Туттамін завмерла від несподіванки. Прямо перед нею на галявині вистрибуючи, як акробат, вбивав свою жертву рога*. Тобто як вбивав? Намагався, щоб не вбили його. Ножі залишали на товстій шкурі моба лише невеличкі подряпини, в той час як їх господарка ледь встигала ухилятись від велетенських лап та голок, якими час від часу стріляла тварюка.

Реально оцінивши свої здібності, Тутта зрозуміла, що допомогти вбивці не зможе, бо все ще лишалась занадто слабкою для цих локацій. Проте залишити гравця в біді у цьому мало обжитому світі також не могла. Вона завмерла, прораховуючи варіанти: можливості зменшити захист монстра не було та й зброї, яка б з легкістю пробила цю шкіру, також. Єдине, що могла зробити лялькарка, нацькувати на нього Мурку, але якщо він влучить по тваринці, буде погано... Раптом вона згадала про ляльок, яких нещодавно зробила. От ким не шкода було пожертвувати.

Вже звичним жестом Туттамін вихопила голку й нитки, запас яких, до речі, вже не завадило б поновити, й кількома легкими рухами підшила спочатку одну, а потім й другу ляльку. Пустивши їх в атаку, гноміха метнулась до іншого краю галявини, де росла висока трава й почала косити її за допомогою ножа. Зі Злючкою, це було б набагато швидше, але, на жаль, одночасно з ляльками петів поки що викликати не можна.

За кілька секунд лялькарка відчула як одна з ниток обвисла. Вона цього очікувала, тому швидко дістала ще одну ляльку та, на мить озирнувшись на поле бою, пустила її в політ. А сама вже почала плести нову ляльку. В запасі в неї було п'ять, але цього замало, щоб завалити таке доробло.

- Дякую! - почулося з боку галявини, а за мить стогін болю.

Оглушена вбивця лежала не землі за кілька кроків від монстра. Та перш ніж він відновив атаку, Тутта кинулась вперед, вдіваючи нитку в найбільшу зі своїх голок. Вона жбурнула дротик в око, змушуючи велетня завмерти. Три секунди... Дві... Одна...

Рога підвелася після дії дізейблу** й, не озираючись на рятівницю, стрибнула вперед та обидва свої клинки встромила в очі моба. Тварюка заволала так, що позакладало вуха, та нарешті почала активно втрачати ХП. Ошаліла від бою вбивця патрала голову монстру, прорізаючи криваві доріжки від ока до пащі. Туттамін не була тонкою натурою, що не терпіла вигляду крові, але зараз їй дуже захотіло відвернутися, що вона тієї ж миті й зробила.

Монстр вже не міг напряму атакувати ляльок, але не полишав спроб вбити когось вистрілюючи своїми голками. Й це йому вдалося. Нитка знову обвисла. Тутта пришила чергову ляльку й обернулася, щоб запустити її у ворога. Життя велетня було вже менше за половину. Рога перемістилася до шиї, несамовито розпилюючи тушу ворога, й на місці, де була паща монстра зараз зяяла кривава діра. Все навкруги почервоніло від крові та шматків плоті. Лялькарка знов відвернулася та почала швидко мотати чергову ляльку.

Пройшло ще кілька неймовірно довгих митей й почувся гулкий гонг. До сумки впав якийсь шмот та шкала досвіду трохи підросла. У цьому бою вона нанесла небагато урону, тож нагорода відповідна. Чого не можна було сказати про вбивцю, яка примудрилась апнутись, виконати завдання або отримати досягнення. Точно Тутта знати не могла, але почула характерні звуки за спиною.

Лялькарка повернулась до роги. Знову гном жіночої статі. Мабуть в цих локаціях залишилися лише дівчата, такі, як вона, котрих змусили грати незвичними для інших персами.

Рога, сін, або вбивця, або розбійник... В різних іграх назви різні, але сенс один. Скривавлена чужою кров'ю вона наближувалася, ховаючи кинджали та широко всміхаючись.

- Дякую, - знову повторила вона. - Не знаю, що б без вас робила.

Плями швидко зникали, являючи світу симпатичне личко з темно-сірими очима та такою ж, як у Тутти, короткою борідкою. Геймерка не втомлювалася дивуватися реальності всього, що ставало перед її очима. Вона бачила кожну волосину, кожну пору на грубій шкірі гноміхи - неймовірні відчуття.

- Нема за що, - відповіла лялькарка. - Не думала, що сильно допоможу...

- Але все ж допомогла... вступилась за мене... підказала, як вбити монстра. Я ж була геть дурна. І нащо його з'агрила?

Туттамін не відповіла, бо не знала відповіді на це питання. Для себе зробила позначку на майбутнє, не нападати на мобів навіть рівнем нижчих, не вивчивши їхні характеристики. Монстр був 20 рівня, а нова знайома - 22, проте вбити його самотужки так і не змогла. Виходить, що вже у такому віці (тобто на такому рівні) гравцю необхідна стратегія.

- А як вас звуть? - за мить продовжила нова знайома, й Тутта здивовано підняла брови.

- Хіба ти не бачиш?

- Та ні, я про справжнє ім'я.

Лялькарка майже сказала "Яке тобі до того діло?", але стрималась. Вона дуже не любила, коли в грі її питали про таке. Нащо тоді нік вигадувати, якщо після знайомства ти знов стаєш Машою або Толею? Проте різко розмовляти з новою знайомою не хотілося, тим паче, що її ім'я - Марінет - дуже походило на справжнє та ще й було співзвучне її власному.

- Марина, - буркнула гноміха.

- О, схоже на моє, - сплеснула нова знайома, й оченята її засяяли, тепер вона геть не була схожа на холоднокровну вбивцю, якою явилася після битви. - А звідки ти?

- З України?

- О, я чула про Укрїну! А я з Франції.

- Угу, я теж чула... - не те, щоб геймерка образилась, але...

- Круто! Я думала, що остання буду. Чи ти просто повільно розвиваєшся? Здається, ти добре розумієшся на грі, то чому ж така маленька?

- Нормальна я. У грі кілька днів... І взагалі, я тут в універі хлопця бачила... - раптом щоки в Тутти запалали, й чого це їй забагнулось виправдовуватись перед цією гноміхою? - Тож ти теж не сама обирала свій клас? Гном-асасин - не схоже на свідомий вибір, - вирішила перевести стрілки зі своєї скромної персони геймерка.

- А що? - знизала плечима гноміха. - Я не жаліюсь. Мені взагалі за щастя тут бути. Не уявляю, що було б зі мною, якби сюди не потрапила. А вже як загуляю, коли робота скінчиться. У-ух! А ти куди гроші дінеш?

Геймерка замислилась: чи встигне вона за час тестування стати на ноги, чи ні?

- Мабуть, на реабілітацію, - понуро відповіла вона.

Брови нової знайомої здивовано поповзли по лобі, а потім вона з розумінням кивнула:

- Наркота...

- Та ти що? Я під автівку втрапила. Травма в мене, хребта.

Обличчя Марінет раптом стало схоже на маску, але лише на мить. Коротку мить, якої Тутта не помітила, бо аж надто зніяковіла від обурливого припущення гноміхи. Тим часом нова знайома знову зображала здивування:

- Але ж тут лише здорових беруть... Я, наприклад, навіть палити кинула на час роботи.

- Я не впевнена, що маю право розповідати, - побачивши за спиною Марінет похмурого Куро, відповіла лялькарка.

- А, байдуже... - не стала перейматись нова знайома. - Ходімо зі мною в паті. Допоможемо одна одній. Я, коли мала була, бачила роботу одного лялькаря та його дерев'яних ляльок... Насправді цікавий клас. Тепер навіть шкодую, що відмовилась від нього.

- Не жалкуй. Життя - кіт наплакав, Атака десь у тих же широтах. Тільки й можу, що підтримку забезпечувати.

- І тим не менше, ти непогано розвинулась як на кілька днів роботи. Та ще й у глиб лісу пройшла.

- Це непорозуміння. Я йшла до Старої Воші й загубилась.

- Он воно що. Ну добре. Давай день пофармимо, а ввечері я тебе проведу, бо мені теж йому дещо віддати треба. Згода?

- Авжеж, я з тобою.

Отже гноміхи, об'єднавши зусилля, перш за все повернулись туди, де моби були трохи слабші, бо необережність з сильним супротивником могла вартувати Тутті життя.

Як і обіцяла, Марінет провела Туттамін лісом, показавши непогане місце для прокачки. Фармили гноміхи довго, знесилені вирішили перерватись на обід. Рога уміло приготувала м'ясо, вихваляючись, що у реальному житті теж дуже добре готує.

Після обіду дівчата вмостилися у безпечній зоні, щоб розподілити накопичені очки вмінь.

- Все не витрачай, - дала пораду Марінет. - В тебе скоро відкриються класові вміння, краще туди вкладатись. Хоча... в тебе ж вже є якесь вміння? Сповільнення, чи не так?

- Ні, я просто помітила, що під час захоплення істот на першому етапі вони ненадовго завмирають?

- Захоплення істот? Це як?

Геймерка в душі гноміхи засовалась, не хотіла розповідати можливому ворогові (а саме так вона завжди сприймала інших гравців) стратегічну інформацію. Хотілося просто відмахнутися "Кури мануал", але нова знайома чомусь справляла дуже добре враження, й відмовити їй у чомусь було дуже важко. Майже неможливо.

- Так, я можу захоплювати під свій контроль живих істот, але поки що тільки маленьких, - й у підтвердження свої слів Тутта викликала Мурку.

- Ой, яка краса, - сплеснула руками Марінет. - А чому ти її в бою не використовуєш? - вдивляючись у пета спитала вбивця, а потім невдоволено піджала губи.

- Дві ляльки сильніші, ніж вона одна, - всміхнулась Туттамін, здогадавшись, що новій знайомій не вдалося роздивитись рівень та характеристики пета. - Я її впіймала дні зо два тому, тож в бою вона мені вже не підходить, тільки як мила іграшка.

- А що буде, якщо ти її відпустиш? - обережно торкаючись м'якого хутра, допитувалась нова знайома.

- Не знаю. Але перевіряти без необхідності не хочеться.

- Так, розумію. Я б таку красу теж не захотіла втрачати, - вже сміливіше підняла руду на руки й притисла .

- Не хочеш трохи відновити енергію? Попоїсти і в реальному житті?

- Це запрошення на обід? - всміхнулась Марінет.

- Кгх. У тебе ж, напевне, вже є компанія для цього?

- Є. Так само як і в тебе... Не дивуйся, я бачила тебе у їдальні. Не помітити тебе було важко... Але я гадала, що ти якийсь консультант, абощо. Тільки тепер зрозуміла, що ти занадто молода. Я до тебе підійду якось, якщо ти не проти, але зараз з гри виходити не хочу. В мене достатньо Енергії. А ти, якщо хочеш, відпочивай.

З цими словами Марінет встала та легкою ходою, аж занадто легкою для гнома, пішла у ліс.

Дуже неспокійно на душі було в Тутти. Нова знайома викликала підозру. Нічого надзвичайного вона не зробила,  але могла. Марінет нічого не вартувало вбити сплячу лялькарку та пограбувати її, адже з втратою статусу дитини Туттамін повністю поринає у жорстокий світ, де виживе найсильніший, де в істот геть немає совісті, а вдячність полягає в тому, що тебе просто не вбили на місті.