Лежачи на, вкритому товстим шаром м'якого моху, камені, гноміха роздивлялась карту підземель, які їй вдалося розвідати. Входу у підземелля так само нема. Позначка проходу зникла одразу, як обвалилась печера. Далі одна за одною йшли зали, кожна наступна була меншою та вужчою за попередню. Окремим ідеально рівним колом був храм з озером. Вихід з нього вів прямо до зали з Маткою, біля голови якої, гадала Тутта, знаходиться вихід з печер.
Лялькарка закрила очі. Вона втомилась, дуже втомилась. Але чи безпечно зараз виходити з гри? Ця зона не була підсвічена зеленим, як інші місця для відпочинку. З іншого боку, це був храм, тож апріорі тут ніхто не нападатиме.- Куро! - покликала гноміха, але їй знову ніхто не відповів. - Малий! - й перед обличчям з'явився маленький сивий гномик.
Туттамін вже досить давно його не викликала, тож вигляд системного помічника здавався їй недоречним. Але робити нічого, пустоти в знаннях треба якось заповнювати.- Скажи мені, друже, чи можу я безпечно заснути в цій локації?
Але замість відповіді гном дав посилання на статтю вікі про безпечні зони й зник.- Малий! - гаркнула Тутта, таке нехтування своїми обов'язками дратувало. - Я це вже читала, але храму в тому списку немає. Не хочу прокинутись десятого рівня та голою.
- Запит не зрозумілий, - одразу ж відповів сивий. - Повторіть спробу.Ніякого тобі аналізу, на відміну від Куро, ніяких тобі коротких та зрозумілих відповідей на будь-яке питання. Тільки зараз до геймерки дійшло, що останнім часом чорнявий розумів її без чітких команд, навіть на жарти відповідав адекватно. Може, цього теж можна такому навчити?
- А-а-агр! - підскочила на своєму імпровізованому ліжку гноміха й розтріпала й без того скуйовджене волосся. - Що в дідька робиться? Клята печера! Добре!Вона підвелась й рішуче сунула до оточеного колонами кола храму. Лягла посеред нього та закрила очі. Кілька секунд нічого не відбувалося, бо страх не давав зосередитись на виході з гри. Страх смерті раніше ніколи не переслідував геймерку в грі. Так, втрачати час, досвід, речі, тощо (в кожній грі свої штрафи) вона не любила, але щоб боятися померти, такого пригадати не могла.
- Це лише гра, - прошепотіла вона собі й глибоко вдихнула, а, видихаючи, повторила: - Це ли-ше гра...Знайома темрява, знайомі звуки на фоні. Вона повернулась у гру під назвою "Токіо".
- Стоп гейм, - скомандувала Мара, але шолом зняти не встигла.Це за неї зробив Курода. Кілька секунд він зосереджено вдивлявся їй в очі, а потім зітхнув та відступив. Тієї ж миті до неї підскочили медичні працівники. Дивились реакцію зіниць, міряли тиск, перевіряли рефлекси, тощо.
Марина збентежено дивилась на те, що відбувається, але вимовити нічого не могла. Коли хвиля спеціалістів нарешті спала, вона спитала в тих, хто залишився - Куроди й Мінамото.- Що сталося?
- Ваша вірт-капсула частково вийшла зі строю, Марино-сан, - серйозно вдивляючись в обличчя дівчини, відповів директор. - Ми чекали найгіршого результату. Добре, що все пройшло.- Тому не працював Куро?...
- Не варто обговорювати такі речі тут, - сіпнувся чоловік й поглянув на лікарку. - До мого офісу я доправлю вас сам.Мінамото коротко вклонилася та пішла з боксу. Директор власноруч пересадив дівчину у візок й доправив до свого кабінету.
- Я просив нічого не розповідати стороннім, - холодно відзначив Курода, закриваючи двері свого офісу на ключ.- Не знала, що Саюрі-сан стороння, - тим самим тоном відповіла дівчина.
Втома від багатогодинної нічної гри не сприяла її доброму гумору. Вона не збиралась просто мовчати, коли цей сноб буде її відчитувати.- То, що трапилось з вами у грі? - як завжди сідаючи навпроти та притягаючи візок до себе, спитав чоловік.
Мара розпочала свою довгу історію з нічного полювання та завершила тим, що не змогла одразу вийти з гри через хвилювання. Курода уважно слухав її насупивши брови. Потім видихнув та розповів те, що сталося в реалі.Він був впевнений, що збій в роботі обладнання відбувся не випадково. Хтось навмисне спробував вивести з ладу капсулу Марини. Розповів про те, що намагався зв'язатися з дівчиною кілька годин, але вона не відповідала.
- Я не можу наражати вас на небезпеку довше. Вибачте, що втягнув до цієї справи. Вам будуть відшкодовані збитки...- Хвилинку. Ви мене звільняєте? - паніка стрибнула в горло, миттєво роздулася й стала заважати дихати. - Я робила все, що ви мене просили, а ви мене звільняєте?!
- Марино-сан, це задля вашої безпеки...- Я не хочу залишитись інвалідом на все життя! В мене немає коштів на реабілітацію.
- Відшкодування...- Вашого відшкодування вистачить хіба що на тиждень у німецькій лікарні, - обірвала директора розлючена Мара. - Я не хочу припиняти участь в експерименті. Я добре виконую свою роботу, тож ви не маєте права мене звільнити. Принаймні до кінця місяця. У вас немає часу шукати когось на заміну. До того ж вам все ще потрібна людина, яка розшукає шпигуна. А чи зможете ви комусь довірити всю ту інформацію, що здобули завдяки мені?
- Марино, ви... - Курода не зміг продовжити.Такого тиску з боку цієї жінки він не очікував. Навпаки, він думав, що Петренко буде йому вдячна за звільнення від проблем.
- Ви зовсім не боїтесь?- Боюсь, - чесно визнала Мара. - Але я зможу впоратись з цим, я впевнена. Тим паче, що ви за мною приглядаєте, - на цих словах щоки дівчини трохи зарожевіли, визнавати, що Курода все ж її підтримка, було ніяково.
Такеші ці слова також спантеличили, тому він не знайшов більш вагомих причин для відсторонення Марини від роботи. Він ще раз подивився у сповнені рішучості очі дівчини, підвівся й відвернувся від неї, складаючи руки на грудях.- Добре, - твердо мовив він. - Але з цього дня ви не будете самостійно входити до гри. Також я накажу Мінамото-сан не відходити від капсули під час занурення. Щодо печер. Я з'ясую, де саме виникла помилка. Та виправляти щось поки ваш аватар знаходиться всередині, на мою думку небезпечно. Тож вам доведеться вибиратися самій або створювати новий персонаж.
Було ще одне. Те, про що думати не хотілося, але попередити все ж варто було. Шпигунські ігри корпорацій досить жорстокі. В хід йдуть будь-які методи впливу, й остання подія підтвердила це. Насправді виведена з ладу капсула могла призвести до пошкодження нервової системи або навіть смерті дівчини.- І ще одне... - від несподіваного продовження Мара здригнулась й підвела очі на чоловіка, що зараз намагався просвердлити в ній діру. - Вам треба остерігатися замаху на себе в реальному житті. Не робіть нерозсудливих кроків, не намагайтесь піти на контакт зі зловмисником самостійно. Уважно обирайте коло знайомих.
- Яке коло? Я ні з ким не спілкуюсь.Дві пари чорних очей, наче чорні діри, намагались поглинути одне одного, мабуть, цілу хвилину. Першим бій перервав Курода, коротко кивнувши "Добре". А після того подзвонив Саюрі та попросив провести Марину до їдальні. Поки лікарка йшла, він зробив ще кілька телефонних дзвінків, розмістившись за своїм столом та повністю забувши про свою гостю.
Дівчина спостерігала за ним хвилину, а потім поринула у свої думки. Якщо Курода правий, та їй справді загрожує небезпека фізичної розправи, то варто підготуватися до можливих неприємностей. А ще варто було перевірити своє так зване "коло знайомств". На сьогодні воно складалось з Савелія та Марінет. Тільки ці двоє знали, що Туттамін та дівчина у візку Марина Петренко, одна й та сама... кхм... людина.Хоча рота їм ніхто не затикав, особливо Савелію - йому захочеш не заткнеш. Тож скоріше за все про неї знає значно більше людей, ніж на те сподівалася Мара. Й чим швидше вона дізнається про їх можливу кількість, тим краще.
Опинившись в їдальні Марина сильно пошкодувала, що раніше не здогадалася взяти в білявого номер. Та хто знав, що їй самій колись треба буде знайти білоруса. Здавалося, що він весь час знаходиться десь поряд, наче слідкує за нею. Тепер це видавалося дуже підозрілим. Й те, що він зник, коли був потрібен, ще більше підтверджувало цю здогадку.Саюрі про свої плани Марина розповідати не хотіла. Бо цілком слушно вважала, що жінка повідомить про них Куроду, а той заборонив діяти нерозсудливо. Чи є її теперішній план таким, чи ні, Марина точно не знала, але інтуїція геймера підказувала, що цей квест пройти все ж таки вдасться. На жаль, у цій грі можна зробити лише одну спробу, але Мара вірила у свою перемогу.
Доїдаючи десерт, дівчина весь час поглядала на вхід. Мовчазні благання спрацювали, й врешті вона побачила знайому статуру.Увійшовши до їдальні Савелій оглянув приміщення й несамовито зрадів, коли їх з Мариною погляди зустрілися. Дівчина подобалася йому все більше. Й тепер, коли він не бачив її зблизька, здається, цілий вік, його впевненість в цьому тільки зросла. Марина не відводила від нього своїх очей, тож, мабуть, теж скучила. Радісний ельф, не бажаючи втратити цей контакт, обминав столики, не дивлячись собі під ноги та натикаючись на інших гравців. Вибачався, якщо хтось обурювався, та знову пхнув до своєї мети.
- Привет, - на обличчі хлопця сяяла така відверта посмішка, що Мара зніяковіла. - Я соскучился.- Привіт. Так, наче цілу вічність не бачились, - кивнула дівчина, анітрохи не хитруючи.
- Ты уже поела? - розчаровано протягнув білорус, побачивши залишки тістечка на тарілці.- Я збиралась лягати спати. Але ж не робити цього на повний шлунок. Трохи почекаю, поки уляжеться, а потім піду... поїду.
- Ага, - знову просяяв Савелій. - Я щас сбегаю, - він показав у бік вітрин з їжею, - и приду. Никуда не уходи, - наостанок підморгнув білорус й побіг.- Марино-сан, - подала голос Саюрі, що мовчки спостерігала за процесом флірту. - Хіба ви не втомились?
- Втомилась, але не хочу гладшати. До того ж Савелій - приємний хлопець, чи не так? - рішення переконати Мінамото в тому, що інтерес до хлопця в неї суто жіночий, прийшло до Мари несподівано. Якщо хочеш заплутати ворогів, спершу заплутай союзників - здається так звучала військова мудрість.
- Можливо, - опустила голову лікарка, але за мить швидко підібралася. - Але я не залишу вас наодинці. Директор Курода...- Я й не прошу вас нас залишати, - перервала її Мара. - Навпаки, будьте поряд. Разом веселіше. Але давайте не будемо говорити директорові про те, що мені хтось подобається.
Розмова з білорусом нічого корисного не принесла. Він відверто брехав, коли сказав, що нікому нічого не розповідав про дівчину у візку, з якою зараз спілкується. Й з друзями відмовився знайомити, мотивуючи тим, що буде ревнувати. А потім взагалі змінив тему розмови, зав'язуючи її на собі та своїй прихильності до Мари.Єдиним корисним здобуттям цього вечора був номер Савелія, але вона навіть уявити не могла, які наслідки це за собою принесе.