вже не Марина? - скептично вигнула брівку дівчина.
- Марино, - здаючись, зітхнув чоловік. - Хіба ви не розумієте, що я вам розповів зараз?- Чудово розумію. Тим більшою загадкою для мене є те, чому ви, сказавши "А", не говорите "Б". Я вже утаємничений вами агент, тож... Чому "ні"?! - побачивши, як хитає головою з боку в бік директор, спалахнула геймерка.
- Надмірна чесність межує з дурістю**. Не ображайтесь, Марино, але я не збираюсь розповідати вам усе. Проте я все ще сподіваюсь на Вашу допомогу, - злегка вклонився японець.- Я вже сказала, що спробую допомогти, якщо це в моїх силах.
- От і добре. Вже пізно. Я доправлю вас до кімнати.- Я не збиралась до кімнати. В мене нічні квести.
Мара не знала, чому їй раптом забагнулося збрехати. Можливо через те, що в кімнаті, у непристосованому просторі, вона відчувала себе незатишно без сторонньої допомоги. А просити допомогти директора... Ні! Краще побігати півгодинки нічним Крикотом, а потім заснути у зручному кріслі віртуальної капсули.Курода не заперечував та відвіз дівчину, куди вона просила. Опинившись у боксі, вона подякувала Такеші за допомогу та попрощалася. Японець трохи схилився та пішов.
Мара ще трохи подивилась на завісу, за якою зник директор. Раніше Курода вклонився їй лише одного разу, під час першої зустрічі. Після того випадку він не вважав за потрібне робити цього по відношенню до неї. Можливо, це через те, що підозрював її у шпигунстві, але й після того, як все з'ясувалось, ставлення залишилось тим самим. А може це через те, що вона не японка?"З цього дня все зміниться?" - спитала себе дівчина вголос, але відповіді на це питання не було. Все ж директор був надто непередбачуваною для неї людиною. З якого дива він бухнувся на коліна перед Марою, збуджуючи хворобливу уяву геймерки? Захотілося принизити його ще сильніше, наступивши на голову, як в аніме. Але не так уже й сильно він її діставав.
Не бажаючи більше думати про японця, вона перемістилася у віртуальне крісло, дочекалася поки воно стане у потрібне положення, розстібнула корсет, одягла шолом, прикула ноги та руки. Завантаження, як звичайно...Тутта відкрила очі та підвелася на ліжку. Енергія відновилась ледь більше за половину, але їй не потрібно було багато, щоб дістатися до університету та виконати ще одне незвичне завдання. Проте Туттамін не врахувала одного - вночі університет не працює. Правила цього світу були максимально наближені до реальності. Байдуже, зручно це гравцям чи ні. Геймерка черговий раз переконалася в цьому.
Гноміха вирішила випробувати долю ще в одному місці й побігла до виходу з храму. Там притулившись до стіни куняв Він. Тутті було незручно будити лікаря, але їй пощастило й той сам відкрив очі.
- Вітаю, пане Він, - якомога привітніше посміхнулася вона.
- В тебе є до мене якась справа, мала? - спитав сонний гном, схоже ввічливість не мала бажаного результату.- Не підскажете, де я можу знайти професора Шика о цій годині?
- Відомо де. У ліжку, - буркнув гном. - Я сам вже мав піти, але задрімав щось. Що тобі треба від шановного гнома о такій годині?- Я маю віддати йому одну дуже важливу книгу.
- Що ж, гадаю, що заради такої справи можна й потурбувати професора, - й Він показав на карті, де знаходиться оселя Шика.Тутта щиро подякувала лікареві та побігла за вказаною адресою. Хвилин за 15, трохи заплутавши у вузьких вуличках-тунелях, вона дісталася до потрібного будинку.
Дещо невпевнено постукала у двері. Все ж ніч на дворі, а вона тут зі своїм квестом. Шик відкрив за хвилину, виглядав при цьому, як і в першу зустріч, за винятком окулярів. Їх на носі не було, тому гном підсліпкувато мружив вічі, намагаючись впізнати незвану гостю.- Доброї ночі, професоре. Вибачте за пізній візит, але справа невідкладна. Завтра, щойно відкриють ворота, я піду з міста, але до того маю виконати свою обіцянку.
Туттамін дістала з сумки книгу в синій обкладинці. Побачивши том, Шик весь підібрався та заметушився.- Проходь, дівчинко, - запросив професор, беручи подарунок з рук гості, й гноміха слухняно зайшла. - В мене є чудова нагорода для тебе.
Шик підійшов до величезної книжкової шафи та взяв з однієї з полиць великий дерев'яний ящик. Трохи покопирсався в ньому та простягнув Тутті сувій.Увага! Ви виконали завдання "Книга, якої не може бути". Нагорода: сувій з описанням ритуалу Невидимості.
- Ти можеш продати його за гарною ціною або провести ритуал з активації уміння. Якщо хочеш, я допоможу з цим.- А сама я не зможу провести той ритуал? - довіри до всіляких експериментів за участю місцевих гномів все ще було небагато.
- Принайні двоє потрібні для ритуалу. Той, хто отримає уміння, та той, хто буде читати сувій. Вірогідність невдачі тим менша, чим більше магів бере участь в читанні тексту закляття та чим більший досвід має маг. Я проводжу такі ритуали в класових квестах й жодного разу не схибив. Ти не довіряєш мені, дівчинко? - правильно зрозумів сумнів гноміхи Шик.- Вибачте, це не відноситься до вас конкретно. Просто не хочеться на переродження.
- Найгірший розвиток подій - це якщо сувій просто не спрацює. Для життя у цьому ритуалі небезпеки немає.Тутта дуже хотіла вірити старому професору, тому, хоч і не зовсім впевненно, погодилась на ритуал. Вони вийши з дому та обігнули його, протискаючись між стінами будинку та печери. Опинились на кам'яній галявині.
Шик велів Туттамін стати в центрі галявини та зламав печатку. Тієї ж миті навколо гноміхи саме собою накреслилось магічне коло. Професор розгорнув сувій та почав читати текст. За кілька митей все скінчилось.Увага! Ви отримали навичку Невидимість.
Досягнення "Вміння поза класом 1"! Ви отримали одне уміння або навичку іншого класу. Нагорода: Інтелект +1, Відомість +1.Увага! Ваша відомість сягнула рівня 1. Вас впізнають у рідному місті.
Лялькарка зазирнула у менюшку з навичками, помістила нову шняжку у пустий слот швидкого доступу й активувала. Бачити себе напівпрозорою було дивно, проте вона себе все ж бачила. А чи бачить її Шик?Гном трохи постояв насамоті, а потім зітхнув та пішов геть з галявини. Тутта йшла до нього впритул, махала рукою перед його обличчям та Шик ніяк не реагував. Був шанс, що він її дурить, але мізерний. Тому зайшовши за професором до кімнати гноміха подякувала за його допомогу. Від несподіванки гном підскочив та розлючено зашипів на дурну малу, що не знає, як поводитись зі старшими благодійниками.
Туттамін вибачилась та деактивувала вміння. Ще раз, як належить, подякувала професорові, попрощалася та рушила до готелю. Вона дуже здивувалась, коли побачила, як на зустріч їй йде гном сорокового рівня з неймовірно довгою чорною бородою та рудим волоссям на голові.___
* Догеза - традиційний японський уклін, коли той, хто просить, стає на коліна та вклоняється, спираючись на руки, що свідчить про найбільший ступінь каяття, також використовується, щоб переконати співбесідника виконати прохання.** Японське прислів'я.