Тепер Петренко точно знала, що хтось там за її плечима добре молить Господа Бога за її благополуччя, або й сам Всевишній приготував для дівчиська великий шлях. Бо як інакше пояснити те, що їй так щастить? Не у всьому, звичайно, під автівку вона таки втрапила, але щодо іншого...

Отже, не дивлячись на всі її витребеньки, пан Курода повідомив, що розповів керівництву про ситуацію, в якій опинилась дівчина, й запропонував провести додатковий експеримент щодо виявлення ймовірних додаткових можливостей обладнання, яке використовується під час ігрового процесу. Керівництво проекту схвалило експеримент, тож тепер панна Петренко може долучитись до тестування після проведення операції. Компанія бере на себе відповідальність за проведення реабілітації протягом всього відновлювального періоду як вартість відшкодування за участь в експерименті.

Коли Марина переклала листа матері, та розплакалась. Звісно їй було страшно полишати дитину одну, але тепер в неї з'явилась надія на те, що донька отримає професійне піклування безкоштовно.

Того ж дня Марина написала подрузі, щоб вона відправила документи для виїзду до Японіїї на адресу материного готелю, а ще за три дні, після успішно проведеної операції відбула до Токіо.

Першу частину перельоту вона майже не помітила. До Вени літак добрався ледь більше за годину. А от із цього часу дівчина гостро відчула свою безпорадність. Якби була вона здорова, то точно знайшла б як себе розважити під час очікування літака для пересадки. А зараз вона була вимушена просто сидіти у своєму візку неподалік від терміналу, до якого їй потрібно буде заїхати через годину і сорок хвилин, бо рухатись неймовірно боляче, а материної чи чиєїсь іншої допомоги поза літаком в неї не було.

Заспокоювала Марина себе тим, що скоро це все скінчиться, що скоро вона опиниться на місці і зможе зіграти у зовсім нову гру.

Відверто кажучи, за весь цей час геймерка в Маринчиній свідомості не прокидалась зовсім. Вона навіть не замислювалася над тим, якою саме буде та гра, до якої вона стільки часу не може дістатись. А якщо це буде якась маячня типу покемонів?

- Я ж не зможу відмовитись! - ледь не підскочила в кріслі інвалідка.

Жінка, що сиділа неподалік, підбігла й почала щось питати в неї. Мабуть подумала, що дівчині зле. Марина покрутила головою й посміхнулась, намагаючись заспокоїти сердешну. Й добра пані повернулась на своє місце.

Відкриття, що зненацька зробила для себе Мара, зовсім не порадувало її, але назад дороги вже не було. І чомусь тільки зараз добра пам'ять підкинула у свідомість згадку про те, що за день до аварії їй надійшов пакунок з таємною інформацією щодо проекту, в якому їй доведеться приймати участь. Що той самий пакунок, ледь розкритий, Саніна надіслала їй з усіма документами. Судячи з супровідного листа, якого Мара спромоглася почитати, там містилась детальна інформація необхідна для початку роботи. І ще один яскравий кадр з тим, як мама вкладає його у валізу під купу Маринчиних речей.

- Ну, - тихенько мовила Петренко до себе. - Принаймні Олекса не забула про пакунок, і він зі мною. Треба буде швиденько продивитись ті папери, щойно дістануся місця.

***

Нарешті довгий одинадцяти-годинний переліт завершився. Стюардеса вивезла  дівчину з літака й передала до дбайливих рук японської сторони. Працівник аеропорту допоміг Марині пересісти в її рідне крісло в зоні видачі багажу, підкотив ближче її валізу та поцікавився добре поставленою англійською мовою, чи треба викликати трансфер до місця призначення.

Дівчина не знала, що йому відповісти. Її мали зустріти, але де та як це мало відбутись, вона не знала.

- I must be met*, - відповіла вона, поглядом шукаючи того, кому б вона могла знадобитись.

- Іs there anything else I can help?** - не відступався занадто уважний працівник.

Врешті, не дочекавшись прохань, він вклонився, подякував за те, що пані скористалась послугами його компанії, та пішов. Марина безпорадно озирнулась йому у слід та пробурчала:

- Що за люди? Змушують хвору людину чекати. І куди мені тепер?

Вона не помітила звідки навпроти неї з'явився чоловік у поклоні. А коли виявила його присутність, від несподіванки підскочила на візку так, що зафіксована спина занила.

- Пертуренко-сан дес, не?*** - поцікавився чоловік в уніформі, випрямляючись.

- Хай, ватащи-но намае-ва Петренко Марина дес****, - несподівано рівно, навіть для самої себе, відізвалась Мара.

Чоловік кивнув й підкликав до себе ще двох. Молоденька дівчина у діловому костюмі одразу ж покотила візок до виходу, а невисокий дужий чоловік підхопив сумку з Маринчиних колін та валізу й рушив за ними.

Ніхто з оточуючих не дивився на дівчину, видавалось, що її взагалі тут немає, а ці троє лишень везуть багаж. За весь час ніхто не спробував до неї заговорити й сама Марина чомусь не наважувалась спитати в чоловіка, чи він Курода, чи ні.

Врешті вони під'їхали до великої будівлі зі вражаюче великими дверима. Чоловіки, що йшли поряд зненацька зупинились і зникли з поля зору, озирнувшись Марина побачила, що вони стоять у поклоні. А візок тим часом рухався далі. Мара хотіла спитати про долю свої речей, але потрібні слова геть вилетіли з її голови.

Величезні скляні двері з японською ввічливістю роз'їхалися, запрошуючи відвідувачів до серця корпорації "Нанракáно". Дівчата рушили повз ресепшн до ліфтів й піднялись на третій поверх. Людей у довгому коридорі майже не було, а дівчина йшла так помірно, що Марині здалося, що вони пливуть над поверхнею підлоги. Врешті дівчина зупинилась й відкрила одну з дверей та проштовхнула візок з важливим вантажем в кабінет.

Це була досить велика кімната для перемовин. Інтер'єр був витриманий у коричневих та білих тонах, досить незвично для Марининого сприйняття. Тим часом дівчина за її спиною злегка вклонилась та привіталась. Тільки тепер Марина помітила біля вікна високого худорлявого чоловіка. Виглядав він не набагато старшим за гостю, років 25, не більше. Та хто їх розбере, тих японців? Ось він молодий-молодий, а потім - бац - і вже сивоволосий старий.

Чоловік впевненою ходою наближався до дівчат. Марина швидко здогадалась, що це, напевне, її куратор або щось на кшталт. Занадто молодий він був для керівника. Тож, як могла у своєму положенні, ввічливо вклонилась та привіталась. Незнайомець підійшов, так само вклонився й назвався, простягаючи свою візитівку. Виявилось, що це ніякий не куратор, а сам директор Курода.

Почувши його ім'я Марина спробувала вибачитись за неприємності, які були в нього через неї, але занадто швидко підвела голову та побачила як скептична посмішка перетворюється на ввічливу. Звичайно Курода помітив свою хибу, й здивування своє Мара й не думала ховати, тому тієї ж миті привабливе обличчя чоловіка стало мов кам'яна скеля - жорстким і холодним.

- Може, досить цих вклонянь? - з легким акцентом спитав співрозмовник. - Ви не японка, тож це виглядає фальшиво. Ви вже прогубили багато часу. Не треба втрачать час на дурниці.

- До речі, - відволік від думок вже такий дратуючий голос Такеші. - У вас за спиною Ваша помічниця Мінамото Саюрі-сан. Вона має відповідний диплом і піклується про вас вдень і вночі. Вона лише вивчає мову, тож будьте добрі.

- Гаразд. Дякую за допомогу, Мінамото-сан, - як змогла обернулася Марина, а потім звернулась до Куроди: - Вибачте, я одразу ж маю починати гру?

- Всі інші учасники тестування саме так і робили. Всі хотіли ввійти до гри одразу.

- Але якийсь інструктаж...

- Все, що вам потрібно, я написав у листі. Більшого ми поки й самі не знаємо.

- А, у листі...

- Так, у листі.

- Добре... Тоді я спокійна... Несила терпіти, як чекаю початку роботи.

- От і добре, ми на місці, - двері ліфта відчинились, й Маринчина щелепа знов загубила власницю.

Величезна зала займала, мабуть, цілий поверх. Проте більшої частини простору дівчина побачити не могла, бо вже з перших метрів її перекривали невеличкі бокси з білими завісами, як у польовому шпиталі. Деякі з них були відкриті й Мара побачила "кабіни космольотів", інакше назвати незвичне обладнання дівчина не спромоглася, а в тих кабінах сиділи люди в однакових костюмах. Що на них було поначіпляно навіть описати неможливо. Вся картина нагадувала футуристичний фільм на кшталт "Матриці".

Опинившись біля потрібного боксу, Саюрі зупинилась й передала підопічну маленькій медсестричці. Завіси миттєво були закриті й медсестра почала обережно, але дуже швидко роздягати дівчину. Мара навіть зойкнути не встигла, коли опинилась геть без верху та білизни, а ще за мить у сорочці, яка дуже нагадувала лікарняну.

Сказати, що Марині було страшно - це нічого не сказати. До чого її готували? Як вона, майже бездвижна, залізе у ту кабіну? Не дай Боже Курода допомагатиме їй. Вона вже зрозуміла, що перед нею щось на кшталт віртуальної капсули, або вона і є, але занадто невпевненою та безпорадною геймерка почувалася після останніх подій. Раніше вона б з легкістю ускочила всередину і спитала б жартівливо "Де тут кермо?", але тепер...

За завісу ввійшла жінка у білому халаті з каталкою. Марина не одразу впізнала в ній пані Мінамото. Бокс не був розрахований на таку кількість людей та приладдя, тому лікарці не одразу вдалося зручно розмістити пересувне ліжко й хвору. Внаслідок багатьох, іноді навіть комічних, маніпуляцій пацієнтка опинилась на ліжку. Медсестра стягла з неї залишки одягу. Цього разу Марина таки обурилась, але ніхто не збирався її слухати.

- Я зніму корсет, - почула вона за своєю спиною. - Прошу, не рухатись. Релакс.

- Не так уже й просто це зробити, - пробурчала Петренко, намагаючись домовитись зі своїми м'язами, які наче звело судиною.

- Не бійтеся, боляче не буде, - теплі долоньки заковзали по спині дівчини, від чого по тілу побігли мурашки й враз вся напруга кудись зникла.

Наступної миті Марі стало легше дихати. Ще трохи згодом пані Мінамото щось наказувала медсестрі, на що вона весь час відповідала коротким "хе".

- Під час гри корсет треба знімати, - звернулася лікарка до Марини. - Проте робити це до того часу, як ви у кріслі, небезпечно. Я зватиму чоловіка медсестру.

- Добре. А можна мені хоч труси надіти?

- Ні, їх не зручно знімати в кріслі.

- А нащо їх взагалі знімати?

- Ви забули цей пункт в інструкції?

- Щось мені підказує, що вона її взагалі не читала, - почувся з-за завіси голос Куроди.

Марина зніяковіла й почервоніла. Ціла купа відчуттів захлеснула її. Сором за те, що її обман розкрили, дівоча сором'язливість та злість на того гада, що підслуховував за нею. Вона промовчала, й усі зрозуміли, що пан директор правий.

За участі санітара розміститися в "кабіні космольоту" виявилось не так складно, як гадала Мара. Вправний чолов'яга впорався за мить і одразу ж зник з поля зору. Медсестричка заскочила на сходинку й обережно зняла корсет. В Марини виникло відчуття, що її опустили на хмаринку, так легко й невимушено вона себе відчувала. Аж поки медсестра не почала швидко під'єднувати різноманітні дроти, шлейфи та, прости Господи, трубочки.

- Перебування в грі не обов'язково переривати для задоволення життєвих потреб, - прокоментував процес Курода, наче зараз був у боксі та бачив, як Мара корчиться від малоприємних відчуттів.

- Оватта!***** - видихнула сестричка, тієї ж миті до боксу увійшов Курода.

Саюрі щось тихенько сказала йому японською. Він уважно огледів кабіну й кивнув.

Тим часом невгамовна біла бджілка зафіксувала піддослідній ноги й перейшла до рук. Марина не витримала, забрала руку та втупилася на японку:

- А це навіщо?

- Все добре, панно Петренко, не хвилюйтесь. Це для Вашої безпеки. Під час "дайвінгу" тіло може сплутати віртуальні події та реальність. Ви можете травмуватись. Фіксація знімається після повного виходу з гри голосовою командою "Stop Game", - на підтвердження слів Куроди фіксатори на ногах дівчини одразу ж розімкнулись.

Медсестра знову схилилась до ніг й прикула їх знову, а після того, вже не отримуючи спротиву, те саме зробила й з руками. Одягла піддослідній маску, під'єднала останні дроти й зникла з поля зору.

Тепер Маринка вже нічого не бачила з того, що відбувається зовні. Перед очима миготіли рядки кодів. Механічний голос англійською мовою оповіщував, що те та інше працює нормально. Несподівано дівчина опинилась у повній темряві. А за мить з'явився напис:

"Attention! This is your first entry ... Check the language..."******

____________________

* Мене мають зустріти.

** Чи можу я ще чимось допомогти?

*** Пані Петренко, чи не так?

**** Так, мене звуть Петренко Марина.

***** Готово!

****** Увага! Це ваш перший вхід... Перевіряю мову...